Три стадії прояву вигорання.

1. «Згасання емоцій» - коли зникає гострота почуттів. Начебто все нормально, але... нудно на душі.

2. Виникнення конфліктів з клієнтами. Спочатку вони приховані. їх жертвою, як правило, стає ні в чому не винна людина, що чекала від Професіонала допомоги або хоча б спів­чуття.

3. Втрата уявлень про цінності життя, тобто, стан, у якому «на все начхати». Людина може зберігати респектабельність а, не придивитися до неї. У неї відсутній погляд і крижане сер­це. Світ для неї байдужий.

Що призводить до синдрому професійного вигорання:

· одноманітність життя — дім—робота робоча дім;

· обмеженість у часі, гостра регламентація часу роботи, особливо, при нереальних термінах її виконання;

· бажання всім допомогти, всіх зробити щасливими;

· постійне зіткнення з негативними сторонами життя;

· великі емоційні витрати па роботі і невміння відновлю­ватися;

· робота з немотивованими клієнтами;

· напружені стосунки і конфлікти серед колег;

· особисті невирішені конфлікти, внутрішні і зовнішні (наприклад, сімейні);

· надмірна відповідальність за проблеми клієнта чи за сво­їх колег;

· небажання приймати відповідальність за свою роботу: «мені не, щастить тому, що клієнти опираються консу­льтуванню і не хочуть нічого змінювати в житті», «люди в нас не такі, як на Заході, і не звикли платити за консультування, хочуть отримувати допомогу безкоштовно, в усьому винна організація праці, а від мене нічого не залежить»: «у мене занадто багато клієнтів і мало часу для кожного з них».

Якщо працівник психологічної служби через свої невдачі чи погане самопочуття займає пасивну позицію, звинувачу­ючи когось із зовнішнього оточення, почуття безсилля і без­надійності від цього лише збільшується. Навішування ярли­ків на колег, клієнтів обмежує реальне сприйняття клієнта і веде до неефективної роботи, заважає допомогти клієнтові у Вирішенні його проблем і, в кінцевому результаті, призво­дить до маніпулювання, професійного звуження особистості, професійної сліпоти і до вирішення своїх власних проблем за рахунок клієнта.

Одним з найважливіших факторів ризику вважається особистісна незрілість психолога-консультанта та недостат­ня пропрацьованість його власних психологічних проблем. Не випадково обов'язковою умовою одержання ліцензії на заняття психоаналізом на Заході вважається триваючий до декількох років самоаналіз, спрямований на розв'язання вла­сних глибинних конфліктів. Як показують численні дослі­дження, на факультети психології зазвичай ідуть люди, які хочуть, насамперед, розібратися з власними проблемами. У роботі психолога існує дуже високий ризик потрапити в різні «пастки», розставлені його ж почуттями, мотивами і не до кінця усвідомленими завданнями.

Основні «пастки».

Амбіції, честолюбство та егоїзм — непропрацьовані якості, що призводять до професійного неврозу. Консультант, який має такі риси, намагається допомогти людям не заради них самих, а заради одержання задоволення від своєї влади, заради професійного кар'єрного росту. Честолюбство і ам­біції можуть призвести до фантомізації свідомості психоло­га. Психолог сприймається багатьма людьми як чарівник, зо­внішня сторона психологічного впливу здається звичайній людині магічною, доступною тільки професіоналу. Коли фа­нтом психолога («я можу те, чого не можуть інші: я бачу лю­дей наскрізь, я можу ними керувати») зіштовхується з фан­томом клієнта («він мені допоможе, він вирішить мої про­блеми»), відбувається фантомізація свідомості психолога, у нього виникає ілюзія власної могутності. Руйнування цієї ілюзії, що відбувається при зіткненні з життєвими реаліями, може супроводжуватися сильними психотравмами як пси­холога, так і клієнта, а також призводити до серйозних осо­бистісних деформацій.

Перфекціонізм, бажання усе робити відмінно, страх по­милитися призводять до напруження і помилок. Психологу варто розвинути в собі те, що А. Адлер назвав «мужністю недосконалості», тобто, уміння мужньо сприймати невдачу.

Генералізована професійна ідентичність, ототожнення себе з професійною діяльністю. Дане особистісне явище ви­никає в людей з підвищеною відповідальністю за справу, якою займаються. Такі психологи відчувають себе психологами скрізь: не тільки на робочому місці, але й у спілкуванні з ро­диною, у транспорті, з друзями, обираючи собі в якості хобі знову ж таки психологію.

Бажання поділитися своїми проблемами з клієнтом, як спосіб приєднання. Часто в психолога-початківця може ви­никати спокуса поділитися своєю проблемою і за допомогою цього швидше приєднатися до проблем клієнта, показати: «я такий, як і ти», спровокувати його на подальше саморозкрит­тя. Але існує небезпека перевантажити клієнта своїми труд­нощами, заразити тривогою.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: