Соціологічна юриспруденція

Як напрямок у сучасній теорії права і держави соціологічна юриспруденція з'явилася, по-перше, під впливом соціології, що виділилася наприкінці XIX ст. у самостійну науку, методи якої одержали значне поширення в суспільних дисциплінах. По-друге, у зв'язку з потребою в цілеспрямованому вивченні і використанні права як інструменту регулювання і соціального контролю, недопущення соціальних потрясінь. По-третє, в противагу соціально-позитивістському правознавству, соціологічна юриспруденція розвиває ідеї солідаризму, уявлення про особливу практичність права у справі стримування і попередження суспільних розбіжностей і конфліктів. Вона акцентує увагу не на тому, що є право, а на тому, як право діє. її представники закликали шукати право в житті, суспільних відносинах.

 

 

413

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Засновником соціології права, школи «вільного права» називають нашого співвітчизника Євгена Ерліха (1862—1922)1.

У передмові до «Основ соціології права» Ерліх резюмує головний зміст книги: «Центр ваги розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, знаходиться не в законодавстві, не в юриспруденції чи судочинстві, а в самім суспільстві». Отже, право коріниться не в текстах законів, не в судових прецедентах, а в житті суспільства. Право, згідно з Ерліхом, — «загальний регулятор поведінки людей». Наука про право є частиною теоретичної науки про суспільство. «Соціологія права — це наукове вчення про право». Перше і найважливіше її завдання — визначати і систематизувати ті складові частини права, які регулюють відносини в суспільстві.

Вихідні начала самого права, пише Ерліх, варто шукати в утворюючих суспільство об'єднаннях і союзах, таких як родина, торгові товариства, громада, держава. «Щоб зрозуміти витоки, розвиток і сутність права, слід насамперед вивчити порядок, що існує в суспільних союзах. Причина невдач усіх попередніх спроб пояснити право полягала в тому, що вони виходили від правових предписань, а не з цього порядку». Отже, і в далекому минулому, і в сучасному суспільстві право, за Ерліхом, являло собою порядок, що існував у родах, родинах, а також у нормах і предписаннях, які визначають внутрішній лад союзів і об'єднань (договорах, статутах, угодах). Ці норми і предписання («суспільне право») утворять, за його вченням, право першого порядку. Все приватне право є не що інше, як право об'єднань.

Для охорони його норм і регулювання спірних відносин існують «норми рішень», утворюючих право другого порядку. Ці норми створюються діяльністю держави і юристів. До права другого порядку відносяться кримінальне, процесуальне, поліцейське право, які не регулюють життя, а повинні лише підтримувати і захищати організаційні норми. Якщо громадянський і

_________________________________________           

1. Ерліх Євген народився в Чернівцях. 1886 р. закінчив Віденський ун-т. Згодом — доктор права. Багато років викладав у Чернівецькому ун-ті. З 1901 р. — декан юридичного ф-ту, у 1906—1914 — ректор ун-ту. Автор праць: «Мовчазне волевиявлення» (1893 р.), «Примусове й непримусове право у цивільному кодексі Німецької імперії» (1900 р.), «Основи соціології права» (1913 р.) та ін. Остання робота вийшла англійською мовою з передмовою Р. Паунда (1933 р.) .

 

 

 

г 414

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

торговий кодекси не дають конкретних предписань до вирішення даного конфлікту, то слід звертатися до статуту даного об'єднання чи союзу, тобто до правових норм союзу, які мають пряме відношення до даного правового факту. Наслідком взаємодії цього суспільного права, державного права і права юристів і є «живе право» — не встановлене правовими положеннями, але пануюче в суспільстві. Живе право, визначає Ерліх, «є внутрішній розпорядок людських союзів» — вільних об'єднань членів громадянського суспільства, захищених державою.

Тому закон, за Ерліхом, не стільки право, скільки засіб забезпечення права: застосування закону повинне бути підлегле тільки цій меті. У правосудді вирішальна роль належить не «мертвим параграфам закону», вважає Ерліх, а вільному слову юристів, свободі суддівського розсуду, «свободному підходу до права».

Вчення Ерліха вплинуло на соціологічну юриспруденцію Р. Паунда, а ідея «вільного права» — на реалістичну школу права.

Німецький юрист, соціолог, економіст і історик Макс Вебер (1864—1920) вважав закономірним у сучасному розвитку права його раціоналізацію і систематизацію, «зростаючу передбачуваність, функціонування правосуддя». У своїй роботі «Соціологія права» він вважав цю властивість права однією з найважливіших передумов до розвитку підприємств капіталістичного типу, які потребують юридичної «безпеки руху». На його думку, обсяг і межі вільної оцінки доказів визначаються в першу чергу «інтересами (грошового) обігу, тобто економічним моментом». Раціоналізація права особливо помітна в сфері матеріального права — «все більшим звертанням до логічного тлумачення змісту як самих правових норм, так і, насамперед, угод». Вебер вважав, що і за межами товарного обігу раціоналізація права «на перший план усюди висуває на місце оцінки зовнішнього ходу речей скоріше напрям думок як власне значимий фактор».

Таким чином, соціологія права, за Вебером, все більше виявляє його раціоналізацію, логічне, вільне тлумачення правовідносин.

Для Дюркгейма право являє собою найбільш стійку форму організації суспільства: «право відтворює основні форми соціальної солідарності». Видам права (публічне, приватне, криміначь-

 

 

415

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

не), на його думку, відповідають різні види суспільної солідарності. «Для того щоб зникли вбивці, потрібно, щоб збільшилася відраза до пролитої крові в тих соціальних шарах, з яких формуються ряди вбивць, а для цього потрібно, щоб вона збільшилася у всім суспільстві». Злочин трактувався французьким соціологом як дія, що суперечить колективній свідомості.

Однак найбільше поширення соціологічна юриспруденція одержала в США. Послідовник Ерліха Роско Паунд (1870—1964) в узагальнюючій п'ятитомній монографії «Юриспруденція» (1959 р.) суть нового підходу в соціологи права бачив у «інструментальному прагматичному підході» до вивчення права.

Слідуючи принципу прагматизму, доцільності права, Паунд закликав юристів не обмежуватися вивченням «права в книгах» (тобто права в законі, у нормативних актах), а звернутися до аналізу «права в дії». Юристи повинні показати, як воно реально функціонує і впливає на поведінку людей.

Право, за Паундом, — інструмент соціального контролю, один зі способів контролю за поведінкою людей нарівні з релігією, мораллю, звичаями і т.п. Він підкреслював, що юристу необхідно знати суміжні наукові дисципліни і вміти застосовувати їх методи при дослідженні права в контексті соціальних відносин. Право, правотворчість має метою забезпечити юридичний захист, компроміс і гармонію людських інтересів.

Право в дії, згідно з Паундом, має три аспекти. По-перше, — це правовий порядок, або режим регулювання соціальних відносин за допомогою систематичного й упорядкованого застосування сили органами держави. По-друге, правом називають офіційні джерела, які служать керівництвом при винесенні судових і адміністративних рішень. По-третє, право є судовий і адміністративний процес (правозастосовча діяльність у суді й адміністрації). Ці визначення і дають розуміння права як «високоспеціалізованої форми соціального контролю, здійснюваного на основі владних предписань у рамках судового й адміністративного процесу».

Таким чином, американський теоретик, як і інші прихильники прагматичної юриспруденції, прагнув розкрити не сутність права, а сукупність його значень, соціологічних, нормативних і практико-процесуальних уявлень про право. Ці ідеї одержали назву багатоаспектного підходу до вивчення права.

 

 

 

416

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Р. Паунд весь час підкреслював, що право повинне служити не роз'єднанню членів суспільства, а, навпаки, зміцненню згоди і кооперації між ними. «Ми хочемо вивчати правопорядок, замість того, щоб вести суперечки про природу права». Тому мета права, за Паундом, — улагоджування соціальних конфліктів і досягнення цивілізованих відносин між людьми. «Намітилася тенденція до того, щоб усвідомлено направити політичні і правові інститути на утвердження загальнолюдських цілей».І юриспруденція покликана стати «юридичною соціальною інженерією», що виключає активне втручання держави в сферу приватних інтересів.       

Ідея соціального контролю за допомогою права припускає, на думку американського теоретика соціологічної юриспруденції, стабільність права, однак враховуючу зміни умов життя суспільства («правовий порядок повинен бути настільки ж змінюваним, наскільки стабільним»). Правопорядок повинен постійно «переглядатися відповідно до змін у суспільному житті, яке він повинен регулювати». Паунд передбачав розширити повноваження суддів, надати їм свободу розсуду з вирішення певних суперечок, що вимагають моральної оцінки поведінки сторін, застосування принципу справедливості. При цьому дискреційні повноваження судів не повинні були поширюватися на відносини приватної власності й комерційних угод. Таким чином, ключова роль у досягненні соціальної рівноваги ним відводилась судам.

Концепція Паунда була сприйнята багатьма його учнями в Гарвардській школі права, знайшла широкий відгук у американських суддів, у т.ч. Верховного суду США.

Реалістична теорія права

    У 1930 р. у США була опублікована книга «Судові рішення і матеріали по справах про купівлю-продаж», курс лекцій «Кущ ожини» К. Ллевеліна і монографія «Право і сучаснасвідомість» Дж. Френка, що принесли їм широку популярність і викликали бурю в академічних колах. Вони зіграли величезнуроль у розвитку американської юриспруденції, поклавши початок формуванню правового реалізму як доктрини. У чому її сутність?       

 

 

417

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Карл Ллевелін (1893—1962), викладач Колумбійського університету, і Джером Френк (1889—1957), адвокат з Чикаго, будували свою доктрину правового реалізму на принципах прагматизму, поєднання соціологічногоі психологічного підходів до вивчення права. Вони піддали критиці юридичний позитивізм і закликали досліджувати не тільки правові норми, встановлені в законах і судових рішеннях, але й сам процес впливу права на поведінку людей. За їх загальною думкою, формально-догматичні прийоми вивчення правових актів вже не відповідають вимогам сучасної науки: вони повинні бути «ретельно вивчені, — писав Ллевелін, — з погляду інструменталізму, під кутом зору їх прагматичного і соціально-психологічного змісту». Саме судова й адміністративна практика утворює, на його думку, «кістяк правової системи». Юристам слід не сперечатися про зміст загальних принципів і норм права, а насамперед узагальнити існуючу юридичну практику.

Діюче право, відповідно до поглядів реалістів, створюється не законодавчим шляхом (воно містить лише загальні приписи і норми, які швидко відстають від життя), а судовими й адміністративними органами в ході вирішення справ і конкретних суперечок між людьми. «Сферою права, — писав Ллевелін, — є діяльність, що відноситься до вирішення спорів. А люди, здійснюючі цю діяльність за посадою, будь-то судді, шерифи, чиновники, тюремники чи юристи, є офіційними виразниками права. Те, що ці посадові особи вирішують стосовно спорів, і є, на мою думку, саме право». Правові норми, вторив йому Френк, «не діють самі по собі». Вони містять певні ідеали, втілюють соціальну політику держави, проте вони не породжують у індивідів суб'єктивних прав доти, поки не будуть застосовані в рішенні з конкретної справи. «Право складається з рішень, а не з норм. Якщо це так, то суддя створює право всякий раз, коли вирішує справу».

Таким чином, під правом реалісти розуміли сукупність індивідуальних предписань, тобто правил поведінки, установлених компетентними органами держави стосовно конкретних ситуацій.

Дж. Френк визнає фундаментальні принципи природного права як основу сучасної цивілізації, але вважає за необхідне наблизити юридичну систему «до прийнятих в суспільстві способів рішення проблем справедливості». Дія високоморальних норм

 

 

 

 418

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

тоді набирає сили, коли суддя, завдяки своїй психології, інтуїції, виносить правильне рішення. Реалісти стверджували, що суддя, розглядаючи справу, спочатку приймає рішення за інтуїцією і тільки потім підшукує для нього аргументи за допомогою логічних умозаключень, посилань на статті закону, прецеденти і т.д. їх інтерес до інтуїтивної стадії судочинства був продиктований «прагненням спростувати концепції юридичного позитивізму, а який зводив процес судового розгляду до логічних операцій підім ведення конкретного випадку чи суперечки під абстрактні норми права.       

Своєрідність реалістичної доктрини права полягає, таким чином, в тому, що практико-прикладна проблематика в ній превалює над теоретичним змістом. Основні думки сучасних реалістів можна звести до трьох тез: 1) позитивний юридичний матеріал практично завжди є недостатнім, щоб наслідок кожної конкретної справи на рівні винесення рішення і апеляції був визначений логічно; 2) у таких випадках судді вирішують правові спори з допомогою досвіду суддівського розсуду; 3) у невизначених випадках судові рішення можуть бути результатом політичних і моральних, а не юридичних міркувань судді.

        

    § 8. Юридичний позитивізм.

    Нормативна теорія Г. Кельзена     

    Своїми витоками нормативна теорія права має юридичний позитивізм XIX ст. (Дж. Остін). її родоначальником був австрійський юрист Ганс Кельзен (1881—1973), з 1940 р. жив у США. Його основна праця «Чиста теорія права» (1934 р., 2-е розширене вид. 1960 р.) містить виклад суті нормативізму, поглядів на державу і право.

 Чисте вчення про право, пояснює Кельзен, є теорія позитивного п рава: «позитивного права взагалі, а не якого-небудь конкретного правопорядку». Воно називається «чистим» тому, що займається одним тільки правом, його юридичним (нормативним) змістом і «очищає пізнаваний предмет від усього, що не є право в точному значенні». Воно прагне звільнити правознавство від усіх чужих йому елементів. Чистота теорії права Кельзена припускає

 

 

 

419

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

звільнення юриспруденції від запозичень з інших наук і виключає з неї ідеологічні оцінки, маючи завдання деідеологізації правознавства, створення суворо об'єктивної науки про право і державу. «Чиста теорія прагне перебороти ідеологічні тенденції й описати право таким, яким воно є, не займаючись його виправданням чи критикою». Кельзен уявляє теорію права відособленою від моральної філософії, як науку емпіричну і «соціально-технічну», а юриспруденцію — вільну від політики.

Таким чином, предметом вивчення теорії права, за Кельзеном, є законодавчі норми, правопорядок, відносини між різними  правопорядками. Мета теорії — забезпечити юриста (правознавця і практика) розумінням і описом позитивного права.

Право Кельзен визначає як «нормативний примусовий порядок», як «систему норм, що регулюють людську поведінку», здійснюваних у примусовому порядку (на відміну від релігії, моралі). Норма, що являє собою підставу дійсності іншої норми, є стосовно неї вищою нормою. Згідно з Кельзеном, вони в національних правових системах погоджені між собою й утворюють  сувору ієрархію у вигляді піраміди норм. На вершині цієї піраміди знаходиться основна норма — загальне джерело всіх норм. Нижче слідують загальні норми (закони, урядові норми, нижчих органів влади тощо), встановлені в законодавчому порядку чи шляхом звичаю. «Норма» — це смисл акту, який предписує, дозволяє чи уповноважує певну поведінку. Нарешті, підвалину піраміди норм, її останню ступінь, складають індивідуальні норми, створювані судовими й адміністративними органами при вирішенні конкретних справ. «Всі норми, дійсність яких можна вивести з однієї і тієї ж основної норми, створюють систему норм,  нормативний порядок».

Сутність основної норми повинна усвідомлюватися як безпосередньо зв'язана з конституцією, прийнятою в державі, і створеним нею правопорядком. Зміст основної норми зводиться до формули: «Належить поводитися так, як предписує саме ця конституція». Вона придає нашим уявленням про легітимність існуючого правопорядку логічно завершену форму. Отже, в теорії Кельзена поняття права охоплює не лише загальнообов'язкові норми, установлені державною владою, але і процес їх реалізації на практиці. «Застосування права є також і створення права», — підкреслював теоретик нормативізму.

 

 

420

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Держава, за Кельзеном, конституюється правопорядком. Держава і право — тотожні. «У своїй якості політичної організації "держава є правопорядок», «централізований порядок примусу», «державний правопорядок». Таким чином, держава виступає тут у двох вимірах: як панування і як право («правова функція»). І хоча право і влада не те саме, само по собі право не може існувати без влади, а тому право, відповідно до «чистої теорії права», є «специфічний порядок чи організація влади».

Форма державності, пише Кельзен, «є всього лише окремий випадок форми права взагалі». Поняттям «форма державності» позначається спосіб створення як загальних норм у сфері законодавчої діяльності, регульованої конституцією, так і створення індивідуальних норм «у випадку адміністративного акту, судового рішення чи угоди». Якщо держава розуміється як правопорядок, робить висновок Кельзен, тоді будь-яка держава, включаючи авторитарну, є правовою, адже «держава, не підлегла праву, немислима». «Порядок Республіки Рад слід розуміти як правовий порядок точно так само, як порядок фашистської Італії чи демократичної капіталістичної Франції».

У дійсності правова держава, як особливий тип держави, це щїише та, на думку Кельзена, яка відповідає вимогам демократії і правової безпеки. Отже, правова держава — «відносно централізований правопорядок, відповідно до якого відправлення правосуддя і управління ґрунтується на законах (тобто на загальних правових нормах), прийнятих обраним народом парламентом за участю чи без участі глави держави; члени уряду відповідальні за свої акти; суди незалежні; а також гарантуються певні громадянські свободи, особливо свобода віросповідань, свобода совісті і слова».

Теорія основної норми Кельзена включає й основну норму міжнародного права як підставу міжнародного правопорядку. Ідеї верховенства міжнародного права над законодавством держав, встановлення інститутів конституційного контролю одержали значне поширення в сучасному світі і відображення в Конституції України 1996 р. (ст. 18, 55 ч. 4, 147 та ін.). Під впливом нормативізму правознавці стали приділяти більше уваги протиріччям, пробілам у праві, створенню стрункої системи законодавства, формалізації права.  

 

 

421

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Різновидом юридичного позитивізму другої половини XX ст. була концепція англійського правознавця, творця лінгвістичної теорії права Х'юберта Харта (1907—1992). У книзі «Концепція права» (1961 р., укр.вид. 1998 р.) він, підтвердивши неспроможність простої моделі права Дж. Остіна як веління суверена, так само рішуче відокремлював право від моралі. На його думку, право підлягає вивченню як система логічно взаємозв'язаних норм («первинних» і «вторинних» правил — законодавчих установлень, правил визнання, правил зміни і правил винесення судового рішення), в рамках якої будь-яке юридично значиме рішення може бути виведене за допомогою логічних операцій без звертання до соціальних, політичних і моральних обґрунтувань. Тому проблема справедливості чи несправедливості позитивного закону знаходиться поза сферою правознавства. Згодом погляди Харта на право еволюціонували. Зокрема, він визнав, що розвиток права і моралі взаємозалежні, а концепції природного права не ворожі юридичному позитивізму («Ессе з юриспруденції і філософії», 1983 р.).

Сьогодні в західному правознавстві яскраво виражено процес зближення, конвергенції юридичного позитивізму і теорій природного права. Тепер жоден позитивіст не заперечує моральної сторони у змісті права. Позитивізм лише пропонує свій погляд на право, необхідність і важливість якого постійно відчувається. При цьому позитивісти беззастережно поділяють ліберальні цінності, що дозволяє їм розрізняти правові й неправові нормативні системи («Positivism to day», 1996).

 

⇐ Предыдущая49505152535455565758Следующая ⇒

Поделиться: