Допомога хворому при інгаляції лікарських речовин

Інгаляції – це використання з лікувальною метою частинок лікарських речовин при вдиханні їх. Перевагою методу є швидке надходження лікувальних речовин в організм, при цьому на них меншою мірою впливають процеси нейтралізації, а в системі малого кола кровообігу створюється

висока концентрація лікарських засобів. Завдяки інгаляції підвищується активність миготливого епітелію і поліпшується евакуаторна функція слизової оболонки бронхів.

Для лікування аерозолями лікарських речовин використовують спеціальні апарати: портативні, стаціонарні на 4-12 місць. На курс лікування призначають 15-20 процедур. Щоденно можна проводити 1-2 інгаляції.

Хворому слід пояснити дію процедури на дихальні шляхи, отримати згоду на її проведення і пояснити правила, яких повинен дотримуватися хворий при проведенні процедури. Процедуру слід приймати в спокійному стані, не можна проводити її відразу після прийняття їжі чи фізичного напруження. Перед процедурою слід максимально відкашлятись і очистити верхні дихальні шляхи. При захворюваннях носа і придаткових пазух вдих роблять через ніс без напруження. При захворюваннях горла, трахеї, бронхів після вдиху ротом необхідно затримати дихання на 2 с, а потім зробити повний спокійний видих через ніс. Після інгаляції протягом 1 год не слід

розмовляти, курити, приймати їжу (щоб не провокувати кашлю).

В домашніх умовах зручно користуватися парою з чайника, на носик якого одягають товсту гумову трубку або із згорнутого щільного глянцевого паперу. В пароутворюючу рідину (найчастіше воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні олії, ментол (таблетку валідолу).

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ

Критеріями ефективності є клінічне видужання з нормалізацією рентгенологічних і лабораторних даних. Обов’язковим є контрольне рентгенологічне обстеження.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ

Хворі, що перенесли неускладнену пневмонію, спостерігаються дільничним терапевтом і повинні відвідати його через 1-3-6 місяців після виписування з стаціонару. При необхідності призначають консультації фтізіатра і онколога.

Хворим рекомендують лікувально-профілактичні заходи (гігієнічна гімнастика, дихальні вправи, масаж грудної клітки, сауна, за необхідності фізіотерапевтичні процедури, клімато- і аеротерапія).

Лікування вважається ефективним, якщо відновлюються функціональні та імунологічні показники, не було рецидивів протягом року. Рекомендують курорти з сухим і теплим кліматом: Ялта, Гурзуф, Симеїз, Закарпаття, лісова зона Київської області – Ірпінь, Ворзель.

ПРОФІЛАКТИКА

Профілактика пневмонії включає загартування організму, підвищення його опірності, ефективне лікування респіраторних інфекцій.

 

ПЛЕВРИТИ .

 - це запалення листків плеври з утворенням на їх поверхні фібрину або накопиченням в плевральній порожнині ексудату того чи іншого характеру .

Плеврит – запалення плеври, що виникає як реакція плеври на патологічні зміни в сусідніх органах і тканинах, або є проявом системного захворювання.

 

ЕТІОЛОГІЯ .

Плеврит , як правило , не буває самостійним захворюванням , він частіше буває ускладненням інших хвороб / пневмонії , туберкульозу , раку / .

 

Причини можуть бути :

І. Інфекційні :

1) бактеріальні ,

2) вірусні ,

3) грибкові ,

4) туберкульоз ,

5) сифіліс , бруцельоз , тиф , туляремія .

ІІ. Неінфекційні :

1) пухлини / 40 % випадків /,

2) системні захворювання сполучної тканини/ червоний вовчок , ревматоідний артрит , ревматизм / ,

3) травми і операційні втручання ,

4) тромбоемболія легеневої артерії , інфаркт легені .

 

Правобічний випітний плеврит .

У більшості випадків сухий плеврит є ознакою туберкульозу. Може виникати при пневмонії, абсцесі, гангрені легень, актиномікозі, системних захворюваннях сполучної тканини, пухлинах легень, травмах грудної стінки, загальному або місцевому переохолодженні.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ .

За характером процесу :

1) сухиий ,

2) ексудативний .

За характером ексудату :

1) серозний ,

2) серозно – фібринозний ,

3) гнійний / емпієма плеври / ,

4) гнилісний ,

5) геморагічний .

За локалізацією :

1) дифузний ,

2) осумкований .

За перебігом :

1) гострий ,

2) підгострий ,

3) хронічний .

КЛІНІКА .

Серед клінічних проявів можна виділити три основних синдрома :

1 – визначається характером патологічного процесу ( сухий чи ексудативний плеврит )  .

 При сухому – скарги на біль в грудях при вдиху, задишку , рефлекторний кашель , при аускультації – шум тертя плеври .

При ексудативному – почутті важкості в грудній клітці , затруднення при спробі зробити глибокий вдих , почуття нестачі повітря , задтишку , при аускультації – на місці накопичення ексудату дихання зовсім не вислуховується .

2 – визначається гостротою перебігу . – підвищення температури тіла , слабкість , біль в суглобах, м`язах , лихаманка .

3 – визначається тим , яке захворювання призвело до появи плевриту . – скарги , характерні для основного захворювання – кашель , виділення мокротиння …, зміни на Ro” – грамі .

Сухий плеврит

Сухий плеврит виникає у разі втягнення обмеженої ділянки плеври в запальний процес навколо патологічного вогнища в легенях, лімфатичних вузлах та інших сусідніх органах. Плевра має бар’єрну функцію. Токсичні речовини, які надходять з внутрішньогруднинних патологічних вогнищ, нагромаджуються в плеврі, спричиняючи запалення. При наявності анастомозів між лімфатичною системою грудної та черевної порожнини плевра може реагувати запаленням на піддіафрагмальний абсцес, перитоніт, холецистит, панкреатит.

 

КЛІНІКА

Біль в грудній клітці, що підсилюється при кашлі, на висоті вдиху, полегшується при обмеженні об’єму рухів грудної клітки, через що хворий дихає поверхнево.

Субфебрильна температура тіла 7-10 днів.

Кашель сухий болісний.

В анамнезі виявляється один або декілька можливих чинників. Має місце раптовий початок. Загальний стан хворого визначається перебігом основного захворювання і від приєднання фібринозного плевриту не погіршується.

Пальпація іноді виявляє шум тертя плеври у зоні запалення. Натискування у цьому місці на міжреберні проміжки підсилює біль.

Для верхівкового плевриту характерні:

- синдром Поттенджера-Воробйова – ригідність великих грудних м’язів;

- синдром Штернберга – ригідність трапецієподібних м’язів.

При ураженні діафрагмальної плеври можуть виявитися ознаки, характерні для захворювань органів черевної порожнини:

- біль в підребер’ї з іррадіацією в надпліччя;

- ікання, блювання, ригідність м’язів передньої черевної стінки.

Помірне відставання ураженої половини грудної клітки при диханні.

Перкуторно – обмеження дихальної рухомості легеневого краю.

При аускультації – шум тертя плеври на обмеженій ділянці, короткочасно.

 

Захворювання триває 2-3 тижні і закінчується повним розсмоктуванням або утворенням плевральних злук. При прогресуванні процесу з утворенням випоту біль зменшується, шум тертя плеври щезає.

Тривалий рецидивуючий перебіг сухого плевриту свідчить на користь активного туберкульозу легень або в лімфатичних вузлах середостіння.

Випітний плеврит

Випітний плеврит може виникати вслід за фіброзним плевритом; може виникати первинно, з повільним початком. Хворіють люди молодого віку. Жінки в 1,5 раза частіше ніж чоловіки.

Ч И Н Н И К И

Найчастіше причиною є туберкульозна інфекція, яка підтверджуєтьсянаявністю мікобактерій в ексудаті.

КЛІНІКА

Захворювання виникає поступово на тлі нерізковиражених проявів інтоксикації (загальна слабість, нічна пітливість, субфебрильна температура тіла, зниження апетиту, біль у грудях).

Задишка, що поступово наростає і через 3-4 тижні досягає максимуму. Хворі займають вимушене положення в ліжку, лежать на боці ураження або з високим узголів’ям.

Ціаноз губ, набухання шийних вен.

Обмеження дихальних рухів на боці ураження, помірна пастозність шкіри в цих відділах.

Перкусія- над випітом – вкорочення перкуторного звуку, верхня межа якого має дугоподібну форму (лінія Соколова-Еліс-Дамуазо). Вона йде від хребта назовні і догори до задньої підпахвинної лінії (там її найвища точка). Переконливі перкуторні ознаки наявності рідини при скупченні більше 500 мл ексудату.

Аукскультативно - над зоною перкуторного притуплення – ослаблене везикулярне дихання й ослаблене голосове тремтіння. При великій кількості ексудату в нижніх відділах дихання не вислуховується, а у верхній зоні колабованої легені –вислуховують дихання з бронхіальним відтінком. Вважають, що якщо рівень притуплення проходить спереду по IV ребру, то в плевральній порожнині скупчилось до 1500 мл ексудату.

Тахікардія, зміщення органів середостіння у протилежну сторону.

Період нагромадження ексудату супроводиться зниженням діурезу, збільшенням маси тіла.

Рентгенологічно можна виявити наявність 300 мл (обстеження в прямій і боковій проекціях), а також в положенні хворого на боці ураження (латерографія). Рідина дає тінь у вигляді меніска. За показаннями проводять томографію.

Ультразвукове обстеження дозволяє відрізнити скупчення рідини (менше 100 мл) в плевральній порожнині від легеневої інфільтрації.

При плевральній пункції – серозний ексудат, посів якого виявляє стерильність.

Гнійний плеврит( емпієма плеври)

Гнійний плеврит (емпієма плеври) часто є ускладненням попереднього захворювання, операції, травми.

Гнійний випіт може вільно розміщуватись по всій плевральній порожнині або бути осумкованим. При осумкуванні може утворюватись декілька ізольованих або з’єднаних порожнин.

Захворювання починається з підвищення температури тіла до 39-40 оС.

Наростає біль на боці ураження.

При обстеженні виявляють задишку, швидко прогресують явища гнійної інтоксикації. Тахікардія(100-120 ударів за 1 хв). Обмеження в диханні ураженої половини грудної клітки. Міжреберні проміжки згладжені, при формуванні субпекторальної флегмони спостерігається ущільнення м’яких тканин грудної стінки і поява локальної болючості.

Біль підсилюється при рухах, зміні положення тіла, кашлі, глибокому диханні. Перкуторні і аускультативні дані схожі на ознаки ексудативного плевриту.

Хворий тяжко виділяє мокротиння. Раптове виділення великої кількості мокротиння з нападами ядухи свідчить про прорив гною з плевральної порожнини в бронхи і уворення плевробронхіальної нориці.

До гнійного плевриту може вести перфорація абцесу легень в плевральну порожнину, що проявляється септичним шоком. Піопневмоторакс з колабуванням легені.

В плевральному пунктаті – значний осад, при посіві – ріст патогенної флори.

Післяпневмонійний плевральний випіт. У випадку плеврального випоту, що ускладнює пневмонію, може стати потрібною аспірація для підтвердження відсутності емпієми та запобіган-

ня стовщенню плеври.

Туберкульозний плевральний випіт. Пацієнтам із туберкульозним випотом завжди повинна призначатися протитуберкульозна хіміотерапія. Спочатку аспірація необхідна, якщо випіт має великий об’єм і спричинює задишку. Можливе обережне контрольоване застосування преднізолону — 20 мг щодобово перорально протягом 4–6 тиж, що сприятиме швидкому вбиранню рідини, усуне необхідність подальшої аспірації й відверне розвиток фіброзних змін у легеневій тканині.

Злоякісний випіт. Випоти, спричинені злоякісною інфільтрацією плевральної поверхні, характеризуються швидким повторним скупченням. Щоб уникнути повторної аспірації, треба зробити спробу облітерації плеврального простору шляхом ін’єкції у плевральну порожнину речовин, до яких належать спирт, тет-рациклін, що приводить до асептичної запальної реакції плеври і сприяє облітерації плеврального простору.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Лікування гострого плевриту визначається впливом на основне захворювання. Метою лікування при сухому плевриті є знеболення і прискорення розсмоктування фібрину, попередження утворення злук в плевральній порожнині. Як правило, призначають стаціонарне лікування основного захворювання (пневмонії, туберкульозу).

З цією метою призначають:

-  антибіотики,

- протитуберкульозні засоби,

- часто застосовують нестероїдні протизапальні

- десенсибілізуючі засоби.

Використовують фізіотерапевтичні процедури.

Консервативне лікування може сприяти розсмоктуванню невеликої кількості плеврального випоту.

Пункція плевральної порожнини проводиться з діагностичною або лікувальною метою. Пункція може виконуватись за життєвими показаннями: при двобічному гідротораксі з вираженою задишкою; при загрозі зміщення органів середостіння. При ексудативному плевриті призначають дієту з обмеженням солі, вуглеводів, рідини.

При гнійному плевриті хворий лікується у торакальному відділенні.

Для надійної санації плевральної порожнини використовують аспіраційні або оперативні методи.

ДІАГНОСТИКА  

зміни на Ro” - грамі , пункція плевральної порожнини , дослідження пунктату .

 

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Задишка.

Причина. Наявність рідини в плевральній порожнині і обмеження ди-

хальної поверхні легень.

Мета. Зменшення задишки.

Втручання.

Плевральна пункція. У здорових людей у плевральній порожнині знаходиться до 50 мл рідини. При захворюванні плеври між її листками може скупчуватися значна кількість рідини, що обтяжує стан хворого і є показанням до пункції.

У тому разі, коли кількість рідини невелика, проводять діагностичну плевральну пункцію для визначення характеру рідини і наявності патологічних клітин.

 Для діагностичної пункції зазвичай застосовують шприц об’ємом 20 мл, який з’єднують з голкою (довжина 7-10 см, діаметр 1-1,2 мм) з круто скошеним кінцем, що з’єднуються зі шприцом через гумову трубку.

Один кінець трубки надягають на муфту голки, в інший кінець вставляють канюлю для з’єднання з корпусом шприца. На з’єднувальну гумову трубку накладають затискач Мора, щоб під час пункції повітря не потрапило в плевральну порожнину. Готують 2-3 стерильні пробірки. Пункцію проводять, дотримуючись усіх правил асептики. Інструменти стерилізують, миють руки з милом, змазують нігтьові фаланги спиртовим розчином йоду, вдягають рукавички. Шкіру хворого протирають етиловим спиртом, місце пункції змазують розчином йоду. Потім йод знімають стерильним тампоном, змоченим спиртом. Хворий сидить на стільці верхи, обличчям до спинки. На ребро спинки кладуть подушку, на яку хворий спирається зігнутими у ліктях руками. Голову можна нахилити вперед або опустити на руки.

Місце проколу знеболюють новокаїном. Голкою з гумовою трубкою проколюють грудну стінку по верхньому краю ребра (уздовж нижнього краю ребра проходить судинно-нервовий пучок). Проникнення голки в плевральну порожнину відчувається як провал. Під’єднують шприц до канюлі на кінці гумової трубки, знімають затискач і відсмоктують рідину шприцом у пробірки для дослідження. Попередньо краї пробірки проводять над полум’ям і закривають її стерильною пробкою. На пробірці повинно бути направлення з паспортними даними хворого, а також із зазначенням мети дослідження.

На столику поруч з хворим мають знаходитися розчин аміаку (нашатирний спирт) і набір лікарських засобів, необхідних для надання невідкладної допомоги, бо в ослаблених хворих під час процедури може виникнути запаморочення.

Після закінчення процедури голку швидко виймають, місце проколу змазують йодом і заклеюють лейкопластиром. Хворого доставляють у палату і вкладають у ліжко, де він перебуває не менше 2 годин.

Відсмоктування рідини з плевральної порожнини з лікувальною метою здійснює лікар за допомогою апарату Потена. Готують необхідне обладнання й інструменти. Медична сестра асистує лікареві, стежить за станом хворого, після закінчення процедури вимірює кількість евакуйованої рідини, відправляє пунктат на дослідження в лабораторію.

Абсцес легень

Абсцес легені – гнійне запалення легеневої тканини, яке супроводжується виникненням однієї або кількох гнійно-некротичних порожнин , часто оточених запальним інфільтратом.

Чоловіки хворіють в 4 рази частіше. Гнійники можуть бути поодинокими і множинними.

ЧИННИКИ:

Абсцес легенів може спричинятися зараженням здорової легеневої тканини бактеріями Staph. aureus та Kl. pneumoniae. Досить часто легеневий абсцес — це ускладнення аспіраційної (вторинної) пневмонії. Він може виникнути після вдихання септичних речовин під час виконання операцій у ділянках носа,

рота чи горла під загальним наркозом або потрапляння блювотних мас під час анестезії чи коми. У таких випадках значний ротовий сепсис може виявитися тим фактором, що сприяє розвитку хвороби. Серед мікроорганізмів, які вилучаються з

харкотиння, можуть бути Strep. рneumoniae, Staph. аureus, Strep. pyogenes, H. influenzae і (у деяких випадках) анаеробні бактерії.

Проте у багатьох випадках патогенні мікроорганізми не виявляються, особливо якщо пацієнт вживав антибіотики.

ЕТІОЛОГІЯ:

- пневмонії (частіше грипозні);

- аспірація (в тому числі при пухлині легень, попаданні стороннього тіла);

- вроджені бронхоектази;

- септична емболізація;

- травми грудної клітки.

КЛІНІКА

Клінічна картина гострого абсцесу легенів різноманітна і залежить від стадії його розвитку.

 В клініці легеневого абсцесу виділяють два основні періоди:

- до розкриття абсцесу,

- після розкриття абсцесу.

 

Клініка першого періоду визначається інфільтрацією легеневої тканини і формуванням гнійника. Діагностика в цей період дуже тяжка, бо об’єктивні дані бідні і не є патогномонічними. Особливе значення має аналіз анамнестичних і об’єктивних даних. Загальний стан характеризується вираженою слабкістю, лихоманкою. Провідний симптом –підвищення температури тіла, яке супроводжується пітливістю.

Кашель може бути різноманітним з незначною кількістю серозно-гнійного мокротиння.

Під час огляду виявляють відставання грудної клітки в диханні на ураженому боці, задишку, перкуторно – притуплення легеневого звуку, аускультативно – ослаблене везикулярне дихання, дрібнопухирчасті вологі хрипи. Під час натискання на ребра відповідно до локалізації абсцесу або під час перкусії може виявлятися болючість. Якщо така клініка розвивається на тлі пневмонії і триває до 10-15 діб, слід запідозрити можливість абсцедування.

У періоді формування абсцесу спостерігається відставання під час дихання ураженої половини грудної клітки. Якщо абсцес знаходиться глибоко в легенях, то при перкусії не буде відхилень від норми, тільки при великих розмірах і периферичному розміщенні абсцесу можливе притуплення перкуторного звуку (ознаки консолідації). При аускультації можна вислухати ослаблене везикулярне дихання та сухі або вологі хрипи. Іноді виявляється шум тертя плеври. При рентгенографічному обстеженні спостерігається однорідне часткове або сегментарне затінення, пов’язане з консолідацією чи колапсом. Типовим показником справжнього абсцесу легенів є велике густе затінення.

 

Важливим діагностичним показником є картина крові: лейкоцитоз (до 20⋅109/л), нейтрофільоз, підвищення ШОЕ.

Рентгенологічно виявляють ділянки затемнення з нечіткими контурами, іноді – розрізняють невелике просвітлення, як симптом некрозу.

Клініка другого періоду легеневого абсцесу визначається прориванням гнояка в бронх.

Йому передує перехідна фаза, під час якої посилюються основні клінічні симптоми, що спостерігалися в перший період (висока температура тіла, озноб, больові відчуття). Ця фаза закінчується раптовим прориванням абсцесу в бронх з виділенням великої кількості мокротиння гнійного характеру – перший і основний клінічний симптом в діагностиці легеневого абсцесу. Мокротиння виділяється не окремими порціями, а одночасно – у великій кількості, частіше зранку. Воно має гнильний запах, нерідко містить прожилки крові. Добова кількість може бути різною – від 200 мл до 1-2 л.

Мокротиння ділиться на 2-3 шари:

- нижній шар густий, зелений від гною,

- верхній – пінистий, каламутний, між ними водяний прошарок.

Під час мікроскопії виявляють еластичні волокна (симптом деструкції тканини), а також еритроцити, лейкоцити, кристали Тейхманна, клаптики легеневої тканини.

Мікрофлора різноманітна: стрептококи, стафілококи, диплококи й ін.

Подальший перебіг залежить від низки чинників, зокрема, стану абсцесу, і

дренажу порожнини гнояка. Швидкість очищення порожнини абсцесу від гнійного вмісту залежить від його локалізації і положення хворого. Якщо абсцес локалізується у верхній частці легенів, створюються сприятливі умови для дренування бронха, порожнина добре спорожнюється. У разі формування абсцесу в середніх або нижніх відділах легенів вміст відходить значно повільніше. Щоденне визначення кількості мокротиння дає можливість встановити зв’язок між кількістю мокротиння, загальним станом хворого і температурою тіла. Зменшення кількості виділюваного мокротиння позначається на загальному стані хворого – знову можуть з’явитися лихоманка і пітливість і, що характерно, знову підвищуватиметься температура тіла.

У періоді прориву абсцесу в бронхи спостерігається виділення великої кількості гнійного харкотиння (так зване відхаркування «повним ротом»). Самопочуття хворого відразу поліпшується, зменшуються температура та інтоксикація. При огляді спостерігається відставання під час дихання ураженої половини грудної клітки. При центральному розміщенні абсцесу і його невеликих розмірах перкусія та аускультація дають малоданих для діагностики. Якщо ж абсцес знаходиться поверхнево, біля стінки грудної клітки, то при перкусії буде виявлятися тимпаніт. При аускультації у цій ділянці вислуховується бронхіальне дихання, а за наявності великої порожнини, яка з’єднана з бронхом щілиною, — амфоричне дихання. При рентгенографічному дослідженні спостерігається порожнина закругленої форми з горизонтальним рівнем рідини («симптом персня»).

Після проривання абсцесу в бронх шкіра хворого бліда, спостерігаються вимушене положення, одутлість обличчя, задишка, відставання грудної клітки в акті дихання. Перкуторно виявити абсцес тяжко у разі центральної його локалізації. Якщо абсцес сформувався ближче до периферії, перкуторно виявляють притуплення легеневого звуку з тимпанічним відтінком.

За наявності плеврального випоту притуплення перкуторного звуку може набувати ступеня стегнової тупості. У ділянці притупленого легеневого звуку може вислуховуватися дихання з бронхіальним відтінком, а після очищення порожнини від гнійного вмісту вислуховується амфоричне дихання. Разом з тим, вислухо-

вуються вологі хрипи.

Пальпаторно визначається посилення голосового тремтіння.

Після розкриття порожнини абсцесу і виділення гнійного вмісту поряд

зі зменшенням кількості мокротиння спостерігається зменшення кількості

лейкоцитів в крові. Якщо після проривання абсцесу лейкоцитоз залишається

високим, це може вказувати на наявність ускладнення.

Після проривання абсцесу в бронх і виділення густого гнійного мокротиння рентгенологічно на тлі пневмонічного інфільтрату визначається порожнина, частіше круглої або овальної форми, з горизонтальним рівнем рідини в ній і наявністю над рідиною півкола просвітлення, зумовленого наявністю газу в порожнині.

З боку серцево-судинної системи, особливо в період загострення легеневого абсцесу, спостерігається значна тахікардія. За тривалої інтенсивної інтоксикації можуть бути дистрофічні зміни з наявністю приглушених тонів серця. Під час електрокардіографічного дослідження виявляють зменшення вольтажу зубців. Порушення функції системи зовнішнього дихання проявляється гіпоксичною гіпоксемією.

З боку органів травлення спостерігаються симптоми, пов’язані із загальною інтоксикацією та заковтуванням мокротиння. Часто спостерігаються зниження або втрата апетиту, гастрит або гастроентерит. Інтоксикація нерідко спричинює гепатит. У 19 % випадків у гостру фазу легеневого абсцесу виявляють альбумінурію.

 

Загальний стан значно погіршується у разі виникнення нових абсцесів, які можуть розвиватися в перифокальній зоні.

Для клініки хронічного абсцесу характерні тяжкий загальний стан,

виражена інтоксикація, висока температура тіла, значний лейкоцитоз, наростаюча гіпохромна анемія. Під час кашлю виділяється велика кількість гнійного мокротиння з гнильним запахом, іноді з домішками крові. Пошкодження судини супроводжується масивною кровотечею, яка може бути смертельною. Для хронічного абсцесу характерні періоди поліпшення і загострення.

 

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Окремі пацієнти з абсцесом легенів потребують тривалого лікування (від 4 до 6 тиж).

Провідна роль у лікуванні гнійних процесів у легенях належить антибіотикам. У разі введення їх усередину і внутрішньом’язово, не створюється достатня концентрація в уражених тканинах. Значно збільшується ефективність лікування у разі введення антибіотиків у вогнище ураження. Антибіотики призначають у таких дозах, в яких вони здатні проявляти бактерицидну або бактеріостатичну дію щодо стійких до них штамів мікробів. З цією метою вводять препарати групи пеніциліну, морфоцикліну гідрохлориду, сигмаміцину, метициліну натрієвої солі та ін.

При гнійних процесах, локалізованих у периферичних відділах легенів, за наявності навколо абсцесу масивної зони перифокального запалення, і абсцесах легенів, ускладнених гнійним плевритом, показано внутрішньолегеневе введення антибіотиків. При цьому з порожнини абсцесу відсмоктують гній, промивають її антисептичними препаратами і вводять бензилпеніцилінову натрієву сіль, стрептоміцину сульфат, протеолітичні ферменти.

Санацію трахеобронхіального дерева у хворих з гнійними захворюваннями

легенів проводять різними методами: через катетер, введений через ніс, гор-

танним шприцом шляхом проколювання трахеї і за допомогою інгаляцій.

Гнійні процеси центральної і периферичної локалізації з недостатньою

дренажною функцією або виділенням великої кількості мокротиння є пока-

занням до мікротрахеостомії. При цьому в дренований бронх вводять антисептичні середники, протеолітичні ферменти, антибіотики. Для швидкої евакуації гнійного вмісту з порожнини абсцесу використовують метод торакоцентезу. Для інтраторакального введення ліків запропонований метод сегментарної катетеризації шляхом катетеризації супровідного бронха.

Найефективнішим методом лікування нагноєння легенів, який дозволяє тривало підтримувати високі концентрації антибіотиків у патологічно змінених тканинах, є метод інфузії в легеневу артерію.

Патогенетичне і симптоматичне лікування передбачає:

-  активний режим,

- калорійне харчування для поповнення білка, який втрачається у разі відходження значної кількості гнійного мокротиння й інтоксикації.

Раціон повинен містити достатню кількість вітамінів А, С і групи В.

З метою поліпшення прохідності бронхів призначають бронхолітичні і антигістамінні засоби.

Якщо є симптом легенево-серцевої недостатності, лікування проводять за принципами терапії декомпенсованого “легеневого серця”.

 

Показання до оперативного лікування:

1) гострий абсцес, ускладнений легеневою кровотечею,

2) гострий абсцес пухлинного походження,

3) хронічний абсцес.

Велике значення має фізіотерапія, особливо при виникненні досить великих порожнин абсцесу. Адже без постурального дренування видалення гною та харкотиння з порожнини абсцесу, розташованого в нижній частині легенів, може виявитися неможливим.

У багатьох пацієнтів спостерігається позитивна реакція на лікування, хоч залишковий фіброз і бронхоектази належать до загальних ускладнень. Гостра фаза захворювання може ускладнюватися емпіємою плеври.

Профілактика.

При виконанні операцій у зонах рота, носа або горла слід вжити застережливих заходів щодо вдихання крові, частинок зуба, тонзилярних фрагментів тощо. Необхідно ліквідувати ротовий сепсис, особливо якщо передбачається проведення загального наркозу.

 

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Догляд за хворим на абсцес легенів повинен відповідати розвитку клінічних симптомів і синдромів.

У перший період – період формування абсцесу – стан хворого тяжкий. Догляд за хворим у цей період такий самий, як і при захворюванні на пневмонію.

У другий період, який починається з прориву гнійника у бронх, що супроводиться раптовим значним (повним ротом) виділенням гнійного, деколи смердючого мокротиння. У той час, коли відходить велика кількість мокротиння, необхідно дати хворому скляну банку (чи плювальницю) для збирання мокротиння, щоб вимірювати його кількість за добу. Посуд для мокротиння повинен бути чистим і своєчасно змінюватись на новий. Мокротиння та посуд потрібно обов’язково знезаражувати. Плювальниця повинна бути з дезінфікуючим розчином (хлорамін) і з герметичною накривкою.

Дуже важливо забезпечити достатній доступ свіжого повітря. За необ-хідності проводять оксигенотерапію.

Постійно стежать за гігієною хворого (догляд за шкірою, білизною тощо). У хворих в період поліпшення загального стану з’являється апетит.

 Істотного значення набуває харчування хворого. Харчовий раціон повинен мати достатньо білка, оскільки з мокротинням втрачається велика його кількість. Повинні бути м’ясні та рибні страви, достатньо вітамінів групи В, D, великі дози аскорбінової кислоти.

Медична сестра забезпечує виконання призначень лікаря, заохочує хворих до приймання лікарських засобів. Стежить також за можливими побічними ефектами лікування (диспептичні розлади, алергічні реакції).

Медична сестра повинна знати, що хворі на абсцес легенів потребують особливо уважного догляду. Таких хворих необхідно ізолювати в окрему палату, тому що їхнє мокротиння і саме дихання мають неприємний гнильний запах, що негативно впливає на інших хворих. Хворі повинні часто і ретельно полоскати ротову порожнину слабким розчином калію перманганату (одне зернятко на 0,5 л теплої перевареної води) або 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Палату необхідно добре провітрювати декілька разів на день.

Біля ліжка хворого завжди повинна бути плювальниця з дезодоруючим розчином (креозоту, хлораміну) і герметичною накривкою. Іноді, якщо гнійний процес перебігає довго з явищами хронічної інтоксикації, може виникнути таке ускладнення, як амілоїдоз нирок. Як наслідок, змінюється колір і вигляд сечі, про це треба обов’язково доповісти лікарю.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: