Соціал-демократична концепція української державності

Значний розвиток в Україні на початку XX ст. одержав соціалістичний напрямок політико-правової думки. Однак

________________________________________________

1 Бочковський Ольгерд. Автор праць: «Боротьба народів за національне визволення» (1932), «Вступ до націології» та ін.

 

 

 

377

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

на відміну від ортодоксальних марксистів, а в Росії — від ортодоксальних ленінців, багато вітчизняних мислителів мали свої уявлення про державу і право з огляду на «українське питання», проблему відродження української державності, критично сприймали марксистське вчення. До їх числа з повним правом можна віднести таких ведучих діячів Української Центральної Ради, як М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський.

Академік Михайло Туган-Барановський (1865—1919)' згадував, що ще «у ранній молодості і на студентській лаві я почував себе українським патріотом». Народившись і пізніше часто повертаючись в Україну, він глибоко співчував пригнобленому народу, підтримував вимоги її широкої автономії, а з 1915 р. — права національного самовизначення. Вважав, що розвиток особистості включає і таку її грань, як національність, участь у житті нації. «Якщо ви боїтеся перетворити людей у булижник, то потрібно боятися стерти і грані національності».

Захопившись у молодості марксизмом, Туган-Барановськийпоступово виробляє свою концепцію соціалізму, а головне — ролі особистості в соціальному прогресі, соціальної справедливості і християнського ідеалу в суспільному житті. Головним у його концепції соціалізму був висновок про еволюційний характер суспільного розвитку, активну роль людини, її свідомості, праці в процесі перебудови суспільства на шляхах соціального прогресу. Вчений звернувся до досвіду соціалістичних експериментів у минулому, їх загибелі й урокам. Він вважав дуже корисним і повчальним їх вивчення. Соціалістичну державу майбутнього та її економіки пов'язував з кооперацією, в якій бачив вищу, у порівнянні з капіталізмом, форму соціально-господарської організації.    

Як вченого-економіста і юриста Туган-Барановського хвилювали проблеми соціальної справедливості. Він прагнув вибу-

________________________________________-

1 Туган-Барановський Михайло Іванович народився на Харківщині. Закінчивфізико-математичний та юридичний фак-ти в Харківському ун-ті (1888 і 1889рр). Вчений-економіст, професор Петербурзького політехнічного ін-ту. Після Лютневої революції 1917 р. став міністром фінансів в уряді УЦР. Брав участь в організації Академії наук, був обраний академіком, професором Київського ун-ту. Автор праць: «Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини та вплив нанародне життя» (1894 р.), «Російська фабрика в минулому й сьогоденній»(1898 р.), «Теоретичні основи марксизму» (1905 р.), «Основи політичної економії» (1909 р.) та ін.    

 

 

 

378

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

дувати свою теорію розподілу, відмінну від марксистської. Свій задум почав втілювати в роботах «Теоретичні основи марксизму», «Соціальна теорія розподілу», обґрунтовуючи соціальну справедливість, регулюючу роль держави в розподілі суспітьних благ як важливий економічний закон, конституційний принцип суспільства. Його висновки знайдуть розвиток у західній концепції соціальної держави і політики загального благоденства.

3 філософсько-етичних позицій Туган-Барановський осмислює проблеми суспільного ідеалу, моралі, взаємин особистості і держави. Вважав своїми духовними попередниками І. Канта і Ф. Достоєвського, які визнали, як він пише, «верховною святинею життя людську особистість». Відстоюючи розуміння рівності людей як рівноцінність їх особистостей, заперечував саму ідею будь-якої тоталітарної держави на чолі з «вищим незаперечним авторитетом, богом, перед яким добровільно схилялися, на який молилися б ці жалюгідні істоти». «Фантастичними і похмурими» називав він подібні ідеї.

 Високо оцінював вчений ідеал християнства і його значення для суспільства — звільнення кожної особистості, знищення всякого насильства. На думку Туган-Барановського, це ідеал «не сьогоднішнього дня», а «завтрашнього» майбутнього. Він передбачає нескінченну цінність конкретної особистості у всій її багатогранності. Чим багатогранніша індивідуальність, тим яскравіше її творчість, духовніше суспільство. «Якщо запропонувати на вибір суспільство, засноване на насильстві, експлуатації, на соціальній нерівності, але яке здатно до культурної творчості, або суспільство, не знаюче ні насильства, ні нерівності, але в якому згас дух, то немає сумніву, що краще страждаюче людство, ніж ситі свині. Є щось більш високе, ніж щастя і достаток. Це — нескінченне прагнення до розвитку особистості». Тут його погляди були близькими до ліберальних.

 Таким чином, Туган-Барановський як вчений економіст і юрист виділив нові аспекти в теорії соціалізму, продовжив міркування Канта і Гегеля про особистість, мораль, суспільний ідеал. Соціалізм майбутнього бачився йому заснованим на демократичних принципах, де «люди влади стануть не володарями, а виконавцями волі, слугами народу», і «будуть знаходиться під постійним контролем вільного народу, де буде виключене гноб-

 

 

379

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

лсння особистості». Своїми ліберальними поглядами Туган-Барановський вирізнявся серед діячів Центральної Ради.

Михайло Грушевський (1866—1934)' розглядав проблеми права і держави як вчений-історик, лідер Центральної Ради й есер. Що найбільш характерне в його поглядах?

Історія української державницької ідеї й державницького досвіду, за Грушевським, має тисячолітню історію, яку складають наступні етапи: період зародження державності у скіфів, антів, слов'ян; Київська держава; Галицько-Волинське князівство; Ли-товсько-Руська держава; Козацька республіка; Гетьманщина; занепад державного життя; початок національного відродження. «Київська Русь є першою формою української державності». Таким чином, особливістю історії України вчений вважав безперервність історичного процесу. Український народ має глибокі корені, а його минуле і культура — органічно самостійне явище. Він — прямий спадкоємець Київської державності.

У ряді праць, насамперед у роботі «Початки громадянства. Генетична соціологія», Грушевський виклав своє розуміння історії розвитку людського суспільства, в якій він виділяє три етапи: початок організації, племенно-родовой уклад і класово-державна організація. Право існує не лише в класовій організації суспільства, а й у племінно-родовій, де воно виступає в формі звичаю. Різниця між ними полягає у механізмі впровадження їх у життя. Основною рушійною силою прогресу суспільства є не стільки економічні зміни, скільки психологічні — схильність людей до солідарності приводить їх до утворення держави.

Державу Грушевський визначає як «суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі поступового розвою громадянства» (тобто громадянського

__________________________________

1 Грушевський Михайло Сергійович — видатний вчений-історик, публіцист, політичний діяч. Народився у м.Холм у родині педагога-славіста. 1890 р. закінчив історико-філологічний фак-т Київського ун-ту. Після захисту магістерської дисертації очолював кафедру в Львівському ун-ті, Наукове тов-во ім. Т. Шевченка, редагував «Записки» НТШ. Один з організаторів Національно-демократичної партії. Став доктором наук, професором. У 1917—1918 рр. очолював Українську Центральну Раду. Обраний Президентом УНР. Автор унікальної «Історії України—Русі» в 11 т. і ще близько 2 тис. наукових праць.

 

 

380

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

суспільства). Право визнавалося ним як єдність норм, що виражають соціальну солідарність об'єднаних в націю людей. Воно гарантується усією сумою соціально-психологічних сил у громадянському суспільстві. Примус — лише різновид гарантій. Право — чинник і атрибут усякого державного укладу. Грушевський обґрунтовував закономірність вимоги демократизації влади, гласності правових норм, необхідність розробки «виробничого права», «комунального права», закріпляючого соціально-економічні права, утверджував постулат: «права мають відповідати Ш обов'язкам, а обов'язки — правам». Дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом» мислитель вважав ознакою демократичного суспільства.

Вже на початку XX ст. Грушевський концептуально сформулював доктрину національно-територіальної децентралізації Росії і створення культурно-національних автономій, у т.ч. України. З падінням царату 1917 р. Грушевський відстоював принцип федералізму, національно-територіальну автономію України. «...Ми розглядаємо федерацію не як шлях до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і у майбутньому — до федерації всього світу». Українська автономія, вважав вчений, «має бути організована на основах широкого демократичного (не цензованого) громадянського самопорядкування, від самого споду («дрібні земські одиниці») аж до верху — до українського сейму. Вона має вирішити у себе вдома всякі свої справи — економічні, культурні, політичні, содержувати своє військо, роз-поряджати своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати своє законодавство, адміністрацію і суд». Грушевський відстоював широкі права і свободи національних меншин, що проживали в Україні, був рішучим противником етнічної державності.

Очолюючи комісію Центральної Ради з розробки проекту автономного статусу України, Грушевський сформулював концепцію майбутнього Основного закону УНР. У проекті Конституції закріплювалася орієнтація на широкий демократизм, поділ влади — законодавчу, виконавчу, судову. Україна стала б класичною парламентською республікою із широким місцевим само-

 

 

381

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

____________________________________________________________________

врядуванням. Грушевський залишався вірним традиції, закладеної Кирило-Мефодіївським братством — не сприймав «поліцейсько-бюрократичного устрою», залишаючи «адміністрації міністеріальній» лише функції координації, контролю і «заповнення тих прогалин, які можуть виявитись у діяльності органів самоврядування». За умови гострої соціально-політичної кризи і громадянської війни така модель управління не мала шансів реалізації. Оцінюючи Основний закон, він підкреслював його посередній характер — «між готовими шаблонами західно-європейської демократії» і «новим соціалістичним змістом», писав про необхідність взяти на озброєння «диктатуру трудового на-роду» у формі «радянської соціалістичної республіки».

Таким чином, сутність держави, її функції розумілися Грушевським на європейському рівні, але соціалістичні, народницькі переконання схиляли його до соціалістичного типу державності як альтернативи «буржуазній парламентарній республіці». Правильно відзначаючи реальні недоліки останньої, застерігаючи від сліпого копіювання парламентаризму, він напрочуд далекоглядно позначив багато болючих точок виборчого процесу. Писав про можливість впливу адміністрації, що використовує усякі формальності, на хід і результати виборів — «від грубих виборчих розбоїв до дуже тонких і вирафіновано підступних, в'їдливих штучок, котрими кандидат більшості... несподівано для себе, може опинитися зовсім за стартом, а кандидат меншости вийти кандидатом більшості і т. д., і т. д.». Такі недоліки виборчого процесу, на його думку, приховують небезпеку «виборчої апатії абсентеїзму, зневіри взагалі в партійну політику, парламентаризм».

М. Грушевський був впевнений: «Нова Україна має постати демократичною республікою, в якій були б гарантовані всі права і свободи», забезпечена «рівність всіх людей». Однак вирішити цю проблему діячам Центральної Ради не вдалося. Уроки поразки однак не перекреслюють позитивів у політичній програмі Грушевського, його підходів до завдання створення громадянського суспільства й правової демократичної і соціальної держави, пріоритету основних прав людини, національної рівноправності. Дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом» мислитель вважав ознакою демократичного суспільства.

 

 

 

382

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Разом з М. С. Грушевським активно відроджував українську державність Володимир Винниченко (1880—1951)1.

Починаючи з ранніх своїх творів, темою творчості Винниченко обрав проблему людської гідності, заперечення «обов'язків з примусу» над людиною. В ім'я людської особистості відстоював індивідуальність, неповторність власного «Я» людини; був твердо переконаний, що неможливо перебудувати моральний світ людини, царство обману, насильства, неправди, експлуатації засобами тієї ж неправди і несправедливості. Виступав, за моральну політику, висував етичну максиму «чесність із собою». У творчості письменника проявився синтез думки і почуття художника, політика. «Я щиро і гаряче протестував проти соціальних несправедливостей, в ім'я цього протесту йшов у в'язницю, готовий був йти на смерть за торжество своїх політичних і соціальних переконань».

У національному відродженні найбільш радикальним шляхом Винниченко вважав шлях «революційної демократії», який .відкриває перспективи соціального розкріпачення, наділення 'селян землею і розвиток продуктивних сил, самоврядування на місцях і самоврядування націй. З весни 1917 р. ця ідея, писав пізніше автор «Відродження нації», конкретизувалася в двох завданнях: досягнення національної державності і швидкий суспільний прогрес на шляху до моделі західно-європейської соціал-демократії. Акцент ставився на першому завданні як передумові другого. Відродження національної державності Винниченко, слідом за Грушевським, вважав найбільш доцільним починати зі створення широкої національно-територіальної автономії України в складі демократичної федеративної Російської республіки.

_______________________________________----

1 Винниченко Володимир Кирилович народився на Херсонщині в родині чабана. 1901 р. поступив на юридичний фак-т Київського ун-ту. Став членом РУП. Був виключений з ун-ту, заарештований і ув'язнений. Став одним із засновників УСДРП. Ще студентом став популярним письменником завдяки оповіданням з народного життя. У 1917—1919 рр. — заступник голови Центральної Ради, голова Генерального Секретаріату, Директорії.

Основні публіцистичні твори Винниченка: «Відродження нації» (1920 г.), «Заповіт борцям за визволення» (1949 р.). Його художні твори видавалися у 20-ті рр. у 28 томах.    ;

 

 

383

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Такі теоретичні розрахунки пояснюють зволікання і непослідовність діячів Центральної Ради в здійсненні соціально-економічних перетворень, наївну недооцінку централізованого управління, регулярної армії і т.д. Пізніше Винниченко визнав ці фатальні помилки і зробив висновок: «Відродження української нації в національній сфері, — писав він у 1920 р. — йшло й йтиме в гармонії з соціальним визволенням. Це й є аксіома трьохлітнього досвіду нашої революції». Опору національного визволення слід, на його думку, шукати в народі і насамперед — піти назустріч його одвічним соціально-економічним прагненням — «Вільна Україна без холопа і пана» і однобічне визволення розвинути у всебічне.

«Революційна демократія», за Винниченком, не терпить насильства. Він вважав передчасним курс більшовиків на соціалістичну революцію, а їх ідею диктатури пролетаріату — непридатною в селянській Україні. Водночас у Декларації Директорії 1918 р. проголошувалося: влада в УНР повинна належати класам трудящим — «робітництву й селянству, ... класи не трудові, експлуататорські не мають права голосу в порядкуванні державою». Такий ідеал «державного соціалізму» виключав верховенство права, прав і свобод людини в державі. Час розсіяв ілюзії Винниченко і відносно «демократичної федерації» у радянській Росії. Однак його всі роки не полишала віра у світле майбутнє України, у неминучий розпад СРСР. «...Героїчний період нашого відродження ще не скінчився».

Висновки

Таким чином, перші десятиліття XX ст. були позначені плідними спробами діячів національного відродження України осмислити нові політичні і геополітичні реалії, що склались в Україні, Росії, Європі. Жоден з основних напрямів державно-правових концепцій в умовах, що склалися, не мав ніяких або близьких перспектив втілення через нове розмежування України, перемогу більшовизму в більшій її частині та в Росії. Проте далекоглядними і багато в чому випереджаючими свій час можна назвати конституційний проект С. Дністрянського,

 

 

384

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ідеї самостійності України М. Міхновського, В. Старосольського, О. Бочковського («нація-держава»), громадянського суспільства, прав і свобод людини В. Липинського, концепції федерації, місцевого самоврядування, парламентаризму, демократичного виборчого процесу, принципів поділу влади та гармонізації прав і обов'язків громадян в державі творця новітньої концепції суспільної історії України М. Грушевського, ідеї «Вільної України без холопа і пана» В. Винниченка, соціальної справедливості М. Туган-Барановського. Навіть консервативні націоналістичні концепції української державності будили національну свідомість, патріотизм, пам'ять про державницькі традиції волелюбного народу.        

 

 

 

385

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

⇐ Предыдущая47484950515253545556Следующая ⇒

Поделиться: