Визначення вмісту газу і пари в повітрі

Прилади, які використовують для визначення вмісту газу і пари в повітрі, називаються газоаналізаторами. Переносний газоаналізатор типу ПГФ дає можливість визначити вміст горючих газів господарства, якщо люди там перебувають не постійно, — не менш як 3 м (до балок перекриття — 2,6 м).

Виробничі процеси, що супроводяться різким шумом або виділенням шкідливих газів, треба зосередити в окремих приміщеннях. Підлогу слід робити рівною і неслизькою. Якщо підлога холодна (цементована тощо), біля робочих місць кладуть дерев’яні решітки або килимки. Щоб запобігти протягам, біля зовнішніх входів і з’їздів виробничих приміщень влаштовують тамбури з самозакривними дверима.

Верстати, верстаки розміщують у приміщенні так, щоб між робочими місцями був прохід завширшки не менш як 1 м і не потрібно було переміщувати вантажі вантажопідйомними пристроями над робочими місцями. Треба також передбачити площадку біля робочих місць для складання вантажів, готових, деталей та ін.

Санітарно-побутові приміщення повинні бути на кожному підприємстві. Це — гардеробні з окремими шафочками для особистого одягу і для спецодягу, душові або умивальні з підігрітою водою, убиральні, приміщення для приймання їжі. Крім того, якщо на підприємстві працює понад 300 чоловік, повинен бути фельдшерський пункт охорони здоров’я; якщо в одній зміні працює 15 або більше жінок, потрібне приміщення для особистої гігієни жінки, якщо 100 і більше, то і приміщення для годування немовлят.

З улаштуванням і розрахунком вентиляції та опалення учні ознайомляться в курсі «Основи теплотехніки і застосування тепла в сільському господарстві», а з улаштуванням і розрахунком електричного освітлення — в курсі «Електричне освітлення і опромінення».

Нижче наведено лише санітарні вимоги до вентиляції, опалення, освітлення і розрахунок природного освітлення.

Вентиляцію передбачають у всіх виробничих приміщеннях незалежно від ступеня забруднення повітря. Вона може бути природною (провітрювання, витяжні шахти), механічною (вентилятори) або змішаною. Можна обмежитись провітрюванням приміщення, якщо в ньому на одного робітника припадає понад 40 м³ об’єму, і цього провітрювання досить для додержання норм на мікроклімат у робочій зоні.

Якщо під час роботи виділяються отруйні гази, пари, пил або багато тепла, виробництво розміщують в одноповерхових будинках (або на верхньому поверсі багатоповерхових), у приміщеннях, розташованих вздовж зовнішньої довшої стіни будинку, щоб забезпечити найкращі умови природної вентиляції. Коли за умовами технологічного процесу це зробити не можна, передбачають ще й штучну вентиляцію. У виробничих приміщеннях, де на одного працюючого припадає від 20 до 40 м³ об’єму, вентиляція повинна забезпечувати повітрообмін не менш як 20 м³/год на одного робітника. Коли на одного працюючого припадає менш як 20 м³, повітрообмін потрібен не менш як 30 м³/год, якщо цього досить для додержання норм на мікроклімат і на допустимий вміст отруйних речовин або пилу в повітрі робочої зони. Повітря, яке видаляють вентиляційними установками, перед викиданням в атмосферу треба очищати від пилу й отруйних речовин.

Опалення передбачають у побутових і тих виробничих приміщеннях, в яких люди перебувають під час роботи постійно, а тепла, що виділяється за умовами роботи, взимку недостатньо. Систему опалення вибирають залежно від приміщення (виробниче, побутове) і від наявності в приміщенні займистих газів, пилу, парів. Наприклад, при виділенні лише незаймистого і вибухобезпечного пилу, а також у цехах вуглепідготовки на електростанціях рекомендується парова, повітряна або водна система опалення, але допускається і пічне опалення, якщо площа підлоги опалюваних приміщень не більш як 500 м².

Освітлення виробничих приміщень проектують так, щоб воно сприяло найвищій продуктивності праці і зменшенню кількості нещасних випадків.

Природне освітлення будь-якої точки в приміщенні характеризується коефіцієнтом природної освітленості, який являє собою виражене в процентах відношення освітленості в цій точці до освітленості зовнішньої точки, що є на горизонтальній площині і освітлена розсіяним світлом усього небозводу. Для приміщень з боковим освітленням нормується мінімальне значення цього коефіцієнта (для точок, найвіддаленіших від вікон на висоті 1 м), а для приміщень з верхнім або комбінованим освітленням — середнє значення. Норми визначають для дев’яти розрядів виробничих приміщень за умовами роботи з точки зору освітлення. Наприклад, контрольні цехи електромашинобудівних заводів належать до другого розряду, складальні — до третього, ковальські цехи, а також машинні зали електростанцій — до п’ятого.

Значення коефіцієнта n для виробничих приміщень

Характеристика зорової роботи	Найменший розмір об’єкта розрізнення, мм	Розряд зорової роботи	Значення n, % при природному освітленні
			верхньому і комбінованому	боковому
Виконувана робота: найвищої точності дуже високої точності високої точності середньої точності малої точності груба Робота з самосвітними матеріалами і виробами в гарячих цехах Загальне спостереження за ходом виробничого процесу: постійне періодичне Робота на складах	Менше 0,15 Від 0,15 до 0,3 Від 0,3 до 0,5 Від 0,5 до 1 Від 1 до 5 Понад 5 — — — —	I II III IV V VI VII   VIII   IX	10 7 5 4 3 2 3   1 0,7 0,5	3,5 2,5 2 1,5 1 0,5 1   0,3 0,2 0,1

Вимірювання вібрацій

Для вимірювання параметрів вібрацій користуються приладом ИШВ-1 його характеристика повинна бути повністю лінійною. Перемикач ставлять у положення «Лін» (лінійна характеристика), а перемикач датчиковий — у положення «Датчик». До входу приладу приєднують п’єзоелектричні віброперетворювачі Д13 на частоти — 3000 Гц або Д28 — на частоти 20–10000 Гц. Коли на корпус перетворювача діють механічні коливання з прискоренням а, інерційна маса зазнає дії сили F = та, внаслідок чого п’єзокерамічні елементи зазнають деформації стиску, а на електродах їх виникають електричні заряди, прямо пропорційні діючому прискоренню. П’єзокерамічні елементи ввімкнуті паралельно між корпусом і контактом і підключаються до ИШВ-1 через спеціальну розетку. Для вимірювання рівня віброшвидкості (а не вібро­прискорення) між кабелем від цієї розетки і виходом ИШВ-1 за допомогою спеціального штекера вмикають особливий пристрій у вигляді невеликого циліндра — інтегратор.

Віброперетворювач Д13 прикріплюють на вібруючій поверхні шпилькою М-5, вкрученою у спеціально зроблене гніздо па цій поверхні (у перетворювача гніздо для цієї шпильки передбачено в основі), або болтом М-5.

Стендова перевірка устаткування полягає у вимірюванні вібро­швидкості при номінальному режимі роботи і сили натиску на рукоятки. У виробничих умовах вимірюють тільки віброшвидкість, але сила натиску повинна бути в межах 80–100 % максимальної, яка потрібна за паспортним режимом. Параметри вібрації вимірюють у напрямі найбільшої вібрації не менш як 3 рази і результати усереднюють арифметично.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: