Періодизація української культури.

Періодизація української культури.

1 Прадавня українська література( до XIV). Це усна народна творчість і книжне письменство.

2 Давня українська література(XIV-XVIII) Це література XIV-XVст. , полемічна література , історична проза

3.Нова українська література XIX- початокуXX . Це література 40-60 роківXIX.

4. Новітня українська література(XX-початокXXIст.) . Це «Розстріляне Відродження», Українська література періоду розпаду СРСР й утвердження національної і державної незалежності України.Література на сучасному етапі .

Культура духовна і матеріальна

Матеріальна культура-перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища існування. Під матеріальною культурою розуміють сукупність предметів, пристроїв, споруд, тобто штучно створений людиною предметний світ.

Духовна культура-це продукт духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді (уявлення , вірування,почуття,переживання) доступні всім людям – це продукт суспільного розвитку і її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

3.Дослідження української культури вченими.

Найбільш значною узагальнюючою працею західноукраїнських учених, що висвітлювала культурний процес на Україні від найдавніших часів до 30-х років XX ст., була «Історія української культури» (1937) за редакцією І. Крип’якевича. У книзі, розрахованій на масового читача, містився досить глибокий аналіз трьох ділянок культури: побуту (І. Крип’якевич), літератури (В. Радзикевич) та мистецтва (М. Голубець); до останнього додано невеличкі розділи про театр (С. Чарнецький) та музику (В. Барвінський). Це видання могло б стати серйозним джерелом знань для зацікавленого читача, але, на жаль, воно, як і більшість названих нами досліджень, трималося у спецфондах. Остання з виданих узагальнюючих робіт – «Тисяча років української культури» (1985) М. Семчишина. Написана у науково-популярному стилі вона подає процес розвитку української культури в різні періоди нашої історії, періодизацію цього процесу та його особливості. М. Семчишин, за його словами, зосереджує основну увагу на «національності культури», прагнучи показати культуру «означеної спільноти, духовної спадщини суспільства і його традицій». Значний вклад у вивчення історії української культури вніс Іван Огієнко (1882-1973) – історик церкви, культуролог, філософ, мовознавець, письменник, автор перекладу «Біблії» на сучасну літературну мову, перший ректор Українського університету. У спадщині І. Огієнка – близько тисячі праць, і більшість з них присвячена проблемам нашої культури. Серед найбільш значних – кількатомна «Наша літературна мова», в якій опрацьовано тисячі історичних і етнографічних джерел та літературних творів, «Історія українського друкарства», «Дохристиянські вірування українського народу», «Українська церква за час Руїни», «Візантія й Україна», «Князь Костянтин Острозький» та інші

4. Функції культури:

- Адаптивна функція(полягає у забезпеченні адаптації людини до зовнішнього середовища)

-Інтегративна функція (полягає у об*єднанні людей у соціальні групи, народи , держави)

- Інформативна функція ( функція нагромадженого соціального досвіду)

- Креативна функція

- Комунікативна функція (полягає в переданні історичного досвіду поколінь)

-Нормативна функція ( правила поведінки, що стають основою моралі)

-Релаксаційна функція ( забезпечує фізичний та психологічний відпочинок людини)

-Перетворювальн а функція ( полягає у тому , що культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їх потреб)

-Сигніфікативна функція

-Транслійна функція ( функція передачі соціального досвіду від одного покоління до іншого) .

Трипільська культура.

Трипільська культура (кінець V - середина ІІV тис. до н.е.) була відкрита ще у 1893 році археологом В.Хвойкою поблизу с. Трипілля, Київщина. Батьківщина трипільців – береги Південного Бугу й Дністра, а звідти вони розселилися на схід до Середнього Подніпров’я, на захід до Румунського Прикарпаття. Житла трипільців були дерев’яними, з глиняною піччю, могли бути двоповерховими, про що свідчать численні поселення. Найвідоміші – Майданецьке, Тальянки та ін.. площею 250-400 га, в яких проживало до 10-20 тисяч осіб! Причини зникнення трипільської спільноти остаточно не з’ясовані і донині: можливо, їх витіснили кочовики, можливо, розпалася внаслідок господарської та екологічної кризи. Але основи українського родоводу були закладені вже в той час. Звичайно, що з IV тис. до н.е. можна говорити про автохтонність частини населснні на території України, яке незважаючи на численні етнічні допливи та культурні зміни зберегло через тисячоліття основне - любов до рідної землі.

Культура скіфів.

У VІІ ст. до н.е скіфи, що розселилися між Доном та Дунаєм. Наприкінці VІ-V ст. до н.е. утворилася рабовласницька держава – Велика Скіфія. Вона являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалася у спадок. Столицею Великої Скіфії було Кам’янське городище на Дніпрі. Писемні джерела розрізняють царських скіфів, скфів-скотарів, скіфів-землеробів, скіфів-орачів. Скіфи залишили царські кургани: Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила, Товста Могила та інші. Головною пам’яткою скіфів-орічів та землеробів є Більське городище(Полтавська обл.), що мало в периметрі близько 30 км. За версією археолога Б.Шрамка, воно мало назву Гелон і згадується у Геродота. До кінця ІІІ ст. до н.е. Велика Скіфія перестала існувати, у степовому Криму скіфи утворили державу Мала Скіфія із столицею в м.Неаполь.

 

8 У сучасній науці розрізняють такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський. Катакомбна - культура на території України була виявлена на початку XX ст. після розкопок курганів у басейні Сіверського Дінця.Слов'янська культура (у тому числі й українська) у цю добу була досить сильно пов'язана з культурами сусідніх етносів. Уже в епоху бронзи (кінець IV — початок І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією.Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Анти займалися хліборобством. Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво, яке має певні особливості. Кераміка зарубинецької культури вироблялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір.Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань.У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси культури антів.
9 Кам'яна́ доба — великий (найдовший період в історії людства) доісторичний період часу, впродовж якого люди широко використовували камінь для виготовлення знарядь праці, була відсутня технологія обробки металу, використовувалась також деревина, кістка, на пізнішому етапі з'явилась обробка глини, з якої робили посуд.Кам’яна доба ділиться на:а)давня кам'яна доба або палеоліт- період найдавнішої історії людства, що охоплює епоху з моменту виділення людей з тваринного стану і появи первіснообщинного ладу до остаточного відступу льодовиків.б)перехідну епоху — мезоліт- період між палеолітом і неолітом, X-VI тисяч років до нашої ери. Період почався з завершення останнього льодовикового періоду і тривав протягом підвищення рівня світового океану, що викликало необхідність людей адаптуватися до навколишнього оточення і знаходити нові джерела свого прожитку.в)нова кам’яна доба або неоліт- Нова кам'яна доба характеризувалася появою сільського господарства і скотарства під час так званої неолітичної революції, розвитком гончарного ремесла і появою перших великих поселень людей, таких як Чатал-Гуюк і Єрихон. Перші культури неоліту з'явилися близько 7000 до н. е. в зоні так званого « родючого півмісяця». Сільське господарство і культура поширилися в Середземномор'ї, долині Інду, Китаї і країнах Південно-Східної Азії .
10 Епоха палеоліту (200 тис. - 10 тис. років до Н. X.) засвідчує існування на території України певної культури. Саме в ці часи:- люди набувають вміння добувати і використовувати вогонь;- удосконалюють знаряддя праці, житло будується з дерева (жердин), кісток;- виготовляють прикраси, що нагадують людину, фігури тварин;- з 'являються зачатки релігійних вірувань (анімізм, магія, тотемізм, фетишизм), а разом з ними елементи мистецтва.У добу мезоліту (10 тис. - 7 тис. років до Н. X.) на Україні:- використовується лук і стріли;- розвивається рибальство, приручено собаку;- започатковуються форми первісної племінної організації;- основою суспільного устрою стає матріархат;- для обробки дерева використовується долото, сокира, тесло;- виготовляються нові знаряддя праці - ножі, кинджали, списи з ріжучими кам 'яними пластинами тощо.Племена трипільської культури заселили Подніпров 'я, особливо густо правий берег Дніпра, а також Придністров 'я.
11 Бiблiя - iснує вже понад 3000 рокiв i перекладена 1200 мовами. За визначенням дослiдникiв, вона посiдає перше мiсце у свiтi за своïм значенням, кiлькiстю видань, вдячних читачiв i за величчю того впливу, який має на розвиток людства, на його культуру. По-перше, це пов'язане з тим, що Бiблiя є проголошенням Слова Божого; у яке вiрять i християни, й iудеï. Друга причина полягає у ïï моральних цiнностях, у гуманiстичних глибинах, бо на сторiнках Книги всiх книг сплелися у двобоï

12. Українські переклади Біблії. Вважається, що перший переклад виконано у волинських монастирях архімандритом Григорієм, це — Пересопницьке Євангеліє (1556-61).Першими з біблійних текстів перекладено українською мовою Євангелія (Пересопницьке Євангеліє (1556-61) та інші).Переклад Нового Завіту Пилипа Морачевського, виконаний 1860, але заборонений Валуєвським циркуляром 1863, був виданий 1906. Відомі також переклади Євангелія священиків проф. Ярослава Левицького (1921), Михайла Кравчука (1937) та Теодосія Галущинського (1946).Перший повний переклад Святого Письма розпочав 1860 Пантелеймон Куліш, але рукопис згорів під час пожежі. Вдруге він розпочав його разом із Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря) за грецьким текстом: Їм допоміг Іван Нечуй-Левицький, який переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Езри, Неємії, Естери та Пророка Даниїла. Переклад вийшов у світ у січні 1904. Другий повний переклад Біблії належить митрополитові Іларіону (Іванові Огієнку). В початковій редакції перекладу 4-х Євангелій він виконав, проживаючи в Галичині (1922–1926) у місті Винники (нині підпорядковане Львівській міськраді) та Львові. Старий Завіт перекладено з гебрейського тексту,а Новий — за грецьким текстом «Novum Testamentum Graece» за редакцією Ебергарда Нестлє. Повний переклад Біблії завершено влітку 1940 (опубліковано у червні 1962). Третій переклад належить греко-католикові Іванові Хоменку, а четвертий — Рафаїлові Турконяку.У цей час існує шість повних (які включають як Старий Заповіт так і Новий Заповіт) перекладів Біблії українською мовою. Це:переклад Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького, вперше надрукований у 1903 році;переклад Івана Огієнка, вперше надрукований у 1962 році;переклад Івана Хоменка, вперше надрукований у 1963 році;переклад[1] Філарета, вперше надрукований у 2004 році;переклад[2] Олександра Гижі, єдиний повний переклад Біблії українською мовою, який ще не надрукований;переклад[3] Рафаїла Турконяка, вперше надрукований у 2011 році. 13Антична культура — це культура держав, що сформувалися з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.Антична культура складає два періоди — це давньогрецька культура, що охоплює час від 3 тис. до н. є. до І ст. до н. е., та давньоримська, яка розвивалася в період з VIII ст. до н. є. до V ст. н. є. Кожний з цих періодів по-своєму цінний, однак культура Стародавньої Греції займає окреме місце — вона створила чудові зразки людського генія, що пронизали усі грані людського життя: філософію, поезію, прозу, скульптуру, архітектуру, живопис і т. ін. Вона дала світові плеяду блискучих імен, таких як драматурги Есхіл, Софокл, Еврипід, історики Геродот і Фукидід, філософи Демокрит, Платон і Аристотель. 14Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст. Залежно від того, як художник зображає людину, скульптура поділяється на бюст і статую. Зображення

 

15. Іван Георгій Пінзель- галицький скульптор середини18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Його праці можна знайти у різних куточках Західної України, а також у музейних збірках світу. 2007 рік в Україні був проголошений роком Пінзеля. І. Г. Пінзель творив до самої смерті й залишив по собі дуже багатий спадок. Він зумів досягнути досконалості в зображення містичного і драматичного, що добре видно у творах, які експонуються в музеї, серед яких: "Ангел", "Розп'яття", "Жертвоприношення Авраама", "Самсон, що роздирає пащу лева" та інші. Але його твори наразі перебувають у дуже поганому стані. Перш ніж потрапити на виставку вони потребують реставрації.

 

Кавалерідзе Іван Петрович - український скульптор, кінорежисер і драматург. Нечисленні монументи тодішнього Києва споруджувалися за одним принципом: фігура історичної особи поєднувалася з атрибутами її діяльності. Митець звертався у своїй творчості до багатьох тем, та головними для нього завжди були постаті Сковороди і Шевченка. Він створив два гіпсових варіанти пам'ятника Т.Шевченкові для Києва. Найкращі твори І.Кавалерідзе, що ввійшли до скарбниці нашої культури, є не лише в Україні, а й за її межами.

Леонід Володимирович Позен — український скульптор-передвижник, член Петербурзької академії мистецтв . Спеціальної художньої освіти не мав. Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», та інші). Автор пам'ятника Івану Котляревському і пам'ятника Миколі Гоголю у Полтаві. Виконав для Полтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї , Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третяковській галереї у Москві , Російському музеї у Санкт-Петербурзі. У Полтаві на честь Позена названо провулок .

Миха ́ йло Йо ́ сипович Мике ́ шин — російський та український художник і скульптор білоруського походження, автор ряду видатних пам'яток у великих містах Російської імперії. Відомий художник, скульптор і графік другої половини ХІХ століття. Микешин вивчав скульптурну техніку І. М. Шредера. Треба відзначити, що Мікешин був великим шанувальником творчості Тараса Шевченка. Попри чималу різницю в роках (скульптор на 21 рік молодший), вони приятелювали, часто відвідували один одного у творчих майстернях.

Олекса ́ ндр Порфи ́ рович Архи ́ пенко — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми. Більшості його композицій властива манера кубізму («Боксери», «Солдат іде), конструктивізму та абстракціонізму («Жінка», «Жозефіна Бонапарте»,;; «Балерина»).

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже.

16. Особливості античної міфології.

 В античні часи міфологія була формою мислення, світосприйняття й тлумачення світу давніми людьми, виражала їхнє прагнення зрозуміти природу й вистояти у боротьбі за існування. Антична література пережила п'ять етапів.

Архаїка

Період архаїки, або дописемний період, охоплює довгий ряд століть усної народної творчості та закінчується протягом першої третини I тисячоліття до н. е. і увінчується появою «Іліади» і «Одіссеї» Гомера.

Класика

Другий період античної літератури збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII–IV ст. до н.е). Цей період зазвичай називається класичним. У зв'язку з розвитком внутрішнього світу особистості з'являються численні форми лірики і драми, а також багата прозаїчна література, що складається з творів грецьких філософів, істориків і ораторів.

Еллінізм

Третій період античної літератури, виникає на новому щаблі великого рабовласництва. Замість невеликих міст-держав класичного періоду, виникають величезні військово-монархічні організації. Внаслідок цього елліністичний період часто трактувався як деградація класичної літератури. Цей період займає величезний проміжок часу — з III ст. до н. е. до V ст. н. е. Початок цього культурно-історичного періоду пов'язаний з діяльністю Александра Македонського. Виникає жанр прозового роману.

Час Риму

У цей період на арену літературного розвитку виходить молодий Рим. В його літературі вирізняють:

· етап республіки,

· «золотий вік»

· літературу пізньої античності

Перехід до середньовіччя

У ці століття відбувається поступовий перехід до середньовіччя З'являються описи діяльності святих та інших діячів церкви. У подальші століття латинська мова залишається мовою церкви. На варварських землях, що належали Західній Римській імперії, латинська мова суттєво впливає на формування молодих національних мов. На цих землях поширюється вплив римо-католицької церкви.

17. Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Слов’янська міфологія характерна тим, що вона — всеосяжна і являє собою не окрему область народного уявлення про світ і всесвіт (як фантазія або релігія), а знаходить втілення навіть у побуті — будь то обряди, ритуали, культи або землеробський календар, демонологія (від домових, відьом і лісовиків до банників і русалок).

18. Архітектуру Київської Русі можна поділити на 4 періоди:

Перший період

Кінець X — 30-і роки XI століття, коли під впливом візантійської будівельної техніки і архітектури зароджується і починає свій розвиток кам'яна монументальна архітектура. Це був час будівельної діяльності Володимира Великого у Києві та його сина Мстислава у Чернігові.

Другий період

Охоплює 30 — 50-і роки XI століття. Це був час будівництва Ярослава Мудрого. Розширюється територія міст, зводяться міцні укріплення, будуються палаци, зводяться великі собори. Головною особливістю споруд стає багатоповерхове завершення.

Третій період

Друга половина XI — початок XII століття, коли будуються храми, які найбільше відповідають потребам і канонам православної церкви та з'являються місцеві архітектурні школи.

Четвертий період

Охоплює 20-80-ті роки XII століття. У цей період остаточно формуються місцеві архітектурні школи. Споруди будуються у романському стилі. Церква стає не тільки храмом, а й окрасою міста. Розвивається будівельна техніка, виникають нові конструктивні прийоми.

Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце.

19. Середньовіччя як епоха в історії світової та української культури.

Культура Середньовіччя отримала часом неадекватну, але досить оригінальну оцінку в творах науковців, літераторів, політичних діячів. Діячі Просвітництва та літературно-філософської думки XIX ст. вважали Середньовіччя втіленням величі католицизму та примату сліпої віри над розумом, розквіту монархій та станових привілеїв, влади грубої сили й дикості. Але найголовнішим надбанням цього часу стало творення нових націй, їхніх індивідуальних мов та культур, що сягали своїм корінням у тогочасну мову міжнаціонального спілкування - латину.

Найхарактерніших рис середньовічна культура набула з X ст. У цей період у суспільстві створюється розвинута соціальна структура: розвиваються міста, а разом з ними - ремесла, торгівля, школи і університети, мистецтво в усіх основних його видах.

У період раннього західноєвропейського Середньовіччя культура перебувала під впливом католицької церкви. До рук церкви потрапила й система освіти.

Основою західноєвропейського середньовічного світогляду було християнство, що визначило основну рису його світогляду та філософії -теоцентризм. Тобто будь-яка проблема Середньовіччя, в тому числі й проблема людини, розглядалася в контексті ідеї Бога та виводилася з неї.

 

Візантійський стиль

Самі характерні якості для візантійського стилю - витонченість, розкіш.
У візантійській культурі була зроблена спроба з'єднати античну простоту з розкішшю Сходу. У культурних спорудженнях зовнішня простота сполучалася з пишнотою декору інтер'єра. Візантійське мистецтво створило ікону, хрестово-купольні храми, іконостас, широку популярність одержали візантійські тканини.
Стіни обшивали дерев'яними панелями й завішували тканинами, цегельна кладка ховалася за допомогою штукатурки, оздоблювальним каменем або мармуром. Двері стали залізними.
Стали використовувати смальту - кольорове скло. Широко в дизайні інтер'єра використовували глазуровану плитку, слоновую кістка, так само широко використовували золото, срібло, мармур, напівкоштовні камені.

Романський стиль

Багато принципів романського стилю стосується до середини XIIІ століття.У романський період виникали національні школи. Для церковних будівель того часу була притаманна форма латинського хреста, будівлі були масивними, з низькими колонами. Перекриття з дерев’яних перетворюються на кам’яні склепіння, також звичними стають масивніші вежі. Сформувалися такі типи споруд як укріплення міста, замки, собори, міські церкви. Архітектурні деталі античного часу огрубіли і перетворилися. В якості будівельного матеріалу під час романського періоду активно використовується камінь. Гармонійно розвивалася система склепінь, опор, на які вони спиралися. Цей процес був неоднаковий для різних держав Європи.

Готичний стиль

Готичний стиль художній стиль, що з'явився завершальним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної і частково Східної Європи (між серединою 15 - 16 ст.). Готика була стилем високих соборів у Европі. Створені в цю епоху композиції прикрашались вишуканими зубчатими шпилями, що повторяли архітектуру соборів. Готичний живопис і скульптура вирізняються подовженими пропорціями фіґур, і лягали суворому канонові. Спроби зображувати трьохвимірний простір у живописі зустрічаються вельми рідко, краєвид випадковий і непереконливий. Наприкінці XIV століття видно тягу до більшої витончености та елеґантности, а також зацікавлення сюжетами повсякденного життя.

Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Історичні передумови

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Києво-Печерська лавра.

Успе ́ нська Ки ́ єво-Пече ́ рська ла ́ вра — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

Від часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 р.^[1] Києво-Печерська обитель була постійним центром православ'я на Русі. Разом із Софійським собором внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому було надано статус національного у 1996 р.^[2] Монастирське життя зосереджене в Нижній лаврі. Обидві частини лаври відкриті для відвідувачів. У теперішній час пам'ятка перебуває під юрисдикцією національного заповідника, державних музеїв і Української православної церкви Московського патріархату. Обитель засновано 1051 р., за князя Ярослава Володимировича, ченцем Антонієм, якпечерний монастир. Один із перших монастирів Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один із перших учнів Антонія —Феодосій. У 1058 р., попросивши благословіння преподоб­ного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну цер­кву на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

 

Зарваниця.

Археологічні знахідки

По­близу Зарваниці виявлено археологічні пам'ятки культури кулястих амфор.

У книзі А. Мельника про археологічні знахідки написано: «властитель села, п. Роман Охоцький робив розкопки за двором в стороні цвинтаря, де сьогодні дерев'яний хрест, та там викопав кам'яну домовину, а в ній людський кістяк та камінний топірець. Ці археологічні здобутки подарував до музею гр. Дідушицьких у Львові.»

[ред.]Легенда про заснування

Є кілька версій щодо назви села. За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи почали втікати назахід.

 

«

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлів лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках. пригадав Чернець сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері. Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця. 76. Замки України. 77. Фортеці України. Замки України — одні з найцікавіших пам'яток історії в Україні. За даними історика Сергія Трубчанінова, в Україні було понад 5000 пам'яток фортифікації[1], проте від більшості з них сьогодні немає й сліду. Деякі існуючі замки Хотинська фортеця — фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України. Меджибізький замок — пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі Ренесанс, що знаходиться у селищі Меджибіж. Фортеця внесена до Державного реєстру національного культурного надбання України. Золочівський замок — замок у місті Золочів. Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв, пам'ятка історії і культури національного значення. Старий замок — фортифікаційна споруда у місті Тернопіль, пам'ятка архітектури національного значення. [ред.]Деякі замки-руїни Алустон (фортеця) — середньовічна візантійська фортеця на південному узбережжі Криму. Барський замок — фортифікаційна споруда у м. Бар Буданівський замок — фортифікаційна споруда у селі Буданові. В 1956 р., відновлений комплекс запрацював як психіатрична лікарня на 300 ліжок. Вона функціонує тут досі. Бучацький замок — пам'ятка архітектури всеукраїнського значення, розташований у місті Бучач Губківський замок — руїни фортеці поблизу с. Губків на правому березі річки Случ Високий замок — замок, збудований під керівництвом Галицько-Волинського князя Лева на Замковій горі у Львові. Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Новомалинський замок — побудований у XIV ст., мав п'ять наріжних п'ятигранних башт, з'єднаних мурами, в'їзну браму і міст через рів Сатанівський замок — фортифікаційна споруда в с. Сатанів. Пам'ятка містобудування та архітектури України національного значення. Скалатський замок — замок в містечку Скалат (Тернопільська область; не плутати із селом Старий Скалат). Розташований у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилої. Токівський замок — пам'ятка архітектури місцевого значення, оборонна споруда у с. Токи Полонська фортеця — оборонна фортифікаційна споруда, що існувала на території міста Полонного в X—XIX ст. Чортківський замок — фортифікаційна споруда у місті Чорткові. Служив резиденцією відомих українських магнатських родів Гольських та Потоцьких. Хустський замок — фортифікаційна споруда, що існувала в 11-18 століттях у м.Хуст Язлівецький замок — замок XIV-XVII століття у с.Язловець Замок Гербуртів - Цей замок найвіддаленіший від Львова і знаходиться в мальовничих горах майже на кордоні між сучасними Україною та Польщею. [ред.]Деякі втрачені замки Стрийський замок (реконструкція) Гологірський замок — був один з найдавніших замків на Галичині, слугував як родинне гніздо родини Гологірських, знаходився біля с. Гологори Борецький замок Городенківський замок — середньовічна фортифікаційна споруда у Городенці, прикордонний замок Речі Посполитої. До нашого часу не зберігся. Дзвенигородський замок Рівненський замок Корсунський замок Стрийський замок — замок XIV — XVIII століття, що знаходився у місті Стрию, пізніше перетворений на палац, розібраний за Австро-Угорщини.   78. «Цар-колос» К.Білокур. Катерина Білокур і її доля. Катерина Білокур (7 грудня 1900 року, с. Богданівка на Київщині – 9 червня 1961, там же* – відома українська художниця. Писати і читати навчилася самотужки. Двічі пробувала вступити до технікумів (у Миргороді та Києві*, але не прийняли документи через відсутність атестату за семирічки. Про мистецтво дізналася вже дівчиною від сільського вчителя Івана Калити та з книжок. Перші спроби малювати робила вуглиною на домашньому полотні. Всі матеріали для малювання виготовляла сама: пензлі – із шерсті кота, фарби – із бузини, буряка, калини, цибулі. Малювала здебільшого квіти, інколи натюрморти, портрети і пейзажі. Художня манера К. Білокур сформувалася у 1930-і роки. У цей час вона створює вишукані композиції “Берізка” (1934*, “Квіти за тином” (1935*. Допомогла їй випадок. Катерина Василівна почула по радіо пісню “Чи я в лузі не калина була?” у виконанні Оксани Петрусенко і надіслала їй лист-подяку, ще й додала малюнок – пучечок калини. Це дуже зворушило співачку, котра розповіла про Катерину Василю Касіяну і Павлу Тичині. Тоді її творчістю зацікавились, організували виставки у Полтаві, Києві, Москві. Де б вона не була, відвідує музеї образотворчого мистецтва, картинні галереї. У 1954 році картини “Цар-колос”, “Берізка”, “Колгоспне поле” мали великий успіх на виставці в Парижі. Пабло Пікассо був зачарований її творами: “Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б весь світ заговорити про неї”. 79. «Українська ніч» А.Куїнджі. Творець: Архип Куїнджі Час створення: 1876 Матеріал: полотно Техніка: олія Місцезнаходження: Москва Музей: Державна Третьяковська галерея  «Українська ніч» — картина українського художника Архипа Куїнджі (1841/1842 — 1910), написана 1876 року. Картина зберігається в Третьяковській галереї. Розмір картини — 79 × 162 см[1]HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D1%96%D1%87" \l "cite_note-tanais1-2" [2]. Картина «Українська ніч» уперше була показана 1876 року на 5-й виставці Товариства пересувних художніх виставок («передвижників») і мала там великий успіх[3]HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D1%96%D1%87" \l "cite_note-petrov2-4" [4]. Вона також експонувалася у відділі російського мистецтва наВсесвітній виставці 1878 року в ПарижіHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D1%96%D1%87" \l "cite_note-artprojekt-5" [5]. Ця картина вважається переломною в творчості художника. Починаючи з неї, Куїнджі відійшов від академічного романтизму своїх ранніх робіт, а відмінною рисою його творчості стала екзотичність зображення[6]. Велика частина картини «Українська ніч» написана оксамитовими синьо-чорними тонами, і лише світлі стіни сільських хат-мазанок у правій частині картини яскраво сяють в місячному світлі.

Андріївська церква.

Андрі ́ ївська це ́ рква — барокова церква Св. Андрія у Києві.

Збудована в 1744–1767 роках (за іншими даними 1749–1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Крім цієї роботи, в Україні є ще одна споруда авторства Б. Растреллі — Маріїнський палац.

Входить до складу Національногo заповідника «Софія Київська». У наш час^[Коли?] (2010 рік) знаходиться в аварійному стані.^[1] В церкві проводяться богослужіння Української автокефальної цекрви

Висота церкви з хрестом — 46 м (зі стилобатом — 60 м); довжина — 30 м, ширина — 23 м.

Характеристика об'єкта

Архітектура

Однокупольний храм з п'ятиглавим завершенням має форму хреста (31,5-22,7 м), в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів . Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордеру .

Інтер'єр церкви

Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом , скульптурою й живописом, який 1754 – 1761 рр. виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. Антропову належать картини «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Нагорні проповіді Христа» (прикрашають кафедру), композиція «Таємна вечеря» (у вівтарі) та інш.Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене Б.Растреллі , ближче до стилю барокко. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П.Ржевського та інших.

У церкві є полотна «Вибір віри князем Володимиром» (невідомого автора) і «Проповідь апостола Андрія скіфам» (бл. 1847 р., укр. художника П. Т. Бориспольця); живопис у вівтарній частині церкви на зворотній стіні іконостаса створили художники І. Роменський й І. Чайковський .

Періодизація української культури.

1 Прадавня українська література( до XIV). Це усна народна творчість і книжне письменство.

2 Давня українська література(XIV-XVIII) Це література XIV-XVст. , полемічна література , історична проза

3.Нова українська література XIX- початокуXX . Це література 40-60 роківXIX.

4. Новітня українська література(XX-початокXXIст.) . Це «Розстріляне Відродження», Українська література періоду розпаду СРСР й утвердження національної і державної незалежності України.Література на сучасному етапі .

1234567Следующая ⇒

Поделиться: