Структура культури, види, функції.

Базуючись на розумінні культури як цілісності, можна виділити такі її основні компоненти:

- сама людина як творець культури та її об'єкт;

- людська діяльність у всьому різноманітті її виявів;

- усе, що створено людино - результати її матеріальної та духовної діяльності

Складність і багатоманітність людської життєдіяльності зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномену. Вона існує у двох формах:

- предметній - наочно виражені результати матеріальної та духовної діяльності людей;

- особистіший - внутрішній світ (настанови, принципи, ціннісні орієнтири та ін.) людини, а також соціальних груп, соціуму й людства в цілому.

Ці форми органічно пов'язані, а процес розвитку культури характеризується переходом її предм ет ної форми в особистісну (розпредметнення), і, навпаки, особистісної-у предметну (опредметнення). Процес розвитку культури є також невід'ємним і від розвитку здатностей людей користуватися тим, що протягом історії створило і накопичило людство, перетворюючи все це на особистісну форму культури.

У культурі зазвичай виокремлюють такі сфери, як матеріальна й духовна. Вони діалектично пов'язані, але відносно самостійні.

До матеріальної культури відносять засоби виробництва, предмети побуту, виробничі відносини, результати виробничого процесу тощо. Це широке коло речей, засобів, технологій їх творення, які спрямовані на задоволення матеріальних потреб людей, продовження людського роду.

Духовна культура, як і матеріальна, - усе те, що створено людиною, але її результати спрямовані на формування в людини ціннісних орієнтирів і задоволення духовних потреб: релігійних, моральних, правових, політичних, наукових, філософських, художніх. Духовна культура є тією сферою діяльності, яка пов'язана зі свідомістю, духом, його формуванням, розвитком і вдосконаленням. Природно вважати її складовими духовний стан людей, їхні духовні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, ідеали, уявлення про сенс життя, щастя, справедливість, у цілому світогляд, менталітет. Усе перелічене формується в процесі духовної діяльності, утілюючись у формах свідомості (міф, релігія, мораль, право, політика, філософія, наука, мистецтво) і соціальних інститутах (зокрема, система освіти і виховання, засоби масової комунікації та інформації, культурно-освітня робота), звичаях, традиціях, обрядах, суспільній думці тощо. Крім того, до складу духовної культури входять і ті відносини, що складаються в процесі духовної діяльності.

Згідно з цим у сфері духовної культури виокремлюють: релігійну, моральну, правову, політичну, філософську, наукову, художню культури.

Визначаючи сутність духовної культури, неможливо не назвати її особливості. Слід зазначити, що цінності духовної культури, які існують у предметній формі, є вічними і морально не старіють. Ці цінності позбавлені меж споживання, засвоювати їх можна безмежно, оскільки перенасичення в процесі духовного споживання не відбувається. Ще одна особливість духовної культури полягає в тому, що її цінності мають визнаватися як такі з часом, тобто можуть випереджати свій час. При цьому в предметній формі духовної культури здебільшого яскраво зафіксована неповторність особистості її творця. Деякі духовні цінності взагалі не можуть існувати поза актом діяльності людини (театральна вистава, лекція, урок тощо). Для цінностей духовної культури взагалі проблематично визначити вартісну форму вираження (грошову), у зв'язку з чим оцінка й ціна їх завжди відносні.

Суб'єктом культури може бути суспільство в цілому, соціальна група, окремий індивід. Перетворення людини на суб'єкта культури передусім передбачає формування свідомості (здатності й потреби виявляти надприродні якості), вихованість (життя за нормами культури), креативність (уміння створювати нове на основі цінностей минулого).

Названі характеристики суб'єкта культури стосуються як індивіда, так і окремих спільнот.

Індивід або колектив як суб'єкт культури характеризується рівнем особистісної форми культури, яка "виростає" на ґрунті фундаментальних цінностей певної "моделі" культури і творчої ініціативи зокрема.

Для людини як суб'єкта культури важливим є питання ототожнення себе з певним типом культури. Культурна ідентифікація (або самоідентифікація) - це самоусвідомлення людиною себе як органічної складової певної культури, осмислення свого "Я" в єдності з цією культурою.

Культурна самоідентифікація передбачає єднання людини з історично-культурним минулим спільноти, до якої вона себе відносить (до етносу, нації). Сучасна наукова думка розглядає культурну самоідентифікацію як безумовну потребу. Нереалізованість цієї потреби призводить до неможливості повноцінного становлення людини як особистості, формування власного світогляду і системи цінностей, відчуження людини і світу, деперсоналізації, маргіналізації, формування так званих "втрачених поколінь", що позбавлені зв'язку зі своїм історичним минулим.

Новаторство і традиції - важливі умови розвитку культури. Культура містить як стійкі елементи, так і такі, що змінюються. Усталеність у культурі - це традиції. Завдяки їм елементи культурної спадкоємності - ідо, цінності, звичаї, обряди, засоби світосприйняття - зберігаються і передаються від покоління до покоління, унаслідок чого засвоюється досягнутий людством досвід, випробувані часом норми культури.

Система традицій відображає цілісність і сталість суспільного організму. Кожне нове покоління засвоює ті культурні надбання, які були здобуті його предками, використовує їх як основу для створення нових цінностей. Зв'язок між культурами минулого і сучасного, використання здобутків цих культур визначаються поняттям "спадкоємність". Спадкоємність у системі культури реалізується за допомогою спеціальних носіїв, до яких належать фольклор, писемність, історичні пам'ятки, і закладів - музеїв, бібліотек тощо.

Спадкоємність - не просто запозичення й використання досвіду, досягнень певних культур. Вона передбачає критичне ставлення, оцінку, творче оновлення, тобто усвідомлену дію щодо культури минулих і сучасних часів. Це означає, що культура не може існувати без оновлення - новації.

 Усвідомлюючи й переосмислюючи накопичене, мислитель, митець, учений і винахідник творять нові цінності, збагачують світ людської культури. Кожна новація в культурі перевіряється часом, по-новому оцінюється кожним наступним поколінням людей.

Культура має велике значення для життя суспільства й людини та виконує різноманітні функції, основними з яких є соціально інтегруюча, виховна, консолідуюча, а також акумулятивна (накопичення досвіду). Культура - продукт спільного існування людей - передбачає досягнення загальних цілей і вирішення спільних завдань. У процесі колективної життєдіяльності люди накопичують певний соціальний досвід існування та спільного розв'язання безлічі проблем, які постають перед ними. Суспільство живе в постійно мінливих природних і, особливо, історичних умовах. Воно повинно адаптуватися до цих змін, оновлювати набір засобів і продуктів життєдіяльності, форм соціальної організації і взаємодії, постійно вдосконалювати їх. Отже, соціальний досвід стосується відтворення як традицій колективного життя, так і засобів самовдосконалення форм життєдіяльності.

Накопичення соціального досвіду - це відбір найбільш придатних зразків (як утилітарно, так і за своїми соціальними наслідками), кращі з яких залишаються в пам'яті людей як культурні цінності. Цю функцію можна назвати змістовно-ціннісною - за її допомогою викристалізовуються базові основи спільного життя людей, народжуються еталони ціннісних орієнтирів.

Виокремлюють також організаційно-регулятивну функцію культури. Для спільної життєдіяльності людям необхідно самоорганізовуватися, об'єднуватися в територіальні й функціональні групи, домовлятися про заходи діяльності в цих групах, узгоджувати їх між собою, виробляти загальні правила взаємодії всередині цих груп і між ними.

Усе це певною мірою стосується як економіки, політики, релігії, науки, мистецтва тощо, так і побутових форм існування людей (сім'я, сусідство та ін.). Тому історично склалося багато форм соціальної організації та регуляції, що доповнюють одна одну: родинні, етнічні, територіально-господарські, конфесійні, політичні, станові, професійно-корпоративні.

Важливою соціальною функцією культури є комунікативна, яка спрямована на забезпечення багатогранності спілкування людей, дає можливість обмінюватися не тільки результатами діяльності людей, а також інформацією про них, знанням, досвідом. Завдяки цій функції людина пізнає світ, дістає інформацію як основу будь-якої діяльності.

Тісно пов'язана з попередньою трансляційна функція культури. Вона забезпечує спадкоємність людського досвіду внаслідок того, що культура не успадковується людиною генетично. Прилучення індивіда до культурного досвіду передбачає засвоєння цінностей, норм, традицій, звичаїв, обрядів тощо. Всі вони навчають людину найбільш загальним виявам життя в цьому суспільстві, передають їй найбільш загальні цінності.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: