ТЕМА 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМІЖНИХ ВИРОБНИЦТВ

 

План

1. Виробнича інфраструктура.

2. Забезпечення виробництва технологічним оснащенням.

3. Ремонтне обслуговування устаткування.

4. Енергетичне забезпечення виробництва.

 

1. Виробнича інфраструктура.

Розпочинаючи вивчення теми, необхідно визначити сутнісну характеристику системи технічного обслуговування основного виробництва, від якої залежить економічність виготовлення конкурентоспроможної продукції та стійке функціонування підприємства.

Основними завданнями системи технічного обслуговування виробництва є:

• постійне підтримування в робочому стані машин та кування, інших засобів праці;

• своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією;

• виконання транспортних операцій та інших пов'язаних

ними робіт.

Функції технічного обслуговування, що реалізуються: ремонтно-налагоджувальна, інструментальна, енергетична, транспортна, навантажувально-розвантажувальна, складування.

Перелічені функції системи технічного обслуговування виконують допоміжні та обслуговуючі процеси й відповідні структурні підрозділи підприємства, які створюють інфраструктуру виробництва.

До виробничої інфраструктури належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основного виробництва.

Склад і масштаби виробничої інфраструктури підприємства залежать від типу виробництва, номенклатури та обсягу випуску продукції, рівня спеціалізації та кооперування, організації виробничих процесів, розмірів підприємства та його виробничих зв'язків.

На підприємствах залежно від обсягів робіт організовуються інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне, складське й тарне господарства.

Основними напрямами вдосконалення організації допоміжних господарств підприємства є:

• централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування;

• механізація й автоматизація технологічних процесів;

• раціоналізація керування;

• поліпшення нормативної бази;

• підвищення рівня кадрового потенціалу;

• створення комплексної технології.

 

2. Забезпечення виробництва технологічним оснащенням

Розглядаючи другий блок питань теми, треба з'ясувати, що для виготовлення виробів необхідне використання певного інструменту, оснащення, пристроїв, які визначено технологією.

Залежно від призначення інструмент поділяють на універсальний та спеціальний.

Для забезпечення виробництва необхідним технологічним оснащенням на підприємстві створюється інструментальне господарство, склад, характер і структура якого залежать від типу й масштабу виробництва, номенклатури та складності оснащення, що використовується.

Основні завдання інструментального господарства: визначення потреби в інструменті; планування придбання (виготовлення) оснащення; організація власного виробництва інструменту нових прогресивних конструкцій; забезпечення оснащенням виробничого процесу та технічна підготовка виробництва нових виробів;

організація раціональної експлуатації оснащення й технічний огляд; ремонт і відновлення інструменту; організація обліку та збереження; аналіз ефективного використання інструменту.

Організація інструментального господарства на підприємствах може здійснюватися в централізованій, децентралізованій змішаній формах.

Організаційно-виробнича та управлінська структури інструментального господарства залежать від розміру підприємства типу виробництва й загальної кількості працівників.

Різноманітність інструменту зумовлює необхідність класифікації та цифрової системи умовних позначень - індексації.

Забезпечення робочих місць інструментом може бути активним і пасивним. В одиничному та дрібносерійному виробництві застосовується марочна система обліку інструменту (різального вимірювального, спеціальних пристосувань), що видається для тимчасового користування.

Організація експлуатації інструменту включає: технічний нагляд за його експлуатацією; забезпечення своєчасного заточення, ремонту й відновлення; розробку заходів щодо поліпшення методів експлуатації та підвищення його стійкості.

Потреба підприємства в інструменті планується на основі: номенклатури інструменту, що застосовується; витрат його за кожним типорозміром; запасів або оборотного фонду на підприємстві в цілому.

Розрахунки витрат інструменту здійснюються за: статистичним методом; нормами оснащення робочих місць; нормами витрати (розрахунковий метод).

Комплекс робіт з експлуатації технологічного оснащення включає: встановлення норм витрат, оборотних фондів і норм запасу оснащення; розроблення й видачу лімітно-забірних карт на оснащення; розроблення інструкції та контроль за експлуатацією оснащення; складання графіків планово-попереджувального ремонту оснащення; організацію ремонту й відновлення оснащення, централізованого заточування всіх видів різального інструменту.

Оборотний фонд установлюється на всі види, типи, розміри оснащення, що застосовується на підприємстві. Загальнозаводські норми запасу технологічного оснащення (загальнозаводський оборотний фонд у ЦІС) установлюється за системою «максимум - мінімум».

 

3. Ремонтне обслуговування устаткування.

Наступне питання висвітлює особливості організації ремонтного обслуговування устаткування. Відповідно до чинних стандартів ремонт - це комплекс операцій із відновлення справності або працездатності виробів або їхніх складових частин.

Ремонтні роботи поділяються на технічне обслуговування (детальні, регулювальні, кріпильні роботи, огляди стану деталей і вузлів), спрямоване на попередження інтенсивності спрацювання устаткування, і ремонт (поточний, середній, капітальний і модернізація), який передбачає часткове відшкодування фізичного й морального зносу.

Основними завданнями організації ремонту устаткування є отримання технологічного устаткування в постійній експлуатаційній готовності та його відновлення; збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонту; удосконалення організації та підвищення якості ремонту устаткування; зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного устаткування.

Для здійснення всіх видів ремонту, модернізації та технічного огляду (обслуговування) устаткування на підприємстві створюється спеціальна служба - ремонтне господарство (ремонтно-механічний цех, корпусні ремонтні бази, ремонтні дільниці цехів, склади устаткування й запасних частин та інші підрозділи).

Організаційна структура ремонтного господарства визначається залежно від обсягу ремонтних робіт, специфіки устаткування та його розміщення, прийнятою формою організації ремонту.

Залежно від розмірів підприємств і характеру виробництва застосовуються децентралізовані, змішані й централізовані форми організації ремонту. Організація ремонтного господарства підприємства базується на Єдиній системі планово-попереджувальних ремонтів (ЄСППР) або Типовій системі технічного обслуговування й ремонту (ТСТОР) метало- і деревообробного устаткування.

У нових умовах роботи підприємства самостійно займаються організацією ремонту, використовуючи рекомендації ТСТОР, і ТУ (технічних умов) заводів - виготовлювачів устаткування. Для ремонту складної техніки все частіше застосовується фірмове обслуговування, беруть на себе спеціалізовані підрозділи підприємства-виготовлювача.

Ремонт поділяється на поточний, середній, капітальний, позаплановий (аварійний). ЄСППР і ТСТОР базуються на таких основних нормативах: категорія ремонтної складності; ремонтна одиниця; тривалість і структура міжремонтного циклу; тривалість міжремонтних періодів та оглядів.

На промислових підприємствах поширюється комплексно-бригадна система ремонту й міжремонтного обслуговування закріпленого обладнання. В автомобільній промисловості успішно застосовується інспекційна система ремонтного обслуговування.

Планово-профілактичне обслуговування устаткування чає: технічну інспекцію (діагностування) устаткування; попереджувальний ремонт; технічне очищення устаткування-організацію робіт зі змащення.

Відновлювальний ремонт вузлів і систем обладнання здійснюється на основі аналізу працездатності й фактичного технічного стану устаткування.

Заслуговує уваги зарубіжний досвід ремонту.

 

4. Енергетичне обслуговування виробництва

Це питання даної теми акцентує увагу на особливостях енергетичного забезпечення виробництва. Нормальне функціонування підприємства пов'язано зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пари, стиснутого повітря, гарячої води) та забезпеченням системами зв'язку.

Метою створення енергетичного господарства є надійне н безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів за мінімізації витрат.

Завдання енергетичного господарства: постійне забезпечення виробництва всіма видами енергії; проведення заходів економії енергетичних ресурсів; монтаж та організація експлуатації енергетичного устаткування; технічне обслуговування та ремонт енергоустаткування; здійснення контролю виконання стандартів, правил експлуатації, ремонту енергоустаткування та мереж; підвищення енергоозброєності праці; здійснення заходів щодо вдосконаленні та розвитку енергогосподарства.

Організаційні й технологічні особливості виготовлення профільної продукції підприємства обумовлюють виробничу структуру енергогосподарства.

Енергетичне господарство підприємства поділяється на 2 частини — загальнозаводську та цехову.

До загальнозаводської частини належать споруди та установки що генерують, перетворюють та виробляють енергію, пристрої загальнозаводські мережі, які об'єднуються в низку спеціальних цехів (дільниць) — електросиловий, теплосиловий, газовий, слабкострумовий, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергомісткості виробництва та зв'язків заводу з зовнішніми енергосистемами.

Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі

(споживачі енергії - печі, верстати, підйомно-пранспортне устаткування тощо), цехові перетворювальні установки та внутрішньо цехові розподільні мережі.

На підприємствах, де створюється енергогосподарство, воно може бути підпорядковано головному енергетикові або відділу головного енергетика чи головному механікові. Апарат головного енергетика може складатися з функціональних бюро або груп (електричного, електроконстукторського, вентиляційного, теплотехнічного, планово-економічного, ППР та ін.), лабораторій (електричної, теплової та ін.), інспекції інженерних мереж і споруд тощо.

Режим економи енергетичних ресурсів визначає необхідність нормування енергії та енергоносіїв. Нормування витрати палива та енергії - це встановлення планової норми їх споживання.

Норми поділяються на диференційовані та укрупнені. На підприємствах широко використовується дослідно-статистичний метод планування, заснований на фактичних питомих нормах, досягнутих за попередній період.

У виготовленні однорідної продукції використовуються натуральні вимірники, а у виготовленні різнорідної продукції - нормо-години, верстато-години, гривні на випуск продукції. На підприємствах окремо повинні встановлюватися норми витрати на всі види енергії з урахуванням їх споживання. В основу норм витрати палива та енергії покладено енергетичні баланси.

Розглянемо систему обліку та контролю за використанням енергоресурсів. Об'єктами енергетичного обліку є вироблення та споживання енергії, вихід і використання вторинних енергоресурсів.

Зростаючі обсяги споживання паливно-енергетичних ресурсів шмагають підвищення точності їх розрахунку в процесі планування. Потреба в енергії та енергоносіях визначається на основі балансового методу планування.

Основними напрямами вдосконалення енергетичних господарств машинобудівних підприємств є: перехід на централізоване енергопостачання, їх укрупнення, використання технічно обґрунтованих норм витрати енергоносіїв, застосування економічних енергоносіїв, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних видів енергії, упровадження раціональних методів організації ремонту й технічного обслуговування устаткування і мереж, автоматизація управління виробництвом і споживанням енергії.

 

План семінарського заняття

1. Виробнича інфраструктура.

2. Забезпечення виробництва технологічним оснащенням

3. Ремонтне обслуговування устаткування.

4. Енергетичне забезпечення виробництва.

 

Література [2, 8, 9, 10, 11, 16]

 

Термінологічний словник

Виробнича інфраструктура - це сукупність устаткування, обладнання та служб, необхідних для функціонування промислового підприємства.

Енергетичне господарство - сукупність підрозділів, які забезпечують обслуговування та ефективне використання комплексу енергетичних засобів підприємства, що генерують, перетворюють, передають та і споживають енергію.

Інструментальне господарство підприємства - сукупність внутрішньозаводських та цехових підрозділів, зайнятих придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, його обліком, збереженням та видачею в цехи й на робочі місця.

Інфраструктура підприємства 0- комплекс цехів, господарств і служб, головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального і функціонування (без перерв і зупинок) основного виробництва й усіх сфер діяльності підприємства.

Міжоглядовий період - час між оглядом (технічним обслуговуванням) і ремонтом, або між ремонтом і оглядом, що передує оглядові (періодичність технічного обслуговування).

Міжремонтний період - відрізок часу роботи одиниці устаткування між двома черговими плановими ремонтами. .

Норми витрат енергії та пального - максимально допустимі витрати на одиницю продукції або одиницю роботи в раціональних умовах організації виробництва та експлуатації устаткування.

Ремонт - сукупність техніко-економічних та організаційних заходів, пов'язаних із підтриманням і частковим (або повним) відновленням початкової дієздатності основних фондів (засобів виробництва) $0 предметів особистого користування, яку втрачено ними в процесі експлуатації.

Ремонтна одиниця - умовний показник, що характеризує нормативні витрати на ремонт устаткування першої категорії складності.

Ремонтне господарство - сукупність підрозділів, які забезпечують організацію робіт, технічне обслуговування та ремонт обладнання з метою підтримання його працездатності.

Структура міжремонтного циклу — перелік і послідовність виконання робіт з оглядів та ремонтів у період міжремонтного циклу.

Технічне обслуговування - комплекс операцій із підтримання працездатності або справності устаткування в процесі його використання за призначенням, а також у період очікування, зберігання та транспортування.

Тривалість міжремонтного циклу - період часу від уведення уведення в експлуатацію до першого капітального ремонту або між черговими капітальними ремонтами.

 

 

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: