Конференція в Парижі та її провал

Однією з ухвал, на кі погодились Хрущов з Ейзенхауером, було скликання ще однієї конференції на найвищому рівні в 1960 р., на яку вони запросили британця Макміллана і генерала де Голля. Цей останній спочатку вагався, вважаючи, що така конференція не буде достатньо результативною, але врешті прийняв запрошення, оскільки місцем зустрічі обрали Париж. Попередньо Хрущов мав відвідати фр. президента. Візит цей відбувся в середині березня, а конференція на найвищому рівні призначалася на 20 травня 1960 р. Конференція в Парижі зазнала повного провалу. Приземлившись в аеропорту Орлі 14 травня, Хрущов сказав: «Радянський уряд докладе всіх зусиль для успіху конференції». «Але наступного дня, 15 травня, він повідомив генерала де Голля в особистій розмові, що для того, аби конференція відбулася, амер. уряд мусить передовсім перепросити за випадок шпіонажу. Справді, американці час від часу посилали шпигунські літаки, так звані У-2, які на великій висоті пролітали над радянською територією. 1 травня два такі літаки не повер­нулись на базу; один з них був збитий радянською ракетою. Пілота Френсіса Гаррі Пауерса захопили росіяни і мали змогу оглянути літак, з усією очевидністю призначений для шпигунської діяльності. 16 травня, під час зустрічі чотирьох керівників у Єлисейському палаці, Хрущов згадав свою вимогу про перепросини з боку США, покарання винуватців і обіцянку, що такі польоти не повторюватимуться в майбутньому. При цьому вія звертався до Ейзенхауера в образливій формі та запропонував відкласти конференцію на 6—8 місяців. Ейзенхауер обмежився обіцянкою, що польоти припиняться на час його президентства, яке закінчувалось у січні 1961 р., але далі цього не пішов. Незважаючи на зусилля генерала де Голля, конференцію було перервано, і четверо великих керівників роз'їхались.

Спитаймо: чому Хрущов так поводився? Можливо, що історія з У-2 була тільки зручним приводом. Повіривши на зустрічі у Кемп-Девіді, що американці зроблять якісь поступки, він згодом усвідомив, що нічого з цього не буде. За таких умов конференція в його очах втрачала будь-яке значення. Розумніше було зірвати її ще до початку, знайшовши для цього слушний привід. Таку роль і відіграв У-2.

Берлінський мир

Відтоді, як у травні 1960 р. провалилася Паризька конференція, становище знову стало напруженим. Хрущов час від часу розпочинав розмови про можливість сепаратної угоди СРСР з НДР, але потім вирушив до Нью-Йорка, щоб узяти участь у вересні 1960 р. в Генеральній Асамблеї 00Н, і там висловив украй грубі звинувачення проти США, кі, на його думку, підмінювали міжнародне право бандитизмом та підступністю. 12 жовтня, коли амер. та філіппінський представники, говорячи про необхідність визволення всіх народів, включили до їх числа й тих, Що перебувають з внутрішнього боку «залізної завіси», Хрущов висловив свій протест у незвичайний спосіб. Він скинув черевика, почав бити ним по кафедрі, неабияк спантеличивши тим учасників Генеральної Асамблеї. А проте заявив, що не хоче війни. На його думку, йшлося про економічне змагання, з якого СРСР вийде переможцем. «Згідно з нашими підрахунками, — сказав він 22 жовтня, — ми випередимо США за основними показниками виробництва на душу населення у 1970 р., тобто через 10 років. Згідно з підрахунками наших економістів, у 1980 р., ми вироблятимемо продукції на душу населення набагато більше, ніж Сполучені Штати Америки. У 1965 р. ми вироблятимемо на душу населення стільки ж і навіть більше видів продуктів споживання, ніж європейські країни». Хрущов не передбачав гігантського економічного піднесення, яке чекало на США та Західну Європу в шістдесяті роки. Тим часом атмосфера ставала тяжкою.

Розв'язання берлінської проблеми, однак, стало можливим під тиском східнонімецького лідера Вальтера Ульбріхта. Вночі з 12 на 13 серпня 1961 р. обмежений перехід з радянського сектора до трьох західних секторів Берліна перекрито, і східнонімецьке керівництво розпочало будувати мур, оснащений колючим дротом. Ініціатива виглядала досить показовою. Звичайно, у таких діях комуністичної пропаганди таїлася й велика для неї небезпека. Замах на особисту свободу з розділенням багатьох родин відвертав значну частину світової громадськості від НДР. Говорили про «мур ганьби». Але в практичному плані Берлінський мур, унеможливлюючи втечу східних берлінців до Західного Берліна, припиняв згаданий вище дренаж населення, такий шкідливий для східнонімецької економіки. Звісно, багато хто намагався будь-якими способами перейти мур; хтось досяг своєї мети, інші заплатили власним життям. Але фактично еміграцію зупинено. 13 серпня країни—члени Варшавського договору схвалили постанову НДР. Відтоді радянська сторона поклала під сукно свої пропозиції з 1958 р. про заміну статусу Західного Берліна, і більше про сепаратний мир з НДР не йшлося — хіба що епізодично. Незважаючи на випадкові ускладнення, які створювали іноді східно­німецькі офіційні особи на шляхах проїзду до Західного Берліна, незважаючи на небезпеку, ка виникла від великих маневрів східнонімецької авіації на шляхах авіасполучень, можна вважати, що берлінську кризу було подолано в серпні 1961 р.

⇐ Предыдущая47484950515253545556Следующая ⇒

Поделиться: