Оцінка конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реалізація конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат, пов’язаних із транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна, здійснюється за рахунок бюджетних призначень уповноважених органів державної влади в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

Керівники установ, відповідальні посадові, службові особи, які здійснюють облік, розпорядження, зберігання та реалізацію конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна, при здійсненні таких повноважень несуть відповідальність за вчинені дії або бездіяльність відповідно до законодавства.

Повернення за рішенням суду конфіскованої (вилученої) національної та іноземної валюти здійснюється Державним казначейством України у валюті платежу, яка була зарахована до державного бюджету, або за заявою одержувача у гривневому еквіваленті за офіційним обмінним курсом Національного банку України відповідно до законодавства.

Рішення суду, що передбачають списання коштів за видатками, бюджетні призначення щодо яких не визначені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), підлягають оскарженню органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) в апеляційному, касаційному порядку.

Списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) або у змінах до них.

9) Кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування – з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів). За поданням Державного казначейства України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам).

Посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали збитків, які відшкодовані з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.

У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, лише до такої особи може бути пред’явлено вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку.

У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.

Органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу злочину.

За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державного казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред’явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Якщо збитки, завдані державному бюджету (місцевому бюджету), є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, що призвели до завдання шкоди фізичним чи юридичним особам, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно з Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Стаття 26.

У сучасних умовах для забезпечення належного управління державними фінансами вже недостатньо лише дотримуватися законів, необхідно досягати мети у найбільш економний, ефективний та результативний спосіб. В європейському розумінні державний внутрішній фінансовий контроль має забезпечити належне управління державними фінансами і розглядається як сукупність трьох складових: внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та їх гармонізації.

Контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства (у межах їхніх повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами), спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України.

Ст. 26 Кодексу чітко визначає обов’язковість запровадження в органах державного сектору базових компонентів європейської моделі державного внутрішнього фінансового контролю – внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту. При цьому персональну відповідальність за запровадження та ефективне функціонування цих компонентів покладено на керівників усіх рівнів – від головного розпорядника (міністра, голови органу тощо) до розпорядників нижчого рівня та навіть керівників окремих підрозділів в установі.

Внутрішній контроль – це комплекс дій, правил та заходів, запроваджених керівництвом суб’єкта господарювання державного сектору економіки, що постійно застосовуються в ході діяльності організації з метою забезпечення впевненості у досягненні нею таких загальних цілей:

• результативності діяльності, економності та ефективності використання ресурсів;

• відповідності чинним законам, іншим нормативно-правовим та регулюючим актам, політиці та процедурам;

• незалежності та надійності інформації, рахунків та даних;

• захисту активів від втрат, зокрема тих, які виникли через зловживання, неврегульованість чи корупцію.

Поняття економності операцій полягає у тому, що будь-які операції не мають спричиняти зайвих витрат. Вартість придбання потрібної кількості ресурсів (товарів, робіт, послуг) належної якості, що поставляються у необхідні час та місце, та обсяги їх витрачання мають бути найменшими.Поняття ефективності полягає у тому, що для досягнення визначеної кількості та якості очікуваних результатів організація витрачає мінімум ресурсів або ж при витраті заздалегідь визначеної фіксованої кількості та якості ресурсів досягається максимальний результат. Поняття результативності полягає у повноті досягнення визначеної мети діяльності організації та виконання поставлених завдань.Внутрішній контроль – не разова подія, а постійний управлінський процес, який охоплює всі операції кожної структурної одиниці організації. При цьому, внутрішній контроль має забезпечувати визначення й аналіз ризиків діяльності організації з метою запобігання їм чи обмеження. Тобто не можна ототожнювати внутрішній контроль із контрольно-ревізійною роботою. Внутрішня контрольно-ревізійна робота є лише незначною складовою частиною системи внутрішнього контролю.Кожен працівник повинен розуміти важливість та підтримувати функціонування внутрішнього контролю, знати свої обов’язки та повноваження у здійсненні такого контролю. Відповідальним за належну організацію та ефективність внутрішнього контролю є керівник організації.Внутрішній контроль складається із п’яти взаємопов’язаних компонентів: середовище контролю, оцінка ризиків, контролююча (управлінська) діяльність, інформаційне забезпечення, моніторинг. Середовище контролю – це наявні в організації процеси, операції та розподіл повноважень щодо їх виконання, спрямовані на забезпечення реалізації законодавчо закріплених за організацією функцій. Середовище контролю має забезпечувати в організації структурованість та дисциплінованість. Оцінка ризиків – це процес визначення (ідентифікації) й аналізу ризиків діяльності організації, розробка та запровадження контрольних процедур з метою запобігання ризикам чи їх обмеження (управління ризиками). Ідентифікація ризиків здійснюється з метою визначення найбільш ризикових сфер діяльності, зосередження наявних ресурсів для управління найбільш істотними з них, встановлення відповідальних працівників за управління ризиками у відповідних сферах. Ідентифікація ризиків має бути постійним процесом, що здійснюється з урахуванням змін у економічному та нормативно-правовому середовищі. Аналіз ризиків передбачає визначення істотності впливу ідентифікованих ризиків на діяльність організації, їх наслідки та ймовірність виникнення. Однією з основних цілей проведення аналізу ризиків є інформування керівництва щодо ризикових сфер, у яких мають бути вжиті заходи для запобігання чи обмеження таких ризиків, а також визначення пріоритетності таких заходів. Управління ризиками – це комплекс заходів з передання, прийняття або запобігання (обмеження) ідентифікованих та проаналізованих ризиків. Контролююча (управлінська) діяльність – це сукупність запроваджених в організації дій, регламентів та процедур для управління ризиками, повноти досягнення мети діяльності організації та виконання покладених завдань.

Контрольні процедури мають постійно функціонувати на всіх рівнях управління.

Контрольні процедури мають включати: · авторизацію та підтвердження; · розподіл обов’язків та повноважень; · контроль за доступом до ресурсів та їх обліком; · контроль за достовірністю проведених операцій; · звірку облікових даних із фактичними; · оцінку загальних результатів діяльності організації; · оцінку окремих операцій, процесів та видів діяльності; · нагляд.Контрольні процедури слід періодично оцінювати на предмет результативності та у разі необхідності – переглядати. Інформаційне забезпечення – це система збору, документування, передання інформації та користування нею для прийняття управлінських рішень. Керівництво та працівники організації для прийняття рішень, належного здійснення операцій та контролю за ними повинні мати повну, своєчасну, достовірну та доступну інформацію фінансового і не фінансового характеру як про зовнішні, так і про внутрішні події. Для забезпечення отримання такої інформації потрібно, щоб усі операції, важливі події та процедури контролю були повно, своєчасно та достовірно задокументовані.Моніторинг – це постійний процес проведення оцінки якості функціонування системи внутрішнього контролю у часі. Інформацію про недоліки функціонування внутрішнього контролю слід надавати керівництву відповідного рівня. Моніторинг має забезпечити адекватне та невідкладне запровадження рекомендацій і пропозицій для усунення наявних та запобігання можливим недолікам системи внутрішнього контролю.

Внутрішній аудит – це діяльність із надання незалежних та об’єктивних гарантій і консультацій, спрямованих на удосконалення діяльності організації. Внутрішній аудит допомагає керівнику в досягненні поставленої перед організацією мети, використовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки та підвищення ефективності системи внутрішнього контролю. Реалізація такої діяльності передбачає створення в кожному органі державного сектору функціонально незалежного підрозділу внутрішнього аудиту.

Підрозділ внутрішнього аудиту в жодному разі не можна ототожнювати з відомчим контрольно-ревізійним підрозділом, більше того, неприпустимим є поєднання цих функцій в одному структурному підрозділі. У внутрішнього аудиту інша природа, цілі та завдання, ніж у ревізії. Внутрішній аудит допомагає керівнику здійснювати управління, але не може і не мусить заміщувати управлінців і керівників – він не може замінити собою систему внутрішнього контролю.

Кабінет Міністрів України визначає основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, а також порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту. Основною метою діяльності підрозділу внутрішнього аудиту в органах державного і комунального секторів є забезпечення керівника організації гарантіями адекватності та результативності системи внутрішнього контролю.

Для досягнення цієї мети працівники підрозділу внутрішнього аудиту повинні:

- розуміти діяльність організації, аналізувати систему внутрішнього контролю, запровадити стратегічне, річне та періодичне планування аудиту;

- виявляти та оцінювати контрольні заходи у найбільш економний та ефективний спосіб;

- відображати в аудиторських звітах знахідки, висновки та, по можливості, рекомендації з удосконалення;

- відображати судження (думку) про надійність заходів контролю для загальної системи, функції чи локальної системи/підсистеми, що досліджується;

- забезпечувати гарантії, які базуватимуться на оцінці системи внутрішнього контролю в організації в цілому.

Нововведення 26-ї статті Кодексу стосуються не тільки головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Фактично вимоги ст. 26 закладають законодавче підґрунтя для побудови нової моделі державного внутрішнього фінансового контролю в Україні, а перебудова системи управління державними фінансами передбачена в усіх вітчизняних органах державного і комунального сектору, до яких згідно з вимогами Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю, затвердженої розпорядженням Уряду від 24.05.2005 № 158-р зі змінами та доповненнями, належать:

· міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші розпорядники бюджетних коштів;

· державні й комунальні підприємства, установи та організації;

· акціонерні, холдингові компанії, інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі або органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів;

· державні цільові фонди;

· інші підприємства, установи та організації, які отримують бюджетні кошти, кредити, залучені державою або під державні гарантії, чи міжнародну технічну допомогу, використовують кошти, що залишаються у їх розпорядженні у разі надання їм податкових пільг, державне чи комунальне майно (далі – державні фінанси) лише під час провадження ними діяльності з використання державних фінансів.

Стаття 27.

Важливим етапом бюджетного процесу є подання і розгляд законопроектів, які впливають на показники бюджету, а також введення в дію таких законів. Такі законопроекти, у разі їх прийняття, можуть впливати на обсяг дохідної чи видаткової частини Державного бюджету України. Тому потрібне обрахування масштабів впливу таких законопроектів, визначення можливостей їх застосування у практичній діяльності. Зміни в законодавстві можуть викликати як збільшення дохідної чи зменшення видаткової частин бюджету, так і навпаки – зменшення надходжень доходів та збільшення обсягу видатків.

Тому в законодавчому порядку визначено, що кожен такий законопроект, внесений до Верховної Ради України, повинен пройти відповідну експертизу. Встановлено, що внесені до Верховної Ради України законопроекти протягом п’яти днів направляються до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини.

Кабінет Міністрів України у двотижневий термін із дня отримання законопроекту подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету експертний висновок, підготовлений Міністерством фінансів України за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Експертний висновок до законопроекту має містити інформацію щодо повноти та достовірності даних, викладених у фінансово-економічному обґрунтуванні, впливу законопроекту на показники бюджету (з обов’язковим визначенням вартісної величини такого впливу), можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді, відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, та пропозиції щодо його розгляду.

Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Спеціальну процедуру, за якою відбувається розгляд проекту закону про Державний бюджет України та проектів законів про внесення змін до закону про Державний бюджет України, визначено Регламентом Верховної Ради України (ст. 39 Кодексу).

Стаття 28.

Одним із принципів побудови бюджетної системи України є принцип публічності та прозорості. Реалізація його вимагає, щоб інформація про бюджет була оприлюднена. Це забезпечується шляхом публікації документів, пов’язаних зі складанням проекту бюджету, його затвердженням та виконанням.

Проект закону про Державний бюджет України підлягає обов’язковій публікації в газеті «Урядовий кур’єр» не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України. Таке опублікування дає можливість неурядовим структурам, громадським організаціям, окремим громадянам вчасно ознайомитися з напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний рік та висловити свої пропозиції і побажання. Після прийняття закону про Державний бюджет України, він підлягає опублікуванню з усіма додатками, що є його невід’ємною частиною.

Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів має містити показники відповідного бюджету за загальним та спеціальним фондами про доходи (деталізовано за видами доходів, які забезпечують надходження не менше 3 відсотків загального обсягу доходів відповідного бюджету) та про видатки і кредитування (деталізовано за групами функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету). Такі показники наводяться порівняно з аналогічними показниками за відповідний період попереднього бюджетного періоду із зазначенням динаміки їх зміни.

Рішення про місцевий бюджет має бути оприлюднене не пізніше ніж через десять днів із дня його прийняття у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, зокрема і рішень про місцевий бюджет та квартальних звітів про їх виконання.

Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) підлягає обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту: Державного бюджету України - в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»; місцевих бюджетів - у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами. По суті, це оприлюднення попередніх показників, оскільки річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Урядом до 1 травня року, наступного за звітним.

Міністерство фінансів України до 20 березня року, що настає за звітним, здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного бюджету України за попередній бюджетний період, в якому беруть участь уповноважені представники Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Рахункової палати. Інформація про час і місце публічного представлення публікується разом зі звітом про виконання Державного бюджету України.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України здійснюють публічне представлення та публікацію інформації про бюджет за бюджетними програмами та показниками, бюджетні призначення щодо яких визначені їм законом про Державний бюджет України, відповідно до вимог та за формою, встановленими Міністерством фінансів України до 15 березня року, що настає за звітним. Представлена інформація за кожною бюджетною програмою повинна містити відомості про результативні показники її виконання (у разі складання паспорту бюджетної програми відповідно до встановлених вимог). Разом з інформацією про бюджет головні розпорядники бюджетних коштів публікують оголошення про час та місце проведення публічного представлення такої інформації.

Здійснення публічного контролю за виконанням бюджету забезпечується шляхом оприлюднення інформації про щомісячне, щоквартальне та річне виконання Державного бюджету України, місцевих бюджетів у засобах масової інформації. Крім того, Міністерство фінансів України забезпечує публічність інформації про підсумки виконання зведеного бюджету країни.

Публічне представлення інформації про виконання місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) відповідно до показників, бюджетні призначення щодо яких затверджені рішенням про місцевий бюджет, здійснюється до 20 березня року, що настає за звітним. Інформація про час і місце публічного представлення такої інформації публікується разом з інформацією про виконання відповідних бюджетів. Публічне представлення інформації про виконання бюджету села, селища здійснюється у порядку, визначеному відповідною місцевою радою.

Звітність про виконання Державного бюджету України подається у порядку, визначеному ст. 59-61 цього Кодексу. При цьому квартальна та річна звітність про виконання Державного бюджету України розміщується на офіційному сайті Державного казначейства України.

Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України, яке забезпечує достовірність інформації про виконання Державного бюджету України. Місячний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Стаття 29.

Сукупність безповоротних надходжень, справляння яких передбачається законодавством України, що використовуються для фінансування виконання функцій держави, – це доходи державного бюджету України. До доходів державного бюджету включаються доходи бюджету, – за винятком доходів, закріплених за місцевими бюджетами. Доходи місцевих бюджетів регулюються ст. 64 “Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”, ст. 66 “Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”, ст. 68 “Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах”, ст. 69 “Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”.

У ст. 29 передбачені доходи, які протягом останніх років визначалися законами про бюджети на відповідні роки доходами державного бюджету. Джерелами надходжень до Державного бюджету є податкові, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

До податкових надходжень належать:

а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості, зокрема:

– податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності), засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, що зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів;

б) збори за спеціальне використання природних ресурсів, зокрема:

– 50% збору за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення. До лісових ресурсів державного значення належить деревина від рубок головного користування і живиця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1012 від 6 липня 1998 р. “Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду” зі змінами і доповненнями;

– 50% збору за спеціальне водокористування (крім збору за спеціальне водокористування місцевого значення). Перелік водних ресурсів місцевого значення визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державний комітет України по водному господарству і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок і водойм, віднесених до водних об’єктів місцевого значення;

– 50% платежів за користування надрами загальнодержавного значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр (Кодекс України «Про надра» №132/94-ВР від 27.07.1994 р. зі змінами і доповненнями);

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду, визначеного Законом про Державний бюджет України);

в) внутрішні податки на товари та послуги, зокрема:

– податок на додану вартість, крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– акцизний збір із вироблених в Україні товарів крім збору із вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, і зараховується до доходів бюджету Автономної Республіки Крим та збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– акцизний збір із ввезених на територію України товарів, крім збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, крім плати за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад, плати за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними й районними державними адміністраціями;

г) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, зокрема:

– ввізне мито, крім мита, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– вивізне мито, яким оподатковуються товари та інші предмети під час їх вивезення за межі митної території держави відповідно до ст. 9 Закону України “Про Єдиний митний тариф” №2097-ХІІ від 05.02.1992 р. зі змінами;

– кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України, крім частини коштів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України.

 

Неподаткові надходження наступні:

а) доходи від власності та підприємницької діяльності, зокрема:

– частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до державного бюджету (у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність;

– кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України “Про Національний банк України” №679-XIV від 20.05.1999 р.;

– відрахування коштів, отриманих від проведення державних грошових лотерей;

– плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету, крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право;

– рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні; за транзитне транспортування природного газу; за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами; за транзитне транспортування аміаку;

– інші надходження;

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, зокрема:

– виконавчий збір, стягнутий органами державної виконавчої служби, крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном, крім частини орендної плати за користування майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету. Відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 р., до державного бюджету зараховується державне мито, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, з апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за придбання вексельних бланків, за дії, пов’язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов’язані з підтримкою чинності патентів на сорти рослин, за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи; за дії, що пов’язані із загальногромадянськими закордонними паспортами; державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що надходять з інших держав та розглядаються відповідними органами України;

– єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

– плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій, зокрема:

– кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону, крім штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування; адміністративних штрафів, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; штрафних санкцій унаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів та штрафів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

г) інші неподаткові надходження, зокрема:

– кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду;

– відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України;

– плата за виділення номерного ресурсу;

– плата за державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання (реєстраційний збір);

– збір за користування радіочастотним ресурсом;

– надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, крім частини надходжень, що зараховуються до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України “Про здійснення державних закупівель” у частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

– кошти, отримані від переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

– портовий (адміністративний) збір, крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України.

–плата за надання державних гарантій та користування кредитами (позиками), залученими державою;

–плата за користування кредитом з державного бюджету, крім плати, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

–концесійні платежі.

Доходами від операцій з капіталом є:

а) надходження від продажу основного капіталу, зокрема:

– надходження коштів від реалізації скарбів, які є пам’ятками історії та культури; майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування;

– кошти від реалізації дорогоцінних металів та коштовного каміння, отриманих державною установою, уповноваженою на здійснення операцій з дорогоцінними металами і коштовним камінням;

– 80% коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок державного бюджету, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, коштовне каміння, і 50% коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

б) надходження від продажу землі і нематеріальних активів, зокрема:

– 10% коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної та комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації); 100% коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності (якщо інше не встановлено Законом про Державний бюджет України).

 

Офіційні трансферти наступні:

а) від органів державного управління, зокрема, кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів;

б) від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, зокрема, кошти, отримані від секретаріату ООН, ОБСЄ або іншої регіональної організації за участь контингенту Збройних Сил України в миротворчих операціях.

У випадку, коли буде встановлено новий вид доходу державного бюджету, то його зарахування до загального фонду визначатиметься Законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу.

Склад доходів спеціального фонду Державного бюджету визначається Законом про Державний бюджет України.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” №2154-VI від 27.04.2010 р. ( ст. 6) передбачено 50 джерел формування спеціального фонду.

Закон про Державний бюджет України у виняткових випадках може відносити на відповідний бюджетний період окремі види доходів загального фонду Державного бюджету України (або їх частину), які визначені ч. 2 цієї статті, до спеціального фонду Державного бюджету України.

Стаття 30.

Видатки бюджету – кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

За загальноприйнятим твердженням, видатки – це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її постійне існування і відображають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.

Кредитування бюджету – операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

При прогнозуванні, плануванні чи екстраполяції макроекономічних показників (у тому числі й при розробці Державного бюджету на наступний рік) проводиться оцінка попередньо досягнутого результату, а також аналіз динаміки цього результату.

Як бачимо з табл. 2.1, темпи росту бюджетних видатків 2009 р. становили 100, 4% порівняно до обсягу видатків 2008 р.

Обсяг кредитування Державного бюджету України у 2009 р. теж зріс несуттєво – на 103, 7%.

Таблиця 2.1.

Аналіз динаміки видатків і кредитування Державного бюджету України протягом 2007–2009 років *

Показники