ТЕМА 2. ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ

 

План

1. Виробництво як відкрита система.

2. Принципи організації та функціонування виробничих систем.

3. Підприємство як складна виробнича система.

 

1. Виробництво як відкрита система.

Починаючи вивчати дану тему, необхідно зрозуміти, що всі дії безпосередньо пов'язані з виготовленням товарів чи наданням послуг, являють собою виробничу функцію, яка є ядром будь-якого промислового підприємства.

Економічна сутність виробничої функції полягає у створенні в процесі трансформації предметів праці доданої вартості як різниці між вкладеннями та кінцевими результатами. Аналіз складових процесу дозволяє його реорганізувати, усунути чи перепроектувати збиткові операції.

Далі треба розглянути взаємозв'язок і взаємодію основних функцій: виробничої, фінансової, маркетингової, а також цих функцій із допоміжними, завдяки чому забезпечується виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів.

Фінансова функція забезпечує виробничу функцію ресурсами за вигідною ціною та розподіляє їх за іншими функціями.

Маркетингова функція полягає в забезпеченні виробничників інформацією про поточний попит, продажі та просування на ринок товарів і послуг, у здійсненні рекламних заходів та ціноутворенні, доведенні до дизайнерів і проектувальників результатів досліджень, своєчасному інформуванні споживачів про виконання замовлень.

Далі, залежно від цілей та виду діяльності підприємства, формуються інші функції, наприклад: матеріально-технічного забезпечення, бухгалтерського обліку, технічного обслуговування, управління персоналом, технічної підготовки виробництва, збуту та ін.

Виходячи із взаємозв'язків виробничої функції, можна визначити, що системою є будь-якій об'єкт, до складу якого входять взаємопов'язані та взаємодіючі частини або елементи. Той самий об'єкт, що входить до іншої системи, розглядається в ній уже як підсистема або елемент. Будь-яка система складається не менше ніж із чотирьох основних компонентів: входу, процесу, виходу та пристроїв зворотного зв'язку й контролю.

Для подальшого вивчення матеріалу важливо знати класифікацію та певні ознаки таких систем, як: природні та штучні, відкриті та закриті, фізичні та абстрактні (моделі), прості та складні, централізовані та децентралізовані, динамічні та статичні, вірогідні та детерміновані, зі зворотним зв'язком, регульовані, кібернетичні, стабільні, сполучені, функціональні, керуючі.

Починаючи розглядати сутність виробничих системи (ВС), треба усвідомити, що це особливий штучний клас систем, які

об’єднують працівників, знаряддя та предмети праці, інші елементи, необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюються продукція або послуги.

Для виробничих систем характерна наявність такого комплексу ознак: основні вхідні компоненти; сукупності елементів; суттєві зв'язки між елементами; інтегративні (об'єднувальні) властивості; внутрішня цілісність; упорядкована структура та організація; цілі та критерії оцінки функціонування; керуючий або регулювальний пристрій; межі із зовнішнім середовищем і здатність системи взаємодіяти з ним; особливі властивості елементів, з якими вони входять до даної системи.

Елемент виробничої системи - це складова системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи є праця, знаряддя праці, предмети праці, продукти праці, а також технологія, організація виробництва. Елементний склад будь-якої виробничої системи характеризується кваліфікаційно-професійними показниками персоналу, техніко-технологічним рівнем матеріальних об'єктів, продуктів праці та ступенем організаційної взаємодії зазначених елементів.

Виробничі системи можуть бути різної складності залежно від структури та ієрархічних рівнів елементів. На первинному рівні -це механізми (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператором, машиністом та ін.). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, - це два взаємодіючі та взаємозалежні елементи, які складають систему «людина - машина» або робоче місце (робочу систему). Другій рівень являє собою групу робочих місць (дільницю), з яких на третьому рівні формується цех, на четвертому - відповідне виробництво (корпус).

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією та набором структур. Структура виробничої системи - це сукупність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи й тотожність її самій собі, тобто зберігання основних властивостей системи за різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Для того щоб раціонально організувати виготовлення продукції, досліджують просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність зміни в часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем, які тісно взаємопов'язані та взаємозалежні.

Усі матеріальні елементи та підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну або виробничу структуру. Структура виробничої системи формується за технологічним (або функціональним) принципом і складається з основних (устаткування та оснащення) та допоміжних (забезпечення енергією та інструментом, ремонт, транспортування, складування контроль та випробування) елементів.

Провідна роль у виробничій системі належить соціальній структурі, тобто людині або сукупності груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети.

Матеріальна та соціальна структури обумовлюються розподілом праці всередині виробничої системи і виступають як єдине ціле.

Виникненню та здійсненню матеріальних зв'язків у виробничій системі передують інформаційні зв'язки. Матеріальні зв'язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам.

 

2. Принципи організації та функціонування виробничих систем.

Переходячи до другого блоку питань, що висвітлює властивості виробничих систем, слід пам'ятати, що кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання й функціонування цілого, тобто існує системна залежність і організація.

Усі виробничі системи формуються та функціонують на основі взаємопов'язаних загальних (універсальних) законів і окремих принципів.

Організація виробничих систем ґрунтується на системі загальних законів: синергії, єдності аналізу - синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, інформованості, онтогенезу .

Закони організації поділяються на основні групи й укладаються в такій послідовності:

- закони статики організації: відповідності виробничих систем

поставленим цілям; відповідності організації виробничої системи

зовнішньому середовищу; відповідності один одному елементів

виробничої системи; відповідності зв'язків елементів виробничих

систем їхнім властивостям і сутності системи (жорсткі, альтернативні, компенсаційні альтернативні матеріальні зв'язки; постійні, циклічно повторювані, випадкові; прості, складні; упорядковані, еластичні); резервів (організаційних, інтенсивно-екстенсивних, ресурсних); усунення надлишковості;

- закони розвитку: інерції; еластичності; безперервності вдосконалення (саморозвиток; реконструкція).

Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність незалежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд спільних особливостей: цілеспрямованість, поліструктурність, відкритість, складність, різноманітність.

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність, гнучкість, керованість, структура, організація виробництва та рівень її наближення до ідеального стану.

 

3. Підприємство як складна виробнича система

Під час розгляду третього блоку питань треба з'ясувати, що для створення матеріальних благ, які забезпечують існування й розвиток в умовах фізичних, біологічних, психологічних та інших обмежень, люди змушені об'єднувати свої зусилля та організовуватися у групи для спільної діяльності, яка координується для досягнення загальної мети. Така координована взаємодія передбачає створення формальної організації - підприємства, головна мета якого - виробляти певні види продукції та послуг, задовольняти запити й потреби в них ринку, одержувати максимальний прибуток у довгостроковій перспективі. Підприємство має забезпечувати: конкурентоспроможність продукції, високий рівень організації, розвиток та підвищення ефективності виробничої системи; упровадження прогресивних технологій та устаткування; створення сприятливих умов для високопродуктивної праці персоналу.

Виходячи з законів і принципів організації та розвитку, загальних особливостей та характерних властивостей виробничих систем, можна зробити висновок, що промислове підприємство належить до класу дуже складних виробничих систем.

Із погляду економічних відносин промислове підприємство являє собою підприємницьку структуру, для якої характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність.

Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв'язок і взаємозалежність усіх складових підрозділів підприємства, що визначаються спільністю споживаних сировини, матеріалів і послуг, призначенням виготовленої ними продукції та технологічного процесу.

Організаційно-економічна єдність характеризується: організаційно-адміністративною відособленістю (повною чи частковою) і господарською самостійністю, правом юридичної особи; наявністю єдиних органів управління та єдиного виробничого колективу; взаємозв'язком плану виробництва з матеріальними, трудовими, технічними та фінансовими ресурсами, які забезпечують його виконання; організацією діяльності на основі комерційного розрахунку.

Як складні виробничі системи, підприємства мають певну класифікацію.

Матеріальною основою підприємства є техніко-виробнича база, завдяки якій здійснюються виробничі процеси. Основні елементи такої бази: будинки та споруди виробничого призначення (корпуси цехів, труби, естакади, складські приміщення); різноманітні машини й устаткування; інструменти; транспортні засоби тощо.

Підприємство водночас розглядається як соціально-економічна система, що включає функціональні підсистеми, де основною є колектив працівників за відповідними професійно-кваліфікаційними категоріями.

Застосування системного підходу дозволяє виокремити в діяльності підприємств інтегровані функціональні підсистеми: організацію виробничих процесів; техніко-технологічні елементи; предмети праці певних властивостей; кадри різних рівнів кваліфікації; виробничу інфраструктуру, організацію та управління.

Кожна ланка та функціональні підсистеми підприємства подібно до кібернетичних систем мають «вхід», «процес» і «вихід». Усе це зумовлює наявність у них об'єктів і суб'єктів управління, пов'язаних між собою каналами зв'язку.

Важливо усвідомити, що рішення про створення нового або реконструкцію діючого підприємства повинно прийматися, коли прибуток, що прогнозується від його функціонування, перевищує середній рівень.

Під час створення підприємства враховують кількісні та якісні потреби ринку, конструкцію та технологію виготовлення продукції, масштаби її випуску, організаційний тип виробництва, вибір елементів виробничої системи, виробничі потужності, їх розташування на певній площі, характеристики потрібного персоналу та інші параметри.

Студентам необхідно акцентувати увагу на тому, що в умовах глобалізації товарних ринків конкурентоспроможність стає вирішальним чинником досягнення успіху будь-якого підприємства. Конкурування здійснюється різними способами: ціною, якістю, споживчими властивостями продукції (послуг), сервісним обслуговуванням, термінами виконання замовлень, гнучкістю пристосування виробництва до нових потреб ринку, швидкістю вдосконалення наявних чи проектування нових виробів (послуг).

Тому умовою виживання в сучасній системі господарювання є моніторинг ринкової ситуації шляхом маркетингових досліджень, оцінки власних можливостей і постійне коригування та перегляд цілей підприємства.

Досягнення чітко сформульованої мети в оптимальному режимі можливе за наявності конкретного плану дій - загальної та виробничих стратегій за функціональними сферами діяльності, радіус дій яких охоплює вироби (послуги), процеси, методи й ресурси виробництва, якісні та цінові показники, терміни виготовлення продукції, її сервісне обслуговування та графіки роботи.

Практика підприємницької діяльності виробила деякі виробничі стратегії: увага на спрощення; постійне вдосконалення; активізація та підтримка інновацій; ретельний вибір процесів; безперервне навчання; виробниче прогнозування; зменшення розміру партії виробів; скорочення виробничих запасів; мінімізація запасу; зменшення різноманітності робіт; збільшення частоти поставок комплектувальних виробів; всеохоплюючий контроль (перевірка та статистичний контроль процесів).

Зазначені виробничі стратегії знайшли більшою або меншою мірою втілення в сучасних взаємопов'язаних концепціях організації виробництва. Узагальнено їх можна подати трьома групами: виробництво точно вчасно; виробництво правильне з першого разу (тотальний комплексний контроль якості); комплексне профілактичне обслуговування устаткування .

 

План семінарського заняття

1. Системні характеристики виробництва та його основних

елементів.

2. Класифікація виробничих систем.

3. Закони та принципи організації виробничих систем.

4. Загальні відмінності та властивості виробничих систем.

5. Підприємство як інтегрована соціально-виробнича та економічна система.

 

Література: [2,11, 14].

 

Термінологічний словник

Виробничі системи — особливий клас систем, якій складається з працівників, знарядь і предметів праці, інших елементів, що необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюються продукція або послуги.

Закон організації виробничих систем — необхідне, суттєве, стале відношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою та зовнішнім середовищем.

Організація — сукупність людей та засобів виробництва з розподілом відповідальності, повноважень і взаємовідносин.

Принципи організації — основні правила, що відображають загальні універсальні закони організації.

Система — сукупність взаємопов'язаних або взаємодіючих елементів.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: