Зміст правовідносин: суб’єктивне право і юридичний обов’язок.

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку­пність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів пра­вовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс­нення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єк­тивні права та юридичні обов’язки.

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідно­син показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

 

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме­ханізм суб'єктивних прав і юридичних обов’язків.

 

Суб'єктивне право — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з бо­ку держави.

 

Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмо­витися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (напри­клад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа­вні символи України тощо).

 

Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін­ки уповноваженого суб'єкта, як:

1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку;

4) право користуватися певним соціальним благом.

 

Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від ха­рактеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на пер­ший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.

Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, не­залежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

 

Юридичний обов'язок — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове­дінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте­ресах уповноваженого суб'єкта.

 

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.

 

Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:

1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать ін­тересам інших суб'єктів;

3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін­ших суб'єктів;

4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповнова­женого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.

 

 

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: