Неолібералізм про державу

Теорія класичного лібералізму у XX ст. збагатилась новими ідеями і школами. Соціальний лібералізм став визнавати право кожної людини не лише на життя, свободу і власність, а й на соціальні послуги держави — забезпечення права на працю, добробут, охорону здоров'я, освіту, відпочинок тощо. Лібертар-ний (liberte (фр.) — свобода), або неокласичний лібералізм абсолютує індивідуальну свободу, виступає за обмеження втручання держави в економіку й соціальні відносини, удосконалення правового регулювання конкуренції, вільного ринку. Отже, йдеться

 

 

 

 

401

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

про різні трактування ролі держави в житті суспільства, в економічному розвитку країни, взаємин людини і держави.

Визначні теоретики соціального лібералізму (Дж. Кейнс, А. Ха-нсен, Дж. Гелбрайт та ін.), виражаючи погляди реформістські налаштованих шарів суспільства — промисловців, фінансистів, вищого чиновництва, значної частини творчої інтелігенції, виступали за активне втручання держави в сферу приватнопідприємницької діяльності, за розширення державного впливу на суспільні інтереси для досягнення безкризового і стабільного розвитку виробництва.

Ведучою течією у неолібералізмі середини XX ст. виступало кейнсіанство, засновником якого був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946). Набув популярності як критик версальської системи після першої світової війни й особливо після виходу своєї книги «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.). Написана незабаром після «великої депресії» 1929—1933 рр., вона доводила, на противагу ленінській теорії «загниваючого капіталізму», що ринкова економіка не втратила здатності до динамічного розвитку. На думку Кейнса, її криза — явище тимчасового порядку, породження не пороків капіталізму, а вільної конкуренції, біржових спекулянтів і рантьє, не зацікавлених у розширенні виробництва.

Що пропонував Кейнс? Щоб держава взяла на себе відповідальність за забезпечення зайнятості і сприяла зростанню виробництва — за допомогою регулювання кредиту і грошового обігу, організації суспільних робіт за рахунок бюджетного фінансування. Держава повинна понизити ставки процентів на капітал, обкласти спекулятивні угоди високими податками і, зібравши необхідні кошти, направити їх на розвиток виробництва й вирішення соціальних проблем. Таким чином, державне регулювання економіки уявлялось йому єдиним засобом, здатним гарантувати «успішне здійснення приватної ініціативи».

Розроблена Кейнсом програма безпосередньо вплинула на державну політику і законодавство. У багатьох країнах Західної Європи були проведені, особливо після другої світової війни, реформи, націлені на запобігання криз в економіці, підвищення рівня зайнятості населення і споживчого попиту. Ця реформа й одержала назву «кейнсіанської революції» як противага ре-

 

 

402

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

волюціям і радянському режиму в країнах Східної Європи. Її «основні принципи, особливо принцип стимулювання зайнятості як постійної функції держави, закріплені у конституціях і законодавчих актах ряду високорозвинених країн. щ Поширення ідей кейнсіанства досягло піку в 50—60-і рр. Вони одержали розвиток у концепціях постіндустріального суспільства (Дж. Гелбрайт), стадій економічного росту (Р. Ростоу), держави- благоденства (Г. Мюрдаль) та ін.

    Але у 70-х рр. кейнсіанська модель державного регулювання зазнає кризи. Наприкінці 80-х рр. зазнав нищівної поразки «реальний соціалізм» з його плановою економікою в СРСР. Це примусило державознавців, економістів, філософів повернутись до цінностей класичного лібералізму.

    Одним з основоположників неокласичного лібералізму вважають австрійського вченого, доктора права і доктора політичних наук, Нобелевського лауреата (1974 р.) Фрідріха Августа фон Х айєка (1899—1992). У своїх працях — «Шлях до рабства» (1944 р.)(довгий час призабутій) та тритомній «Право, законодавство ісвобода» (1979 р.) автор став на захист класичного лібералізму, «його позитивної програми, обгрунтував неспроможність централізованого планування, соціалістичного конструювання суспільства та їх небезпеку для індивідуальної свободи.

Ф. Хайєк доводив: оскільки державне керівництво плануванням передбачає залучення держави до вирішення безлічі проблем, то дуже скоро демократичні процедури виявляться непрацездатними. Тверді юридичні правила і норми змінюються конкретними предписаннями та інструкціями, верховенство права — верховенством політичної влади, обмежена форма правління — необмеженою. Оскільки органи влади фізично не в ^змрзі видавати накази з кожного найдрібнішого приводу, утворюються пустоти, які заповнюються квазі-принципами квазі-моралі. Утверджується система переваг і пріоритетів для держа-|вних інтересів, перекреслюється формальна рівність всіх перед 3аконом. При відсутності системи моральних обмежень вступає в дію механізм «зворотного відбору»: виживають і опиняються іраверху «гірші», хто зовсім позбавлений моральних звичок і зважуються на найбрудніші справи. Ілюзією стає надія, що конт-

 

І

 

 403

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

роль держави залишить в недоторканності сферу особистих свобод — людина попадає в залежність від державних пріоритетів. Звужується свобода вибору професії, роботи, місця проживання тощо. Це означає розмивання і зникнення захищеної законом сфери приватного життя. «Свобода особистості несумісна, — резюмує Хайєк, — з верховенством однієї мети, яка підкоряє все життя суспільства». Суспільство політизується: незгода із загально прийнятною думкою стає незгодою з державою, а отже — політичною акцією. Настає смерть вільної думки, свободи слова. Відбуваються незворотні психічні зміни у суспільстві: людина звикає звертатись за вирішенням своїх проблем до держави. Процес «пожирання» державою — Левіафаном суспільства завершується утворенням тоталітарного ладу.

Таким чином, у Хайєка фундаментом всіх прав і свобод особистості є свобода економічна. Посилення соціальної ролі держави, державного контролю робить несумісною особисту свободу.

«Соціалізм» шведського зразка з розвинутими інституціями «держави добробуту», з пануванням необмеженої демократії, на думку мислителя, є лише уповільнений рух до тоталітаризму, якщо не будуть обмежуватись функції держави. Англійське прислів'я, яке любив наводити Хайєк, наголошує: «Хто не удосконалює своїх принципів, той попаде до лабет диявола». Не можна протистояти тоталітаризму, сліпо покладаючись на ліберальні ринкові зміни, треба весь час рухатись вперед — до свободи.

Сучасному плюралістичному суспільству, стверджував Хайєк, сприяє лише держава, заснована на принципах верховенства права. «Держава повинна обмежитися розробкою загальних правил, застосовних у ситуаціях певного типу, надавши індивідам свободу в усьому, що зв'язано з обставинами місця і часу, адже тільки індивіди можуть знати повною мірою ці обставини і пристосовувати до них свої дії». Тому Хайєк негативно оцінював соціальне законодавство як пагубний вплив ідей соціалізму. Правова держава має на увазі верховенство приватного права над публічним і над конституцією в тому числі, тому що «приватна власність є головною гарантією свободи». Єдино прогресивною політикою він називає політику, направлену на досягнення свободи особистості.

 

 

404

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 § 3. Концепції плюралістичної демократії

Загальним у концепціях плюралістичної демократії є положення про те, що держава тоді є демократичною, коли в здійсненні влади беруть участь безліч організацій чи автономних груп, що. представляють різні соціальні інтереси.

 Англійський соціолог і видатний діяч лейбористської партії Гарольд Ласкі (1893—1950) у своїх роботах «Свобода в сучасній державі» (1930 р.), «Парламентське управління в Англії» (1938 р.), «Віра, розум і цивілізація» (1944 р.) сформулював поняття «плюралістична теорія держави», «політичний плюралізм», що стали загальноприйнятими.

Відповідно до вчення Ласкі, в історично сформованих державах влада піддавалася бюрократизації і перетворилася в централізовану ієрархічну систему управління, що обслуговує приватних власників. Таку державу він називав моністичною. Представницькі установи (парламент і органи місцевого самоврядування) принципово справи не змінюють, оскільки вони включені в єдину систему інститутів, що захищають власників. У країнах парламентської демократії, писав Ласкі, виборчі права робітників мають декларативний, формальний характер: «Громадяни безсилі перед лицем ефективно діючої централізованої влади». Його загальний висновок: «Капіталізм несумісний з свободою».

 Ідеалом Ласкі є новий суспільний лад — промислова демократія. При збереженні приватної власності усі функції управління в майбутнім суспільстві будуть передані колективам трудящих. Прийде «плюралістична держава» із системою установ,побудованих за територіальним принципом (по горизонталі) іорганами представництва професійних інтересів (по вертикалі) —виробничих асоціацій, профспілок, об'єднань діячів культури,незалежної церкви. Таким чином, відбудеться дисперсія (розсіювання) державного суверенітету, розосередження політичної влади по численних об'єднаннях, що представляють різні професійні і соціальні інтереси. Збільшення числа центрів владивідобразить федеративну природу суспільства, його диференційовану соціальну структуру, стане мирним переходом до промислової демократії.

 

 

 

405

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Близькою до концепції плюралістичної демократії була теорія інституціоналізму. її основоположник — професор і деканфакультету права в Тулузі Моріс Оріу (1856—1929), представник науки державного й адміністративного права Франції. У роботі «Основи публічного права» (1910 р.) споконвічну проблему протилежності інтересів індивіда і держави Оріу витлумачив у дусі християнського колективізму. Він розглядав державу як об'єктивно існуючий соціальний інститут, що характеризується тривалістю і стабільністю. Концептуальною основою теорії інституціоналізму була ідея рівноваги, покладена Монтеск'є в основу своєї теорії поділу влади. Суть її — у динамічній рівновазі між «сталим правом» і новим правом, що виходить від публічної влади, у підпорядкуванні «урядових джерел права» конституції.

До числа інститутів Оріу відносив не тільки державу, але і сукупність великого числа інститутів у суспільстві. їх він поділявна два типи: корпоративні (держава, профспілки, церква, торгові товариства, асоціації, сім'я) і речові (правові норми). Перші інкорпоровані в соціальні колективи, другі не мають власної організації і можуть застосовуватися в рамках будь-яких об'єднань.

Основну увагу Оріу приділяє корпоративним інститутам, які володіють загальними рисами, певною направляючою ідеєю, організацією влади і сукупністю норм, що регулюють внутрішній розпорядок. Тут колективні сили самі організуються «на зразокособистості й уможливлюють управління ними... у напрямку справедливості». У цьому, власне, і проявляється секрет «персоніфікації соціальних інститутів». Які б різні і протилежні небули устремління соціальних колективів, суспільство залишається інтегрованим у єдину систему економічної і політичної рівноваги. Для ліберального режиму важливо, писав Оріу, щоб підприємництво індивідів у економічному виробництві залишалося на першому місці, а підприємництво соціальних груп, у тому числі і держави, було відсунуто на задній план. «У динамічній концепції соціального життя це означає, що зусилля індивідів є дією, тоді як зусилля груп — протидією, покликанною урівноважити дії індивідів».  

Таким чином, теорія інститутів відводила соціальним групам роль механізмів, що забезпечують згуртування суспільства в на-цію-державу, підтримують ринкову економіку в стані стійкої рі-

 

 

 

406

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

вноваги. Оріу розглядав корпоративні інститути як інструменти зміцнення капіталістичного ладу, де держава повинна стати службою ліберального порядку. Задача держави — направляти і контролювати економічне життя суспільства, залишаючись водночас загальнонаціональним інститутом, як «інститут інститутів», «перший серед рівних».

Інституціональний підхід до дослідження суспільства і держави розвивав і французький юрист, політолог і соціолог Моріс Дю-верже (1917—1999). Автор книг «Політичні партії» (1951 р), «Політичні інститути і конституційне право» (1960 р.) вживав термін «інститути» для позначення сукупності ідей, вірувань, звичаїв, які складають організовані цілості — родина, асоціації, церква, держава. Інститути людської спільності у свою чергу поділяються на керуючих і керованих (у родині, асоціації, державі й ін.). Політичні інститути — «такі інститути, які торкаються правителів і їх влади, керівників і їх повноважень». Сукупність політичних інститутів, що діють у даній країні й у даний момент, складає, за Дюверже, «політичний режим»: «у якомусь сенсі політичні режими — це сузір'я, зірками в якій є політичні інститути».

У державах-націях влада — не просто матеріальний факт, вона глибоко перейнята ідеями, віруваннями, колективними уявленнями. «Те, що люди думають про владу, — пише Дю-верже, — є однією з її фундаментальних основ». Основну роль у колективних уявленнях грає ідея права. «Для сучасної людини влада в державі повинна здійснюватися в правових формах, відповідно до правових процедур: влада повинна відповідати певній концепції права».

Таким чином, у Дюверже взаємозв'язок усіх людей, мир у співтоваристві залежать від політичних інститутів, їх участі в політичному житті. Сучасна держава являє собою плюралістичну демократію, де за владу суперничають різні організації — політичні партії, профспілки, асоціації підприємців, пацифістські, екологічні організації й ін., відстоюючи інтереси всіх соціальних груп. Вони здійснюють свої інтереси шляхом «тиску на публічну владу».

Післявоєнне демократичне суспільство один з видатних філософів XX століття Карл Поппер (1902—1994) назвав «відкритим суспільством», суспільством «рівних можливостей».

 

 

407

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

К. Поппер різко критикував марксистську модель держави, її недолік він вбачав насамперед у недооцінці фундаментальної ролі свободи для демократії, політичної влади, перебільшенні значення економічної влади. На думку філософа, свобода — «базис всіх інших сторін соціальної системи». Свобода в демократії — це насамперед «право народу оцінювати і відстороняти свій уряд, ... єдино відомий нам механізм, за допомогою якого ми можемо намагатися захистити себе проти зловживання політичною силою. Демократія — це контроль за правителями з боку управляємих». Вона і єдиний засіб контролю за економічною владою. Філософ застерігав від небезпеки безконтрольного зростання влади держави, державного планування, противагою чого вважав демократичні інститути, які гарантують свободи. Поступова і поетапна соціальна інженерія у відкритому суспільстві — гарантія проти спроб конструювання тоталітарної системи.

Відмова від «класично-моністичної демократії» привела американського політолога Роберта Даля (1915—1993) до висновку: розвиток демократії привів до важливих зрушень, нового типу демократії, яку він запропонував назвати «поліархією». її інститутами стали: універсальне виборче право; надійний захист свободи (виражати свою думку, включаючи критику уряду, режиму, суспільства, пануючої ідеології тощо); існування незалежних і альтернативних джерел інформації; високий ступінь свободи у створенні автономних і різноманітних організацій, включаючи опозиційні партії; висока залежність уряду від виборців і результатів виборів. Таким чином, поліархія — новий тип демократичного режиму, демократичного контролю і система прав, гарантованих і захищених інституціонально.

Хоча запропонований Далем термін «поліархія» як вищий тип плюралістичної демократії не прижився в політичній теорії й практиці, його розробка підтверджувала початок перегляду теорії демократії. Підсилилися дослідження переваг багатопартійної політичної системи, ідейного і світоглядного плюралізму, ролі опозиції. Принципи плюралізму почали поширюватися на виконавчу владу, вимагаючи організації на багатопартійній основі не тільки представницьких органів держави, але й урядових закладів — створення коаліційного уряду за участю представників різних політичних партій, у т.ч. опозиційних.

 

 

408

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Різновидами плюралістичної демократії вважаються: корпоративна демократія (об'єднання інтересів органів місцевої влади, акціонерних товариств, профспілок), партисипітарна демократія (демократія реальної участі найширших верств населення у здійсненні влади), концепції яких вивчаються в курсі політології.

 

⇐ Предыдущая49505152535455565758Следующая ⇒

Поделиться: