Ленінське вчення про державу і право та його послідовників

Виразник ідеології більшовизму Володимир Ленін (1870—1924)' розробляв теоретичні питання держави і права насамперед у та-

 

______________________________________

1 Ленін Володимир Ілліч (Ульянов) народився в Симбірську. Вчився на юрид. фак-ті Казанського ун-ту. Був виключений і засланий за участь у студентському русі. 1891 р. склав екзамени екстерном за юрид. ф-т. Працював помічником

 

 

386

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ких відомих роботах: «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916 р.), «Про задачі пролетаріату в даній революції», «Держава і революція» (1917 р.), «Пролетарська революція і ренегат Каутський» (1918 р.), «Про державу» (1919 р.), «Дитяча хвороба «лівизни» у комунізмі» (1920 р.). У своїх творах спирався на марксистські положення про класову природу суспільства, держави і права, про демократію, пролетарську революцію і диктатуру пролетаріату, відмирання держави і права та ін.

Держава, за Леніним, — продукт непримиренності класових протиріч. «Держава виникає там, тоді й остільки, де, коли й оскільки класові протиріччя об'єктивно не можуть бути примирені». Вона виникає як орган класового панування і гноблення одного класу іншим, створює порядок, що узаконив це гноблення. Держава є особлива організація сили, машина для підтримки панування одного класу над іншим. Це панування не може обходитися без насильства. Таким чином, для Леніна є малозначними об'єктивні потреби суспільства в державі, у вирішенні загальнонаціональних, соціальних завдань.

Але Ленін йде далі. Він пише: «Сутність вчення Маркса про державу засвоєна тільки тим, хто зрозумів, що диктатура одного і класу є необхідною ... для всякого класового суспільства взагалі». їОтже, сутність держави, незалежно від форми — диктатура пануючого класу. Що таке диктатура? «Диктатура є влада, що спирається безпосередньо на насильство, не зв'язана ніякими законами». Тобто держава у Леніна була завжди антидемократична, антиправова.

Демократія, права і свободи людини, принципи гуманізму, з погляду ідеолога більшовизму, всього лише привабливі атрибути, які прикривають класову, гноблячу природу держави, що вводять в оману трудящих. «Буржуазна демократія, — писав Ленін, — будучи великим історичним прогресом у порівнянні із

___________________________________

повіреного. 1895 р. був знову заарештований і засланий до Сибіру за революційну діяльність. 1900 р. виїхав за кордон. Брав участь у виданні газети «Искра», підготовці з'їздів РСДРП. Повернувшись до Росії 1917 р., проголосив курс на соціалістичну революцію. Був організатором більшовицького збройного повстання. Очолював радянський уряд. Ініціатор створення Комуністичного Інтернаціоналу. Розробив план побудови соціалізму в СРСР.

 За радянських часів повне зібрання творів Леніна було видано в 55 томах.

 

 

387

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

середньовіччям, завжди залишається — і при капіталізмі не може не залишатися — вузькою, урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих, пасткою й обманом для експлуатованих, для бідних». Його багато в чому справедлива критика буржуазної демократії ігнорувала її безсумнівні досягнення в русі до правової держави, у захисті прав і свобод людини і громадянина. Свобода, реалізована не в результаті революції, а тільки за допомогою інститутів демократії і права, на чому наполягали ліберали, залишала Леніна байдужим. Його погляд на демократію ґрунтувався на ідеях Руссо, якобінців.

Чи потрібна держава пролетаріату? Ґрунтуючись на висновках Маркса і Енгельса, Ленін доводить: досвід Паризької Комуни підтвердив правоту класиків марксизму — 1) державну машину в ході пролетарської революції треба розбити; 2) вона повинна бути замінена «більш повною демократією» — знищенням постійної армії, повною виборністю і змінюваністю всіх посадових осіб, а також знищенням парламентаризму. Доповнює: «Вихід з парламентаризму, звичайно, не в знищенні представницьких установ і виборності, а в перетворенні представницьких установ з говорилень у «працюючі» установи»; 3) «знищення паразита-держави». Ленін вважав: «пролетаріату потрібна лише відмираюча держава», «лише як особлива організація сили».

У книзі «Держава і революція» її автор дійде висновку: усунення «держави-паразита» вимагає її заміни пролетарською соціалістичною державою як знаряддям диктатури робітничого класу і найбіднішого селянства. Вона необхідна не для встановлення в суспільстві свободи. Ленін у захваті від енгельсовської ідеї про несумісність держави і свободи: «Коли стає можливим говорити про свободу, тоді держава як така, перестає існувати». Отже, держава необхідна пролетаріату для вирішення першочергового завдання — придушення своїх противників. До їх числа Ленін відносив не лише скинуту буржуазію, але і купців, поміщиків, царських чиновників, буржуазну інтелігенцію, тих, хто їх обслуговував. Після півроку революції і громадянської війни до їх числа Голова Раднаркому прилічить хуліганів, шахраїв, спекулянтів, хабарників, бюрократів, ледарів, усіх, хто підпав під буржуазний вплив і взагалі «усяких шкідливих комах», від яких російський пролетаріат повинен очистити землю. Новий режим буде

 

 

388

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

триматися за допомогою примусу, репресій, а при необхідності («революційної доцільності») — і терору.

Іншим невідкладним завданням соціалістичної держави Ленін вважав «керівництво величезною масою населення, селянством, дрібною буржуазією, напівпролетарями в справі «налагодження» соціалістичного господарства». Пориваючи з буржуазним демократизмом, таке керівництво забезпечить «максимум демократизму для робітників і селян».

Державною формою диктатури пролетаріату, засобом залучення трудящих до політичного життя повинна стати Республіка Рад. Ленінські соратники назвуть таку форму держави «найбільшим відкриттям у політичній теорії». Радянська республіка в ленінському трактуванні поєднає риси державної і громадської організації, з'єднає елементи представницької і безпосередньої демократії. «Радянська влада — новий тип демократії, — писав Ленін, — тут апарат зв'язаний з масами, представляє їх». Таким чином, Ради — установи законодавствуючі і одночасно виконуючі закони, а також контролюючі їх виконання. Будується і функціонує такого типу республіка на основі «демократичного централізму» (виборність всіх органів влади знизу доверху, їх підзвітність і підконтрольність, змінюваність депутатів і т.д.).

Ради — інструменти диктатури пролетаріату, правлячої партії. . Місце і роль комуністичної партії в механізмі пролетарської державності Ленін визначав так: «Диктатуру здійснює організований в Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків». Тому гасло «Ради — без комуністів» називав «контрреволюційним», смертельно небезпечним для радянської влади. Держава «це — ми, ми, свідомі робітники, ми, комуністи». У свою чергу, партією керує Центральний Комітет, а всередині нього колегія — Політбюро. Ленін відверто говорив: «Жодне важливе політичне чи організаційне питання не вирішується жодною державною установою в нашій республіці без провідних вказівок Цека партії». На докори меншовиків у диктатурі однієї партії він відповідав: «Так, диктатура однієї партії. Ми на ній стоїмо і з цього фунту зійти не можемо». На практиці партія й інститути держави, завдяки кадровій політиці ЦК РКП(б), стали все більше зрощуватися, партійно-державна номенклатура ставала єдиною. Вона не дала Радам виявити себе дійсними органами влади.

 

 

 

389

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

В. Ленін писав: демократія має величезне значення для звільнення трудящих. «Демократія є визнаюча підлеглість меншості більшості держава, тобто організація для систематичного насильства одного класу над іншим, однієї частини населення над іншою». Таке визначення фактично ототожнює демократію з диктатурою, а її «пролетарський» характер суті не змінює. Для Леніна демократія лише етап на шляху до комунізму, що забезпечує «максимум демократизму» для робітників і селян при соціалізмі. Тому «відмирання держави є відмирання демократії». Та ж доля, вважав він, чекає і право.

Право, за Леніним, — політика панівних класів. Не виключення і право в демократичній державі. «Жодне демократичнее право не є «фетиш», у жодному з них не можна забувати, наприклад, класового змісту». Як діюче право воно втілюється в законах держави. Що таке закон? У визначеннях Леніна — «вираз волі панівних класів», «формулювання, реєстрація відносин сили», «закон є міра політична, є політика». Без примусу держави право не діє. «Право є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм права». Таким чином, у Леніна право —засіб, знаряддя диктатури пролетаріату, необхідне для побудови соціалізму і комунізму, а зовсім не для служіння громадянському суспільству, захисту прав і свобод людини.    Основоположник ленінізму вчив радянських юристів не переймати старе буржуазне поняття про громадянське право, а створювати нове, не визнавати приватноправові відносини. «Ми нічого «приватного» не визнаємо, для нас усе в сфері господарства є публічно-правове, а не приватне...Звідси — розширити застосування державного втручання в «приватноправові» відносини,розширити право держави скасовувати «приватні» договори: застосовувати не corpus juris romani до «громадянських правовідносин», а нашу революційну правосвідомість...» Посилення втручання держави в «громадянські справи», до чого закликав Леніну 1922 р. на порозі НЕПу, ставило хрест на перспективах створення громадянського суспільства, основних правах і свободахлюдини, прирікало і на швидке згортання нової економічноїполітики. Збереження «вузького обрію буржуазного права» присоціалізмі він допускав тільки для налагодження обліку і контролю, «розподілу продуктів споживання».

 

 

 

390

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

На думку Леніна, коли необхідність дотримувати «нескладні, основні правила всякого людського гуртожитку» відімре, відкриються двері до переходу від першої фази комуністичного суспільства до вищої його фази, а разом з тим до повного відмирання держави і права.

Погляди Леніна на державу і право, владу і політику, його практична діяльність як керівника партії і радянського уряду справили вирішальний вплив на розвиток радянської теорії держави і права.

Після смерті Леніна його вчення розвивали і конкретизували його соратники. Майже три десятиліття головним хранителем і тлумачем ленінських ідей виступав Йосип Сталін (1879— 1953)1.

У ленінізмі для Сталіна головне — «вчення про пролетарську революцію взагалі, теорію і тактику диктатури пролетаріату особливо». На його думку, саме диктатура пролетаріату є «основнимпитанням ленінізму, його відправним пунктом, фундаментом». Ідея диктатури пролетаріату виявилася для Сталіна надзвичайноплідною, з якої виростав задум тоталітарної державної системи,культу особистої влади. Якщо Ленін слідом за Марксом виходивз необхідності короткочасного існування диктатури пролетаріату, то Сталін схвалював закріплення в Конституції 1936 р. «в силі режиму диктатури пролетаріату». І не випадково, тим самим підтверджувалася його теза про загострення класової боротьби в міру просування країни до соціалізму.

Держава, говорив Сталін у 1939 р., «виникла на основі розколу суспільства на ворожі класи, виникла для того, щоб тримати в шорах експлуатовану більшість в інтересах експлуататорської меншості. Знаряддя влади держави зосереджувалися, головним чином, в армії, у каральних органах, у розвідці, у в'я-

___________________________________-

1 Сталін (Джугашвілі) Йосип Вісаріонович народився у м. Горі (Грузія). Навчався в духовній семінарії. Член РСДРП, член ЦК (з 1912 р.), брав активну участь у більшовицькому повстанні 1917 р. У 1917—1922 рр. — нарком з національних справ, державного контролю в радянському уряді. З 1922 р. за рекомендацією Леніна — Генеральний секретар партії більшовиків. Вчення про державу і право викладено в працях «До питань ленінізму» (1926 р.), «Про проект Конституції Союзу РСР» (1936 р.), «Про діалектичний і історичний матеріалізм» (1938 р.) та ін.

 

 

391

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

зницях». Отже, «держава є машина в руках пануючого класу для придушення опору своїх класових супротивників». Такою є природа держави. «Дві основні функції характеризують діяльність держави: внутрішня (головна) — тримати експлуатовану більшість у шорах і зовнішня (не головна) — розширювати територію свого, панівного класу за рахунок території інших держав, або захищати територію своєї держави від нападів з боку інших держав». Відмирання держави, пояснював Сталін, «прийде не через ослаблення державної влади, а через її максимальне посилення, необхідне для того, щоб добити залишки вмираючих класів і організувати оборону проти капіталістичного оточення, що далеко ще не знищене і не швидко ще буде знищене». Відмирання держави через максимальне посилення державної влади — було в дусі Сталіна, сміливо ревізуючого це положення марксизму.

Для Сталіна демократія — класова форма держави. У капіталістичному суспільстві вона — «демократія для сильних, демократія для імущої меншості». Пролетарська демократія — «демократія для трудящих, тобто демократія для всіх». Власне несприйняття демократичних норм і процедур політичного життя він намагається виправдати то незрілістю або ворожістю тих, хто ратує за демократичні порядки, то відсутністю «культурності», «активності на місцях», то ворожим капіталістичним оточенням і його підступністю. «Природно, що тут приходиться відступати від демократії.......

Маса — наріжний камінь марксизму, стверджував Сталін. Особистість, індивід — лише «гвинтик» у суспільному механізмі. «Наша демократія повинна завжди на перше місце ставити загальні інтереси, — говорив він. — Особисте перед суспільним — це майже нічого». У сталінській концепції демократії, про яку він взагалі не любив говорити, закономірно відсутня людина, а про її права і свободи — лише загальні фрази.

Й. Сталін удосконалив ленінську модель правлячої партії. «Керівництво партії, — писав він у роботі «До питань ленінізму», — є головне в диктатурі пролетаріату». Без керівництва партії («диктатури» партії) неможлива скільки-небудь міцна диктатура пролетаріату. В його моделі партії — вона спаяна залізною дисципліною і зміцнююча залізну дисципліну в робітничому класі, яка підкоряється єдиній волі, перетворюється у своєрідний «орден

 

 

392

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

меченосців», що здійснює тотальну диктатуру над державою, суспільством, кожним громадянином. Юридичне закріплення в ст. 126 «Сталінської Конституції» монопольного положення комуністичної партії як «керівного ядра всіх організацій трудящих як суспільних, так і державних» свідчило про створення Сталіним в рамках ленінізму ідеології тоталітарної політичної і правової системи.

Ті, хто чесно присвятив своє життя служінню трудовому народу, ілюзорним ідеалам комунізму, хто прагнув проводити в життя норми «пролетарського права», стали жертвами «караючої руки партії». Так було з українськими партійними і державними діячами — М. Скрипником, Г. Петровським, X. Раков-ським, М. Фрунзе та ін. Цілком поділяючи ідеологію і практику ленінізму, вони намагалися протистояти наступу сталінізму, відстояти залишки суверенітету України.

Микола Скрипник (1872—1933)1 ще в 1917—1918 р. виступав за створення національної комуністичної партії, співробітництво з іншими лівими партіями в Україні, досить широко трактував суверенітет УРСР. Тоді ж неодноразово критикував Сталіна. Так, у 1918 р., коли наркомнац РСФРР заявив по телефону: «Вистачить грати в уряд і республіку, здається досить, настав час кинути гру», очолюваний Скрипником уряд заявив рішучий протест Раднаркому РСФРР.

У 1922 р. разом зі Скрипником проти сталінського плану «автономізації» республік у складі РСФРР рішуче виступав Христи-

________________________________

1Скрипник Микола Олексійович народився в с. Ясинуватій поблизу Юзівки(Донецька). Вчився у Петербурзькому технологічному ін-ті, але був виключений за революційну діяльність. Неодноразово ув'язнювався, засилався, засуджувався до смертної кари. У 1917—1918 рр. — голова Раднаркому УРСР, згодом — нарком внутрішніх справ, державного контролю. Один із співзасновників КП(б)У. У 1922—1927 рр. — Генеральний прокурор і нарком юстиції УРСР. У1927—1933 рр. — нарком освіти УРСР. Внаслідок переслідувань покінчив життя самогубством. Автор численних праць з проблем законності, українізації,освіти.

2 Раковський Християн Георгійович народився в Болгарії. Навчався у Женевському, Цюріхському, Берлінському та ін. ун-тах на медичному ф-ті. Захистив докторську дисертацію (1897 р.). Активний учасник міжнародного соціал-демократичного руху. У 1918—1923 рр. — голова Раднаркому УРСР. З 1923 р. повпред СРСР у Великобританії, Франції. З 1927 р. підтримував троцкістсько-зінов'євську опозицію. Був розстріляний.

 

 

 

393

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ян Раковський (1873—1941)2. Він заперечував проект Сталіна про об'єднання ключових центральних і республіканських комісаріатів, обмеження прав «незалежних республік». «У проекті говориться, — робив зауваження голова українського радянського уряду, — про обов'язки незалежних республік, про підпорядкування директивам центру, але нічого не сказано про права...» Раковський звертав увагу ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У на те, що «форма незалежних республік давала нам можливість робити максимум революційного ефекту у всіх окраїнах, а також за кордоном».

М. Скрипник на XI з'їзді РКП(б) у своїй промові, відстоюючи ленінську позицію з національного питання, нагадав делегатам слова Леніна про те, що «Україна — незалежна республіка, це дуже добре» і критикував тих з керівників більшовиків, хто фактично підтримував гасло єдиної і неподільної Росії. Він із тривогою говорив про тенденцію «до ліквідації робочо-селянської державності України». Уже на І Всесоюзному з'їзді Рад у 1922 р., який прийняв рішення про створення СРСР, Скрипник усе ще наполягав на внесенні в Декларацію слів «суверенних республік». Разом з Раковським і Фрунзе продовжував наполягати на розширенні прав союзних республік у комісії з підготовки першої Конституції СРСР. Однак верх одержала сталінська модель союзної держави. Лукавлячи, Сталін заявив у конституційній комісії: «Ну а я за федерацію, тобто проти конфедерації, тобто проти пропозицій Раковського і Скрипника».. Виступаючи за радянську державність, союз із РСФРР, Раковський, Скрипник та інші бачили українську державність у рамках широкої федерації союзних республік, близької до конфе-дерації, збереження їх реального, а не декларативного суверенітету.

Як Генеральний прокурор УРСР, Скрипник, хоча й у рамках партійної дисципліни, продовжував боротись проти централізму, за розширення прав республік у законодавстві, фінансах, правосудді, розмежування юрисдикції союзних і республіканських правоохоронних органів.

Право, за Скрипником, має класову природу. Воно було засобом придушення трудящих, тепер же, говорив він у 1924 р. — «засобом боротьби робітників і селян за своє звільнення, засобом захисту інтересів трудящих». Право кожного класу, робив він висновок, є вираженням його класової сутності.

 

 

394

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 Революційна законність, на думку Скрипника, скасувала революційну доцільність і правову сваволю громадянської війни іпрагне «ввести життя у визначені рамки законів». Він закликав поставити в рамки закону діяльність всіх радянських установ і радянських чиновників: «революційна законність є одним з основ радянського будівництва». Законність він ставить у залежність від її дотримання «місцевою владою і всім радянськимапаратом», «розвитку продуктивних сил і від росту політичного і культурного рівня трудящих». Однак в умовах формування неправової партійно-адміністративної системи такі заяви і заклики залишалися суто декларативними.

Радянське праворозуміння

У 20-і роки ще зберігалися різні концепції розуміння і трактування права в загальному руслі марксистсько-ленінських підходів до держави і права. Пануючою концепцією нового «революційного, пролетарського права» було його трактування як засобу здійснення диктатури пролетаріату, виразу інтересів трудящих і знаряддя їх захисту. Таку концепцію права розвивали і впроваджували в практику радянської юстиції перший радянський нарком юстиції П. Стучка та нарком юстиції СРСР Д. Курський. Зокрема, Стучка вважав, що лише класове розуміння права вносить визначеність. Друга ознака права — його охорона владою пануючого класу, правопорядок суспільних відносин, підтримуваний цим класом.

Відмінну від них концепцію права відстоював радянський юрист, заступник наркома юстиції Є. Пашуканіс (1891—1937). У книзі «Загальна теорія права і марксизм. Досвід критики основних юридичних понять» (1924 р.) він доводив: буржуазне право — історично найбільш розвинутий, але останній тип права, що відмирає при соціалізмі. Право він виводив генетично з відносин обміну товаровласників, вважаючи первинною клітинкою правової тканини, юридичного життя правовідносини. «Відмирання категорій (саме категорій, а не тих чи інших предписань) буржуазного права, — писав Пашуканіс, — аж ніяк не означає заміни їх новими категоріями пролетарського права». По суті він відки-

 

 

 

 

395

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

дав можливість і необхідність такого права. У нього праворозуміння постає як правозаперечення, правовий нігілізм.

Радянський соціолог, історик і правознавець М. Рейснер (1868—1928) вважав державу ідеологічною формою, обумовленою соціальною психологією, а право — суб'єктивним класовим правом. З позицій психологічної теорії права він визначав: кожен клас відповідно до його становища в суспільстві і з його психікою творить своє реальне і діюче інтуїтивне класове право. У роботі «Право. Наше право. Чуже право. Загальне право» (1925 р.) він характеризує «загальне право» (загальний правопорядок) при капіталізмі і соціалізмі як компроміс і об'єднання наявних у даному суспільстві суб'єктивних класових прав. «Адже однакова і буржуазна держава, і наша Радянська точно так само включає у свій загальний правопорядок і право пролетарське, селянське і буржуазне». Різниця лише в тому, що при капіталізмі пануюче положення в загальному правопорядку займає право буржуазне, а в радянському правопорядку — пролетарське право.

Таке класове перетлумачення інтуїтивного права фактично відкидає психологічне праворозуміння, індивіда з його правовою психікою, правовими домаганнями, емоціями. Тут класовість убиває право. За Рейснером, зникнення класів неминуче веде до згасання права.

У 20-і роки були навіть спроби зв'язати теорію радянської держави з теорією правової держави. У брошурі А. Малицького «Радянська Конституція» (1924 р.) декларувалося: «радянська республіка є держава правова, здійснююча свою діяльність в умовах правового режиму». Тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович справедливо вгледів у роботі Малицького відступ від марксистсько-ленінської апології диктатури пролетаріату («наші закони визначаються революційною доцільністю в кожен даний момент»). Каганович закликав до нещадної боротьби на «правовому фронті» проти «буржуазного юридичного світогляду».

Така боротьба супроводжувалася в 30-і роки репресіями, викорінюванням інакомислення, утвердженням єдиної концепції «соціалістичного права». її офіційне оформлення в сталінському дусі дала «І Нарада з питань науки радянської держави і права» (1938 р.), організована сталінським підручним, Генеральним прокурором СРСР А. Вишинським (1883—1954). Ставилася мета за-

 

 

 

396

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

твердити єдину загальнообов'язкову сталінську «генеральну лінію» у юридичній науці в дусі потреб репресивних органів і покінчити з усякими «ворожими», «контрреволюційними» підходами до права. В остаточній редакції відповідно до рішення Наради утверджувалося таке загальне визначення права: «Право — сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил гуртожитку, санкціонованих державною владою, застосування яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і порядків, вигідних і бажаних панівному класу».

Чим же відрізнялося радянське право? Де чим: «Радянське право, — визначила Нарада, — є сукупність правил поведінки, встановлених у законодавчому порядку владою трудящих, які виражають їх волю і застосування яких забезпечується всією примусовою силою соціалістичної держави, з метою захисту, закріплення і розвитку відносин і порядків, вигідних і бажаних працюючим, повного й остаточного знищення капіталізму і його пережитків в економіці, побуті і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства».

Таке визначення права ввійшло в радянську літературу як «нормативний» (а потім і «вузьконормативний») підхід до права. Ототожнення «права» і «законодавства» було безперечно позитивістським, але антиюридичним, адже за право видавалися «воля пануючого класу», закріплена в законах, неправові офіційні акти («норми»). Таке наказове «праворозуміння» стало на довгі роки офіційною установкою для юристів.

Тільки із середини 50-х рр. в умовах пом'якшення політичного режиму («відлиги») почалася боязка критика пануючої концепції радянського права. Так, С. Кечекьян, О. Піонтковський запропонували визначати право як єдність правової норми і правовідносин. Я. Николенко — як єдність правової норми, правовідносин і правосвідомості. Соціальні правила (норми) П. Недбайло запропонував трактувати як «імператив, правило належної в її межах поведінки, яке зобов'язує, забороняє, дозволяє певну дію при наявності певних умов». Український юрист дав чіткі визначення видів норм, їх структури, тлумачення і значення в су-рпільному житті. Відтепер, визнаючи нормативність права, пропонувалося доповнити моментами її реалізації. При цьому однак

 

397

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

не ставилося під сумнів існуюче «радянське соціалістичне право», під яким малося на увазі тоталітарне законодавство.

На початку 70-х рр. у ході дискусії з праворозуміння була висунута концепція розрізнення права і закону, що обґрунтовувала розуміння права як необхідної форми і рівної міри (норми) свободи індивідів. Така концепція праворозуміння дозволила виявити відсутність у «соціалістичного права» і «законодавства» мінімально необхідної якості права — правового принципу формальної рівності і свободи індивідів. Вона послужила поштовхом до аналізу і з'ясування джерел права, передумов правового закону, правової держави. Однак спроби з другої половини 80-х рр. перетворення існуючого правозаперечуючого ладу в «соціалістичну правову державу», подолання позитивізму, правового нігілізму виявилися малопродуктивними і запізнілими.

Висновки

З розпадом СРСР і проголошенням незалежності України почала формуватися її самостійна правова система, очищення юридичної науки від догматичних нашарувань, «одержав-леної» заідеологізованої методології. Почалося переосмислення класичної політико-правової спадщини, відродження вітчизняного загальнотеоретичного правознавства, активна законотворча робота, результати яких відбилися в Конституції України 1996 р.

Таким чином, еволюція більшовицької політико-правової ідеології до кінця 80-х рр. минулого століття відбувалась у руслі марксистсько-ленінської теорії держави і права, забезпечуючи потреби тоталітарної політичної системи. Неправові реалії соціалізму, незмінна установка на просування до неправового комунізму позбавляли суспільство реальної правової перспективи, виключали із всесвітнього прогресу політико-правових знань.У XX ст. збулися побоювання мислителів попереднього століття про згубність необмеженої влади, яка протистоїть народу і зневажає особистість. Уроки минулого століття застерігають від зневаги досягненнями духовної культури свого народу і всього людства, світової цивілізації.     

 

 

 

398

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

⇐ Предыдущая48495051525354555657Следующая ⇒

Поделиться: