Похід в Середню Азію та Індію

Олександр спрямував свою армію в Бактрію проти Бесса. Бесс був людиною, схильною до красивого жесту, голосних промов і показної самовпевненості; умів залучати до себе людей, але не вмів їх утримувати. Йому не вистачало плану дій, і він став жертвою власної вичікувальної позиції. Бактрія підкорилася Олександру без бою, оскільки Бесс втік в Согдіану. Він планував відступити в глиб країни і набігами вимотувати Олександра. Ця тактика позбавила його соратників, і місцева знать вирішила видати Бесса, не маючи зацікавлення у підтримці перського сатрапа, і той був відправлений до Олександра, "як визволителя" народів Середньої Азії, в кайданах і з ланцюгом на шиї. Македонський цар наказав обрізати йому ніс і вуха, а потім відправив в Екбатани, щоб четвертувати його на очах у мідян і персів.

Місцева знать продовжувала чинити опір Олександру, оскільки він почав жорстоко розправлятися з тутешнім населенням, підтверджуючи приказку, що "рука, яка тримає меч, не дуже придатна для потиску руки'': наказав стратити 22 тис.і горців, які вбили декількох македонян, що шукали провіант; перебив населення всього міста за те, що воно було нащадком мілетського роду, який передав Ксерксу скарбницю Дельфійського храму; відбирав запаси продовольства, худоби і коней; залишав свої гарнізони у новостворених містах, які розправлялися з місцевим населенням.

На чолі масового виступу проти греко-македонських загарбників став согдійський вельможа Спітамен, який у серпні 329 р. до н.е. розпочав активну боротьбу проти Олександра. Македонський цар відправив для захоплення 5-и повсталих поселень 5 загонів, які з великими труднощами взяли їх, вбиваючи чоловіків і продаючи в рабство жінок. Така політика привела до перетворення виступу вельмож у повстання всенародного характеру. І лише в кінці 328 р. до н.е., після жорстокої боротьби, розбитий македонянами Спітамен втік до кочівників (скіфів або массагетів), вожді яких, боячись Олександра, вбили согдійського вельможу і відправили йому його голову. Після цього Олександр міняє свою політику і веде себе так, як в Єгипті. Він навіть помилував 30 засуджених до смерті місцевих вельмож за обіцянку підкоритися йому.

Після смерті Дарія політика Олександра була спрямована на пробудження різноманітних сил Сходу, оскільки це було необхідно для створення майбутньої імперії. Ідея імперії привела до того, що у придворний етикет стали проникати східні елементи. Олександр одягав на голову царську діадему і користувався царською печаткою для наказів. Він наближував до себе східну і перську знать, щедро винагороджуючи її, що викликало незадоволення у еллінів зростанням ролі варварів при дворі. Цар увів пишний церемоніал при дворі і вимагав від своїх друзів його виконання. Особливе невдоволення викликало введення Олександром звичаю проскінези (звичай колінопреклоніння з наступним поцілунком).

Що було природним для жителів Сходу, які вірили у боже походження царя, того не могли сприйняти греки і македоняни, які і перед богами рідко схилялися (лише при великих нещастях). Цар для них був першим серед рівних. Через те цьому звичаєві елліни противилися і Олександр вимушений був відмовитися від проскінези. Македонського царя манила ідея дійти до Східного океану. За межами Перської держави знаходилася Індія, володіння індійських царів (раджів), які постійно ворогували між собою. Цим скористався Олександр і після підкорення Бактрії і Согдіани у травні 327 р. до н.е. здійснив похід в Індію. Деякі з раджів перейшли на сторону Олександра. Розпочинаючи похід, Олександр не мав реальних уявлень про Індію, яка здавалася йому казковою країною, що завжди вабила його. Навесні 326 р. до н.е. Олександр перейшов річку Інд через побудований Гефестіоном міст. У долині річки його особливо вразили індійські факіри, аскети і пустельники. Двох він запросив навіть до свого двору: один з них за будь-якої погоди лежав на голій землі, а інший цілими днями стояв на одній нозі, тримаючи в руках жердину для балансування.

У Північній Індії найсильнішим суперником Олександра був цар Пор, який використовував у своїй армії бойових слонів. У битві біля Гідаспу македоняни знайшли спосіб боротьби зі слонами: вони підкрадалися ззаду і перерізали сухожилки передніх ніг слонів. За перебільшеними даними, суперник втратив у битві 3 тис.і вершників і 20 тис. піхотинців, а сам Пор поранений потрапив у полон. Олександр здивувався гігантському зросту войовничого царя (1 м 93 см) і поводився з ним по-царськи, не лише залишивши йому володіння, але значно збільшивши їх. На р. Гідасп він заснував два міста: на західному березі Букефалію (на честь свого бойового коня, який здох від старості), а на східному - Нікею (в честь перемоги).

Після короткого відпочинку Олександр продовжив свої завоювання на сході, дійшовши до р. Гіфасис. Продовжувати подальші військові дії стало неможливим, оскільки розпочався сезон тропічних дощів (70 днів), розливів рік, а армія страждала віл укусів отруйних змій (довелося навіть створити лазарет з індійських лікарів для боротьби з укусами). Македоняни почали хворіти на малярію та інші хвороби. Армія зменшувалася чисельно і перетворювалася у брудний, змучений натовп, одягнений в індійські ганчірки; "Лише небагато македо­нян залишилося в живих. Але й вони були близькими до повного відчаю... Копита коней стерлися від далеких переходів, численні битви притупили зброю воїнів. Грецької одежі ні в кого не збереглося, лахміття варварської і індійської одежі, як-небудь скріплені одне з одним, прикривали покриті шрамами тіла завойовників... Уже 70 днів з неба лили страшенні дощі, що супроводжувалися вихорами та бурями".

Олександр докладав максимум зусиль, щоб переконати солдат продовжувати похід, але зумів домогтися лише того, що назад у Вавилон армія поверталася південними районами Перської держави. Енергія македонського царя допомогла за декілька місяців побудувати величезний флот: 80 військових і 200 транспортних кораблів.

У листопаді 326 р. до н.е. армія була посаджена на кораблі під командуванням Неарха і через 9 місяців прибула у гирло р. Інд. Народи по обидва боки річки підкорилися добровільно або після короткої боротьби. Лише войовничі маллійці дали серйозну відсіч. При облозі найбільшого їхнього міста Олександр ледь не загинув: залишився разом з трьома старими воїнами на стіні оточеного міста, відрізаний від своїх; його врятували, але стрілою буди пробиті легені царя і він ледве вижив.

У гирлі р.Інд Олександр побудував фортецю, гавань і верф. Після цього армія розділилася на дві частини: флот під командуванням Неарха досліджував морський шлях до Перської затоки, а Олександр повів свою армію сухопутним шляхом через пустелю Гедрозію (сучасна Белуджистан). Ця частина війська повинна була йти 60 днів по спекотливій, безводній пустелі; в армії зникла будь-яка дисципліна, почалися епідемії; зв'язок з флотом було втрачено; провідники заблудилися, і здавалося, шо армія загине. Але через 3 місяці обидві частини армії дійшли до Перської затоки. Були влаштовані грандіозні святкування, розваги, ігри, змагання і пиятика – Плутарх писав: "Тут не можна було побачити ні щита, ні шолома, ні сариси (списа). Всю дорогу солдати черпали вино з великих бочок бокалами і коринфськими кубками та пили за здоров'я один одного. Одні продовжували йти вперед, інші падали на землю. Повсюдно лунали звуки дудок і флейт, спів і гра на арфі та виднілися п'яні жінки. Здавалося, що сам Діоніс бере участь у цій процесії і супроводжує її".

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: