Види і функції міжнародного менеджменту

 

Сучасні організації, зв'язані з тими чи іншими процесами, які протікають усередині них, використовують наступні види міжнародного менеджменту. По-перше, організаційне управління, об'єктом якого є процеси створення міжнародної компанії, формування структури і системи керування нею, механізм реалізації управлінських функцій і т.п. З розширенням закордонних операцій перед міжнародною компанією встає задача адаптації організаційного управління до середовища, що змінюється, для більш ефективного пристосування діяльності закордонних філій до цілей корпорації. Виникаюча при цьому організаційна структура буде результатом взаємодії ряду факторів, у тому числі місця розташування і типу закордонних підприємств, їх впливу на загальну ефективність роботи корпорації, характеру активів, які використовуються для ведення бізнесу поза країною базування, і перспектив досягнення цілей міжнародної діяльності і загальних цілей корпорації в часі. У результаті складаються необхідні умови нормального функціонування корпорації й успішного рішення задач, які стоять перед нею. Хоча самі ці рішення є вже об'єктом перспективного чи поточного управління. По-друге, управління виробництвом, яке спрямовано на вибір основних параметрів технологічного процесу.

У міжнародній практиці використовується системний підхід в управлінні виробництвом, що припускає всебічний облік специфічних характеристик відповідного об'єкту, які визначають його структуру, а, отже, і організацію.

Організація і керування виробництвом складаються в проектуванні і забезпеченні функціонування систем. Вони включають:

 

• установлення характеру взаємозв'язку елементів системи (підсистеми)

і каналів, по яких здійснюються зв'язки в межах системи;

 

• створення умов погодженого розвитку елементів системи і досягнення

тих цілей, для реалізації яких вона призначена;

 

• створення механізму, що забезпечує це узгодження;

 

• організаційна побудова органів управління, розробка методів і

прийомів керування системою.

 

По-третє, керування науково-технічною діяльністю, що відбиває особливості процесу інтеграції науки і виробництва, все більшу орієнтацію досліджень і розробок на ринкові потреби, посилення впливу ринкових потреб, посилення впливу ринкових факторів на визначення стратегічних позицій корпорації. У сучасних умовах одержали розвиток інтегровані системи керування процесом інновації, що виділилися з загальної системи управління виробництвом і випуском традиційної продукції. По-четверте, управління маркетингом, що містить альтернативні підходи до оцінки потенціалу ринку в різних країнах, а також до добору товарної маси, ціноутворенню і сприянню продажам, установленню торгової марки і стратегій збуту, характерних для міжнародного маркетингу. Зміни, зв'язані зі споживчими перевагами і технологічними зрушеннями, вимагають постійного використання методів узагальненої оцінки закордонного попиту на продукцію: аналізу структури споживання; розрахунків, заснованих на даних закордонних країн; вивчення історичних основ на даних закордонних країн; вивчення історичних тенденцій еластичності попиту; регресійного аналізу, а також «аналізу розривів». По-п'яте, управління вартістю, що означає, що всі методи і прийоми міжнародного менеджменту спрямовані до мети: допомогти міжнародним компаніям максимізувати свою вартість, будуючи процес прийняття

управлінських рішень на ключових факторах вартості. Іншими словами, таке управління є безупинною реорганізацією, що інтегрує процес, спрямований на якісне поліпшення стратегічних і оперативних рішень на всіх рівнях організації за рахунок концентрації загальних умов на ключових факторах вартості. Поряд із загальними факторами вартості (ріст обсягу продажів, прибуток від основної діяльності, оборотність капіталу) до ключових факторів вартості, як правило, відносять параметри (наприклад, управлінське охоплення, частка зайнятості, податкова ставка заробітної плати і т.п.), що у результаті навіть незначних змін істотно позначаються на вартості. Будучи невеликою частиною всієї бізнесу-системи, ключові фактори вартості піддаються виміру з місяця на місяць і знаходяться під прямим контролем керівників виробничих відділень. По-шосте, управління інформацією, яка переважно використовується для контролю і не призначена для вільного поширення усередині компанії й інших зацікавлених організацій. Метою збору інформації є підготовка стратегічних рішень верхніми поверхами корпорації. Інформаційним технологіям належить скоріше операційна роль, оскільки в процесі збору й обробки стратегічної інформації беруть участь порівняно деякі. У міру того як при децентралізації інформаційного процесу компанії починають використовувати електронні мережі для обміну інформацією між менеджерами, інформаційні технології можуть знайти стратегічну роль. Інформаційна технологія сама по собі не дає конкурентних переваг. Її потрібно використовувати для підтримки стратегії конкуренції. Для інформаційних систем управління конкуренцією головне - не інформаційна технологія, а формула конкуренції, ключові для неї фактори успіху і додані їй інформаційні науки. Інформаційні науки збирають і обробляють інформацію, важливу для ключового фактора успіху.

До основних видів міжнародного менеджменту також відносять: управління матеріально-технічним постачанням і збутом готової продукції, управління персоналом (соціальне управління), керування екаунтінгом (процес збору, обробки й аналізу даних про роботу організації).

Сутність міжнародного менеджменту виявляється в його функціях, тобто в сукупності задач, які він покликаний вирішувати.

Управлінська діяльність - це сполучення різних функцій (видів діяльності), кожна з який спрямована на рішення специфічних, різноманітних і складних проблем взаємодії між окремими підрозділами компанії.

Зміст кожної функції управління визначається специфікою задач, що зважуються в рамках функції. Тому складність виробництва і його задач визначає всю складність управління і його функцій.

В умовах міжнародної компанії функції розширилися, ускладнилися і диференціювалися в зв'язку з ростом масштабів господарської діяльності, диверсифікованістю й інтернаціоналізацією виробництва. Управлінські функції виконуються в міжнародних компаніях спеціальним апаратом, що складається з взаємодіючих між собою підрозділів. За кожним з них закріплюються свої специфічні функції. Їхнє виконання зв'язане з рішенням конкретних задач, що входять у сферу діяльності відповідного органу управління. А це вимагає застосування визначених, методів і засобів.

Головною функцією міжнародного менеджменту є стратегічне планування, потреба якого випливає з величезних масштабів усуспільнення виробництва.

По своїй суті процес стратегічного планування є основою функціонування всіх управлінських функцій, тому що забезпечує чіткий спосіб оцінки мети корпорації й основу для управління членами організації. Його задача - забезпечити нововведення і зміни в корпорації, використовуючи чотири основних види управлінської діяльності: розподіл ресурсів, адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію й організаційне стратегічне передбачення.

У сучасних умовах ця функція доповнюється функцією маркетингу, що дозволяє значно розширити обрії планування. Ефективність стратегічного планування можлива лише при обліку внутрішніх сильних і слабких сторін організації. У розпорядженні організації є чотири стратегічні альтернативи - обмежений ріст, ріст, скорочення і сполучення цих варіантів. Керівництво корпорації вибирає стратегію після того, як проведе аналіз зовнішніх можливостей і небезпек, внутрішніх сильних і слабких сторін і оцінить усі свої альтернативи і варіанти.

 

Реалізація і контроль стратегічного плану здійснюється за допомогою організаційної функції. Успішна реалізація плану вимагає довгострокових і короткострокових програм, політики, процедур і правил. Вона також передбачає інтеграцію стратегічного плану в структуру корпорації через бюджет і управління цілями. Істотне значення має постійна оцінка реалізації плану для визначення його правильності і виявлення проблем.

 

Реалізація задач корпорації здійснюється за допомогою діяльності людей. Однак в умовах спеціалізації і поділу праці, особливо міжнародних, необхідно чітко визначати і координувати відносини між людьми і підрозділами міжнародної компанії, інакше ефективність спеціалізації буде загублена. Цю «місію» бере на себе третя функція міжнародного менеджменту - функція координації. Делегування повноважень є основним процесом, за допомогою якого керівники корпорації установлюють формальні взаємини людей в організації. Делегування рідке буває ефективним, якщо керівництво компанії не дотримує принципу відповідності, відповідно до якого обсяг повноважень повинний відповідати делегованої відповідальності.

У результаті делегування прав і обов'язків виникає єдина система, що охоплює всю організацію від верху до низу і яка дозволяє найбільше ефективно розподіляти поставлені задачі між її співробітниками. Продуктивне виконання прийнятих рішень і отриманих робіт безпосередньо зв'язано з реалізацією потенційних можливостей працівників, діяльність яких повинна бути мотивована. Функція мотивації - це процес стимулювання когось до діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації.

Проблема дослідження функцій міжнародного менеджменту в сучасних умовах є найбільш актуальною, суперечливою і трудомісткою, тому що вони не є незмінними, раз і назавжди сформувалися. Вона безпосередньо зв'язана з проблемою організації апарату управління міжнародною компанією, удосконалюванням усієї системи керівництва науково-технічною і виробничо-збутовою діяльністю. Необхідно також враховувати економічні важелі й інструменти, які дозволяють розглядати ці форми досить повно й ефективно.

Основні принципи функціонування міжнародного менеджменту

І. Загальні принципи:

1. Науковість (розвиток системи міжнародного менеджменту має відбивати об'єктивний процес функціонування міжнародних економічних відносин).

2. Системність (розвиток міжнародного менеджменту передбачає його формування як системного утворення).

3. Взаємовигідність (формування системи міжнародного менеджменту має здійснюватись з урахуванням економічної ефективності функціонування міжнародних економічних відносин).

ІІ. Специфічні принципи.

У 1974 році на IV Генеральній асамблеї ООН прийнята Декларація про новий економічний порядок. У рамках цієї Декларації прийнята Хартія економічних прав і обов'язків Світового співтовариства, в якій декларуються такі принципи:

1. Суверенітет (держава має виключне право на використання своїх природних ресурсів, вибір економічної системи).

2. Політична незалежність.

3. Суверенна рівність - рівність держав як партнерів у МЕВ.

4. Територіальна цілісність.

5. Невтручання у внутрішні справи один одного.

6. Взаємна і справедлива вигода.

7. Мирне співіснування держав з різним суспільним ладом.

8. Рівноправність і самовизначення народів.

9. Мирне врегулювання спорів.

10. Усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили.

11. Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань.

12. Визнання прав людини та основних свобод.

13. Відсутність прагнення до гегемонії.

14. Сприяння міжнародній соціальній справедливості.

15. Міжнародне співробітництво з метою співробітництва.

16. Вільний доступ до моря для країн, які не мають виходу на нього.

III. Національні принципи є специфічними для кожної країни. Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), які є базою міжнародного менеджменту для українських підприємців, відображені в Законі "Про зовнішньоекономічну діяльність":

1. Суверенітет народу в здійсненні ЗЕД.

2. Свобода зовнішньоекономічного підприємництва.

3. Юридична рівність і відсутність дискримінації.

4. Верховенство закону.

5. Захист інтересів суб'єктів ЗЕД.

6. Еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу. []

Зміст міжнародного менеджменту наочно виявляється в основних концепціях управління міжнародними компаніями. Ці концепції обумовлені співвідношенням (конфронтацією) двох протилежних вимог у загальній системі менеджменту корпорацій: з одного боку, необхідність пристосування до національних умов, з іншого - необхідність якомога ширшої інтеграції всіх видів діяльності в глобальному масштабі.

Перша вимога обумовлена різноманіттям національних потреб, ринкових і виробничих структур, нормативно-правовою базою, в рамках якої міжнародна компанія здійснює виробничу або збутову діяльність, а також особливостями країн у зв'язку з відмінностями факторів виробництва та кваліфікації працівників.

Друга вимога - конвергентність потреб у багатьох країнах; існуючі в світовому масштабі попит і конкуренція; можливість використання синергетичних ефектів.

Таким чином, головне завдання підприємницької політики міжнародної компанії - збалансованість переваг, що є результатом пристосування до місцевих умов і використанням переваг світової інтеграції всіх видів діяльності у світовому масштабі.

В залежності від того, як фірма досягає цієї збалансованості, розрізняють чотири концепції міжнародного менеджменту:

- етноцентрична концепція;

- поліцентрична концепція;

- регіоцентрична концепція;

- геоцентрична концепція.

Зміст етноцентричної концепції управління полягає в орієнтації міжнародної корпорації на використання методів і принципів управління в країні базування. А тому в рамках корпорації використовується єдиний стиль (єдина політика) управління в усіх державах, де є підрозділи цієї міжнародної компанії.

Поліцентрична концепція міжнародного менеджменту виходить з того, що умови бізнесу в державах базування структурних підрозділів корпорації відмінні від умов у країні місцезнаходження штаб-квартири міжнародної компанії, і використання стилю управління, характерного для головної (материнської) компанії, можливо лише з великими втратами. Тому в закордонних підрозділах міжнародної компанії стиль управління пристосовують до місцевих умов.

Регіоцентрична концепція міжнародного менеджменту базується на положенні про те, що не лише окремі економічні регіони (такі, наприклад, як ЄС Нафта, Меркосур тощо), але й увесь світ є однорідним ринком, і регіональна інтеграція супроводжується збереженням базових стилів менеджменту.

Геоцентрична концепція міжнародного менеджменту полягає в тому, що оптимальна підприємницька діяльність корпорацій у різних країнах можлива лише завдяки одночасному використанню переваг стандартизації і пристосування. Головна компанія та її закордонні підрозділи в цьому випадку не можуть більше розглядатися як незалежні підприємницькі структури, а мають бути пов'язані між собою як складові глобально орієнтованої мережі поділу праці. Тому незалежно від відповідних умов країни, в якій функціонують структурні підрозділи компанії, використовується така стратегія управління, яка максимізує глобальну ефективність міжнародної корпорації.

Отже, функції міжнародного менеджменту виявляються більш повно в умовах комплексного підходу до організації діяльності міжнародної компанії, застосування цільового управління і створення програмно-цільових структур, за допомогою яких виконуються поставлені перед компанією задачі. Тому в процесі реалізації зазначених вище функцій важливу роль грає ланка управління, тобто бізнес-одиниць (виробничих відділень і дочірніх компаній), що в підсумку і забезпечує ефективну діяльність міжнародної компанії в сучасних умовах.

 

                                                                        

 

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: