Розвиток та формування українського менеджменту
Підвищення якості українського менеджменту на сьогодні все ще залишається нагальною необхідністю для організації ефективної економіки. Роздержавлення власності, вільне підприємництво, конкуренція роблять можливим динамічний розвиток, але, на жаль, ці принципи ще не знаходять втілення в життя.
Разом з тим не можна не помічати, що навіть при таких умовах в після соціалістичний період окремі українські підприємства з добре організованим менеджментом показали високий рівень технічної підготовленості та економічної ефективності. [6, ст. 98]
Проте переважній більшості українських підприємців слід вчитися здійснювати творче та ефективне управління за умов ринкової економіки, наполегливо вивчати і намагатися впроваджувати всі новітні принципи менеджменту, розроблені в світі.Багатоукладна економіка Україна не може обмежуватися лише самими останніми новаціями менеджменту. Маючи конгломерат підприємств з різним рівнем управління, нам доведеться використовувати концепції менеджменту, які вже можливо і не актуальні в західних компаніях. Тому до впровадження концепцій менеджменту на українських підприємствах слід застосовувати своєрідний історичний підхід, тобто націлювати на впровадження в певному підприємстві або організації того менеджменту, який відповідає їх "історичного часу" в еволюції управлінської думки і форм менеджменту.
Не можна сказати, що менеджмент не придбав в Україну ніякого поширення, з огляду на жорстку авторитарно-адміністративну систему управління сферою матеріального виробництва. Зміст основних концепцій американського менеджменту відкрило нам на початку 60-х років академік Д. Гвішіані. Проте практично весь накопичений до сих пір вітчизняний досвід управління підприємствами (організаціями) варто переглянути на етапі переходу України до ринкової економіки, виходячи з тенденцій світового менеджменту. Оскільки остаточний успіх перетворень, що проводяться в Україні, багато в чому буде залежати від прийнятої моделі менеджменту і від основних принципів управління, закладених саме в перехідний період, на етапі становлення українського менеджменту.
Потрібно мати на увазі, що менеджмент як суспільне соціальне явище грунтується на певній системі виробничих відносин, які вже склалися, і тих національних і духовних властивості, які складаються тисячоліттями, концентруючись в специфічних уявленнях і переконаннях людей, способі їхнього мислення, і розуміння прогресу і регресу , добра і зла, гарного і поганого, тобто того, що можна вважати базовими складовими людської ментальності. [3, ст.57]
Саме тому Україна, очевидно, не підійде один до одного модель американського менеджменту, де увага акцентується на матеріальному успіху, рішучості, схильності до ризику, індивідуалізм.
Американському характеру притаманний романтичний практицизм, а ідеалом є одинокий, сильний, винахідливий герой. Поставивши конкретну мету, американець негайно починає її реалізовувати, не зупиняючись ні перед чим, поки не доб'ється успіху. Але навряд чи варто ідеалізувати американський менеджмент. [3, ст.66]
Американський менеджмент не є універсальним. Він органічно пов'язаний з особливостями економічного розвитку, політично-правовими та соціально-культурними традиціями США. Його основа - індивідуальний підхід і індивідуальна відповідальність, формалізація управлінських структур і механізмів контролю, раціоналізм і професіоналізм, спеціалізація і ініціатива, швидкість службового просування і висока мобільність. На нашу думку, відкидати ці механізми через їх невідповідність української ментальності було б недоцільно. Наприклад, не варто, мабуть, вважати вадою американського менеджменту те, що заради досягнення успіху американці готові неодноразово змінювати місце проживання і роботи. Так, це призводить до недостатньої зацікавленості в довготривалій роботі на одному і тому ж місці і відсутності таких гарантій з боку роботодавця, але це і дозволяє сконцентрувати в потрібному місці людей з потрібними якостями, які саме і задовольнять своєю роботою ту або іншу потребу суспільства.
Інша картина характерна для японської моделі управління, для компаній Японії, успіхи яких у 70-80 рр.. викликали на Заході інтерес до менеджменту і ділової культури цієї країни. Японські принципи управління подібні китайським і корейським і базуються на поєднанні колективізму та ієрархії. [17, ст. 42]
Прийняття рішень та відповідальність за їх виконання колективно, без виявленої індивідуальної ініціативи, але вказівка начальника - закон для підлеглого. Службове просування здійснюється повільно і без вузької спеціалізації. Є орієнтація на довічну зайнятість в одній і тій же організації, відданість їй і своєму діловому оточенню (групі, відділу, компанії), ставлення до працівника як до особистості, а не як до найманої робітникові, прагненню розвивати гармонійні міжособистісні стосунки і безперервно вдосконалювати якість праці та продукції (а не просто виконувати нормований обсяг роботи за нормоване винагороду).Японські компанії, на відміну від американських, більш закриті для громадськості, значну роль в них відіграють особисті неформальні відносини і наявні механізми контролю. Менеджери там віддають перевагу роботі, а не дозвіллю (для американців однаково важливо і те, і те). [3, ст. 68]
Японська модель менеджменту грунтується на трудоголізм японців, для неї характерна постійна активізація колективу і колективних дій, формування корпоративного духу, тісний взаємозв'язок особистісної діяльності з діяльністю колективу.
В середині 80-х років у США з'явилася "теорія Z" - модель організації змішаного типу, з використанням переваг як американських, так і японських управлінських принципів. Вона передбачає тривалу (але не довічну) зайнятість; вищу спеціалізацію керівника; повільне просування по службових сходах; максимальну участь працівників у прийнятті рішень на основі консенсусу (тобто гармонізацію міжособистісних відносин); поєднання формальних і неформальних механізмів та заходів контролю; індивідуальну відповідальність; ставлення до зайнятих як до особистостей, які мають свої інтереси, крім роботи.
Ця модель - можливий шлях реалізації ідеї деяких сучасних теоретиків менеджменту про поєднання випробуваних елементів західної та східної ділових культур, щоб стимулювати розвиток почуття колективізму, гармонії, у відносинах і відданості корпорації. Проте ефективність подібного симбіозу досить проблематична. Скажімо, на початку 90-х років керівництво кількох великих японських компаній заговорило про девальвацію традиційних принципів у рядових працівників. [16, ст.452]
Досвід менеджменту свідчить про те, що його успіх базується як на використанні прогресивного світового досвіду, так і на обліку національних традицій. При інтернаціоналізації технічних і функціональних прийомів (діловодство, фінансові та бухгалтерські операції, промислові та інформаційні технології, реклама), а також продукції масового попиту, методи управління людьми, їх мотивація і заохочення, стилі керівництва таки уніфікувалися, як не стали однаковими національні та регіональні економіки, розміри і профілі підприємств і ринків, характеристики робочої сили. Наприклад, сучасні американські менеджери частіше пов'язують успіх своїх фірм з обслуговуванням клієнтів, німецькі - з кваліфікаційною робочою силою, японські - з вдосконаленням продукції.
Розвиток партнерських відносин між фірмами і зростаюча залежність успіху у компаній від їх репутації стимулюють розвиток бізнесової етики, закріпленої в міжнародних, національних і корпоративних кодексах і нормах ділової поведінки і моралі. Етичні принципи стосуються всіх функцій компаній, включаючи рекламу, трудові та договірні відносини, охорону навколишнього середовища та інтелектуальної власності, використання внутрішньої інформації, комп'ютерних мереж, а також боротьби з корупцією (чимало західних інвесторів пов'язують можливість своїх капіталовкладень в економіку країн, що розвиваються, з антикорупційними вимогами). [13, ст.255]
В Україні та інших країнах колишнього СРСР за роки реформ необхідні технічні прийоми підприємництва впроваджувалися досить швидко, тоді як етичні номи цивілізованого бізнесу, які придбали світове визнання, прищеплювалися погано і ледь не всюди їх зневажали. Однією з причин такої зневаги був тотальну кризу довіри як морально-психологічної основу ділових відносин. [23, ст.113]
Застереження щодо неможливості прямого калькування тієї чи іншої моделі менеджменту потрібно розглядати не з позиції існування одноманітної ментальності людських ресурсів Україні, а з точки зору їх різноманітності, спираючись на висновок, що українська ментальність стане "працювати" на перспективу бізнесу лише тоді, коли зміст - і перспективи, і ментальності, - буде оформлено в прозору систему економічних пріоритетів і норм.
Потім необхідно далі концептуалізувати історичний підхід до впровадження в український бізнес моделей менеджменту, обумовлений як необхідністю становлення української моделі менеджменту, так і необхідністю освоєння сучасних напрямів і концепцій науки і практики управління в рамках становлення професійного класу управлінців. [21, ст.325]
Для українських менеджерів, які хочуть почати "з чистого аркуша" долати управлінська криза в країні або на своєму підприємстві, можна запропонувати для цього такий алгоритм:
• на всіх рівнях управління починати потрібно з стратегічного менеджменту як засобу досягнення успіху. [3, ст.70]
Суть стратегічного управління полягає в тому, що в організації здійснюється чітке комплексне стратегічне планування, тобто проводиться довгострокова стратегія досягнення цілей організації і створюються управлінські механізми для реалізації цієї стратегії через систему планів.
При стратегічному плануванні важливе місце займає аналіз перспектив організації, з'ясування тенденцій, небезпек, можливостей, а також окремих надзвичайних ситуацій, здатних змінити тенденції, що склалися, аналіз позицій у конкурентній боротьбі. [10, ст.130]
• наступний крок буде полягати в оволодінні маркетингом як сучасної концепції управління підприємством.
Стратегічний менеджмент і маркетинг здійснюються за підтримки рекомендацій менеджменту ризику і антикризового менеджменту, хаос-менеджменту, з неодмінним оволодінням інтегральним менеджментом - ключем до розвитку в XXI столітті. В процесі здійснення цього алгоритму критерієм і засобом контролю за розвитком менеджменту мають бути вимірники ефективності управління (не тільки фінансові), для визначення яких потрібно розробити відповідні методики.
Отже, тільки за умови здійснення на всіх рівнях управління такого менеджерського алгоритму Україні зможе надолужити згаяний час. [3, ст.71]
