ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ І РОБОЧИХ МІСЦЬ

 

План

1. Трудовий і виробничий процеси.

2. Організація праці та її форми.

3. Організація та обслуговування робочого місця.

 

1. Трудовий і виробничий процеси.

Вивчення теми слід починати з визначення сутності праці та зв’язків між технологічним, трудовим і виробничим процесами.

Відомо, що праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів природи до потреб людей. Сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, характеризується як технологічний процес. Такі зміни предмета праці відбуваються завдяки доцільній сукупності дій із затратами нервово-м'язової енергії робітників і за допомогою знарядь праці - ці дії є процесом праці. Сукупність взаємопов'язаних процесів праці, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову продукцію, являє собою виробничий процес. Таким чином, кожний виробничий процес безпосередньо інтегрує технологічний та трудовий процеси.

Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками:

• характером предмета та продукту праці (матеріально-енергетичні, інформаційні, віртуальні);

• функції працівників (основні, допоміжні, обслуговуючі);

• ступінь участі людини у впливі на предмет праці (рівень механізації - ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані);

• важкістю праці.

Основним елементом трудового процесу є операція, у складі якої прийнято вирізняти трудові прийоми, дії та рухи. Сукупність основних і допоміжних прийомів, об'єднаних або за технологічною послідовністю, або за спільністю чинників, які впливають на час виконання, являє собою комплекс трудових прийомів. Комплекси трудових прийомів утворюють виробничу операцію.

Відмінності в знаряддях праці та властивостях предметів праці, що використовуються, визначають технічно обґрунтовану мету, своєрідність змісту та послідовність дій робітників тієї чи іншої професійної групи.

На зміст праці істотно впливають: продукція або послуги, засоби праці, технологія; організація виробництва; кваліфікація працівників.

Процес праці має загальні логічно пов'язані етапи: аналіз ситуації, уявлення про технологію виконання роботи, підготовку робочого місця, виконання роботи, оформлення, здавання (реалізацію) та стимулювання результатів належно виконаної роботи.

Метою проектування організації трудового процесу є визначення змісту й методів роботи, створення продуктивного робочо-.0 місця, удосконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог технологічного процесу, принципів раціональної організації праці та задоволення потреб виконавців.

На сучасному етапі проектування системного комплексу «людина – машина-середовище» здійснюється з урахуванням можливостей машини й антропологічних, фізіологічних, гігієнічних та психологічних вимог під час її використання людиною. Такими проблемами займається інженерна психологія та ергономіка.

Результатом дослідження виробничого процесу є формування карти трудового процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання:

• що треба робити? коли необхідно здійснювати операції?

• як виконувати завдання?

• хто виконує?

• де треба виконувати завдання?

• скільки потрібно часу на операцію?

• з якою метою має виконуватись операція?

Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність дій.

 

2. Організація праці та її форми.

Далі необхідно з'ясувати сутність, цілі й завдання організації праці.

Організація праці спрямована на створення найсприятливіших УМОВ праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатні працівників, підвищення ступеня привабливості їхньої праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Вирізняють економічні та соціально-психологічні завдання організації праці, які мають конкретну спрямованість на: розроблення й поліпшення процесів, методів та умов праці; проектування та раціоналізацію робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об'єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня та складності. Предметами організації праці є: на рівні робочих місць — трудові рухи, дії, прийоми та умови їх ефективного здійснення; на рівні дільниці -- взаємопов'язані процеси праці на робочих місцях; на рівні підрозділів або підприємства в цілому — виробничі процеси, де основною складовою є трудові процеси.

Треба звернути увагу на відповідну зміну критеріїв організації праці відносно:

• трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва

(кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека);

• процесу праці в межах кількох робочих місць (час проходження матеріалу, використання засобів праці);

• проектування виробу (функція, продуктивність, конструкційна форма).

Основні напрями вдосконалення організації праці: розподіл і кооперація праці; організація та обслуговування робочих місць; нормування праці; організація підбору персоналу та його розвиток; оптимізація режимів праці й відпочинку; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці; поліпшення умов праці; зміцнення дисципліни праці та підвищення творчої активності працівників; мотивація та оплата праці.

Розподіл праці на підприємстві відбувається в таких формах: операційна, функціональна, технологічна, професійно-кваліфікаційна. На ступінь розподілу праці істотно впливає тип виробництва.

Розподіл праці на виробництві нерозривно пов'язаний із кооперацією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодію видів праці. Кооперація праці здійснюється в таких основних формах, як міжцехова, внутрішньо цехова та внутрішньо дільнична.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися через індивідуальне виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатною роботою або суміщенням трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Раціональний внутрішньовиробничий поділ і кооперація праці передбачають дотримання таких обов'язкових умов: забезпечення використання трудового потенціалу працівників; розширення нового профілю та зростання кваліфікації; усунення одноманітності праці та підвищення її змістовності.

Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення може бути повним і частковим. Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов'язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного й допоміжного процесів.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій та визначенні черговості виконання ручних операції на одній із кількох одиниць устаткування під час автоматичної роботи всіх інших. Існує обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. Можливі нециклічна та циклічна системи обслуговування. На робочих місцях потокових ліній застосовуються сторожовий або маршрутний методи обслуговування.

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування здійснюється за формулами, наведеними в навчальних посібниках.

Колективна форма праці на підприємстві являє собою об'єднання всіх працівників, які здійснюють організовану спільну трудову діяльність у складі цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп, в основі якої лежать розподіл і кооперація праці. При цьому провідне місце належить виробничій бригаді - груповій формі безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною передумовою такого об'єднання є організаційно-технологічні умови виробництва, за яких економічно доцільним є функціонування спеціалізованих і комплексних бригад (змінні та наскрізні).

 

3. Організація та обслуговування робочого місця.

Наступним блоком питань, що підлягають уважному розгляду, організація та обслуговування робочих місць, які виконують роль первинних осередків підприємства, де відносно самостійно за своєю спеціалізацією здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга). Кожне робоче місце має свою специфіку, тому їх класифікують за певними ознаками.

Організація робочого місця передбачає створення організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці. При цьому основними напрями є: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови праці.

Залежно від спеціалізації робочого місця здійснюється відповідне його елементне оснащення, що передбачає повне укомплектування та постійне забезпечення його всіма необхідними знаряддями й предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

Робоче місце комплектується: основним технологічним та допоміжним устаткуванням; предметами праці; пристроями та інструментом; організаційним оснащенням.

Раціональна організація трудового процесу передбачає певний порядок розташування всіх необхідних компонентів з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів чуття людини для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях робочого місця.

Кожне робоче місце має зовнішнє, внутрішнє технологічне планування, карту організації праці, виконання якої є обов'язковим.

Результат від комплексно обладнаного робочого місця залежить від системи обслуговування й забезпечення його протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: енергетична, транспортно-складська, підготовчо-технологічна, інструментальна, налагоджувальна, міжремонтна, контрольна, облікова, господарсько-побутова.

Форми обслуговування робочих місць: за стандарт-планом, планово-попереджувальне, чергове, за замовленням.

У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває завдання поліпшення умов праці через упровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, урахування вимог естетики, безпеки та привабливості праці. Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу та залежить від чинників як суб'єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об'єктивного характеру (стать, вік, стан здоров'я, рівень кваліфікації, умов, за яких відбувається праця, тощо).

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють ' мінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку.

На підставі комплексної оцінки робочі місця відносять до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці; зі шкідливими й важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.

 

План семінарського заняття

1. Сутність трудового процесу та його взаємозв'язок із технологічним і виробничим процесами.

2. Сучасні концептуальні підходи до проектування організації

трудового процесу.

3. Цілі, завдання та зміст напрямів організації праці.

4. Основні форми організації праці й особливості їх застосування в сучасних умах.

5. Організація робочих місць і системи їх обслуговування.

6. Умови праці та їх вплив на фізичний та психологічний стан

організму людини.

 

Література [2, 6, 10, 18].

 

Термінологічний словник

Зміст праці - найменування конкретних завдань та опис процесів виконання конкретних операцій.

Кооперація праці - об'єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці. .

Організація праці - створення оптимальної взаємодії працівників, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності й потреб операторів.

Організація трудового процесу - доцільна інтеграція в просторі часі за кількістю та якістю предмета праці, знаряддя праці та живої праці.

Робоче місце - частина виробничої площі, оснащена всім необхідним устаткуванням, інструментом, пристроями та призначена для конання трудових операцій певної частини виробничого процесу.

Суміщення професій - виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт у процесі оволодіння кількома професіями або спеціальностями.

Трудовий процес - сукупність методів і засобів впливу на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливів контрольованого (керованого) людиною знаряддя праці на предмет праці з метою випуску матеріального або нематеріального продукту, що здійснюються в певних природних або штучних умовах.

Умови праці - сукупність взаємопов'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних та соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я та працездатність людини.

 

 

ТЕМА 5. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

 

План

1. Вимірювання праці.

2. Аналіз затрат робочого часу.

3. Визначення норм праці.

 

1. Вимірювання праці.

Починаючи вивчення теми, треба згадати, що процес трансформації предметів праці у продукт праці, що відбувається у виробничій системі (на робочому місці), спонукає необхідність узгодження в часі дій робітників між собою, а також з роботою устаткування. Тому об'єктивно необхідним стає визначення точного часу роботи машини для виготовлення кожної одиниці продукту (роботи).

Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу кількості та якості праці, вкладеної в загальний результат колективних дій. Така відповідність характеризується як співвідношення між мірою праці та мірою заробітної плати.

За міру (норму) праці можна вважати лише таку кількість робочого часу, яка є об'єктивно потрібною на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.

Завдання з визначення необхідних затрат часу на одиницю роботи або встановлення кількості одиниць продукції, яку має бути виготовлено робітником за певний відрізок часу, виокремили функцію нормування праці як важливу складову організації трудових і виробничих процесів. Пошук найбільш вигідної організації праці відбувається за допомогою нормування.

Мета нормування праці полягає у скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності та якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень та вдосконалення організації виробничих і трудових процесів.

Нормування праці вважається важливим ланцюгом проектування технології та трудового процесу, системи трудових відносин, технологічної, організаційної підготовки та оперативного управління виробництвом.

Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм.

Зміст робіт із нормування праці включає :

• аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини;

• вибір оптимального варіанту технології та організації праці;

• проектування режимів роботи устаткування, прийомів і ме

тодів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці

та відпочинку;

• розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження й подальшого коригування в міру змін організаційно-технічних умов.

У процесі нормування праці встановлюються необхідні затрати, результати та співвідношення. На основі необхідних затрат робочого часу на виконання конкретних робіт (операцій) встановлюється норма праці.

Треба звернути увагу на те, що під час визначення необхідних затрат часу треба чітко розрізняти об'єкт і предмет нормування праці. Об'єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному та специфічному виявленні. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.

Під час розроблення норм праці враховується багато чинників організаційно-технічного та соціально-економічного характеру, тому в цілому до загальних об'єктів нормування належать умови й охорона праці, затрати й результати праці.

До конкретних об'єктів нормування належать: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Норма праці як у фокусі відображає рівень техніки й технології, організації праці й виробництва, що застосовуються, а також рівень кваліфікації робітників, їхню професійну майстерність. Обґрунтовані норми дозволяють розрахувати необхідні витрати праці на виготовлення продукції (виконання обсягу робіт). На їх основі раціонально розподіляється праця на підприємстві, установлюються пропорції між професіями, робочими місцями, дільницями, цехами, будується система планування та управління виробництвом, організації оплати праці персоналу, обліку та аналізу витрат на продукцію управління соціально-трудовими відносинами тощо.

 

2. Аналіз затрат робочого часу.

Другий блок питань акцентує увагу на необхідності дослідження трудових процесів, вимірі витрат часу на їх виконання, а також

визначенні ефективності використання робочого часу працівників та устаткування. Процес нормування праці пов'язано з вивченням витрат часу й методів роботи із застосуванням машин та обладнання в певних організаційних та санітарно-гігієнічних умовах.

У вивченні трудового процесу, що передує його раціоналізації та нормуванню праці, аналізу підлягає: якість організації та обслуговування робочого місця; технічний рівень устаткування, планування робочого місця; забезпеченість інструментами й технологічним оснащенням; система обслуговування; рівень використання устаткування; умови праці; прийоми та методи праці, затрати робочого часу на виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів тощо); фізіологічні зміни в організмі людини.

Використовуються різноманітні методи й технічні засоби проведення досліджень та аналізу трудових процесів (візуальні спостереження з використанням секундомірів, хронометрів, хронографів та інших приладів, кіно- або телезйомка, графоаналітичні методи).

Аналіз трудового процесу завершується висновками щодо його якості, недоліків та їх причин, шляхів усунення, можливостей подальшої раціоналізації. Поряд із дослідженням складових елементів трудового процесу здійснюється детальне вивчення структури затрат робочого часу, необхідне для виконання конкретної роботи, яке є підставою для встановлення норми праці. Для цього використовується класифікація окремих видів затрат робочого часу за їх характерними ознаками в межах однієї зміни.

Класифікація може здійснюватися за трьома елементами виробничого процесу: працівниками, предметом праці та устаткуванням.

У нормуванні праці широко використовуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу, який за першим підходом поділяють на час роботи та час перерв, а за другим - на нормований та ненормований час.

Основою класифікації є час роботи (здійснення виробничого процесу або функціонування даного елементу виробництва) і час перерв.

У розрахунку норм праці встановлюються затрати робочого часу: підготовчо-завершального, оперативного, обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби й регламентовані перерви.

Усі перелічені види затрат робочого часу є об'єктивно необхідними, отже, повинні враховуватися під час визначення норми на конкретну роботу. Час основної роботи має найбільшу питому вагу у тривалості робочої зміни та витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу оператор веде активне або пасивне спостереження за роботою обладнання. Такий основний час має назву машинного, на відміну від ручного, коли основні прийоми виконуються самим робітником.

Норми часу містять тільки необхідні його затрати в розмірі, що обумовлений найпродуктивнішим способом виконання даної роботи. До нормованих затрат часу належить об'єктивно необхідний для виконання конкретного завдання за даних умов час: підготовчо-завершальний, оперативної роботи (основний і допоміжний), обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин та зумовлених трудовим законодавством.

Треба з'ясувати структуру норми штучно-калькуляційного часу або повної норми часу, яка складається з елементів затрат часу, що нормуються, на одиницю продукції (виконання операції). Вона використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо.

При цьому застосовуються спеціальні прилади (секундоміри, хронометри, годинники, хронографи) для вивчення фактичних затрат робочого часу протягом зміни, а для дослідження коротших періодів використовуються: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. Робота вимірюється не тільки за допомогою хронометражу, а й на основі затвердженої системи мікроелементних нормативів часу на трудові рухи. Ана-3 виконання кожного такого мікроелементу в часі й у просторі Іє можливість моделювати ручні прийоми та розраховувати час, необхідний для їх виконання.

Головні завдання фотографії робочого дня полягають у виявленні втрат робочого часу протягом зміни, визначенні причин цих втрат, розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення та проектуванні раціональної організації обслуговування робочих місць, нормуванні підготовчо-завершального часу, часу перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначенні складу бригади й розподілі робіт у її межах.

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють: фотографію використання часу працівників (індивідуальну, групову, самофотографію); фотографію часу роботи устаткування; фотографію виробничого процесу.

 

3. Визначення норм праці.

Розглядаючи третій блок питань, необхідно зрозуміти, що під час нормування праці важливо забезпечити більш-менш рівну інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Цьому сприяє використання єдиної методологічної (загальних теоретичних засад) та нормативної бази для розрахунку норм затрат праці.

Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці, до яких належать технологічні режими роботи устаткування та трудові нормативи (затрат робочого часу на певні повторювані елементи трудового процесу та часу тривалості перерв на відпочинок і особисті потреби залежно від конкретних умов праці).

Необхідно звернути увагу на те, що первинним, вихідним є трудовий норматив, а вторинним, похідним від нормативу - норма праці, яка визначається на основі одного або кількох трудових нормативів. Основна різниця між нормативами та нормами полягає у ступені диференціації елементів виробничого процесу.

Норма праці встановлюється на конкретний вид робіт або відпочинок в абсолютних величинах залежно від конкретних умов виробництва. Трудові нормативи мають, як правило, універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах.

До основних видів нормативних матеріалів належать нормативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості. Нормативи поділяються на групи: міжгалузеві, галузеві й місцеві; диференційовані (елементні) й укрупнені; оперативного, штучного та неповного штучного часу; єдині й типові норми часу, виробітку, обслуговування; аналітичні, графічні й табличні; технічно обґрунтовані та дослідно-статистичні.

Розроблення нормативів вимагає врахування великої кількості організаційно-технічних чинників, здійснення складних розрахунків і залучення висококваліфікованих фахівців, обізнаних у тонкощах технології, організації, нормування, економіки виробництва.

Процес розроблення трудових нормативів поділяється на такі етапи: підготовча організаційно-методична робота; збирання первинної інформації, проведення полігонних спостережень та лабораторних досліджень; аналіз і опрацювання результатів досліджень, складання нормативних таблиць, графіків, формул, оформлення проекту збірника нормативних матеріалів; експериментальна перевірка проекту трудових нормативів; коригування за результатами апробації, узгодження, затвердження, тиражування й передача для використання на виробництві.

Робоча методика є основним документом, що визначає обсяг, зміст, порядок, способи розроблення й випробування нормативних матеріалів.

Розрізняють такі методи нормування: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, укрупнення, мікро-елементний.

Аналітичним методом, методом укрупнення, а також мікро-елементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.

До основних показників діяльності підприємства та його підрозділів належить трудомісткість продукції, яка виражає величину затрат живої праці (робочого часу) на виробництво продукції в натуральному вираженні.

Показники трудомісткості продукції використовуються для: планування виробничих потужностей за видами продукції та підрозділами; розроблення планів виготовлення продукції; визначення обсягів незавершеного виробництва, потреб в устаткуванні, робочій силі, фонді заробітної плати; аналізу продуктивності праці; обґрунтування техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів; вибору ефективних технологічних процесів, ціноутворення та обґрунтування фінансових потреб.

 

План семінарського заняття

1. Сутність і місце нормування в організації праці та її стимулюванні.

2. Об'єкти нормування, види та сфера застосування норм праці.

3. Дослідження та аналіз затрат робочого часу.

4. Методичні особливості створення трудових нормативів.

 

Література [1, 2, 6].

 

Термінологічній словник

Норма виробітку - кількість продукції або обсяг роботи певного виду, які мають бути виконаними одним робітником або бригадою (ланкою) за даний відрізок робочого часу (годину, зміну). Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Норма керованості (кількість підлеглих) - кількість працівників, які мають бути безпосередньо підпорядкованими одному керівникові.

Норма обслуговування - необхідна кількість устаткування, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об'єктів, закріплених для обслуговування одним робітником або бригадою (ланкою).

Норма часу (трудомісткість операцій) - необхідні затрати робочого часу одного робітника або бригади (ланки) на виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт.

Норма чисельності - кількість робітників, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт або для обслуговування одного чи кількох агрегатів.

Нормоване завдання - необхідний асортимент і обсяг робіт, які має бути виконано одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний проміжок часу (зміну, добу, місяць).

Нормування праці - вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Фотографія робочого дня - засіб вивчення шляхом спостереження й виміру всіх без винятку затрат часу протягом повного робочого дня або деякої його частини.

Штучно-калькуляційний час, або повна норма часу - сумарна величина елементів затрат часу, що нормується, на одиницю продукції (виконання операції) за певних організаційно-технічних умов.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: