Поняття право нормування.

Правотворення — це процес, який включає виникнен­ня потреб суспільства у врегулюванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юри­дичне оформлення у вигляді правових норм. Процес правотворення йде безперервно, оскільки постійно виникають нові види суспільних відносин, нові суб'єкти вимагають визнання свого права, а старі — розширення або зміни сво­їх правових можливостей.

Правотворення розуміється у двох значеннях:

1) як походження права.

2) як творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді конкретних юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склався у суспільстві і перекладається на мову нормативів( мова права ) та приписів, що існують у конкретній юридичній формі.

Правотворення - це відносно тривалий процес формування юридичних форм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів через можливість застосування примусу.

 

Формування права - це складний , багатоаспектний процес , що зумовлений взаємодією об’єктивних умов і суб’єктивних чинників, що забезпечують і визначать процес утворення нових норм права.

Цей процес складається з кількох етапів:

1) формування(виділення) конкретних суспільних відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру.

2) право закріплення, відбувається державне санкціонування суспільної та державної практики та її розгорнуте законодавче закріплення.

3) здійснення державою, з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно визначити коло правових приписів, що регулюватимуть дану сферу суспільних відносин(процес право творчості)

Правотворення є найбільш ширшою категорією, що обумовлює виникнення і організацію буття права , його упорядкування і розвиток в різних аспектах і напрямах.

Сучасне теоретичне розуміння сутності правотворення базується на:

1) Концепції єдності і відмінності права і закону, яка відображає точку зору про те, що право може існувати і поза своєю інституційної формою, такою як законодавство.

2) В теоріях правової держави та громадянського суспільства, згідно з якими домінуюче значення має громадянське суспільство, як спільність рівних, вільних і незалежних осіб, що входять до держави на підставах громадянства.

3) Принцип розподілу влади, який за своєю суттю є розподілом правових форм діяльності держави чи форм здійснення форм державної влади по формуванню і забезпеченню реалізації права як органами держави, так і громадянським суспільством.

4) Відсутність універсальності права в контексті існування різних цивілізацій в процесі розвитку людства та наявність у світів різних національних правових систем, які об'єднуються у правові сім'ї, де існують власні правові норми.

 

Зі змістовної сторони правотворення включає в себе:

1) Суб'єкти, форми, методи та засоби виникнення і розвитку права чи правової системи(структурно-інституційний аспект)

2) Процеси виникнення, розвитку права, інформування правової системи правової країни(функціональний аспект)

В залежності від цього розрізняють такі рівні правотворення:

1) Гносеологічний, який відображає процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості.

2) Отологічний, згідно з якого право формується у формі конкретних правовідносин.

3) Інституційний, що розглядає право як систему норм, інститутів і галузей.

 

Процес правотворення приводить до виразу економічних, політичних, соціальних та інших суспільних відносин у вигляді формально-визначених правил поведінки правового змісту.

 

⇐ Предыдущая32333435363738394041Следующая ⇒

Поделиться: