Способи попередження професійного вигорання

Важливою і першочерговою стратегією запобігання вигорянню є знання його джерел і ознак. Оскільки розв'язання проблеми не завжди очевидне і легко здійсненне, зупинимося спочатку на причинах, що приводять до виникнення проблеми.

Як відомо, схильність до емоційного вигоряння спостерігається не у всіх. Існує ряд особистісних чинників, що впливають певний чином на розвиток синдрому вигоряння: екстраверсія-інтроверсія, реактивність, стать, вік, стаж, рівень самооцінки, тип реакції на стрес, сила нервової системи, рівень емпатії, мотивація, стиль керівництва, ступінь тривожності, стиль поведінки в стресовій ситуації тощо. У літе­ратурі також відмічається позитивний зв’язок синдрому пси­хічного вигоряння з рольовими і організаційними чинниками [35].

Особи, що “вигоріли” на роботі, часто починають трудитися, маючи високі ідеали і самі кращі наміри. У ході своєї роботи вони розуміють, що впливають дуже слабо на життя людей, яким хочуть допомогти, що проблеми, які вони намагаються вирішити, такі серйозні, а задачі такі важкі, що їм ніколи не вдасться добитися повного успіху. Робота стає для них тягарем: вони можуть зривати свої почуття на людях або, навпаки, стримують свої емоції, поводившись холодно і відсторонено. Для відновлення і підвищення працездатності, продовження професійного довголіття знання про профілактику і усунення виявів психічного вигоряння необхідні всім. Працівники можуть уникнути вигоряння, якщо навчаться реалістично підходити до своєї діяльності і цілей, будуть сприяти зміні характеру або організації своєї роботи, давати обдумані зобов'язання, старатися відділяти своє особисте життя від роботи і формувати інтереси, що не стосуються власної професії.

Натомість останніми роками набула поширення концепція професійного розвитку людини, згідно з якою найбільша здатність людини до конкретної професії виявляється відповідно до усталених для цієї професії індивідуальних і змінних рис особистості. До усталених індивідуальних якостей енергетичного характеру дослідниця відносить толерантність і гнучкість, риси, які виявляються у сфері міжособистісних стосунків і мають суттєве значення для динаміки процесу формування етичної компетентності.

Сталі та змінні індивідуальні риси особистості мають утворювати комплекс регулюючих рис педагога в системі його суб’єктно-об’єктних взаємин з усіма учасниками навчально-виховного процесу. Мінімізація кількісно-якісного показника толерантності та гнучкості майбутнього педагога повинна компенсуватися розвитком інших складових етичної компетентності.

Сформованість професійної компетентності залежно від індивідуаль­них рис майстрів виробничого навчання. Педагогічна діяльність у цілому й компетентність як її базовий компонент залежать від індивідуально-психологічних особливостей учителя. Значення має якісна сторона нейродинамічних, сенсорних, вербально-логічних та інших психічних функцій, а також органічні потреби особистості, результат взаємодії яких виявляється у темпераменті та задатках. Від міцності нервової системи (збудженість, врівноваженість, рухливість) залежать такі важливі складові етичної компетентності, як оптимістичний настрій протягом тривалого часу, стриманість у конфліктах і ситуаціях інтенсивного збудження, емоційна стабільність, виваженість у прийнятті рішень, динамічність тощо.

У дослідженнях В. Сластьоніна доводиться, що однакового рівня педагогічної діяльності можуть досягти вчителі з різними ступенями визначеності міцності, врівноваженості й рухливості нервових процесів. Учений стверджує, що у процесі професійної діяльності відбувається компенсація типологічних якостей, яка уможливлює набуття професійності різними вчителями власним шляхом.

З іншої точки зору найбільша здатність людини до конкретної професії виявляється відповідно до усталених для цієї професії індивідуальних і змінних рис особистості. До усталених індивідуальних якостей енергетичного характеру відносять толерантність і гнучкість, риси, які виявляються у сфері міжособистісних стосунків і мають суттєве значення для динаміки процесу формування етичної компетентності. Толерантність визначає діапазон зовнішнього впливу на особистість, якому вона не чинить спротиву. Людина, яка має свободу вибору, надає перевагу ситуаціям у межах її толерантності, а з примусовими ситуаціями вона погоджується лише у рамках своєї гнучкості. З толерантними легко спілкуватися, вони поблажливі, доброзичливі до оточуючих.

Останніми роками у психолого-педагогічній літературі все частіше висловлюється думка, що професійні якості педагога значною мірою зумовлені його індивідуальним і життєвим досвідом, здобутим у дитинстві. У дослідженнях К. Бютнера стверджується, що досвід і переживання, які дістала дитина у процесі навчання, визначають подальші думки і почуття людини у дорослому віці. Це положення можна екстраполювати і на особливості вияву етичної компетентності. Негативний вплив досвіду, здобутого у дитинстві, відображається на особливостях педагогічної взаємодії майстра виробничого навчання з вихованцями. Особистість учителя породжує в дитячих групах гострі соціальні проблеми через специфічні способи сприйняття і реакції, несвідомі повторення його власних неприємних переживань. Причиною проявів неетичної поведінки майстра виробничого навчання може бути перенесення власних проблем дитинства на особистість учня, що є наслідком перекручування в інтерпретації вчинків дітей. Усвідомлення дитячих труднощів і проблем допоможе педагогу глибше зрозуміти причини конфліктів у взаємодії з дітьми, збагнути, що джерелом багатьох із них є він сам. Необхідно зазначити також, що від рівня сформованості моральної свідомості майбутнього майстра виробничого навчання на момент вступу до вищого навчального закладу залежить динаміка його етичної компетентності у професійно-особистісних межах. Сформованість інтегративних характеристик – ціннісних орієнтацій, професійної мотивації, особистісної позиції, позитивної “Я-концепції” – є внутрішньою детермінантою професійно-етичного розвитку майбутнього вчителя.

Узагальнюючи багаторічні спостереження і практичний досвід керівництва великими педагогічними колективами, прийшли до висновку, що всіх вчителів по цих ознаках приблизно, умовно, можна розділити на чотири групи: інтелектуальний тип, вольовий, емоційний, тип організатора. Зрозуміло, це відносний розподіл. Навчальна і позаурочна діяльність залежить від особистості майстра виробничого навчання, від його інтересів, схиль­ностей і т. д., в тому числі і від того, що називають типом професійного педагогічного характеру. Ці типи розподіляються в педагогічних колективах вельми нерівно­мірно. У молодших класах переважають емоційний і організаторський тип, в середніх - вольовий, а в старших - інтелектуальний. Загалом же серед педагогів панує вольовий тип.

Інтелектуальний тип характеризується схильністю до наукової роботи, передусім, в галузі свого предмета, до читання літератури, ведення записів, спостережень, до аналізу своєї діяльності, до створення нових форм позаурочний роботи і т. д. Наукові знання і інтелектуальний склад характеру – головний, хоч і не єдиний педагогічний аргумент, основна перевага в практичній роботі цього майстра виробничого навчання. Найбільш цінний і результативний цей стиль в роботі зі старшокласниками, особливо в індивідуальній або освітній діяльності, що проводиться в малих групових формах. Цим вчителям краще усього вдається ведення гуртків з вивченням визначених тем, заняття з окремими учнями по спеціальних індивідуальних програмах, читання наукових лекцій, випуск інформаційних бюлетенів і т. д.

Вольовий тип педагога характеризується чіткістю і організованістю в роботі, імперативним тоном у стосунках, підвищеною владністю, постійною вимогливістю до себе і до учнів. Представник цього типу менш схильний до роздумів і міркувань, але більш зібраний: в його професійному почерку переважають якості керівника, а не порадника, як у педагога інтелектуального типу. Часто поступаючись йому в глибині і обширність наукових інтересів, вольовий тип захоплює учнів упевненістю, більш швидким просуванням в практичній роботі. Цей вчитель особливо близький підліткам-хлопчикам, яких підкоряють його характер, тверда життєва позиція. Чим важчий і розкованіший вид роботи, тим яскравіше виявляється вольовий тип її керівника. Завдяки його вольовим зусиллям забезпечуються організація чіткого режиму продовженого дня, різноманітні масові заходи, а у позаурочний освітній роботі - складні краєзнавчий походи, створення живих кутків, будівництво метеоплощадок, оранжерей і теплиць, устрій виставок і т. д. У педагога цього типу сувора дисципліна. Сила і владність характеру підкоряють підлітків. У роботі зі старшокласниками вольовий тип зазнає часом чималих труднощі в роботі. Тут нерідко виникають конфліктні ситуації, частіше за все через недостатнє задоволення інтересів учнів в області новітніх наукових відкриттів, через відсутність такту, тонкості індивідуальних відносин між педагогами і учнями.

Емоційний тип педагога відрізняється підвищеною здатністю відчувати переживання учня, його духовний світ, настрої, складні моменти внутрішніх колізій і співпереживати в цьому учневі. Його домінуюча професійна риса - тонкість сприйняття емоційного життя вихованців. Це найбільш складний тип педагога-вихователя, справжнього скульптора характеру кожного з своїх учнів. Педагог емоційного типу успішніше працює з найбільш важкими учнями, домагаючись успіху там, де командний тон, апеляція до свідомості бувають повністю безрезультатними, а часом і безглуздими. Педагог, що володіє цим природним задарма (а інакше ми поки не можемо указати причину того або іншого складу педагогічного характеру, тим більше емоційного), легко справиться і з науково-освітньою роботою в області літератури, мистецтв, вивчення природи, де мир розуму і мир почуттів сполучаються в гармонічному сприйнятті прекрасного. Цікаво, що ніяких діагнозів для виявлення цього типу не треба - він там, де менше усього покарань і краща дисципліна у важких учнів. Вони йдуть до такого майстра виробничого навчання самі, без всякого примушення, і обличчя у них спокійні, радісні. Ці дитячі обличчя в якійсь мірі відображають і вигляд, і душевний настрій педагога. У позаурочний роботі навколо таких викладачів завжди панує пожвавлення, справжня атмосфера радісного відпочинку, очікування чогось ще більш цікавого. Тут потрібно відмітити одну важливу, на наш погляд, особливість; саму далеку передачу по віковій вертикалі (і вгору, і вниз) емоційних зарядів, вихідних від педагогів цього типу.

Організаторський тип - найбільш універсальний, а отже, і дуже цінний для будь-якої педагогічної роботи, особливо позаурочної. Як відомо, педагогічна діяльність є передусім організаторська, бо, організуючи життя і діяльність учнів, педагог тим самим забезпечує в заданому напрямі їх розвиток. Однак це дуже складний процес, часто неправомірно спрощується і вульгаризується. Педагог-організатор забезпечує найкращим чином міст між самостійністю дій учнів і доцільним їх напрямом: він організує педагогічно продуману систему виховуючої діяльності. Ось чому ці майстра виробничого навчання незамінні в організації режиму продовженого дня, гуртків, далеких походів, великих заходів, тематичних вечорів і т.д. На жаль, цих майстра виробничого навчання рідкі. Вони швидко висуваються на керівну роботу і виходять за межі конкретної виховної роботи з учнями. Педагог-організатор з'єднує в собі багато які здібності і уміння, важливі для педагогічної роботи: розподіл уваги, хорошу ділову пам'ять, знання учнів, передбачення, обачність, а головне - самостійність, ініціативу, творче відношення до роботи, без чого неможлива організація позаурочний діяльності великого числа учнів. Всі описані нами типи педагогів по-різному ведуть позаурочний заняття з учнями, прагнучи найбільш ефективно використати переваги своєї індивідуальності. Але всім ним повинне бути властиво одна загальна властивість - постійне прагнення як можна глибше проникнути в духовний світ своїх вихованців, без чого просто неможливо вести на високому педагогічному рівні позаурочний роботу [35].

Необхідне комплексне урахування чинників впливу на рівень професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Зауважимо, що у філософській літературі фактори трактуються як чинники, що спричиняють або гальмують той чи інший процес, як рушійні сили формування особистості. Прийнято виділяти об’єктивні (зовнішні, соціальні, інституціональні) та суб’єктивні (внутрішні, психологічні, особистісні) фактори. У сучасних умовах такими факторами є: соціально-економічна криза, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, гостра необхідність переводу економіки України на вищий рівень; зростання суспільних вимог до рівня економічних знань, умінь і навичок усіх учасників соціально-економічних процесів; потреба суспільства у спеціалістах, які вміють раціоналізувати не лише власну професійну діяльність, а й процеси пошуку та поглиблення узагальнених знань законів ринкової економіки; мають навички маркетингу, менеджменту, прийняття рішень в умовах невизначеності, інвестиційної діяльності; прагнуть розвитку рівня комунікативної, корпоративної та інформаційної культури, а також культури споживання; тенденція наростання процесу інформатизації суспільства, що породжує новий тип інформаційної культури; реформація структури суспільної свідомості, що породжує новий тип соціально-економічного мислення; трансформація системи суспільно-економічних відносин, що характеризується переходом від масового виробництва і масового споживання до індивідуалізації виробництва і споживання, а також породжує нові норми і принципи культури комунікації та корпоративних стосунків.

Під дією цих факторів відбувається зміна вимог суспільства до професійної компетентності фахівців, зростають потреби особистості в набутті конкурентоспроможних економічних знань, у розвитку якостей мислення, у формуванні нової системи культурних цінностей.

Вправа «Емоції»

Мета: навчитися замінювати негативні емоції позитивними

Хід вправи: психолог об'єднує учасників у дві групи за принципом «веселий — сумний». Усі сідають зручно відповідно за поділом. Група «сумних» отримує завдання невербально пока­зати вигляд сумної, у чомусь розчарованої лю­дини. Група «веселих» повинна знайти різні способи для того, щоб змінити стан сумного учасника, викликати в нього усмішку, активізу­вати його, не вдаючись до фізичного контакту. Потім групи міняються ролями.

Рефлексія: який ви обрали спосіб, щоб зміни­ти стан партнера? Кому не вдалося змінити стан свого сусіда і чому? Що ви відчували під час ви­конання цієї вправи?

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: