Оголошення розриву на XXII з'їзді

XXII з'їзд Комуністичної партії СРСР відбувся в Москві у жовтні 1961 р. Він мав велике значення не тільки для внутрішньої, але й для зовнішньої радянської політики. Ніколи ще зарубіжні комуністичні партії не були представлені серед гостей з'їзду в такій кількості. В офіційному списку першими стояли десять комуністичних партій комуністичного табору, з китайською партією на чолі, проте Албанії не запросили. Далі йшли 45 великих партій з французькою комуністичною на чолі, за нею — італійська, а на третьому місці — компартія Куби, за якою стояла індонезійська. В кінці списку просто називались 22 інші партії в визначеному Хрущовим порядку, що відповідав їхній малочисельності або незначності країни, в якій діяли, або нижчому статусові. Помітний був прогрес у кількості делегацій з «третього світу». 24 прибули з Латинської Америки проти 11 у 1956 р., 7 — з Азії проти 3 у 1956 р., 8 — з арабських країн проти 2 в 1956 р. Чорну Африку, зовсім відсутню на XX з'їзді, представляли дві партії (Південне-Африканський Союз та острів Реюньйон),

Хоча китайська компартія стояла в списку першою, два аспекти в доповіді Хрущова викликали невдоволення китайців: по-перше, поновлення, на цей раз привселюдно, нападок на Сталіна. Колишнього диктатора звинуватили не тільки в утвердженні культу особи, а й у відході від принципів ленінізму, а надто вчиненні жорстоких злочинів під час знаменитих «чисток», що їх він сам і організовував. З'їзд ухвалив винести з мавзолею на Красній площі набальзамоване тіло Сталіна, залишивши там тільки Леніна. Водночас Хрущов вступив у боротьбу з «антипартійною групою» на чолі з Молотовим, Кагановичем, Маленковим і Ворошиловим. Ця група складалася із сталіністів, прихильників жорсткої політики у відносинах зі США. Тож їхня позиція цілком відповідала поглядам китайських комуністів — ті, як ми вже бачили, ніколи не схвалювали засудження Сталіна.

Другий аспект у доповіді Хрущова, неприємний для китайців, — це засудження Албанії. 17 жовтня він, звинувачуючи албанських комуністів у «хибних поглядах», вимагав від них «повернутися на шлях єдності й тісної співпраці з братерською сім'єю соціалістичної співдружності». Критикуючи Албанію, Хрущов мав на увазі також Китай. І 19 жовтня керівник китайської делегації Чжоу Еньлай виступив з відповіддю, засудивши використаний Хрущовим підхід: замість того, щоб привселюдно відцуратись від албанських керівників, — пояснив китайський ідеолог, — Хрущов повинен був би докласти зусиль для проведення переговорів заради досягнення згоди. 27 жовтня Хрущов відповів, натякаючи між рядків на згоду між Китаєм та Албанією: «Якщо китайські товариші схильні виявити зусилля для нормалізації стосунків Албанської робітничої партії з іншими братніми партіями, то навряд чи можна знайти когось іншого, хто міг би краше за них допомогти у розв'язанні цього завдання». Але 31 жовтня 1961 р. пекінська «Народна газета» повністю передрукувала передову статтю албанської комуністичної газети, названу «Зовнішня політика, завжди вірна марксизмові-ленінізмові, — політика Албанської робітничої партії». Так Китай показав, що, на його думку, в конфлікті між радянськими та албанськими комуністами саме албанці зберегли чистоту марксистсько-ленінської ідеї. Іншими словами, Китай виступив проти радянської комуністичної доктрини. Крім того, 17 січня 1962 р. у Пекіні підписано угоду між Китаєм та Албанією про надання останній значної економічної допомоги: поставки зерна, кредити, забезпечення технічними експертами.

Криза поглиблюється

У квітні і травні 1962 р. сталися сутички на кордоні між СРСР і Китаєм. Китайсько-радянський кордон простягнувся в Центральній та Східній Азії більш як на 7000 км; це найдовший у світі кордон між двома державами. А якщо ці держави ворогують, такий кордон стає районом, найсприятливішим для інцидентів. У жовтні 1962 р. Китай несхвальне поставився до відступу радянської сторони у справі з ракетними установками на Кубі. Саме тоді відновилися воєнні операції Китаю в Індії. Кордон між цими двома країнами був визначений уздовж лінії гімалайських хребтів ще за часів Британської Індії під назвою «лінія Мак-Магона». Тепер Китай не погоджувався з таким розділенням; він був переконаний у своїх правах на певну частину населення південного схилу Гімалаїв, яке, на відміну від населення долин, належало до жовтої раси й переважно до буддійської релігії. Китайці спромоглися перекинути за Гімалаї значну частину військ і досягли очевидного воєнного успіху. Вони швидко погодились підписати перемир'я, оскільки основною їх метою, здавалося, було змусити Індію розпочати переговори про спільний кордон. Але в цих подіях СРСР забезпечив Індію військовим спорядженням. Саме у відповідь на китайські звинувачення щодо радянського відступу на Кубі Хрущов заявив у грудні 1962 р. у Верховній Раді, за присутності Тіто, що в амер. «паперового тигра» «атомні зуби». Він звинуватив Китай, що той терпить «іноземну окупацію певних своїх територій» (Гонконг). «Події на Кубі, — сказав Хрущов, — показали, що догматизм становить нині основну небезпеку». Мовою комуністів це означало, що небезпека тепер уже не в югославському ревізіонізмі, а в негнучкій поведінці китайських керівників.

Сварка, тепер уже відверта, набирала дедалі більшого розгону. Наприкінці лютого і на початку березня 1963 р. пекінська «Народна газета» опублікувала чотири статті, відверто ворожі до Хрущова. 15 червня посол Китаю у Москві передав радянським керівникам листа, де в 25 пунктах перелічувались питання, в яких комуністична партія Китаю відмовлялася стати на позицію КПРС. У листі підкреслювалося, що в соціалістичному таборі немає ані вищих партій, ані вищих націй. СРСР, мовляв, перейшов на політику зради світової революції. Він відмовився від багатьох марксистсько-ленінських принципів, і що найгірше — від самого принципу всесвітньої революції. Оскільки більшість комуністичних партій Заходу і «третього світу» залишалися вірними Москві, Китай закликав до справжнього розколу між комуністами. Отож, поряд з прорадянськими комуністичними партіями, з'явилися прокитайські, які мали стати відданими охоронцями чистоти марксизму-ленінізму. У статті, опублікованій 14 липня 1964 р. в Пекіні під заголовком «Псевдокомунізм Хрущова та історичний урок, який він дає світові», китайські комуністи звинувачували Хрущова в ревізіонізмові: «Комунізм Хрущова своєю суттю є варіантом буржуазного соціалізму».

Так у світовій історії з'явився феномен — розрив між двома найбільшими соціалістичними державами. Одна з них, СРСР, малавеличезну військову могутність. Китаєві було до цього ще далеко. А проте вже у жовтні 1964 р. вибухнула його експериментальна атомна бомба, а в 1967 р. відбувся перший термоядерний вибух. У радянсько-китайському конфлікті передусім впадає в очі глибока ідеологічна розбіжність з приводу інтерпретації марксизму-ленінізму, а саме щодо засобів, які має застосувати комунізм для свого дальшого розвитку. Ідеологічні чвари поширилися й на питання можливості мирного співіснування із Заходом, яке схвалив СРСР і відкинув Китай, на питання світової революції, що її СРСР розумів як мирну форму економічного змагання, а Китай бачив її в жорстокій боротьбі, висловлюючи навіть ідею тотальної війни. На ідеологічну незгоду наклалися конфлікти між різними силами в середині соціалістичного табору. Хто відіграватиме керівну роль у світовому комунізмі? Мао Цзедун згоджувався з тим, що цю роль відіграв СРСР за часів Сталіна. Після смерті Сталіна він став вважати себе найбільшим теоретиком марксизму-ленінізму і не бачив більше рації залишати за КПРС привілей на роль лідера. Кінець кінцем конфлікт між двома державами набув найдраматичнішої форми прикордонних інцидентів, збройних сутичок і, як побачимо далі, китайських територіальних претензій.

⇐ Предыдущая51525354555657585960Следующая ⇒

Поделиться: