Імперія Карла Великого та зовнішньополітичні вектори її політики

Становлення держави Каролингов.

За часів "ледачих королів" все більшу владу придбавали майордомы, правителі на місцях. У 637 році майордом Австразии Пипин Геристальский став правителем усього Франкського королівства. Нащадки Пипина Геристальского поклали початок нової династії, що отримала пізнє ім'я Каролингской. При Карле Мартелле (715-741), по прізвиську "Молот", були обкладені даниною племена саксів, фризів, аламанов і баваров, а після перемоги при Пуатье 25 жовтня 732 року було залишено просування арабів в Європу. Карлом Мартеллом була проведена бенефициальная реформа, суть якої полягала в тому, що замість алодів лунали так звані бенефиции - земельні наділи, що даються в довічне користування на умовах виконання військової служби. У разі смерті власника бенефиций повертався своєму первинному власникові, або ж бенефіцій міг бути відібраний, якщо не виконувалися умови його платні. Конфискуя землі у магнатів, а потім і провівши секуляризацію церковних земель, Карл Мартелл роздачу бенефиций. Секуляризація земель загострила відносини держави з церквою. Вони були врегульовані наступником Карла, Пипином Коротким (741-768), який усі відібрані у церкви землі визнавав її власністю, c "якою бенефіціарії повинні були вносити певні платежі. Такі земельні тримання називалися "Прекариями по королівському велінню" (precaria verbo Regis)"[4]. Після цього Каролинги завжди знаходилися в тісних відносинах з церквою і папою. У 751 році в Суассоне Пипин папою Стефаном II помазав на царство, а останній з Меровингов, Хильдерик, за наказом папи був позбавлений влади і пострижений в ченці, після чого, в 754 році, зробив похід на лангобардов і змусив їх повернути захоплені області Риму і Равеннского екзархату папі, що тільки зміцнило стосунки короля з церквою. Отже, до приходу до влади Карла Великого обстановка у Франкському королівстві була більш менш стабілізована.

Прихід Карла Великого до влади. Пипин "помер 24 вересня 768 року в племені парисиев [apud Parisios] (тобто в Парижі) від водянки, після того, як закінчилася дев'ятирічна (760-768) аквітанська війна, що велася проти герцога Вайфария, що почав її, залишивши дітей Карла і Карломана, до яких, по божественній волі, перейшло спадкоємство царством. Франки ж, по своєму звичаю, скликавши генеральський конвент, поставили собі королями і того, і іншого (Карл і Карломан помазали в королі папою Стефаном II в 754 році), предпослав така умова, щоб царство було розділене ними порівну (Карл мав околичні землі, омивані морем, тобто північними і західними областями королівства. Ці землі тягнулися від атлантичної Акситании до Тюрингии, через велику частину Нейстрии і Австразии, Фризию і Франконию. Карломан отримав різнорідні центральні і південно-східні (до кордону з Італією і Баварією) землі, що охоплюють територію від Суассона до Марселя і від Тулузы До Базеля. Проте і той і інший володіли частиною Нейстрии, Австразии і Аквитании, що, видно, свідчило про бажання батька зберегти єдність королівство), щоб Карл прийняв для правління ту частину, яку мав його батько Пипин, а Карломан - ту, якою очолював його дядько Карломан. Тією і іншою стороною ці вимоги були прийняті, і кожен отримав частину розділеного королівства відповідно до запропонованого. Ця угода зберігалася, хоча і насилу, оскільки багато хто з прибічників Карломана замишляв розірвати союз. Дійшло до того, що деякі навіть було мали намір звести братів у війні. (..) Отже, Карломан після спільного дворічного правління помер від хвороби, а Карл, поховавши брата, при загальній згоді, був обраний королем Франкии"[5].

Війни Карла Великого. Ще за життя брата Карломана Карла почав свою першу самостійну війну в Аквитании в 769 році проти Гунольда, що підняв заколот. Карл розв'язав її, розраховуючи на допомогу брата. Але хоча брат не зробив йому обіцяної допомоги, Карл рішуче продовжив задуманий похід і закінчив його не раніше, ніж своєю завзятістю і твердістю добився усього, чого бажав. Він змусив Гунольда бігти в Гасконь. Не залишаючи його там у спокої, Карл перейшов річку Гаронну і добився у герцога Гасконского видачі бунтівника. На початку свого правління Карл за короткий строк подавив заколот в Аквитании. Пізніше Карл Великий остаточно приєднав цю найбільш романізовану область до корони, замінивши багатьох місцевих володарів франками і перетворивши її на васальне королівство, на чолі якого поставив свого сина Людовика.

Незабаром після смерті брата Карла обернувся проти саксів, що мешкали на півночі, язичників, що мешкали по берегах німецьких річок Ельби і Везера, які продовжували чинити опір спробам англо-саксонских і франкських місіонерів обернути їх в християнство і здійснювали набіги на франкські області в нижній течії Рейну. Перший похід проти саксів відбувся в 772 році. На перших порах підкорення і хрещення саксонців відбувалися з оманливою легкістю, але незабаром почалися заколоти і відмови від нової віри. Це була найтриваліша і запекліша війна в його царювання. З перервами, припиняючись і поновлюючись знову, вона тривала 33 року і коштувала франкам найбільших втрат, оскільки сакси, подібно до усіх народів Німеччини, були досить сплоченны і віддані своїм язичницьким культам. Межа з ними майже скрізь проходила по голій рівнині, і тому була невизначеною. Щодня тут відбувалися вбивства, грабежи пожежі. Знервовані цим франки врешті-решт визнали необхідним почати проти сусідів війну. Вторгшись в 772 році в Саксонію, Карл зруйнував фортецю Эресбург і скинув язичницьку святиню - ідол саксів Ирминсула. "Перемога моя була б неповна, якби мені не вдалося знищити цей ідол"! - сказав Карл Великий під час руйнування язичницької святині. На якийсь час сакси прийшли до покірності і Карл зайнявся італійськими справами.

Дружні стосунки історично зв'язували франків з лангобардами, що завоювали північну Італію. Проте в середині 8 століття батько Карла Пипин порушив цю традицію. Він двічі вторгався в область лангобардов, щоб відбити їх натиск на папські володіння, якими управляв, як монарх, сам папа. У 772 лангобарды знову захопили міста, на які претендував папа, і погрожували вже самому Риму. Папа, не маючи можливості власними силами добитися бажаного дозволу суперечки, і не бажаючи поступатися Дезидерию, королеві лангобардов, звернувся за допомогою до Карла - свого державного прибічника.

Карл не забарився відгукнутися на заклик святого отця і на чолі наново організованого і озброєного ним війська рушив в країну лангобардов, заздалегідь розвівшись з дочкою Дезидерия Дезидератой (шлюб цей влаштувала мати Карла Бертрада, що мріяла про союз з лангобардами). Сильна франкська армія попрямувала до Альп. Лангобарды закрили і зміцнили перевали. Карл Великий зважився на обхідний маневр. По таємних стежинах безстрашний франкський загін пробрався до ворога з тилу. Побоюючись оточення, Дезидерий покинув перевали і відступив до своєї столиці Павии, розраховуючи відсидітися за її товстими стінами. Франки з боєм переслідували ворога, по дорозі опанувавши численні міста Ломбардии, і обложили Павию. От як описує облогу Павии один чернець, сучасник франко-лангобардской війни : "У міру того, як військо Карла все більш і більш наближалося, блиск зброї осяяв для людей, замкнутих в місті, день, похмуріший, ніж всяка ніч. Нарешті, показався сам Карл, ця людина із заліза, з головою, покритою залізним шоломом, із залізними рукавичками на руках, із залізними грудьми і із залізним панциром на своїх мармурових плечах, високо тримаючи в лівій руці залізний спис, а в правій свій непереможний меч. Навіть стегна, з яких знімають ремені, щоб легше сідати верхи, у Карла були покриті залізними смужками. Щит його був із заліза; його кінь мав силу і колір заліза. Усі, хто йшов попереду монарха, поряд з ним і позаду нього, уся головна частина війська мала таке ж озброєння і носила залізні чоботи. Залізо покрило поля і великі дороги. Залізні вістря блищали в променях сонця. Це тверде залізо ніс народ з ще твердішим серцем. Блиск і гуркіт зброї наводили жах на людей обложеного міста".

Дезидерий, проте, не здавався і наполегливо відбивав напади франків. Облога затягнулася, і Карл, надавши її своїм воєначальникам і давши їм найточніші розпорядження, відправився, у супроводі численної і блискучої свити, в Рим, куди його настійно запрошував папа.

По дорозі до Риму, Карл захопив Верону. У квітні 774 року, напередодні Пасхи, франки з Карлом наблизилися до древнього міста.

Недалеко від Риму короля франків Карла зустріли вищу владу міста, вислані папою вітати високого гостя. Вони, маючи з собою міський прапор, преклонили його перед Карлом. Потім його вітали представники римського населення і учні усіх міських шкіл, з пальмовими гілками в руках і із співом гімнів. Біля самих воріт міста чекало його духовенство із старовинним хрестом, найбільш шановним в Римі і ніколи до того що не виносилося з церкви. Карл Великий зійшов з коня, вступив пішки в Рим. Карл віднісся до папи Адріана I з найбільшою повагою: перш ніж підійти до руки Адріана, він з молитвою на вустах розцілував усі східці сходів старовинної каплиці святого Петра. Папа благословив Карла і побажав йому швидше підкорити лангобардов і приєднати їх країну до франкського королівства.

""Ні, святий отець, - відповів Карл Великий, - я хочу перемагати, але не підкорювати. Я називатимуся 'Королем франків і лангобардов', щоб не образити самолюбність народу, якого сподіваюся перемогти". Переможець лангобардов відновив так зване "дарування Пипина", на підставі якого виникла Папська область. Пробувши деякий час в Римі, де йому відплачувалися небувалі почесті і де Карл, у свою чергу, проявляв найнаочніші докази свого благочестя, благородства і високого розуму, король франків повернувся до своєї армії, що облягала Павию.

 На початку червня 774 року, не витримавши тягот облоги, Дезидерий вийшов з Павии і підкорявся переможцям. Карл оволодів столицею лангобардов і королівським палацом. Переможеного ворога він змусив постригтися в ченці і відправив його до монастиря, щоб він не сіяв в країні смуту і не збуджував лангобардов до повстання проти володарювання франків. Після цього Карл відправився в столицю свого королівства - Аахен.

Але не довго королеві франків довелося відпочивати. Вже в 775 році на чолі великої армії Карл заглибився в Саксонію аж до річки Оккера для пригнічення заколотів і залишив сильні гарнізони в Эресбурге і Сигибурге. Але вже наступної весни сакси узяли Эресбург назад. Тоді король франків спробував створити на кордоні з Саксонією укріплений рубіж. У 776 році він заснував тут фортецю Карлсбург і хрестив багатьох саксів. У 777 році з усіх кінців країни саксів до нього з'явилися маси місцевих жителів і виявили свою покірність.

Потім Карл вирішив зайнятися південними межами свого королівства. У 778 році він скористався закликом про допомогу іспанських мусульман з Сарагосы, що боролися за незалежність від еміра Кордовы з династії Омейядов, і його численне військо, набране з підвладних і союзних народів, перейшло через Пиренеи. Ця кампанія, що рідко траплялося з Карлом, виявилася невдалою, його армія не змогла узяти Сарагосу.

По дорозі назад, коли військо рухалося розтягнутим ладом, як до того змушували гірські теснины, баски влаштували засідку в Ронсельванском ущелина на вершинах скель і напали згори на загін, що прикривав обоз, перебивши усіх до останньої людини. Серед загиблих був племінник Карла маркграф марки Бретані Роланд. Даний порівняно малозначний епізод став історичною основою для виникнення великого фр. середньовічного епосу "Гімн про Роланда", з якого надалі виник цілий цикл оповідань про Карла Великого. Незважаючи на невдачу іспанського походу 778 року, важливий сам факт переходу франками Пиренеев. Незабаром франки зробили ще декілька військових експедицій за Пиренеи. Результатом їх завоювань стала область, що лежала між Пиренеями і річкою Эбро. На завойованій території була створена погранична область - Іспанська марка, пізніше перейменована в графство Барселони.

Після повернення Карла чекали і інші прикрощі: саксы-вестфалы, об'єднавшись навколо Видукинда, забули свої клятви і показне хрещення і знову почали війну. Перейшовши кордон у Рейну, вони піднялися по правому берегу цієї річки до Коблеца, усе випалюючи і грабуючи на своєму шляху, а потім, навантажені багатою здобиччю, повернулися додому. У 779 році Карл Великий вторгся в Саксонію і пройшов майже усю країну, ніде не зустрічаючи опору. Знову, як і раніше, в його табір з'явилася безліч саксів, які дали заручників і клятву у вірності. Проте король франків вже не вірив в їх миролюбність. У 780 році Карл Великий знову з'явився в Саксонію і пройшов до самої Ельби.

Абияк замиряє Саксонію, король франків у кінці 780 року прибув в Італію. Навесні 781 року в Римі папа на прохання Карла хрестив його чотирирічного сина, давши йому ім'я Пипин, і поклав на голову дитини корону, після чого батько гучно оголосив про своє бажання довірити новому королеві управління Італією. Після цього Пипин став офіційно іменуватися "королем лангобардов".

Не перериваючи запеклої війни, що проходила із змінним успіхом, проти саксів, Карл приєднав до королівства що була доти напівсамостійною Баварію. У 781 році він змусив свого кузена Тассилона III, герцога Баварського з династії Агилольфингов, принести присягу на вірність, в 787 році Тассилона змусили відновити цей акт, а в 788 році король франків висунув проти нього звинувачення в змові, позбавив герцогства і уклав в монастир. Через шість років Тассилон знову дали вийти з небуття, і він заявив про відмову від усіх домагань на герцогський трон Баварії для себе і своїх спадкоємців.

782 рік знову Карл Великий присвятив саксонським справам. Усю Саксонію Карл розділив на адміністративні округи, на чолі яких поставив графів. Дізнавшись, що в прикордонні землі вторглися слов'яни-серби, він відправив проти них своє військо. Але якраз в цей час з Данії повернувся Видукинд. Уся країна негайно повстала. Безліч франків була перебита, християнські храми зруйновані. Військо, послане проти сербів, потрапило в засідку у гори Зунталь і було майже повністю знищене бунтівниками. Карл Великий зібрав нову армію, з'явився у Верден, викликав до себе саксонських старійшин і змусив їх видати 4500 заручників. Усі вони в один день були обезголовлені. Тоді ж був обнародуваний так званий "Перший саксонський капитулярий", що загрожував страшною карою за будь-який гріх проти церкви і франкської адміністрації. Наступні три роки Карл майже не покидав Саксонії. В ході наполегливої війни він бияків саксів у відкритих битвах і каральних рейдах, брав сотні заручників, яких відвіз з країни, знищував селища і ферми непокірних. Влітку 785 року франки перейшли Везер. Знекровлений багатьма поразками Видукинд зав'язав з Карлом переговори і запитав пощади.Восени він приїхав до короля в Аттиньи, хрестився і отримав з його рук багаті дари. Це був переломний момент в Саксонській війні. Після цього опір переможених став поступово слабшати.

У кінці 786 року Карл виступив проти герцога Беневентского Арихиза, який мріяв відновити під своєю владою лангобардское королівство. На початку 787 року Карл був вже в Римі, а потім підійшов до Капуе. Арихиз відступив до Салерно і звідти відправив до Карла свого сина для переговорів. Він обіцяв повну покору, аби король не спустошував його території. Карл погодився. Після цього сам герцог і його народ принесли королеві франків присягу у вірності. Уся Італія до самого півдня визнала владу Карла.

У 789 році Карл зробив експедицію проти слов'янського племені лютичей (вильцев). Франки навели два мости через Ельбу, перейшли річку і за підтримки союзників (саксів, фризів, ободритов і лужицких сербів) завдали страшного удару лютичам. Хоча, згідно з літописами, ті билися наполегливо, але встояти перед величезними силами союзників не змогли. Карл гнав вильцев до річки Піни, усе знищуючи на своєму шляху. Їх столиця капітулювала, а князь Драговит підкорився і дав заручників.

Одним з найбільш видатних досягнень Карла в очах сучасників було підкорення аваров, ймовірно, близького гунам народу, який захопив провінцію Паннония, що раніше входила в Римську імперію, тобто землі на схід і півдню від Баварії. Упродовж двох з половиною століть авари скопили значні багатства - завдяки своїм набігам і грошовим виплатам, які вони стягували з Візантійської імперії. Ці скарби були зібрані в укріпленнях аваров - величезних кільцеподібних фортецях, що називалися рингами. Стверджувалося, що головний з рингів був захищений дев'ятьма стінами, що слідували один за одним.

Влітку 791 року армія Карла Великого трьома різними шляхами вторглася в країну аваров і дійшла до Віденського лісу, де були їх головні укріплення. Покинувши свій табір, авари бігли в глиб країни, франки переслідували їх до впадання річки Раб в Дунай. Подальше переслідування припинилося із-за масового відмінка коней. Армія повернулася в Регенсбург, навантажена великою здобиччю. Увесь рік Карл провів в Регенсбурге. Але від нового походу проти аварів його відвернуло повстання саксів. Розмах його перевершив навіть події 785 року. До саксів приєдналися фризи і слов'яни. Всюди були зруйновані храми і перебиті франкські гарнізони. Влітку 794 року Карл Великий і його син Карл Юний на чолі двох армій вторглися в Саксонію. Бачить себе оточеним, сакси масами кинулися до Эресбургу, принесли клятви вірності, дали заручників і повернулися до християнства. Восени 795 року король франків з сильною армією знову спустошив Саксонію і дійшов до нижньої Ельби. Дізнавшись, що сакси убили його союзника, князя ободритов, він піддав країну вторинному спустошенню, узяв до 7000 заручників і повернувся в Аахен. Ледве він пішов, повстали сакси в Нордальбингии, країні на північ від Ельби. Карл повинен був обернутися проти них.

Тим часом хорутанский князь Войномир відновив війну проти аварів, узяв їх укріплений ринг і захопив багату здобич. Влітку 796 року син Карла Великого Пипин знову напав на аварів, спустошив усю їх країну і зруйнував до основи ринг. Війна з аварами тривала багато років, і коли вона закінчилася, Паннония виявилася спустошеною, а потужність аваров була зломлена. Еріку з Фриули, полководцеві Карла, і його синові Пипину вдалося захопити казну аваров. За свідченням Эйнгарда, війна з аварами була найзначнішою і запеклішою після саксонської і зажадала від франків дуже великих витрат. Після цього походу, за словами біографа Карла Великого, в Паннонии не залишилося в живих жодного його мешканця, а місце, на якому знаходилася резиденція кагана, не зберегло і слідів людської діяльності. Страшний народ аваров, протягом декількох століть жах, що наводив, на усю Східну Європу, перестав існувати.

Тим часом Карл з синами, Карлом і Людовиком, воював в Саксонії. Армія прочесала усю країну аж до Нордальбангии, а потім повернулася в Аахен із заручниками і величезною здобиччю. У кінці літа - початку осені Карл організував грандіозну експедицію в Саксонію по суші і по воді; спустошуючи усе на своєму шляху, він підійшов до Нордальбингии. З усіх боків країни до нього збіглися сакси і фризи, давши велику кількість заручників. В ході експедиції Карл розселив в Саксонії франків, а багатьох саксів відвів за собою у Франкське королівство. Він вирішив не залишати країну навіть на зиму. Узявши з собою увесь двір, Карл розташувався на Везере, наказав будувати бараки для солдатів і назвав місце стоянки Герштель. Усю зиму король франків провів тут, займаючись саксонськими справами. Навесні 798 року Карл піддав повному спустошенню землі між Везером і Ельбою. Одночасно союзні франкам ободриты розбили нордальбингов у Свентаны, перебивши до 4000 саксів. Після цього король франків зміг повернутися додому, ведучи за собою до півтори тис. полонеників. Влітку 799 року король разом з синами відправився в останній похід проти саксів. Сам він залишався в Падерборне. Тим часом Карл Юний завершив утихомирення Нордальбингии. Як завжди, Карл повернувся додому, ведучи з собою безліч саксів з дружинами і дітьми для розселення їх у внутрішніх областях держави.

⇐ Предыдущая27282930313233343536Следующая ⇒

Поделиться: