Закінчення походу, смерть Олександра і розпад його світової імперії.

Наприкінці 325 р. до н.е. десятирічний похід Олександра Македонського був завершений: армія повернулася у Вавилон. Тепер перед творцем світової держави стояло завдання привести до порядку завойовані території, організувати управління землями, країнами і народами. Похід Олександра мав винятково важливе значення для подальшого розвитку елліністичного світу. В результаті греко-македонської експансії на схід відкрилися нові шляхи для швидкого зростання продуктивних сил. На всьому шляху македонської армії, на перехресті караванних доріг виникали нові міста (їх було засновано біля 70), деякі існують і до сьогоднішнього часу. У створених містах селилися не лише військові гарнізони, а осідало і мирне населення - купці і ремісники грецьких та інших національностей. У зв'язку з цим торгівля і ремесло отримали новий імпульс для свого розвитку. Кількість грошей значно збільшилася у результаті введення в обіг значної маси перських скарбів. Золото і срібло, яке лежало у царських сховищах, було перекарбовано в монети і також введено в обіг. Походи Олександра до певної міри сприяли подоланню тієї кризи, яку зазнали грецькі міста в IV ст. до н.е. Для збіднілого грецького населення відкрилися нові центри і нові землі для застосування їхньої енергії, в які у величезних кількостях скерувалися колоністи з грецьких полісів.

Важливу роль східний похід відіграв і в культурному відношенні. Він збагатив науку і мистецтво масою нового матеріалу, оскільки являв собою добре споряджену експедицію. Сподвижники царя і вчені, залучені до походу, вели записи подій проводили обстеження місцевості, збирали рідкісні екземпляри тварин і рослин. Особливо багато було зібрано матеріалу з географії, ботаніки та зоології.

Масштаби створеної держави Олександра насправді були вражаючими. Філософ, а пізніше глава АфінськоЇ держави Деметрій Філерський писав: "Якщо б 50 років тому який-небудь бог передбачив майбутнє персам, чи перському царю, чи македонянам, чи царю македонян, невже вони повірили б, що нині від персів, яким був підвладний майже весь світ, залишиться одне ім'я і що македоняни, котрих навряд чи хто знав на ім'я, будуть тепер володарювати над світом? Воістину непостійна наша доля. Все влаштовує вона всупереч очікуванню людини і проявляє свою могутність у чудесному. І тепер, як мені здається, вона лише тому передала македонянам щастя персів, щоб показати, що і останнім вона дала всі ці блага лише у тимчасове користування, поки побажає розпорядитися ними інакше" [Полібій. Всесвітня історія, XXIX, 21). Слова Деметрія про неміцність Македонського царства справдилися. Держава Олександра була величезною, але строкатою, це було об'єднання різноманітніших країн і народів, досягнуте силою зброї, а сполучною ланкою була особистість самого Олександра, який, відчуваючи внутрішню слабкість держави, вживав різноманітні заходи для її зміцнення.

Олександр не заспокоювався на досягнутих успіхах. Важко сказати, наскільки достовірними є свідчення про подальші плани Олександра. Однак у Вавилоні і Сузах йшла підготовка до нового походу у напрямку Аравії або Західного Середземномор'я. Новий похід вимагав створення нової армії, оскільки від старої залишилося лише 13 тис. піхотинців і 2 тис.і вершників, з них всього 5-6 тис. македонян, а інші - грецькі найманці. Для поповнення своєї армії Олександр включив до неї 50 тис. східних воїнів. Тому македоняни складали лише 1/14 частину 70-тис.ної армії Олександра, для переправи якої через Середземне море було наказано побудувати на р. Тигр 700 кораблів.

З Суз в Грецію були послані гінці, що вимагали надавати Олександру почесті, як богу. Навесні 323 р. до н.е. до нього прибули гінці окремих держав, а не всього союзу, щоб вітати його, як бога.

30 травня Олександр влаштував прощальний банкет на честь адмірала Неарха, який повинен був відправитися до берегів Аравії. Після його закінчення фессалієць Мідій, один з друзів Олександра, попросив його взяти участь у невеличкому застіллі у себе вдома. Олександр не міг відмовити у проханні другові: він сам був веселим співбесідником і охоче просиджував в колі друзів до глибокої ночі, не знаходячи, однак, особливого задоволення у пиятиці. Пізно вночі він повернувся додому уже нездоровим.

Щоденні прийоми ослаблювали організм в умовах лихоманково-спекотної Месопотамії. Крім того, він переніс тяжкі поранення. Душевні потрясіння останніх місяців (бунт в Опісі, смерть найближчого друга Гефестіона) посилювали хворобу. З кожним днем він слабшав, а коли 7 червня воєначальники зібралися до нього, він уже не міг говорити. Всі македонські воїни чередою пройшли мимо помираючого Олександра, який, ледь піднявши голову, кожному з них протягував руку і посилав прощальний погляд.

Короткі перерви між приступами хвороби вказують, що цар захворів найтяжчою формою малярії. Була й інша хвороба: чи то запалення легенів, чи викликана малярією швидкоплинна лейкемія (білокрів'я), тому що у хворого не припинявся жар. Існувала версія і отруєння Олександра на банкеті у молодшого сина Антипатра Іолла. Він і його батько отримали наказ залишити Македонію і прибути у військо для нового походу. Але батько все ж таки залишився, а Іолл, прибувши у Вавилон, влаштував грандіозний банкет на честь Олександра. Однак, вірогідніше за все, основною причиною смерті царя була все ж таки важка хвороба.

Ввечері 28 дейя (приблизно 11, а за іншими даними, 13 червня) Олександр помер у розпалі підготовки до нового походу, на вершині успіху. В спекотний літній день 13 червня 323 р. до н.е. (на 33 році життя) у дорогому оздобленні у Вавилонському палаці Навуходоносора лежав він, і його вже ніщо не хвилювало – ні нові походи, ні битви, ні світове панування, до якого прагнув.

Цілих 30 днів його тіло залишалося без поховання. Воно збереглося лише тому, що своєчасно було кинуто в мед, який має властивості бальзаму. Сподвижники царя в суперечках за владу забули поховати свого нещодавнього кумира. Тільки коли пророк Аристандр оголосив, нібито боги відкрили йому, що країні, яка прийме тіло царя, призначено щастя і процвітання, почалися суперечки за його тіло.

Птолемей, майбутній правитель Єгипту, вкрав тіло і перевіз його в Александрію. Пердікка, якому Олександр до смерті передав царський перстень, переслідував викрадача. Птолемей позбувся переслідувача, зробивши ляльку, схожу на Олександра, вбрану в царське плаття, та носилки з слонової кістки, а його тіло повіз глухими дорогами без почту. Пердікка дуже пізно зрозумів обман, а правитель Єгипту так старанно поховав царя, що і зараз його могилу не можуть знайти.

 

⇐ Предыдущая22232425262728293031Следующая ⇒

Поделиться: