Похід в Малу Азію та Сирію

Навесні 334 р. до н.е., залишивши намісником Македонії і Коринфського союзу полководця Антипатра, Олександр виступив у похід з Пелли. Його армія складалася з 30 тис. піхотинців і 5 тис. вершників. Македонський завойовник був повний рішучості не пропустити жодної дрібниці, яка могла б йому допомогти добитися перемоги. Досягнувши через 20 днів Геллеспонту, він переправився на 160 кораблях в Малу Азію і у м. Трої влаштував свято на честь Ахілла, предка македонських царів. Зміст цих урочистостей був зрозумілий усім: нащадок Ахілла продовжив справу свого предка у боротьбі проти азіатів. У Троянському храмі він забрав щит і спис, який кинув у напрямку Персії, демонструючи свою рішучість у досягненні мети. Про далекі плани Олександра свідчило те, що в поході брали участь вчені, дослідники, художники, географи і було створено відомство для управління завойованими територіями.

Родосець Мемнон радив персам заманити греків в глиб Персії і методами партизанської війни розбити військо Олександра. Але сатрапи не послухалися його і, зібравши 20 тис. піхоти та 20 тис. кінноти, зайняли зручну позицію на крутому березі р. Гранік, яка впадала в Пропонтиду. Переправа через стрімку річку була справою досить важкою, і полководці Олександра висловилися проти наступу. Але Олександр, всупереч всім порадам, вирішив атакувати персів (червень 334 р. до н.е.) силами македонської кінноти. Збоку спочатку це виглядало, як чисте божевілля, однак стрімка атака увінчалася успіхом: частина македонської кінноти зуміла вибратися на мокрий і слизький від намулу протилежний берег, де зав'язалася кавалерійська битва, у якій ледь не загинув Олександр. Перський воєначальник Спітридат заніс над головою Олександра меч, але був вбитий списом брата годувальниці Олександра Ланіки, Клітом, на прізвище Чорний. Серед персів героїчно оборонялися грецькі найманці, однак і вони відступили з поля бою, а перемога дісталася Олександру. 2 тис.і греків-найманців, які потрапили в полон, були відправлені в Македонію для продажу в рабство. В армії Олександра загинуло 30 піхотинців і 100 вершників, родичі яких були звільнені назавжди від податків, за що Олександр отримав титул "Батько вітчизни".

Перемога біля Граніка відкрила македонському царю доступ в Малу Азію. Олександр хотів відрізати Персію від моря, використовуючи антиперські настрої малоазійських грецьких міст (там, де прихильники персів були аристократами, він підтримував демократію, і навпаки). Переважна більшість міст відкривали Олександру ворота, і лише Мілет (обороною керував грек Мемнон) та Галікарнас не побажали здаватися македонянам. Ці міста були взяті приступом і всі оголошені вільними, хоча управління Малою Азією Олександр передав своєму полководцеві.

Між тим, з Егейського моря приходили тривожні новини: Мемнон планував напасти на Елладу і Олександр вимушений був відіслати 1300 талантів для створення нової ескадри та організації захисту Греції з моря, де панував перський флот. Навесні 333 р. до н.е. Олександр спрямовує свою армію в Сирію, оскільки отримав повідомлення, що Дарій III зібрав величезну армію і вирушив проти македонян. Армії йшли назустріч одна одній і під час нічного переходу, рухаючись різними гірськими переходами, розминулися між собою. Лише вранці обидва царі зрозуміли свою помилку і повернули армії назад.

Війська зустрілися неподалік сирійського міста Ісса (333 р. до н.е.). Хоча перська армія була численнішою, Дарій не зумів скористатися своєю перевагою. У розпал битви Олександр із загоном кінноти прорвався в центр перської армії і слабкий, нерішучий від природи, настрашений виглядом македонської кінноти Дарій втік з поля бою. Звістка про втечу стала сигналом для відступу всієї перської армії. У руки переможців потрапив величезний обоз перського царя, в якому знаходилося безліч дорогоцінностей, а також мати, дружина і дві дочки Дарія. Переможець провів ніч у шатрі перського царя серед вишуканої східної розкоші і сказав: "Ось що значить бути царемг" Крім того, у полон було захоплено Барсіну, прекрасну і розумну дочку Артабаза, вдову Ментора, а потім Мемнона, одну з найвидатніших жінок того часу, з якою Олександр не розлучався до свого шлюбу з Роксаною.

Після перемоги над перським царем більшість приморських міст Сирії, Палестини і Фінікії підкорилися македонянам без бою. Навіть царі о. Кіпр з'явилися до Олександра з проханням взяти острів під своє заступництво. В травні 333 р. до н.е., під час успішної облоги Мітілени, загинув Мемнон і загроза повстань в тилу Олександра відпала. Одне лише багате фінікійське місто Тір не бажало підкоритися Олександру. Посли запропонували йому багаті подарунки в обмін на рівноправний союз і нейтралітет міста. Воно знаходилося на схилястому березі заввишки 800 м, і жителі вважали, що Олександр ніяк не зможе змусити їх здатися. Але намагаючись показати непереможність своїх військ, він почав облогу Тіра, яка тривала з січня по серпень 332 р. до н.е. Лише побудувавши з моря дамбу і підвівши стінобитні машини (плавучі тарани на кораблях), Олександр ціною великих жертв зумів оволодіти містом. Розгніваний цар наказав пограбувати місто. 8 тис. чоловік загинуло, 30 тис. було продано в рабство, а частина знаті була розіп'ята на хрестах.

Похід успішно тривав, і надії греків на загибель Олександра не справдилися. У цей час Дарій III прислав до Олександра своїх послів, пропонуючи укласти мир. Він обіцяв македонському царю всю Азію, аж до Євфрату, і руку своєї дочки. Найближчий сподвижник Філіппа Парменіон сказав Олександру: "Якщо б я був Олександром, я б прийняв пропозиції Дарія”. "Якщо б я був Парменіоном, -швидко перебив його Олександр, - я би теж їх прийняв!" Він вирішив відповісти Дарію зовсім в іншому тоні - гордовито: "Ваші предки вторглися в Македонію та іншу Елладу і спричинили нам багато зла, хоча ми не завдали їм ніякої образи. Я, керівник еллінів, бажаючи покарати персів, вступив в азію. .. Я переміг спочатку твоїх полководців, а тепер тебе і твоє військо і володію цією землею... А якщо в майбутньому ти знову захочеш звернутися до мене, то повинен писати мені не як рівний до рівного, а як підданий до пана". Хоча це був перший симптом протиріч між Олександром і його полководцями, стало зрозумілим, що він планував завоювати всю Перську державу.

Похід в Єгипет і Персію

Взявши після облоги найбільше місто Палестини Газу, обороною якого командував перс Батіс, один із відданих сподвижників Дарія, Олександр вирушив до Єгипту, населення якого з радістю сприйняло його як визволителя від перського гніту. Сатрап Єгипту Мазей без перешкод впустив Олександра в Єгипет: у м. Мемфісі йому поклали на голову подвійну корону фараона, передали країну, військо і скарбницю.

Олександр з підкресленою увагою ставився до моралі, звичаїв і релігії єгиптян. Він відвідав оазис Аммона, де передав жерцям багаті подарунки І удостоївся імені Зевса-Аммона. З тих пір Олександр став охоче говорити про своє божественне походження і не дивувався, коли його називали богом. З метою розширення міжнародної торгівлі Єгипту цар вирішив заснувати нову гавань на узбережжі Середземного моря. Олександр вибрав ділянку землі у районі західної частини дельти Нілу і заснував там 332 р. до н.е. місто Александрію при Єгипті, яке він мислив зробити столицею своєї майбутньої світової держави. Сама назва міста повинна була підкреслювати, що воно є самостійним. Місце було вибране настільки вдало, що не минуло й 50 років, як Александрія стала багатолюдним і процвітаючим містом. У травні 331 р. до н.е. Олександр, залишивши двох стратегів-греків правити в Єгипті, вивів свої війська з долини Нілу і повів в Передню Азію та Месопотамію.

Шлях через пустелю був надзвичайно важким, тому переходи здійснювалися лише вранці і вночі. Форсувавши річку Тигр, Олександр вторгся в центральні райони Персії, де планував дати вирішальну битву перському царю. Македонянин свідомо дав Дарію майже дворічну перерву, щоб згодом одним ударом розправитися з ним. ДарІй III за два роки провів переозброєння своєї армії, збільшивши довжину мечів і списів, але майстерності володіння цією зброєю у воїнів ще не було. Він виписав також з Індії 15 слонів і виготовив 200 бойових колісниць з серпоподібними мечами. Від полонених Олександр дізнався, що головні сили персів розмістилися табором на рівнині поблизу Гавгамел. Стосовно кількості перської армії існують різні точки зору: млн. піхоти і 40 тис. вершників; за іншими даними - 40 тис. піхоти і 45 тис. кінноти. Але, вірогідніше за все, армія Дарія налічувала 80 тис. воїнів різних національностей. Гавгамельська рівнина давала йому можливість розвернути всі свої бойові сили, особливо численну кінноту. Однак перси програли, а Дарій втік.

Битва при Гавгамелах, чи Арбелах, остаточно підірвала могутність Перської держави. Армія була деморалізована і розбита, а набір нового війська був неможливим, бо пригноблене населення не бажало воювати за персів. З невеликим загоном своїх військ Дарій втік у Мідію, а Олександр пішов на південь пожинати плоди перемоги. Вавилон, центр Перської держави, і Сузи, прекрасна резиденція царів. - здалися йому без бою. Сатрапом Вавилона було призначено перса Мазея, шо стало початком призначення на виші посади представників східної знаті, до яких попервах висування приставлялися македонські стратеги.

У середині грудня 331 р. до н.е. Олександр виступив із Суз у провінцію Персиду - вотчину перських царів і захопив головні міста ~ Персеполь і Пасаргади. В головних містах Персії Олександр захопив величезну здобич: лише для того, щоб вивезти дорогоцінності з Персеполя, потрібно було 10 тис. пар мулів і 3 тис.і верблюдів.

Коли Олександр у Персеполі вперше сів на трон Ахеменідів, щоб прийняти присягу від нових підданих, його друг, коринфянин Димарат, встав і сказав зі сльозами на очах: "О, якої радості були позбавлені елліни, які загинули на полі бою до того, як змогли побачити Олександра на троні Дарія." Тепер настав для греків день помсти за спустошливі походи Дарія і Ксеркса, в результаті яких були зруйновані грецькі міста і храми. Тому Олександр наказав підпалити царський палац в Персеполі. Не відомо, чи це була свідома і обдумана жор­стокість, чи цар піддався порадам своїх сотрапезників, але перед зруйнуванням Олександр сказав: "Я хочу покарати персів за спалення Афін, за грабежі і розорення еллінських храмів; я хочу помститися Їм за все зло, яке вони спричинили". Правда, Клітарх повідомляє, що ідея підпалення палацу належала прекрасній гетері Таіс під час царського банкету. Однак така версія не є достовірною.

Це був час найвищого успіху Олександра. До того ж влітку 331 р, до н.е, Антипатр завдав поразки під Мегалопелем енергійному царю Спарти Агісу III і тил македонського царя був повністю безпечним. У зв'язку з цим Олександру було надіслано 15-тис.не поповнення з Македонії під командуванням Амінти. Після 4-місячного перебування в Персеполі Олександр наприкінці квітня 330 р. до н.е. вирушив в Мідію, щоб переслідувати Дарія, який почав збирати сили для нової боротьби. Але вплив перського царя було підірвано і ходили чутки, нібито Дарій готується розпочати переговори з Олександром. Тому сатрап Бактрії Бесс, сатрап Фрахозії і Дрангіани Барзаєнт та начальник "безсмертних", хіліарх Набарзам захопили Дарія і повезли з собою на схід. Отримавши повідомлення про це, Олександр на чолі загону з 500 вершників кинувся у по­гоню за змовниками. Перси прийняли цей загін за авангард македонської армії і вбили Дарія, проткнувши його списами. Смертельно пораненого перського царя знайшов на колісниці македонський воїн на ім'я Полістрат. Так, одинокий, в пустелі, вбитий своїми підданими, помер Дарій III, який колись володів величезною державою. Він заслуговував кращої долі: благородний і милосердний повелитель, вірний і повний любові до своїх підданих, справедливий і урівноважений, він користувався пошаною і любов'ю всього свого оточення і підданих, для яких міг би бути прекрасним царем у спокійніші часи. Олександр, підійшовши до тіла Дарія, покрив його своєю пурпуровою мантією і наказав перевезти в Персеполь та поховати в царській гробниці.

Сатрапи бажали продовжувати боротьбу, але, вбивши Дарія, вони надали Олександру послугу. До цього він в очах місцевого населення був узурпатором, а тепер зміг виступити в ролі захисника честі "мученика-царя", його наступником. Після смерті Дарія Олександр став вважатися законним царем Азії, більша частина перських вельмож принесла йому присягу вірності, а продовження походу мислилося як помста за свого "бідного брата", який був похований з усіма царськими ритуалами і пишністю.

⇐ Предыдущая20212223242526272829Следующая ⇒

Поделиться: