Способи, методи, типи, види правового регулювання.

Види правового регулювання розрізняють за „обсягом” суспільних відносин, на які воно поширюється, – це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.

Нормативне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.

Індивідуальне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

- нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;

- індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не піддягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу громадянина С.).

В юридичній літературі, зазвичай, виділяють такі основні методи правового регулювання'.

- централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) -впорядкування здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає встановлення заборон, обов'язків, покарань;

- децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) - на хід і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, здійсненні односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти1. Способи або ж шляхи регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують свій особливий вираз в нормах права.

Способи правового регулювання:

- дозвіл-це надання особі права на її власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Для самозахисту українцям дозволено купувати газові пістолети та балончики, а представникам окремих професій - зброю під гумову кулю (порядок видання дозволів регламентовано відповідною Інструкцією, що затверджена Наказом МВС України № 622 від 21.12.98 р.). Дозвіл превалює в основному в галузях, що належать до сфери приватного права;

- зобов'язання (веління) - покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист (ч. І ст. 47 КПК України);

- заборона - це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона примушування давати показання (ст. 373 КК України), позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК України). Більшість норм особливої частини Кримінального кодексу України фактично і є заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють.

У правовому регулюванні використовуються різноманітні комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов'язання складаються правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону - правовідносини пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл - як активного, так і пасивного типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов'язання, а при децентралізованому -дозвіл.

Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов'язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права: використання, виконання, дотримання (про них йшла мова у п. 2.1.6.1).

Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб'єкта права.

Види типів правового регулювання:

- загально дозвільний - ґрунтується на загальному дозволі, в межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі - дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі - у відповідності з п. 2.2.2 Інструкції про організацію діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України затверджену Наказом МВС України № 1433 угода щодо охорони об'єктів укладається лише з представниками Державної служби охорони і здійснюється нарядами міліції охорони. Працівникам інших служб та підрозділів міліції працювати за сумісництвом з охорони власності забороняється;

- загально забороняючий - ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі - заборонено все, що прямо не дозволено законом (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо (у відповідності зі ст. 15 Закону України "Про міліцію", працівник міліції має шість підстав для застосування вогнепальної зброї, сьомої не існує).

 

Правовий режим.

Правовий режим — це особливий порядок правового регулювання, який виражається у певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан та конкретний ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права. Іншими словами, правовий режим передбачає певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання. Правові режими регулювання характеризуються такими основними ознаками:

1. вони встановлюються законодавством і забезпечуються державою;
2. мають на меті специфічним чином регламентувати конкретні сфери суспільних відносин, виділяючи в часі і просторі ті чи інші суб'єкти й об'єкти права;
3. є особливим порядком правового регулювання, який складається із юридичних засобів і характеризується певним їх поєднанням;
4. створюють конкретний ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів окремих суб'єктів права.

Правові режими надають адекватність і гнучкість юридичній формі, дають їй змогу більш чітко визначати відмінність неоднорідних соціальних зв'язків, більш точно реагувати і враховувати особливості різних суб'єктів та об'єктів, інших факторів, що включаються у сферу дії права.

⇐ Предыдущая17181920212223242526Следующая ⇒

Поделиться: