Касаційна скарга подасться у письмовій формі.

⇐ ПредыдущаяСтр 69 из 77Следующая ⇒

2. У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживан ня або місцезнаходження;

366

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, ^vx місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), шо оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм ма
теріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

3. Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.

4. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

5. До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.

( Is змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006 р. N 3570- IV )

1. Стаття, що коментується, встановлює вимоги до форми та змісту касаційної скарги. На відміну від ЦПК 1963 року, новий ЦПК встановлює лише одну вимогу до форми скарги - вона повинна бути викладена у письмовій формі.

2. Вимоги до змісту касаційної скарги викладені у частині 2 статті. Касаційна скарга повинна містити: найменування суду, до якого подається скарга; ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або знаходження; ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; рішення (ухвала), що оскаржується; у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи застосування або порушення норм процесуального права; клопотання особи, яка подала скаргу, дата і підпис; перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

3. Касаційна скарга підписується особою, яка бере участь у справі, або її представником. Якщо касаційну скаргу подає представник сторони або третьої особи, то до неї має бути доданий документ, що посвідчує наявність цієї правомочності. У будь-якому разі до касаційної скарги додаються їх копії з додатковими матеріалами у кількості екземплярів відповідно до числа осіб, які брали участь у справі, а також копії оскаржених рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.

367

Стаття 327. Порядок подання касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної
інстанції, де вона реєструється і передається в порядку черговості
судді-доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам, встановле
ним статтею 326 цього Кодексу.

2. У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно
до вимог, встановлених статтею 326 цього Кодексу, або у разі неспла
ти суми судового збору чи неоплат витрат на інформаційно-1ечнічпе
забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121
цього Кодексу, про що суддею-доповідачем постановляється відповід
на ухвала.

(Іі змінами, внесеними згідно її Законом України від 16.03.2006р. N 3 S 70- IV )

1. На відміну від раніше існуючого порядку дана стаття встановлює правило, згідно з яким касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається у порядку черговості судді-доповідачу..

2. Якщо касаційна скарга не відповідає вимогам, що ставляться до їх форми і змісту (див. коментар до ст. 326 ЦПК), або касаційна скарга в передбачених у законі випадках не оплачена судовим збором чи не оплачені витрати па інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя-доповідач постановляє ухвалу, в якій вказує про залишення скарги без руху і надання строку на виправлення недоліків.

Стаття 328. Відкриття касаційного провадження у справі

1. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя-доповідач протягом десятиденного строку вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про то постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

2. Суддя-доповідач повертає касаційну скаргу, подану після закінчення строку на касаційне оскарження, особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку. 368

3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного проваджен
ня у справі, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку цивільного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку і відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу;

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу;

5) касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

4. Неправильне застосування норм матеріального права чи
порушення норм процесуального права є підставою для відкриття
касаційного провадження незалежно від обгрунтованості касаційної
скарги.

5. Копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову
у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги
матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а
касаційна скарга залишається в суді касаційної інстанції.

(У редакції Закону України від 16.03.2006 р. N 3570- IV )

1. Якщо касаційна скарга оформлена відповідно до вимог до її форми та змісту, суддя-доповідач протягом десяти днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляю відповідну ухвалу. У разі позитивного вирішення питання про відкриття касаційного провадження суддя-доповідач витребує справу з того суду, де вона знаходиться, надсилає копії касаційної скарги та додані до неї матеріали особам, які беруть участь у справі. У супровідному листі суд встановлює строк на подання зазначеними особами заперечень на касаційну скаргу.

2. Якщо особа, що подала скаргу, заявила клопотання про зупинення виконання рішення (ухвали), суддя-доповідач вирішує це питання. Коментована стаття конкретних підстав зупинення виконавчого провадження не містить, а лише зазначає: у разі необхідності. Луспеник Д.Д. у своїй праці «Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ» наводить практичний випадок, коли виконання рішення зупиняється по заяві Полтавченко Н.П. із посиланням нате, що відповідач має намір продати спірний будинок, а наведені нею у касаційній скарзі доводи містять озна-

369

ки неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (див. цитована робота. - С. 419). Така ухвала суду є підставою обов'язкового зупинення виконавчого провадження (ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»).

3. Негативне рішення судді-доповідача відносно відкриття касаційного провадження може бути в вигляді повернення касаційної скарги касатору або у вигляді відмовлення у відкритті касаційного провадження. Перше відрізняється від другого як за підставами, так і за процесуальними наслідками, крім одного: і при поверненні скарги і при відмові у відкритті касаційного провадження копія ухвали про відповідне рішення разом з доданими до скарги матеріалами направляється касатору, а касаційна скарга залишається в суді касаційної інстанції.

4. Відповідно до частини 2 коментованої статті підставою повернення касаційної скарги є її подання після закінчення строку на касаційне оскарження, якщо разом з нею касатор не подає заяву про поновлення пропущеного строку(див.: п.4 коментарю до ст. 325 ЦПК). Повернення касаційної скарги у цьому випадку не є абсолютною перешкодою при повторному зверненні до касаційного суду: до касаційної скарги у такому разі необхідно додати заяву з проханням поновити пропущений строк та документи на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

5. Частина 3 коментованої статті передбачає наступні підстави відмови у відкритті касаційного провадження, які є абсолютною перешкодою для повторного звернення з тотожною касаційною скаргою:

а) справа не підлягає касаційному розгляду в порядку цивільно
го судочинства, тобто вона не віднесена взагалі до цивільної юрис
дикції або до цивільної юрисдикції загального касаційного суду;

б) справа не переглядалась в апеляційному порядку, тобто вона
не може бути об'єктом касаційного перегляду(див.: коментар до ст.
324 ЦПК);

в) перешкодою для повторного касаційного перегляду є ухва
ла про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою
цього касатора від касаційної скарги на це саме рішення чи ух
валу;

г) перешкодою у відкритті касаційного провадження законо
давець передбачає також наявність ухвали про відхилення скарги
цього касатора або про відмову йому у відкритті касаційного про
вадження на це саме рішення чи ухвалу;

370

д) підставою відмови у відкритті касаційного провадження є також не обґрунтованість скарги і якщо викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Остання підстава уявляється вельми спірною, оскільки законодавець надає право вирішувати «долю справи» і зараз і назавжди одноособовому судді без відкриття провадження, без підготовки справи, без попереднього судового засідання і лише на підставі скарги і викладених в пій доводів. Таке рішення судді-доповідача може похитнути лише його особиста впевненість, що при розгляді справи суд першої чи апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права. Однак це буде лише його особиста думка і висновок, який він зробив ще не маючи цивільної справи, рішення по якій оскаржено.

Стаття 329. Приєднання до касаційної скарги

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки.

2. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом десяти днів з дня одержання копії касаційної скарги.

3. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

(Із змішанім, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. N3 S70- IV)

1. Коментована стаття містить норму про право приєднання до касаційної скарги. Таким правом вона наділяє осіб, які беруть участь у справі. Зазначені особи мають право приєднатись до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, а це практично означає, що таким правом наділяються співучасники (співпозивачі і співвідповідачі) та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Дана стаття передбачає право приєднатись до касаційної скарги і для осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки, але вона не встановлює, до чиєї скарги. Тому вважаємо, що вони мають таке право відносно будь-якої скарги. Ця процесуальна дія вчиняється шляхом подачі заяви протягом десяти днів із дня одержання копії касаційної скарги з копіями доданих до неї матеріалів

371

2. Дана стаття не містить вимог до реквізитів заяви про приєднання до касаційної скарги, а лише звільняє заявників від сплати судового збору. Автор коментаря вважає, що ця заява повинна відповідати основним вимогам, які ставляться до самої касаційної скарги (див. коментар до ст. 326 ЦПК).

Стаття 330. Доповнення, зміна касаційної скарги або відкликання її та відмова від неї

1. Особа, яка подала касаційну скаргу, мас право доповнити чи зміїний її протягом строку на касаційне оскарження.

2. Особа, яка подала касаційну скаргу, мас право відкликати її до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції.

3. Особа, яка подала касаційну скаргу, мас право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу.

4. При відкликанні касаційної скарги суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги.

5. У разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. N 3 S 70- IV )

1. У цій статті закріплені правила про деякі дуже істотні розпорядчі правомочності касаторів.

Першою з цих правомочностей є передбачена статтею можливість особи, яка подала касаційну скаргу, доповнити або змінити їх. Реалізація цієї можливості обмежена строком на касаційне оскарження - двома місяцями (див. коментар до ст. 325 ЦГЖ).

Другою правомочністю з цієї групи є передбачена коментованою статтею можливість особи, яка звернулася з касаційною скаргою, відкликати зазначений документ. Оскільки така можливість зберігається протягом усього часу до початку касаційного розгляду справи, питання про задоволення заяви про відкладення скарги може вирішуватися суддею касаційного суду, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції.

2. Третьою і найбільш важливою правомочністю є передбачена даною статтею можливість відмовитися від касаційної скарги. Хоча ця можливість зберігається протягом усього часу касаційного 372

розгляду справи, прийняти відмову від скарги і закрити провадження в справі може тільки суд, який розглядає в касаційному порядку дану справу.

3. При відкликанні касаційної скарги суддя касаційного суду, який готує справу до розгляду, постановляє ухвалу про повернення скарги внаслідок її відкликання скаржником. Якщо інших скарг по справі немає, в ухвалі про повернення скарги, на наш погляд, слід зазначити про закінчення провадження у касаційному суді по даній скарзі внаслідок її відкликання.

У випадку відмови від касаційної скарги суд касаційної інстанції закриває провадження у справі, якщо інших скарг по справі немає. У такому випадку особа, яка відмовилась від скарги, втрачає право на оскарження цих рішень чи ухвал.

Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє відповідну ухвалу.

Стаття 331. Підготовка справи до касаційного розгляду 1. Після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

1. Коментована стаття визначає у загальному вигляді завдання по підготовці справи до касаційного розгляду. Перш за все, після отримання справи суддя-доповідач вивчає справу, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

2. Після вивчення справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь для розгляду справи. У доповіді його, перш за все. повинні бути підстави для прийняття певного рішення у попередньому судовому засіданні.

Стаття 332. Попередній розгляд справи

1. Попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

2. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

373

3. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

4. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

5. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

(Із лмінами, внесеними згідно із Законом України

від 08.09.2005р. N2 H75- IV)

1. Коментована стаття регулює попередній розгляд справи у касаційному провадженні, який має бути проведений протягом п'яти, днів після складання доповіді суддею-доповідачем. Попередній розгляд справи здійснюється колегією у складі трьох суддів у парадній кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Мети цього розгляду дві: 1) вирішення питання про можливість закінчення справи колегією суддів у попередньому судовому засіданні; 2) призначення справи до судового розгляду, якщо перше неможливо. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії про проведені підготовчі дії та викладає свою думку, яка базується на вивченні справи, про можливий варіант вирішення справи.

2. Вирішення справи у попередньому засіданні можливе у двох випадках. По-перше, суд касаційної інстанції може відхилити касаційну скаргу і залишити рішення без змін, якщо, за його розсудом, відсутні підстави для скасування судового рішення (ст. 337 ЦПК). По-друге, суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення (див. коментар до ст. 338 ЦПК), і передати справу на новий розгляд. Якщо у попередньому засіданні суд не виявить підстав для відхилення скарги, залишення рішення без змін та скасування судового рішення, він вирішує питання про призначення справи до судового розгляду. Вона призначається до розгляду, якщо хоча б один суддя із складу колегії суддів дійшов такого висновку. Призначення справи до судового розгляду здійснюється ухвалою колегії, яка підписується всіма її суддями. 374

Стаття 333. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

1. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п'яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

2. Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається.

3. Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги.

4. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

5. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

6. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати.

7. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

(її змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.09.2005р. N 2875-І V )

1. Стаття встановлює процесуальну форму розгляду справи судом касаційної інстанції. Частина 1 статті визначає склад суду касаційної інстанції: справа розглядається колегією у складі п'яти судців. За загальним правилом, розгляд справ у касаційному порядку здійснюється без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Для надання пояснення у справі суд може викликати у судове засідання зазначених осіб. Але ця дія може бути здійснена лише у разі необхідності заслухати такі пояснення. Тобто справа у суді касаційної інстанції розглядається, як правило, на підставі її матеріалів.

2. Касаційний перегляд здійснюється у судовому засіданні, яке складається з трьох частин: підготовчої, розгляду справи, ухвалення рішення (постановления ухвали) та його проголошення. У підготовчій частині судового засідання головуючий відкриває його, оголошує склад суду, яка справа, за чиєю скаргою та на рі-

375

шепни, ухвал) якого суду розглядається; перевіряє явку учасників процес\. якшо вони викликались до суду, встановлює їх особу та повноваження; роз'яснює їм права та обов'язки. У цій частині засідання вирішуються клопотання осіб, які беруть участь у справі, та питання про можливості проведення засідання у зв'язку з неявкою учасників процес). > 1к уявляється, факультативне відкладення розгляду справи може бути у двох випадках: 1) за неявки особи, яка бере участь у справі, про якої немає відомостей, що їй вручено повістку; 2) якщо причини неявки її будуть визначені судом поважними.

Друга частина судового засідання починається доповіддю суд-ді-доповідача про зміст оскарження рішення чи ухвали суду та доводи касаційної скарги, інших матеріалів справи у необхідному обсязі. Після доповіді судді-доповідача особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, тривалість яких може бути обмежена рівним проміжком часу. Першою дає пояснення особа, яка подала касаційну скаргу. Якшо скаргу подали обидві сторони, спершу надається слово позивачеві. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши інші матеріали справи, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення чи постановления ухвали.

Стаття 334. Відмова позивача від позову та укладення сторонами мирової угоди

1. Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач мас право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

1. Коментована стаття й у цьому виді судового провадження відповідно до принципу диспозитивності закріплює право сторін на основні розпорядчі дії: відмову позивача від позову і мирову угоду сторін незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Заява позивача про відмову від позову і заява сторін про мирову угоду обговорюються касаційним судом у порядку, передбаченому для всіх видів проваджень, і у разі прийняття відмови від позову або 376

мирової угоди всі ухвалені раніше рішення скасовуються і провадження у справі закривається (див. коментар до ст. 344 ЦПК).

2. Відповідно до принципів диспозитивності та рівноправності сторін у цивільному судочинстві й у касаційному суді відповідач вправі визнати позов, хоча про це у коментованій статті і не зазначено. Визнання позову відповідачем не тягне за собою припинення касаційного провадження, але враховується касаційним судом при постановленні підсумкового процесуального документа.

Стаття 335. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

2. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

1. Коментована стаття визначає межі розгляду справи судом каса
ційної інстанції. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність за
стосування норм матеріального і (а не «чи», як у тексті статті) норм
процесуального права, але, на відміну від апеляційного суду (див.
коментар до ст. 309 ЦПК) він не може встановлювати чи вважати
встановленими обставини (юридичні факти), що не були встановлені
судами першої або апеляційної інстанції, вирішувати питання про
вірогідність або невірогідність того чи іншого доказу, про перевагу
одного доказу перед іншим. У зв'язку з цим не можна стверджувати,
що суд касаційної інстанції не оцінює доказів, але він оцінює їх не
для того, щоб постановити нове рішення, а для перевірки законності
і обґрунтованості постанов судів першої й апеляційної інстанції та
реалізації своїх повноважень, закріплених у ст. 336 ЦПК.

2. Частина друга цієї статті звертає увагу на матеріальні межі
перевірки законності рішень - позовні вимоги, заявлені у суді пер
шої інстанції (див, також коментар до ст. 309 ЦПК). Якщо за про-

377

цесуальні межі суд касаційної інстанції в окремих випадках (див. п. 1 коментаря до даної статті) вийти може, то матеріальні межі с нездоланними. Правило про межі розгляду справи не діє й у тому випадку, якщо при розгляді справи суд встановить такі порушення норм права, які є безумовними підставами для скасування рішення (див. коментар до ст. 338 ЦПК).

Стаття 336. Повноваження суду касаційної інстанції

1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд каса
ційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного
суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було
помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд каса
ційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

1. Коментована стаття визначає повноваження суду касаційної інстанції. Але вважати, що вона вичерпно визначає всі його повноваження, не можна. Дана стаття визначає тільки повноваження щодо касаційної скарги, касаційної ухвали та рішень судів першої й апеляційної інстанцій, що переглядаються. Разом э тим, касаційний суд має ряд повноважень щодо руху справи, щодо розгляду матеріалів, які надійшли після розгляду справи (ст. 348 ЦПК), щодо меж розгляду справи (ст. 335 ЦПК) тощо. 378

2. Безумовно те, що повноваження суду касаційної інстанції
щодо постанов суду першої інстанції й апеляційного суду, які пе
реглядаються, є найбільш значними.

Суд касаційної інстанції вправі: постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення в силі рішень суду (у статті - без змін) першої або апеляційної інстанцій; повністю або частково скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд у суд першої або апеляційної інстанцій залежно від того, рішення суду якої інстанції ним скасовується; скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою помилково скасоване рішення суду першої інстанції, а останнє залишити у силі; скасувати всі рішення, що відбулися по справі, і закрити провадження у справі або залишити заяву без, розгляду, ухвалити нове рішення або змінити рішення по суті справи, не передаючи справу на новий розгляд.

3. Частина 2 коментованої статті визначає повноваження каса
ційного суду відносно оскаржених ухвал. За відсутності підстав для
скасування оскарженої ухвали суд постановляє ухвалу про відхилен
ня касаційної скарги і залишення оскарженої ухвали без змін, тобто
залишає оскаржену ухвалу в силі. За наявності підстав для скасуван
ня оскарженої ухвали у вигляді безумовних підстав, суд касаційної
інстанції скасовує ухвалу та передає питання на новий розгляд тому
суду, який вирішив раніше це питання всупереч нормам процесуаль
ного права, тощо (див. коментар до ст. 342 ЦПК). Якщо, розглядаючи
касаційну скаргу, суд з'ясовує помилку апеляційного суду, який ска
сував ухвалу суду першої інстанції, він скасовує ухвалу суду апеля
ційної інстанції та залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.

Стаття 337. Підстави для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін

1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо
визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і
процесуального права.

2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішен
ня з одних лише формальних міркувань.

1. Коментована стаття визначає підстави відхилення судом касаційної скарги. Зазначений процесуальний документ повинен відхилятися касаційним судом у тому разі, якщо судові постанови (рішення) винесені судом першої або апеляційної інстанції з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тобто

379

оскаржувані постанови є законними і обгрунтованими, а, отже, такими, що відповідають головним вимогам, які ставляться до них законом (див. коментар до ст. 213 ЦПК). Як уявляється, саме так і слід розуміти зміст даної статті, коли вона зазначає, що не підлягають скасуванню касаційним судом, а, отже, повинні залишатись у законній силі правильні по суті та справедливі рішення, винесені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Стаття 338. Підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд

1. Судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею
справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповіїоважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином: не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.

2. Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

3. Якщо порушення закону, зазначені в частині першій цієї статті, було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

4. Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

1. Коментована стаття визначає підстави скасування судових рішень (знов-таки - чому тільки рішень, якщо об'єктом перегляду можуть бути і ухвали судів першої і апеляційної інстанції) та передачі справи на новий розгляд. 380

Дана стаття породжує проблеми у судовій практиці та зводить роль суду касаційної інстанції до ролі органу, що констатує порушення тільки процесуального законодавства. Крім того, вона суперечить і змісту ст. 337 ЦПК, де звертається увага на додержання, насамперед, вимог матеріального права. Взагалі, практично так само визначені підстави для скасування рішень і ухвал суду першої інстанції в апеляційному провадженні (див.: ст. 311 ЦПК). Це теж спірно. Але там цей недолік певною мірою долається статтями 308 і 309 ЦПК, які дозволяють суду апеляційної інстанції, винести нову постанову, якщо постанова суду першої інстанції є ущербною з фактичної сторони, тобто якщо рішення страждає на неповноту, недоведеність чи на невідповідність висновків суду обставинам справи. А що ж робити касаційному суду, якщо будуть виявлені такі недоліки у постанові суду першої інстанції або апеляційного суду? Коментована стаття виходу не пропонує. Відповідно до змісту даної статті виходить, що така постанова має бути залишена у силі, оскільки скасувати її та направити справу на новий розгляд по суті чи на новий апеляційний розгляд не можна.

2. Дана стаття цілком обгрунтовано по-різному ставиться до різних порушень процесуального права. По-перше, особливо виділяються найбільш істотні порушення, які зводяться до розряду безумовних підстав для скасування рішення (пункти 1-5 цієї етапі). Інші порушення (у тексті не зовсім вдало - «випадки порушення») можуть бути підставою для скасування судових постанов, якщо вони призвели до неправильного вирішення справи (про зміст такої вказівки див. коментар до ст. 309 ЦПК).

3. Якщо безумовні підстави для скасування рішення виникли у суді першої інстанції та не були усунуті апеляційним судом або такі ж підстави виникли і в апеляційному суді, то справа для їх усунення надсилається до суду першої інстанції. Коли ж ці підстави виникли в апеляційному суді, то справа після скасування відповідних постанов надсилається до апеляційного суду.

4. Частина 4 цієї статті зобов'язує суди апеляційної та першої інстанцій при повторному розгляді справи керуватись висновками і мотивами суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення зазначених судів. Однак ці висновки і мотиви не повинні суперечити межам розгляду справи у касаційному порядку (див. коментар до ст. 335 ЦПК), а якщо вони суперечать ст. 335 ЦПК, то це означає, що касаційний суд вийшов за встановлені межі і його висновки та мотиви вже не обов'язкові для судів першої або апеляційної інстанцій при повторному розгляді справи по суті чи в апеляційному порядку.

381

Стаття 339. Підстави для скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, скасованого помилково 1. Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

1. Ця стаття ЦПК присвячена виправленню помилки апеля
ційного суду, який переглядав рішення суду першої інстанції та
необгрунтовано його скасував. У результаті перевірки постанов
суду першої й апеляційної інстанцій касаційний суд встановлює
у цьому разі, що суд першої інстанції правильно і повно дослід
жував обставини справи, правильно застосував матеріальний і
процесуальний закон, а отже, виніс законну й обгрунтовану пос
танову, а тому його скасування було помилкою суду апеляційної
інстанції.

2. Однак проблема цієї статті полягає у тому, що в ній запозиче
но одне з правил перегляду в порядку нагляду судових постанов.
Суд наглядової інстанції згідно зі ст. 337 ЦПК у колишній редакції
мав повноваження залишити в силі одну з раніше винесених су
дових постанов, адже об'єктом перегляду судових постанов у по
рядку нагляду завжди були постанови, що набрали законної сили,
а об'єктом перегляду апеляційного суду є рішення, що не набули
чинності. Тому постанова суду першої інстанції, скасована апеля
ційним судом, так і не набрала законної сили. Вихід з даного ста
новища один - вказати у тексті цієї статті про залишення без зміни
рішення суду першої інстанції як результат скасування апеляційної
ухвали. Але тоді виникає інша проблема: як і коли набирає сили
рішення суду першої інстанції. Для її вирішення у коментованій
статті або ст. 223 ЦПК слід вказати, що постанова суду першої ін
станції, залишена без зміни судом касаційної інстанції, набирає за
конної сили після розгляду справи цим судом.

Стаття 340. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду 1. Судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу. 382

2. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, шо не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

1. Частина перша коментованої статті закріплює повноваження
суду касаційної інстанції, яке пов'язане з рухом справи і полягає
в його можливості й обов'язку закрити провадження у справі або
залишити заяву без розгляду за наявності підстав, передбачених
статтями 205, 207 цього Кодексу. Ці процесуальні дії проводяться й
оформлюються у тому ж порядку, що й у судах першої й апеляцій
ної інстанції (див. коментарі до статей 205 - 207, 310 ЦПК).

2. Частина 2 цієї статті за своїм змістом подібна частині 2
ст. 310 ЦПК. Тому про її зміст і проблеми див. коментар до зазна
ченої статті цього Кодексу. Слід тільки мати на увазі, що об'єктом
перегляду тут може бути і ухвала або рішення суду апеляційної
інстанції.

Стаття 341. Підстави для скасування судових рішень

і ухвалення нового рішення або зміни рішення

1. Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

1. Коментована стаття наділяє суд касаційної інстанції правом скасувати судові рішення апеляційних судів та судів першої інстанції. Підставами такого скасування є порушення норм матеріального права лише у двох випадках: 1) якщо суд, що ухвалив рішення, застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини (наприклад, суд застосував закон, який втратив силу або ще не набрав чинності); 2) якщо суд, що ухвалив рішення, не застосував закон, який підлягав застосуванню (наприклад, суд вирішив справу на підставі аналогії закону або аналогії права за наявності закону, який регулює дані відносини).

2. Наслідком реалізації зазначеного права касаційним судом є його повноваження ухвалити нове рішення або змінити рішення (про відмінність нового рішення від зміненого див. коментар до ст. 309 ЦПК). Але при цьому слід мати на увазі, що суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові факти і класти їх в основу

383

зміненого і тим більш нового рішення. Тому ця стаття лише частково вирішує проблеми ст. 338 цього Кодексу (див. відповідний коментар), оскільки вона передбачає лише формальні підстави зміни рішення та ухвалення нового рішення і лише у напрямку застосування матеріального закону.

Стаття 342. Підстави для відхилення касаційної скарги

на ухвалу суду або її зміни чи скасування 1. Розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону;

2) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення;

3) змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

1. Стаття, що коментується, встановлює підстави реалізації повноважень касаційного суду відносно ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, які оскаржено у касаційному порядку.

2. Першою з цих підстав є підстава відхилення скарги і залишення ухвали, яку оскаржено без змін: оскаржену ухвалу прийнято судом із додержанням вимог закону. Якщо оскаржену ухвалу постановлено судом першої інстанції, вона повинна бути оформлена окремим процесуальним документом, постановлена у нарадчій кімнаті, підписана суддею (суддями), її зміст повинен відповідати вимогам ст. 210 ЦПК. Ухвала апеляційного суду, крім зазначених загальних вимог, повинна постановлятись у випадках, передбачених частиною 1 ст. 314 ЦПК, її зміст повинен відповідати ст. 315 цього Кодексу.

Другою підставою є підстава скасування ухвали і передачі питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції: порушено порядок, встановлений для вирішення цього процесуального питання, тобто ухвалу постановлено з порушенням викладеного в абзаці 1 даного пункту коментаря.

Третьою підставою є підстава зміни або скасування ухвали першої або апеляційної інстанції та постановления ухвали касаційно-384

го суду з цього питання: питання було вирішено всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстав її застосування.

Стаття 343. Порядок ухвалення рішення та постановления ухвал судом касаційної інстанції

1. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення та постановляє ухвалу відповідно до правил, встановлених статтею 19 та главою 7 розділу III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними в статтях 344 - 346 цього Кодексу.

2. Жоден із суддів не має права утримуватися від висловлення думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржене.

3. Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

4. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

1. Коментована стаття цього Кодексу визначає порядок ухвален
ня рішень та постановления ухвал судом касаційної інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції ухвалюється іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Проект рішення чи ухвали суду касаційної інстанції укладається суддею-доповідачем і підписується у нарадчій кімнаті суддями, які розглядали справу.

2. При обговоренні проекту рішення або ухвали питання на
обговорення виносить головуючий. Всі питання вирішуються
більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При
прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має пра
ва утримуватись від голосування та підписання рішення чи ух
вали. Суддя, не згодний з рішенням чи ухвалою, може письмово
викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується у
судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для оз
найомлення.

Судді не мають права розголошувати міркувань, що висловлювались ними у нарадчій кімнаті при обговоренні проекту рішення чи ухвали суду касаційної інстанції.

385

Стаття 344. Ухвала та рішення суду касаційної інстанції

1. Розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ух
валу у разі:

1) відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін;

2) скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд;

3) скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

6) зміни ухвали або скасування ухвали з направленням справи па новий розгляд або вирішенням питання по суті.

2. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення у разі скасування
судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення.

1. Дана стаггя визначає процесуальні форми реалізації касацій
ним судом своїх повноважень щодо оскаржених рішень та ухвал
судів першої та апеляційної інстанцій.

Для перших шести варіантів вирішення питань касаційним судом закон передбачає процесуальну форму ухвали при: 1) відхиленні касаційної скарги і залишенні судових рішень без змін (більш правильно - залишення у силі); 2) скасуванні судових рішень із передачею справи на новий розгляд; 3) скасуванні судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду; 4) скасуванні судових рішень і залишенні у силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги та залишення ухвали без змін;

6) зміні ухвали або скасуванні ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

2. Процесуальна форма судового рішення застосовується каса
ційним судом лише у двох випадках: у разі скасування судових рі
шень і ухваленні нового або зміни рішення.

Стаття 345. Зміст ухвали суду касаційної інстанції 1. В ухвалі суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце її постановления;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

386

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій;

6) узагальнені доводи касаційної скарги;

7) мотиви суду з посиланням на закон, яким він керувався;

8) наслідки розгляду касаційної скарги, які формулюються у
резолютивній частині із зазначенням висновку суду касаційної інс
танції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою
законної сили та її оскарження.

2. У разі відхилення касаційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

3. У разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд в ухвалі повинно бути зазначено, які порушення права було допущено судом першої або апеляційної інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно а законами України від 08.09.2005р. N 287 S - IV, від 16.03.2006р. N 3570- IV )

\. Коментована стаття структурувала ухвалу суду касаційної інстанції, а також вказувала на її основні реквізити.

2. Ухвала даного суду повинна була складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної. Внесені законодавцем зміни на перший погляд ліквідують структуру ухвали, встановлюючи лише перелік головних її реквізитів і не застосовуючи понять „вступна частина", „описова частина", „мотивувальна частина". Але у п.8 коментованої статті, як і у попередній її редакції, зазначено про наявність резолютивної частини. Тому вважаємо, що структура ухвали повинна бути такою, яка і була передбачена первісною редакцією цієї статті.

У вступній частині касаційної ухвали зазначаються час і місце постановления ухвали; найменування суду, який постановив ухвалу, а також прізвища та ініціали головуючого і всіх інших суддів, які брали участь у розгляді справи; перелік осіб, які беруть участь у справі.

В описовій частині ухвали викладаються коротко зміст заявлених вимог, якою постановою і як вони вирішені судами першої і апеляційної інстанцій, узагальнені доводи касаційної скарги, позиції осіб, які беруть участь у справі, на момент її касаційного розгляду.

У мотивувальній частині касаційної ухвали дається обгрунтування остаточного висновку суду касаційної інстанції з посиланнями на закон, інші нормативні акти, якими він керувався і на яких він засновував свій висновок по розглянутій справі.

387

У резолютивній частині касаційної ухвали стисло, чітко формулюються висновки суду касаційної інстанції про наслідки розгляду ним даної справи, розподіл судових витрат, строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

3. У тій ухвалі, якою відхиляється касаційна скарга, суд касаційної інстанції повинен зазначити мотиви її відхилення (див. коментар до ст. 337 ЦПК). А якщо рішення скасовується і справа заправляється на новий розгляд, в ухвалі потрібно зазначити, які порушення права було допущено судом першої або апеляційної інстанції (див. коментар до ст. 338 ЦПК).

Стаття 346. Зміст рішення суду касаційної інстанції 1. У рішенні суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце його ухвалення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів?

3) найменування справі* та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу;

7) мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судове рішення і ухвалив нове;

8) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яки«х мало місце звернення до суду;

9) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, якими суд керувався;

10) висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення
позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку щодо роз
поділу судових витрат, строку і порядку набрання рішенням законної
сили та його оскарження.

(Із змінами, внесеними згідне із законами України від 08.09.2005р. N2 H75- IV, від 16.03.2006р. N3570- IV)

1. Дана стаття визначала структуру та зміст рішення суду касаційної інстанції. Змінюючи коментовану статтю, законодавець діяв також радикально, як і відносно попередньої. Уявляється, що

388

це не самий хороший здобуток нової редакції. Порівнюючи новий зміст коментованої статті з тим, який існував до цього, приходимо до висновку, що великої різниці поміж ними немає. Вважаємо, що хоча нова редакція статті прямо і не вказує на чітку структуру, а лише перелічує реквізити рішення суду касаційної інстанції, послідовність цього переліку і зміст цих реквізитів не відміняють традиційної для судової практики структури судового рішення.

2. У вступній частині рішення суду касаційної інстанції слід зазначити час і місце ухвалення судового рішення, найменування суду, який ухвалив рішення; прізвища та ініціали головуючого та суддів, які брали участь у розгляді справи; найменування справи та перелік осіб, які беруть участь у справі.

В описовій частині рішення суду касаційної інстанції має бути; зазначено коротко про зміст вимог заявника і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зміст вимог касаційної скарги, узагаль-нені-доводи касатора і узагальнений виклад позицій інших осіб, які беруть участь у справі, і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи.

Мотивувальна частина рішення суду касаційної інстанції повинна містити мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив рішення або скасував судові рішення і ухвалив нове рішення із зазначенням назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався при цьому. У мотивувальній частині також повинні бути зазначені підстави задоволення вимог осіб, які беруть участь у справі. У резолютивній частині рішення суду касаційної інстанції зазначається висновок суду про скасування чи зміну рішення, задоволення чи відмову у задоволенні позову і у якій частині чи повністю, розподіл судових витрат, строк і порядок набрання законної сили та його оскарження.

Стаття 347. Оголошення судом касаційної інстанції

про прийняте рішення (ухвалу) 1. Про прийняте рішення (ухвалу) суд касаційної інстанції у судовому засіданні оголошує особам, які беруть участь у справі. (У редакції Закону України від 16.03.2006 р. N 3570-1 V )

1. Стаття, що коментується, визначала порядок проголошення рішення шляхом відсилки до ст. 218 цього Кодексу, тобто до загального порядку.

389

2. Нова назва статті та її зміст є не лише незрозумілими, але і вельми спірними. Якщо розуміти назву статті та її зміст буквально, виходить що касаційний суд тепер, на відміну від усіх інших, не зобов'язаний проголошувати своє рішення (ухвалу). Він лише оголошує у судовому засіданні особам, які беруть участь у справі, про прийняті рішення (ухвалу). Постає питання, чи зобов'язаний касаційний суд закінчувати справу в останньому судовому засіданні ухваленням рішення чи постановлениям ухвали? Чи достатньо оголосити про прийняте рішення (ухвалу) в судовому засіданні, а саме рішення (ухвалу) оформити згодом?

Стаття 348. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи

1. Якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені цим Кодексом строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими цією главою.

2. Залежно від обгрунтованості зазначеної в частині першій цієї статті скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до статей 345 і 346 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно Ь Законом України від 16.03.2006р. N 3 S 70- IV )

1. На відміну від коментаря до ст. 318 ЦПК (подібна ситуація в апеляційному провадженні) автор вважає вихід, запропонований законодавцем у цій ситуації, цілком нормальним, тому що дана стаття надає касаційному суду право скасувати свою ухвалу або рішення.

2. У тих випадках, якщо касаційне провадження у справі вже завершене і постановлена підсумкова касаційна ухвала або рішення й у суд касаційної інстанції надходить касаційна скарга з запізненням, з причин, зазначених в частині першій даної статті, суд розглядає касаційну скаргу за загальними правилами касаційного провадження. Залежно від переконливості доводів касатора і від 390

обставин справи реалізує одне з повноважень, передбачених ст. 344 ЦПК: відхиляє скаргу або скасовує ухвалу чи рішення суду касаційної інстанції.

Стаття 349. Законна сила рішення і ухвали суду касаційної інстанції

1. Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення.

2. і моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

(І> иііна.ми, внесеними ігідно Ь Законом України від 16.03.2006 p. N3570- IV)

1. Коментована стаття встановлює правила про законну силу рішень і ухвал суду касаційної інстанції та рішень і ухвал, які оскаржені у касаційному порядку.

2. Частина 1 статті зазначає, що рішення або ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. Це правило є обґрунтованим і логічним. З деякими випадками (див. коментар до глави 3 цього розділу ЦПК) підсумкові процесуальні документи суду касаційної інстанції є підсумком не лише для касаційного провадження, а і всього провадження по справі.

Згідно з частиною 2 даної статті з набранням законної сили рішенням або ухвалою касаційного суду скасовані рішення та ухвали судів першої та касаційної інстанцій втрачають законну силу.

3. Зміни редакції коментованої статті на відміну від статті 347
ЦПК не зняли обов'язку касаційного суду оголосити ухвалені ним
рішення та постановлені ухвали. Тому уявляється, що редакція
статті 347 ЦПК потребує відповідних змін, як такої, що суперечить
загальним засадам цивільного судочинства, статті 218 ЦПК та ко
ментованої статті.

Стаття 350. Окрема ухвала суду касаційної інстанції 1. Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд також може постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої або апеляційної інстанції, які не є підставою для скасування їх рішення чи ухвали.

391

1. Згідно з коментованою статтею та ст. 211 ЦПК суд касаційної інстанції, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Предметом цих ухвал є порушення, скоєні будь-ким із учасників процесу чи взагалі не учасниками процесу.

2. Окрема ухвала може бути постановлена судом касаційної інстанції також і відносно судів першої або апеляційної інстанції, в якій зазначаються порушення ними норм права і помилки, але за умов, що вони не є підставою для скасування їх рішення чи ухвали.

Стаття 352. Повернення справ

1. Після закінчення касаційного провадження справа протягом десятії днів повертається до суду, який її розглядав. (її хмінтми, внесеними ігідно h Законом України від 16.03.2006 р. N35 70-1 У)

1. Відповідно до правила, закріпленого цією статтею, після закінчення касаційного провадження цивільна справа разом із оригіналом підсумкового процесуального документа суду касаційної інстанції направляється до того суду першої інстанції, який її розглядав.

Стаття 351. Оформлення судових рішень суду касаційної інстанції, видача та направлення їх особам, які беруть участь у справі

1. Судові рішення суду касаційної інстанції оформлюються, видаються або надсилаються в порядку, встановленому статтею 222 цього Кодексу.

2. Копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.

1. Коментована стаття встановлює правила про оформлення рішень та ухвал суду касаційної інстанції, видачі та направлення їх особам, які беруть участь у справі. Частина 1 статті є нормою, яка відсилає правозастосовника до ст. 222 цього Кодексу. Не зовсім виправданим у ній є вживання поняття «оформлення судових рішень». Таке ж поняття є і у статті 321 ЦПК відносно рішень суду апеляційної інстанції. Подібна формула була й у первісній редакції ст. 222 ЦПК відносно усіх рішень суду, але це поняття було з неї виключено, хоча там воно розвивалось частиною 1: «судове рішення виготовляється на спеціальному бланку, підписується суддею (суддями), який його ухвалив, і скріплюється печаткою суду». А викладається рішення хіба не на спеціальному бланку? А хіба воно не підписується чи не скріплюється печаткою суду? Мабуть, тому законодавець і виключив із ст. 222 ЦПК це поняття і частину 1 статті. Потрібно, як виявляється, зробити це і з статтями 321 і 351 ЦПК.

2. Частина 2 статті встановлює, що копії рішень і ухвал суду касаційної інстанції повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається цивільна справа. 392

Глава 3.

ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ'ЯЗКУ

З ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 353. Право оскарження судових рішень

у зв'язку з винятковими обставинами

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку.

1. Коментована стаття та глава 3 розділу 5 ЦПК регулює провад
ження у зв'язку з винятковими обставинами.

Сутність даного виду провадження зводиться до таких особливостей: 1) провадження у зв'язку з винятковими обставинами регулюється окремою групою норм цивільного процесуального права, тобто окремим інститутом права; 2) це один із видів проваджень у цивільному процесі, провадження здійснюється по стадіях (подання скарги, допуск скарги до провадження, розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами); 3) це один із переглядів рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Він належить до виключних переглядів, тим більше, що можливий лише після перегляду рішень у касаційному порядку.

2. Дана стаття визначає, перш за все, суб'єктів оскарження су
дових рішень: сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а
також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питан
ня про їх права і обов'язки. По-друге, стаття визначає об'єкт ос-

393

карження: це рішення судів у цивільних справах, які були об'єктом касаційного перегляду. По-третє, коментована стаття визначає у загальному вигляді орган перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами: Верховний Суд України.

Стаття 354. Підстави оскарження у зв'язку з винятковими обставинами

1. Судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

1. Дана стаття визначає підстави оскарження рішень судів у зв'язку з винятковими обставинами. Таких підстав дві.

2. Першою підставою є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Така ситуація може виникнути за неоднакового тлумачення і застосування одного й того самого положення одного й того ж закону касаційним судом або різними касаційними судами (наприклад, різними палатами Верховного Суду України). З метою забезпечення однакового розуміння та застосування норм права Конституційний і Верховний Суди України своїми рішеннями, позиціями і роз'ясненнями допомагають судам уникнути протиріч між рішеннями по тотожних правових ситуаціях.

Другою підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами є визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, наприклад, рішенням Європейського Суду з прав людини (див. докладно цитовану вище працю Д.Д. Луспеника, с 430-436).

Стаття 355. Порядок подання скарги у зв'язку

з винятковими обставинами 1. Скарга може бути подана протягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин.

394

2. Скарга у зв'язку з винятковими обставинами подається за правилами подання касаційних скарг у касаційному провадженні.

3. За формою і змістом скарга повинна відповідати вимогам статті 326 цього Кодексу. До скарги повинні бути додані копії судових рішень, які оскаржуються.

4. У разі надходження скарги, оформленої без дотримання вимог, зазначених у цій статті, або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються правила, встановлені статтею 121 цього Кодексу, про що суддею-доповідачем протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.

5. За подання і розгляд скарги з підстави, встановленої пунктом 2 етапі 354 цього Кодексу, судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не оплачуються.

1. Дана стаття встановлює порядок подання скарги про пере
гляд рішення у зв'язку з винятковими обставинами.

По-перше, стаття встановлює строк подання скарги: один місяць із дня відкриття виняткових обставин. По-друге, оскільки цей перегляд є різновидом касаційного провадження, то більшість загальних правил останнього є обов'язковими й у цьому перегляді з урахуванням особливостей, зазначених у главі 3 розділу 5 цього Кодексу. Скарга у зв'язку з винятковими обставинами подається у письмовій формі. У ній повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається скарга; ім'я (найменування) скаржника, його місце проживання або знаходження; ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження; рішення, що оскаржується; наявність підстав перегляду; клопотання скаржника; перелік доданих до скарги матеріалів (документ про повноваження представника, копії скарги та доданих матеріалів по кількості осіб, які беруть участь у справі).

2. Якщо скарга, подана з мотиву неоднакового застосування
судом одного і того самого положення закону, оформлена з пору
шенням вимог до неї чи не сплачено судовий збір або витрати на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, вона зали
шається без руху, про що повідомляється заявник, і йому надається
строк для усунення недоліків. Якщо заявник впорається з цим у
встановлений строк, скарга вважається поданою у день первісного
її подання, інакше така скарга вважається неподаною і повертаєть
ся заявникові.

395

Стаття 356. Допуск скарги до провадження

у зв'язку з винятковими обставинами

1. Питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується колегією у складі семи суддів без виклику осіб, які беруть участь у справі, протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження скарги. Одночасно може бути вирішене питаная про поновлення строку на оскарження у зв'язку з винятковими обставинами.

2. Скарга вважається допущеною до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і справа вигребовується, якщо хоча б три судді дійіпли висновку про необхідність цього.

3. Про допуск скарги і витребування справи або відмову у цьому суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає. Ухвала про допуск скарги і витребування справи надсилається до відповідного суду.

4. Копія ухвали про допуск скарги і витребування справи надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а у разі відмови у допуску - особі, яка подала скаргу.

5. Якщо скарга допущена до провадження у зв'язку з винятковими обставинами, суд своєю ухвалою може зупинити виконання відповідних рішень.

6. До скарги, поданої з підстави, встановленої пунктом 2 статті 354 цього Кодексу, положення частин першої- четвертої цієї статті не застосовуються.

1. Коментована стаття встановлює порядок допуску скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами.

2. Питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і витребування справи, якщо мотивом оскарження є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону, вирішується колегією у складі семи суддів без виклику осіб, які беруть участь у справі, протягом п'ятнадцяти днів із дня надходження справи. Якщо строк оскарження був пропущений, то, одночасно з попереднім питанням, вирішується і питання про поновлення строку. Скарга вважається допущеною до провадження і справа витребується, якщо хоча б три судді дійшли цього висновку. Про допуск скарги постановляється ухвала, яка оскарженню не підлягає, тому що така ухвала не є перепоною для розвитку процесу. Така ухвала надсилається суду, у якому знаходиться справа, а її копії - особам, які беруть участь у справі. Разом із допуском скарги суд може вирі-3%

шіітп своєю ухвалою і питання про зупинення виконання відповідного рішення.

3. Коментована стаття у частині 6 встановлює не зовсім зро-зуміле правило: до скарги, мотивом якої є визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, то порушує міжнародні зобов'язання України, не застосовуються положення частин 1-4 цієї статті. Таким чином, ця частина передбачає, що викладений раніше порядок допуску скарги до таких скарг не застосовується. А який застосовується? Луспеник Д.Д. у цитованій роботі зазначає відносно даної статті лише одне: колегією суддів у складі семи суддів не вирішується питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами (с. 436). З цим твердженням можна погодитися. А ким вирішується? Вихід з цієї ситуації один: по цих скаргах питання про допуск скарги взагалі не вирішується. Тобто подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами з мотиву визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикцію якої визнано Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, за умов додержання ст.ст. 354 - 355 ЦПК тягне за собою «автоматичне» відкриття провадження у справі. Але тоді виникає питання, хто вирішує заяву про поновлення строку на оскарження (частина 1 цієї статті), про зупинення виконання оскарження рішення (частина 5 цієї статті), про відкриття провадження? Відповідь одна, як уявляється, - це суддя-доповідач.

Стаття 357. Порядок провадження у зв'язку з винятковими обставинами

1. Розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

2. Справа в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, крім випадків, встановлених частиною третьою цієї статті.

3. Якщо після касаційною розгляду справи виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати. Головує на спільному засіданні Голова Верховного Суду України або один з його заступників.

397

4. Провадження у зв'язку з винятковими обставинами здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.

1. Дана стаття визначає процесуальну форму провадження у зв'язку з винятковими обставинами. Оскільки розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, він здійснюється за правилами, встановленими для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, визначених коментованою главою ЦПК.

2. Головною особливістю є правила про склад суду, що переглядає справу у зв'язку з винятковими обставинами. За загальним правилом, справу в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами розглядає колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності. Якщо після касаційного перегляду виявлено неоднакове застосування різними судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати. Головує на спільному засіданні Голова Верховного Суду України або один із його заступників.

Стаття 358. Повноваження Верховного Суду України

при розгляді справи у зв'язку

з винятковими обставинами 1. Розглядаючи справу в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами, Верховний Суд України мас право:

1) постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування судового рішення і направити справу відповідно на новий розгляд у суд першої, апеляційної або касаційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування судового рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті справи або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 398

2. У випадках, коли допущені судом першої інстанції порушення закону не були усунені судом апеляційної чи касаційної інстанції або одночасно допущені судом першої, апеляційної і касаційної інстанцій, Верховний Суд України скасовує всі рішення та ухвали у справі.

1. Дана стаття вирішує питання про повноваження Верховного Суду України при перегляді судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами.

2. Першим з таких повноважень є право Верховного Суду України постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін. Оскільки об'єктом цього перегляду є рішення та ухвали, що набрали законної сили, то точніше було б зазначити у статті про залишення їх у силі, як зазначено, наприклад, у пункті З частини 1 цієї статті. Зазначене право реалізується Верховним Судом України, якщо не буде при розгляді справи встановлена наявність підстав оскарження, зазначених у ст. 354 ЦПК.

Другим повноваженням є право Верховного Суду України постановити ухвалу про повне або часткове скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд відповідно в суд першої, апеляційної або касаційної інстанції залежно від того, який із перелічених судів постановив оскаржене рішення.

Третім повноваженням є право ухвалою скасувати судове рішення і залишити у силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції. У цьому випадку, навпаки, доцільніше було б зазначити про залишення рішення без змін, як це зазначено у п. 1 частини 1 цієї статті, оскільки у випадку скасування рішення суду апеляційної інстанції, яким було помилково скасоване рішення суду першої інстанції, останнє законної сили так і не набрало.

Четвертим повноваженням Верховного Суду України є його право постановити ухвалу про скасування судових рішень і закриття провадження у справі або залишити заяву без розгляду, якщо при розгляді суд встановить наявність підстав, визначених ст. ст. 205, 207 ЦПК.

П'ятим повноваженням суду, що переглядає у цьому порядку справу, є право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті справи або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд до суду, який постановив скасоване рішення. Як уявляється, це повноваження може бути застосоване за умов наявності підстав для перегляду у зв'язку з винятковими обставинами, а також того, що у рішенні, яке переглядається, обставини вста-

399

новлені повно і правильно, але судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано належний закон.

Стаття 359. Підстави для скасування чи зміни судових рішень

І. Верховини Суд України скасовує або змінює ухвалені у справі судові рішення тільки з підстав, визначених статтею 354 цього Кодексу.

1. Коментована стаття містить правило, згідно з яким підставами скасування або зміни рішень, що переглядаються у зв'язку з винятковими обставинами, є ті самі обставини, що є мотивами оскарження (див. коментар до ст. 354 ЦПК).

Стаття 360. Законна сила рішень і ухвал Верховного Суду України

1. Ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають.

1. Дана стаття встановлює порядок набрання законної сили рішеннями і ухвалами Верховного Суду України, які ухвалюються і постановляються за підсумками перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами. У зв'язку з тим, що цей перегляд є винятковим, ухвалені судом рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення й оскарженню не підлягають.

Глава 4.

ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ'ЯЗКУ

З НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, шо набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленимн обставинами.

400

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали, що підлягають перегляду;

4) встановлена Конституційним Судом України неконститу
ційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення,
застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не
виконане.

1. Ця стаття встановлює можливість перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду в цивільних справах, що набрали законної сили, а також судового наказу.

2. Сутність даного виду перегляду зводиться до таких основних особливостей.

Перегляд у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами - це один з інститутів цивільного процесуального права. Норми права, об'єднані у главу 4 розділу V ЦПК, регулюють суспільні відносини між судом і учасниками справи при перегляді судових постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами - це особливий, винятковий вид перегляду, який має низку подібних ознак і відмінностей порівняно з попередніми переглядами. У цьому виді перегляду своєрідно вирішуються питання про підстави перегляду, органи перегляду, порядок і наслідки перегляду тощо (див. коментарі до наступних статей цієї глави).

3. Дана стаття передбачає чотири підстави перегляду рішень,
ухвал і судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставина
ми:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявнику. Слід враховувати, що це мають бути:

а) обставини, факти, а не докази (в останньому випадку необ
хідний перегляд у касаційному порядку);

б) істотні обставини, тобто такі, що якби вони були відомі при
розгляді справи, то суд ухвалив би принципово інше рішення;

401

в) нововиявлені, а не нові обставини (в останньому випадку
можна подати новий позов);

г) нововиявлені, а не такі, що змінилися, обставини (також но
вий позов).

Ці ознаки характерні не тільки для першої підстави, а й для інших трьох, тобто вони є загальними для всіх підстав ознаками;

2) завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення. Поряд із загальними ознаками для даної підстави характерним є те, що ці обставини мають бути підтверджені вироком суду, який набрав законної сили, по кримінальній справі про засудження свідка, експерта, перекладача та ін. Новий ЦПК відрізняється від ЦПК 1963 року тим, що стаття, яка коментується, не містить такої підстави, як злочинні дії сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Але стверджувати, що тепер такі підстави взагалі не можуть бути мотивом перегляду у цьому порядку рішень, ухвал та судових наказів, як уявляється, не можна, оскільки злочинні дії, як правило, тягнуть за собою фальшивість документів або речових доказів;

3) скасування рішення, ухвали, постанови суду, що послужили підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали. Спеціальною ознакою для даної підстави є наявність відповідного акта, який скасовує преюдиційний документ;

4) визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи. Так, наприклад, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 р. визнані неконституційними ряд абзаців ст. 248³ ЦПК (1963 p.). Отже, об'єктом перегляду в зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути рішення, ухвали судів, постановлені раніше по цій категорії цивільних справ. Додаткова умова перегляду судового рішення з цієї підстави зводиться до того, що вона діє тоді, коли рішення суду ще не виконане.

Стаття 362. Строк подання заяв про перегляд

у зв'язку з нововиявленими обставинами 1. Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь

402

у справі, протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що с підставою для перегляду.

2. Строк для подання заяви про перегляд у зв'язку з нововиявле-іиімп обставинами обчислюється:

1) у випадках, встановлених пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) у випадках, встановлених пунктом 2 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

3) у випадках, встановлених пунктом 3 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, шо стало підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали, які підлягають перегляду;

4) у випадках, встановлених пунктом 4 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

1. Стаття, що коментується, встановлює коло осіб, які мають право його порушити, процесуальний документ, яким порушують перегляд (заява), строки подання заяв та порядок його обчислення.

2. Перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути порушений за заявою сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Заявниками можуть бути правонаступники і сторін, і третіх осіб.

3. Іншим засобом порушення перегляду даного виду може бути відповідно до тексту статті заява прокурора. Згідно з Законом України №2663-Ш від 18 липня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» прокурор також повинен був звертатися до суду з заявою про перегляд справи (див. Урядовий кур'єр 2001. - 26 липня. - С 10). Прокурор має право звернутися з такою заявою до суду незалежно від того, чи брав він участь у розгляді цієї справи (див. п. З постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1981 р. «Про практику перегляду судами в зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов в цивільних справах, що вступили в законну силу»//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1993. - №6. - С 395). З цією позицією збігається і позиція Закону України № 2663-ІП від 12 липня 2001 р.

4. Друга частина цієї статті чітко визначає порядок обчислен
ня тримісячного строку, встановленого частиною першою цієї ж
статті, на подачу заяви особами, які беруть участь у справі, і заяви
прокурора про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими

403

обставинами. Положення п. 1 даної статті слід розуміти так, що перебіг тримісячного строку починається з того дня, коли заявнику стало або повинно було стати відомо про нововиявлені обставини та обставини, що мають істотне значення для справи. Пункти 2-4 є зрозумілими і коментарів не потребують.

Стаття 363. Суди, що здійснюють перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами

1. Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку
з нововиив.іенпми обставинами судом, який ухвалив рішення, поста
новив ухвалу або видав судовий наказ.

2. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було
відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в
разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обста
винами втрачаг законну силу.

1. Коментована стаття ЦПК визначає компетенцію судів по перегляду рішень, ухвал чи судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Заява про перегляд зазначених процесуальних документів подається до суду, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Ухвали чи рішення судів касаційної або апеляційної інстанції, якими змінено рішення або ухвала суду першої інстанції, чи ухвалено нове рішення, переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами тим судом, який змінив рішення або ухвалив нове рішення, тобто касаційним або апеляційним судом.

3. Якщо ухвалою суду апеляційної чи касаційної інстанції було відхилено відповідну скаргу, в разі перегляду оскарженого рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, то ухвали зазначених судів втрачають законну силу, оскільки вони стають безпредметними.

Стаття 364. Форма і зміст заяви

1. Заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.

2. У заяві зазначаються:

1) найменування суду, якому адресується заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;

404

3) інші особи, які брали участь у справі;

4) лага ухвалення чи постановления і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;

5) нововиявлені обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу, і дата їх відкриття або встановлення;

6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововияв-ленпх обе іавин.

3. До заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

1. Стаття встановлює реквізити заяв осіб, які беруть участь у справі, і заяви прокурора про перегляд рішень і ухвал судів, а також судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами. Ці реквізити ( такими ж, як і для всіх процесуальних документів подібного роду. До заяви осіб, що беруть участь у справі, чи заяви прокурора додаються їх копії відповідно до числа осіб, які брали участь у справі, при постановленій рішення, що переглядається, або ухвали чи судового наказу.

Стаття 365. Розгляд заяви

1. Заява про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявлепнми обставинами розглядається у судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви.

2. Розглянувши заяву, суд своєю ухвалою або задовольняє заяву і скасовує рішення, ухвалу суду чи судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинами або відмовляє у її задоволенні у разі необґрунтованості заяви.

3. Після скасування рішення, ухвали суду або судового наказу справа розглядається судом за правилами, встановленими ним Кодексом.

1. Заява про перегляд постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається у судовому засіданні в одному провадженні зі справою, за якою постановлено рішення, що переглядається, або ухвала чи судовий наказ. Заявник і особи, які брали участь у справі, повідомляються про день судового засідання, однак їх неявка не є перешкодою для розгляду справи. Суд перевіряє обґрунтованість

405

заяви і за наявності зазначених у ст. 361 ЦПК підстав постановляє ухвалу про скасування рішення або ухвали чи судового наказу.

2. Після скасування рішення або ухвали чи судового наказу, як зазначено у коментованій статті ЦПК, справа розглядається за правилами, встановленими ЦПК. Уявляється, однак, що нове провадження у справі повинно починатися зі стадії підготовки справи, тому що суд скасовує тільки підсумкові рішення, або ухвалу чи судовий наказ, а не ухвалу про відкриття провадження.

3. Якщо суд не знаходить підстав для перегляду рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, він відхиляє заяву як необгрунтовану.

Стаття 366. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового нака
зу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими
обставинами оскарженню не підлягає.

2. Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд
судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з
нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, вста
новленому цим Кодексом.

1. Результатом провадження по перегляду судових постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами є ухвала суду, який розглядав заяву про перегляд.

2. Якщо суд задовольняє заяву про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами і скасовує постанову, яка переглядається, то така ухвала оскарженню не підлягає, тому що по суті головного питання справи вона ще не вирішує.

3. Навпаки, якщо суд своєю ухвалою відмовляє у перегляді справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, то він і вирішує наперед питання про права і обов'язки та перешкоджає подальшому розвитку процесу. Тому на таку ухвалу може бути подана апеляційна скарга у порядку, встановленому главою 1 розділу V цього Кодексу (див. відповідні коментарі).

4. У коментованій статті раптово виникає ще один об'єкт перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами - заочне рішення. Уявляється, що це не має значення, оскільки заочне рішення є рішенням. Що стосується такого об'єкту, як судовий наказ, то це правильно. В коментарі до ст. 95 ЦПК зазначалось, що визначення судового наказу як особливої форми судового рішення, є дуже сумнівним.

406

Розділ VI.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ

З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ

СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ

(ПОСАДОВИХ ОСІБ)

Стаття 367. Негайне виконання судових рішень

1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

2. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його вико
нання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів,
визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.

1. Властивість виконуваності судового рішення виникає з набранням ним законної сили. Однак для деяких категорій справ процесуальне законодавство встановлює винятки, які полягають у тому, що деякі судові рішення стають придатними до примусового виконання до набрання ними законної сили, тобто після їх постановления і оголошення. Потреба у негайному виконанні обумовлюється невідкладністю підтвердженої судом вимоги позивача.

2. Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види негайного виконання: обов'язкове і факультативне. Обов'язкове негайне виконання настає тоді, коли суд з підстав, зазначених у законі, незалежно від свого розсуду чи розсуду інших учасників процесу, зобов'язаний звернути дане рішення до негайного виконання. Підстави цього виду виконання зазначені в коментованій статті. Про звернення рішення до негайного виконання з підстав даної статті суд повинен вказати у резолютивній частині судового рішення, а якщо це упущено судом, то він має вирішити питання про негайне виконання шляхом винесення додаткового рішення (п. З ст. 220 ЦПК).

407

3. Новий ЦПК таких понять, як обов'язкове та факультативне негайне виконання, не містить, але тлумачення коментованої статті приводить до висновку, що законодавець відрізняє ці поняття одне від іншого. Так, у п.ж частині 1 статті зазначено: «суд допускає негайне виконання...», а у частині 2 - «суд... може допустити... » (підкреслено автором). Із зазначеного випливає, як мінімум, два висновки. По-перше, підстави негайного виконання, перелічені у частині 1 статті, є підставами обов'язкового негайного виконання, а єдина підстава, зазначена у частині 2 статті, є підставою факультативного негайного виконання судових рішень. По-друге, уявляється необхідним внесення змін до пункту 3 частини 1 ст. 220 ЦПК, в якій потрібно зазначити посилання лише на частину 1 коментованої статті, тобто лише на підстави обов'язкового негайного виконання.

Стаття 368. Звернення судових рішень до виконання

1. Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

2. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох вілповілачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

3. Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби.

4. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим' листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

1. Коментована стаття встановлює правило про найважливіші і найбільш поширені підстави виконавчого провадження. До таких підстав вона відносить рішення суду, яке набрало законної сили, і рішення, яке хоча і не набрало чинності, але допущено судом до негайного виконання.

Згідно зі ст. З Закону України «Про виконавче провадження» до підстав виконання належить ще низка судових документів у цивіль-408

них і кримінальних справах; ухвали і постанови суду в цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у частині майнових стягнень в справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом.

2. Ця стаття встановила також правило, згідно з яким виконавчий лист по зазначених у п. 1 даного коментаря підставах виконання, видається тільки за заявою особи, на користь якої постановлене ухвалене рішення суду, тобто стягувана. Виконавчі документи можуть видаватися також за заявами правонаступників стягувана. За змістом цієї статті виконавчі листи не можуть видаватися за заявами прокурора, органів, організацій і осіб, перелічених у ст. 45 ЦПК, навіть тоді, коли вони порушували справу в інтересах інших осіб. Однак відкриття виконавчого провадження може здійснюватися і за заявою прокурора (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

3. По кожному судовому рішенню видається один виконавчий лист. Однак у тому разі, коли об'єктом стягнення є майно, що знаходиться у декількох місцях, або рішення постановлено на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, за заявою стягувача або стягувачів суд може видати кілька виконавчих листів. Проте при цьому важливо не допустити стягнення у більшому розмірі, ніж це передбачено судовим рішенням, а отже, і неправомірного обмеження інтересів боржника або боржників. Тому дана стаття і передбачає, що у кожному виконавчому листі повинно бути точно позначено, яку частину судового рішення необхідно виконати за кожним виконавчим листом.

4. Питання, які виникають при зверненні судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються податковій службі.

Стаття 369. Оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

1. Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України " Про виконавче провадження".

2. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає ви-

409

конанню, та стягнутії на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

3. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувана та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не г перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд маг право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист.

4. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

(У редакції Закону України від 15.03.2006 р. N 3538-ІУ)

1. Коментована стаття містить відсильне правило, згідно з яким виконавчий лист оформляється відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження». Такі вимоги встановлює ст. 19 зазначеного Закону.

2. Виконавчий лист є найбільш поширеним виконавчим документом. Він оформляється у суді та підписується суддею або головою суду. їх підписи засвідчуються печаткою суду. Особливо важливою вимогою до нього є вимога про перенесення у виконавчий лист резолютивної частини судового рішення. Якщо рішення суду відповідає вимогам до нього, у виконавчому провадженні не повинно виникати спору про право (тому неприпустимі умовні рішення), питань про особи учасників виконавчого провадження, рахунка, з якого необхідно стягувати кошти і таке інше. Уявляється, що положення про порядок і строки оскарження у виконавчий лист не потрібно переносити.

2. Нова редакція п. З ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» вимагає обов'язкового зазначення у виконавчому листі лише найменування (імені) сторін виконавчого провадження, їх місця проживання або місцезнаходження. Зазначати у виконавчому листі такі істотні з точки зору виконавчої практики реквізити, як ідентифікаційний код стягувача та боржника, норма закону вимагає лише тоді, коли вони відомі суду. Час та місце народження, місце роботи боржника є ідентифікуючими реквізитами його, але 410

коментована стаття вважає їх необов'язковими реквізитами виконавчого листа. Виходячи з потреб виконавчої практики, вважаємо, що така необов'язковість є не зовсім виправданою.

4. Нова редакція даної статті передбачає право суду за заявою стягувача або боржника: а) виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи б)визнати лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. У якому провадженні? За змістом цієї статті - не у позивному, а за заявою і ухвалою.

Стосовно першого повноваження - виправлення помилок у виконавчому листі - вважаємо, що виправляти можна лише ті помилки, які не відповідають судовому рішенню. Тобто у цей засіб не можна у вигляді виправлення помилок виконавчого листа змінювати судове рішення. Що стосується другого повноваження, потрібно зазначити наступне. Ухвалою можна визнавати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню лише у випадках:

а) якщо його було видано помилково(наприклад, неналежній особі);

б) якщо обов'язок боржника відсутній у зв'язку з його припинен
ням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або
з інших передбачених законом причин. Якщо стягнення за таким
виконавчим листом уже відбулося, то безпідставно одержане стя
гувачем за виконавчим листом може бути повернуте боржникові за
його позовною заявою і не ухвалою, а рішенням суду.

Стаття 370. Видача дубліката виконавчого листа або судового наказу

1. Замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд. який видав виконавчий лист або судовий наказ, мас право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

2. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб. їхня неявка не с перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката.

3. За видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу
стягувачу справляється плата в розмірі, встановленому Кабінетом
Міністрів України.

1. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання

411

рішення на підставі виконавчого документа. Головним і найбільш поширеним виконавчим документом є виконавчий лист. Безумовно, це має бути оригінал виконавчого листа. Тому в разі втрати виконавчого листа або судового наказу стягувач або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою, поданням про видачу дубліката виконавчого листа замість втраченого оригіналу. Заява стягувана або подання державного виконавця подаються до суду, який ухвалив рішення, на підставі якого був виданий втрачений виконавчий лист. Вони, як уявляється, повинні прийматися судом тоді, коли ще не закінчився строк виконавчої діяльності. Якщо цей строк закінчився, то попередньо необхідно вирішити питання про поновлення пропущеного строку.

2. Заява стягувача або подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу розглядаються у судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених про місце і час судового засідання зазначених осіб не є перешкодою для розгляду і вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу. За результатами розгляду заяви або подання державного виконавця суд постановляє ухвалу. Як на ухвалу про видачу дубліката, так і на ухвалу про відмову у видачі дубліката виконавчого листа може бути подано апеляційну скаргу (ст. 293 ЦПК). Суб'єктами оскарження, таким чином, можуть бути відповідно сторони, їх представники, заінтересовані особи, державний виконавець.

Стаття 371. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання

1. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

2. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

1. Коментована стаття регулює порядок поновлення пропущеного строку, встановленого у законодавстві для пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання. 412

2. Виконавча давність - це встановлений у законі строк, протягом якого рішення може бути пред'явлено саме до примусового виконання, тому що для добровільного виконання строки не встановлені в тому сенсі, що добровільне виконання рішення після закінчення строку виконавчої давності повинно визнаватися належним.

Рішення суду, за загальним правилом, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили. Рішення про стягнення періодичних платежів (наприклад, аліментів) можуть бути пред'явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені ці платежі. У ряді випадків можуть бути встановлені скорочені строки виконавчої давності (про стягнення адміністративних штрафів, про виконання наказів господарських судів, постанов комісій із трудових спорів тощо). Ці правила встановлює ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження».

3.Перебіг строку виконавчої давності починається з набранням рішенням суду законної сили. Переривається перебіг цього строку пред'явленням виконавчого документа до виконання, а також частковим виконанням рішення. Пропуск строку виконавчої давності, за загальним правилом, позбавляє стягувача права на примусове виконання рішення. Однак у разі пропуску цього строку за поважної причини (хвороба, тривале відрядження, стихійні лиха тощо) стягувач може звернутися до суду із заявою про поновлення пропущеного строку. Оскільки поновлення строку не допускає надання нового строку, до заяви про поновлення пропущеного строку виконавчої давності повинен бути доданий виконавчий документ. Поновлення строку саме і передбачає, що виконавчий документ у цьому разі вважається поданим у належний строк.

4.Звернутися до суду із заявою про поновлення строку можна тільки при пропуску строку пред'явлення до виконання виконавчих документів суду і виконавчого напису нотаріуса (див. ст. 91 Закону України «Про нотаріат»). Господарське процесуальне законодавство (ст. 119 ГПК) тепер також передбачає можливість поновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до примусового виконання. Згідно зі ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) також може бути поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Заява про поновлення пропущеного строку виконавчої давності подається до суду, який видав виконавчий документ, чи до суду за місцем виконання рішення. Вона розглядається в судовому засі-

413

данні з повідомленням сторін виконавчого провадження, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи, якщо в суду є достатні дані про належне їх повідомлення про час і місце розгляду справи. Закон встановлює десятиденний строк для розгляду і вирішення цих справ. За результатами розгляду справи виноситься ухвала суду, на яку у вищестоящий суд може бути подана апеляційна скарга (див. ст. 293 цього Кодексу).

Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання

1. Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подасться в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденною строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.

2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.

1. Назва коментованої статті не відповідає її змісту, оскільки в ній не зазначено право на відмову стягувача від примусового виконання.

2. Ця стаття присвячена найбільш важливим розпорядчим пра-вомочностям сторін у виконавчому провадженні - мировій угоді стягувача і боржника та відмові стягувача від примусового виконання. Найбільш важливими ці правомочності є тому, що прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін тягнуть за собою закриття виконавчого провадження (пункти 1, 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»).

3. Врегулювання спорів сторін виконавчого провадження шляхом взаємних поступок (мирова угода) і відмова стягувача від примусового виконання оформлюються письмовим документом, який подається державному виконавцю, а останній не пізніше триденного строку повинен передати мирову угоду або заяви про відмову від примусового виконання до суду за місцем виконання рішення для її визнання.

4. Питання про визнання мирової угоди або прийняття відмови стягувача від примусового виконання повинно вирішуватися в су-414

довому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження. До прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди суд має роз'яснити відповідно стягувачу чи обом сторонам наслідки їх розпорядчих дій, головний з яких полягає в тому, що виконавче провадження буде закрито і, за загальним правилом, воно не може бути відновлено (ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»). Визнаючи мирову угоду, суд постановляє ухвалу, в якій мають бути викладені умови цієї угоди. Ухвалою суду вирішується і питання про прийняття відмови стягувача від примусовою виконання. Якщо суд відмовляє у визнанні мирової угоди або прийнятті відмови стягувача від примусового виконання, він повинен постановити вмотивовану ухвалу, в якій його рішення обґрунтовується тим, що зазначені розпорядчі дії відповідно сторін або стягувача суперечать закону або порушують права і свободи інших осіб, і в чому конкретно це проявляється.

5. Коментована стаття та ст. 293 цього Кодексу прямо не вирішують питання проблеми оскарження ухвал суду з даних питань у виконавчому провадженні. Як уявляється, якщо суд виносить ухвалу про визнання мирової угоди сторін і про прийняття відмови стягувача від примусового виконання, у сторін немає підстав для їх оскарження, оскільки суд погодився з їх розпорядчими діями. У разі ж, коли суд відмовив їм у задоволенні відповідних заяв про визнання мирової угоди або про прийняття відмови від примусового виконання, він тим самим позбавив їх можливості розпорядитися своїм правом, створив перешкоди для цього, сторони вправі оскаржити цю ухвалу відповідно до п. 8 ст. 293 ЦП К до суду апеляційної інстанції.

Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна

чи встановлення способу і порядку виконання

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів ного сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

415

1. Коментована стаття та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють питання про відстрочку і розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення. Відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені строки. Питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 217 цього Кодексу або після відкриття виконавчого провадження. Порушити питання про відстрочку і розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення після відкриття виконавчого провадження може сам державний виконавець або сторони виконавчого провадження чи їх представники. Причому сторони або їх представники можуть порушувати це питання як перед державним-виконавцем, так і безпосередньо перед судом, який ухвалив рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ. Підставами такого прохання можуть бути хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Питання про відстрочку або розстрочку виконання повинно бути розглянуте судом у десятиденний строк з викликом сторін виконавчого провадження.

2. У виняткових випадках суд може задовольнити заяву про відстрочку або розстрочку виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання. Це рішення суду оформляється його ухвалою, яка може бути оскаржена в загальному порядку (ст.293 цього Кодексу).

Стаття 374. Вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу

1. Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця.

2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

1. Коментована стаття регулює питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. Вона може виникнути при виконанні рішення суду, яке передбачає відібрання 416

дитини. Питання про відібрав^ _дитини. _ачу _її _ІНШИм _осо.

бам або відповідному закладу р_озв'язуються в судовому рішенні, на підстав, якого видається ві^_Пові ■? _{виконавч}'_ий _ЛИсІ.

Виконання рішень про в.^_іб _дитини _диться _m

повідно до правил, встановлен _ш _{3аконом} _у _ін/_{< < п} _{ВИКонавч}*_епровадження» (див. статті 76, ₇₈ _3акону). д_ержавн J виконавець
вчиняє виконавчі д.. з обов яз^_Ов0Ю _ю _особ ^ ^ц

редається на виховання. Прак> _Ика _{виконання} _цих _ішснь _свіпро успішну їх реалізацію прь, _{ _викона провадженні

представників органів оп.ки і _{Закладів} _осш _а _також^нзакладів (факультативно - зал^^ _від _{особливостей} _КОНІфе_Тного
провадження). Участь останні* _{особливо} _{необхідна} _тоді, ? _лиза поданням державного викоц_авця ■ _птатя _ти ?
ве влаштування дитини до Дит_Ячого _або _лі _ьного _З^и

2. Питання про тимчасове _fejia _ання _дитини _в зазначені заклади вирішується судом за п_{0данням} _{державного} _{виконаВця} _Якуявляється, державний викона^_ещ> _може _{звертатися} ₃ поданням до суду, який ухвалив судове Р> ^ _або _до _За місцем виконання цього рішення. Останні^ _ва _більц/_{Д0І|ільнии}, _то _щов даному міст знаходиться б_{ІЛьшість} _{необхідних} _виріш*_н„_яцього питання матеріалів.

3. Коментована стаття визн^ _{особливості} j _ви _ішен. ня даної категорії справ, до як_Их _{належить} _пит^н_апня ^ ^Р_оки.. розгляду. про учасників прої^ _с _даної ^^

на бути розглянута судом у Де^_{тнденний} _п необхідність

участ, в справі повідомляють^ _н _aj _] _Q ~ _т/_вка _в

сідання не є перешкодою для _в _ішення _{питання} ₀ _ти" _{мчасове}влаштування дитини до дитяч^ _або _лі _ьного _за

за умови, що в суду є достатні >.„ ■ ____ __ _______________ " ' ^м

^ ' ³*³ ■ чаш про те, що сторони виконавчого

провадження належним чином _{Повідомлені} _п _ч^н_ас j _місце

_ДУ справи. А от участь у даноц _ом засіданні представників

органів оп.ки, піклування є ^_язко^_ю_ _т _в ^ _їх _Неявк*
в судове засідання суд зобов ^_аний _{шдкласти} > ^
повторити виклик представник; _в _{зазначених} _анів _H₀_B^F_e ^Дзасідання. ^J •⁷^M

По суті справи суд постано»^ ^ _які„ _{повинні}

но позначен, порядок передач, _дитини _та _{заклаДі} _до _якого _тсово передається дитина. Ухва„_а тимчасове влаштування

417

дитини до відповідного закладу _може _б ₀ _жена _в апеляцій
ному порядку сторонами, оргац_ами _опіки j _пікл _я _(ст _29з _цьо.
го Кодексу).

Стаття 375. Вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини

1. Розшук боржника або діітини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувама.

2. Суд мас право витребувати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку.

3. Суд розглядає подання державного виконавця протягом десятії днів.

1. У разі неможливості встановлення місцезнаходження боржника або дитини державний виконавець звертається з поданням до суду про оголошення розшуку боржника або дитини.

2. Розшук боржника або дитини оголошується судом і може бути обов'язковим або факультативним (див. ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»).

Обов'язковий розшук за поданням державного виконавця оголошується судом за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Підставою для оголошення обов'язкового розшуку є відсутність відомостей про місце проживання (перебування) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, в зв'язку з втратою годувальника, а також відомостей про місце перебування дитини за виконавчими документами про відібрання дитини. Незвернення державного виконавця до суду з поданням про розшук при наявності зазначених підстав може бути оскаржено у відповідний суд у десятиденний строк. Розшук грома-дянина-боржника і розшук дитини здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи - Державна виконавча служба. Витрати, пов'язані з розшуком боржника і розшуком дитини, стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

Факультативний розшук боржника або дитини оголошується тоді, коли державний виконавець вважає його за необхідне і звертається за оголошенням розшуку до суду за іншими, не зазначеними у попередньому абзаці, виконавчими документами. Крім розсуду державного виконавця, другою умовою оголошення факультатив-418

ного розшуку є письмова згода стягувача на відшкодування витрат по розшуку боржника або дитини та їх авансування. Понесені стя-гувачем по розшуку боржника або дитини витрати можуть бути згодом стягнені з боржника через суд.

3. Коментована стаття встановлює деякі особливості розгляду цих справ у суді. Суд розглядає подання державного виконавця про розшук боржника або дитини в десятиденний строк. Для правильного і обґрунтованого розгляду і вирішення справи суд може вимагати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини. Коментована стаття і ст. 78 ЦП К не регулюють питання про можливих учасників судового засідання по цих справах. Як уявляється, брати участь у судовому засіданні по цих справах можуть державний виконавець, стягувач і його представник. За результатами розгляду справи суд постановляє відповідну ухвалу. Вона може бути оскаржена в апеляційному порядку, незалежно від того, чи позитивно вирішене питання про розшук боржника або дитини, чи в оголошенні розшуку відмовлено.

Стаття 376. Вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи

1. Питання про примусове проникнення до житла чи іншого
володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться
майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших
осіб, або дитина, щодо якої с виконавчий документ про її відібрання,
при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових
осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого во
лодіння особи за поданням державного виконавця.

2. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї
статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих
осіб за участю державного виконавця.

(Із XMina. Mii, внесеними згідно

із Законом України від 15.03.2006р. N 3538- IV)

1. Згідно зі статтею ЗО Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. На підставі цього ст. 311 ЦК підкреслює, що житло фізичної особи є недоторканним. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження

419

має право проводити огляд приміщень, у разі необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку. З цією метою він має право звернутися до суду з поданням про ухвалення відповідного судового рішення. Предметом такого подання є підстава примусового проникнення до житла фізичної особи: знаходження у неї майна боржника чи майна та коштів, належних боржникові від інших осіб, або дитини, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

2. Подання державного виконавця, негайно розглядається судом без виклику чи повідомлення сторін виконавчого провадження та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Ухвала суду може бути оскаржена в загальному порядку (ст.293 цього Кодексу).

інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб). Тобто стаття передбачає вирішення питань про звернення стягнень не лише з рахунків боржника, а і з рахунків інших осіб.

2. Зазначені питання вирішуються судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, негайно без виклику чи повідомлення сторін виконавчого провадження та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. До заінтересованих осіб по цих справах відносяться інші особи, банківські та інші фінансові установи. Ухвала суду може бути оскаржена в загальному порядку згідно ст.293 цього Кодексу.

Стаття 377. Вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках

1. Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

2. Суд негайно розглядає подання державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

1. Згідно зі ст. 1071 ЦК банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Це загальне правило. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду. Згідно з коментованою статтею суд вирішує питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та 420

Стаття 378. Заміна сторони виконавчого провадження

1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

1. Оскільки процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу (див. коментар до ст. 37 цього Кодексу), Закон «Про виконавче провадження», частина 4 ст. 11 допускає правонаступництво і у виконавчому провадженні. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи чи по заяві сторони, або сама заінтересована сторона мають право звернутися в суд з поданням (державний виконавець) чи із заявою (сторона) про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником.

2. Питання про правонаступництво вирішується судом у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця чи сторін та заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про правонаступництво у виконавчому провадженні. Ухвалу суду по цьому питанню може бути оскаржено (ст.293 ЦПК).

421

Стаття 379. Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами

1. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

1. Згідно з частиною 8 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною 1 коментованої статті у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку. Питання про визнання частки майна боржника вирішується судом за поданням державного виконавця.

2. Зазначене питання вирішується судом у десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження та співвласників, які є заінтересованими особами. Неявка належно повідомлених сторін виконавчого провадження та інших зазначених у попередньому реченні осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частини майна боржника у спільному майні. Пунтк 26 частини 1 ст.293 цього Кодексу передбачає можливість оскарження таких ухвал.

Стаття 380. Порядок вирішення питання про поворот виконання

1. Питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

2. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

3. У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

422

1. Ця стаття визначає порядок вирішення питань про поворот виконання. Поворот виконання - це повернення сторін виконавчого провадження в первісне становище через скасування правової підстави виконання. Це один із засобів захисту інтересів боржника.

2. Питання про поворот виконання рішень виникає при скасуванні рішення, яке набрало законної сили, і вже виконаного частково або повністю. Судом, який вирішує це питання, може бути вищестоящий суд, якщо він скасовує рішення і закриває провадження в справі, залишає без розгляду, відмовляє в позові або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення вищестоящим судом скасовується і справа надсилається на новий розгляд, то питання про поворот виконання вирішує суд, який заново розглядає справу, в тому разі, коли він відмовляє в позові або задовольняє позов у меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду.

3. У разі, якщо майно, яке було предметом виконання скасо
ваного або зміненого рішення, в натурі вже немає, у рішенні або
ухвалі про поворот виконання передбачається відшкодування вар
тості майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації.

Стаття 381. Строк подання заяв про поворот виконання

1. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності.

2. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.

3. Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу.

1. Коментована стаття визначає строк подання заяви пре поворот виконання та особливості її розгляду судом. Питання про поворот виконання скасованого рішення може вирішуватися й у відокремленому провадженні, якщо воно не було вирішено апеляційним чи касаційним судом або судом при новому розгляді справи. Заява про поворот виконання подається в межах загального строку позовної давності без оплати судового збору в той суд, в якому знаходиться цивільна справа. Справа розглядається з викликом сторін і закін-

423

чується постановлениям ухвали, на яку може бути подана апеляційна скарга (п. 2.8. ст. 293 цього Кодексу).

2. Закон не передбачає позовного провадження, якщо майно знаходиться у стягувача. Якщо ж майно знаходиться у третіх осіб, то питання вирішується не в порядку повороту виконання скасованого рішення, а шляхом пред'явлення позову до третіх осіб, у яких знаходиться спірне майно.

інших виплат, шо випливають із трудових правовідносин. По таких справах поворот виконання рішень не допускається незалежно від того, у якому порядку схвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Стаття 382. Особливості повороту виконання в окремих категоріях справ

1. У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обгрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

2. У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

1. Стаття, що коментується, встановлює особливості повороту виконання в окремих категоріях справ, і з урахуванням особливості деяких цивільних справ, їх соціального і особистого значення закон звужує можливості застосування повороту виконання. Ці справи можна поділити на дві групи: 1) у першій групі справи, по яких можливість залежить від виду скасування рішення; 2) у другій групі ті справи, у яких можливість повороту не залежить від порядку ухвалення рішення.

2. До першої групи справ цією статтею віднесено справи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. По таких справах поворот виконання допускається лише у випадках скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами і лише тоді, якщо скасоване рішення було обгрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

3. До другої групи справ коментована стаття відносить справи про стягнення аліментів, справи про стягнення заробітної плати чи 424

425

Розділ VII.

СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ

ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду 1. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

1. Коментована стаття вирішує два питання по даній категорії цивільних справ: про предмет скарги і про суб'єктів оскарження, тобто про осіб, які мають право порушувати ці справи.

2. Предметом скарги є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, якими, на думку заявника, порушуються його права чи свободи. Слід, однак, мати на увазі, що за правилами даної глави ЦПК предметом скарги можуть бути процесуальні рішення і дії державного виконавця. Такі його дії, як грубість, нетактовна поведінка відносно учасників виконавчого провадження, недодержання розпорядку роботи тощо повинні, як уявляється, оскаржуватися в порядку підпорядкованості начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби.

Оскаржуватися в суд можуть процесуальні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, начальника державної виконавчої служби та інших її посадових осіб.

3. Відповідно до коментованої статті суб'єктами оскарження
є учасники виконавчого провадження і особи, які залучаються до
проведення виконавчих дій. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про
виконавче провадження» до учасників виконавчого провадження
належать сторони (стягувач і боржник), представники сторін ви
конавчого провадження, експерти, спеціалісти і перекладачі, а до
осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, - поняті, пра
цівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і
піклування, інших органів і установ (див. докладніше: Тертышни-
ков В.И., Тертышников Р.В., Макаренко О.В. Закон України «Об
исполнительном производстве»: Научно-практический коммента
рий: Изд. 4-е. - Харьков: Консум. - 2005. - С. 21-25, 203-205).

426

Стаття 384. Подання скарги

1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

2. Скарга подасться до суду, який видав виконавчий документ.

3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

1. Коментована стаття ЦПК і ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють альтернативну можливість оскарження рішень дій або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби: начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або в суд. Разом з тим не виключається і наступне оскарження в суд у тому разі, якщо рішенням посадових осіб державної виконавчої служби по скарзі не припинено, на думку заявника, порушення його прав чи свобод.

2. Коментована стаття встановлює обов'язок суду, який одержав скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, не пізніше наступного дня повідомити про скаргу відповідний відділ державної виконавчої служби.

Стаття 385. Строки для звернення із скаргою

1. Скаргу може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги
може бути поновлено судом.

1. Ця стаття встановлює строки оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби в суд.

2. Відповідно до коментованої статті ЦПК і статей 32, 33, 36 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено два види строків на звернення зі скаргою в суд: загальні і скорочені. Загаль-

427

ні строки звернення зі скаргою в суд встановлені тривалістю в десять днів для тих випадків, коли заінтересована особа вважає, що її права і свободи порушені процесуальними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця (подання заяви до суду про відстрочку чи розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення, зупиненні виконавчого провадження та ін.). Скорочені строки тривалістю в три дні встановлені тільки для оскарження постанови державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій (ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»). Встановлюючи в цьому разі скорочений строк оскарження процесуального рішення державного виконавця, законодавець виходить, очевидно, з того, шо і саме відкладення виконавчих дій носить характер короткострокової процесуальної дії тривалістю в десять днів.

3. Строк звернення зі скаргою за даними справами до суду, як і всі строки звернення до суду, є процесуальним, а таму суд може поновити його у разі пропуску з поважних причин за правилами ст. 73 цього Кодексу. Оскільки поновлення строку не означає надання нового строку, заявник повинен додати до заяви про поновлення строку докази, поважності причин пропуску строку і скаргу. Поновлюючи пропущений з поважних причин процесуальний строк, суд приймає скаргу так, якби вона була подана в належний строк.

Стаття 386. Розгляд скарги

1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

2. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

3. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

1. Коментована стаття встановлює тільки деякі особливості розгляду і вирішення цих справ у суді. Отже, в цілому порядок розгляду даних справ визначається загальними правилами цивільного процесуального права. 428

2. Перша особливість розгляду і вирішення скарг зводиться до того, що строки їх розгляду скорочені до десяти днів. Особами, які беруть участь у справі, є заявник і державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржується в суд. Зазначені особи можуть брати участь особисто в судовому засіданні або через своїх представників, якщо з поважних причин вони не можуть особисто бути присутніми у цьому засіданні. Таким чином, участь заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, чиї рішення, дії або бездіяльність оскаржуються, у судовому засіданні в принципі є обов'язковою. Особиста їх участь у судовому засіданні не виключає одночасної участі в цьому судовому засіданні й їх представників.

3. З метою реального відновлення порушених прав і свобод заявника дана стаття встановлює правило, відповідно до якого в тому разі, коли, особа, чиї рішення, дії або бездіяльність оскаржуються, не працює вже на цій посаді, то до участі в справі суд притягає ту особу, до компетенції якої входить вирішення питання про припинення порушення прав і свобод заявника по даній справі.

Стаття 387. Судове рішення за скаргою

1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

1. Ухвала суду в цих справах має відповідати загальним вимогам як за формою, так і за змістом. Що стосується сутності відповіді суду на скаргу, то це залежить від обставин справи. Якщо в ході судового розгляду справи буде підтверджена обґрунтованість скарги заявника, тобто обставини, що свідчать про порушення прав і свобод заявника, суд своєю постановою визнає оскаржувані рішення, дії або бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного

429

виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом відновлює його порушені права і свободи. І, навпаки, якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, і права та свободи заявника не були порушені, суд своєю постановою відмовляє заявнику в задоволенні скарги.

2. Ухвала суду про задоволення скарги, тобто про визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними або про відмову в задоволенні скарги можуть бути оскаржені в апеляційному порядку заявником або державним виконавцем чи іншою посадовою особою державної виконавчої служби (ст. 293 цього Кодексу).

Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги

1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

1. Коментована стаття вирішує питання про розподіл судових витрат по справах даної категорії. До складу судових витрат по цих справах, як і по інших, включаються й витрати по наданню юридичної допомоги, а також пов'язані з поїздками. Ідея цієї статті в тому, шо судові витрати повинна нести та особа або орган, через дії якого виникла справа в суді і витрати в справі зокрема. Тому судові витрати покладаються на заявника, якщо в задоволенні скарги йому відмовлено, і, навпаки, у разі постановления судом ухвали про задоволення скарги судові витрати покладаються на відповідний відділ державної виконавчої служби.

Стаття 389. Виконання ухвали суду

1. Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

1. Після набрання законної сили ухвала суду про задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи 430

іншої посадової особи державної виконавчої служби надсилається відповідному відділу державної виконавчої служби для виконання, а заявнику - до відома.

2. Коментована стаття встановлює також обов'язок органу державної виконавчої служби не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду про задоволення скарги повідомити суд і заявника про виконання цієї ухвали. Таким чином, суд не тільки захищає порушені права і свободи осіб, які оскаржили рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а й здійснює судовий контроль за виконанням своїх ухвал, реальним втіленням їх у життя.

431

Розділ VIII.

⇐ Предыдущая 64 65 66 67 686970 71 72 73 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-09; Просмотров: 212; Нарушение авторского права страницы