Спецодяг та індивідуальні захисні засоби

Електрикам і представникам багатьох інших професій видають безплатно захисні засоби. На багатьох роботах видають спецодяг (комбінезони, халати тощо) і спецвзуття (наприклад, ґумові чоботи). Згідно з Державними стандартами, спецодяг класифікується і має умовні буквені позначення залежно від захисних властивостей. Наприклад, одяг, що захищає від забруднень, — З, від електричних полів — Еп, від нетоксичного пилу — Пп.

У наступних розділах будуть описані електротехнічні ізолюючі засоби. У цьому параграфі розглянемо лише деякі неелектротехнічні захисні засоби, якими іноді доводиться користуватися й електрикам.

Захисні окуляри застосовують під час заміни плавких запобіжників під напругою, під час паяння і зварювання проводів, обслуговування акумуляторів і заточування інструменту. Найчастіше потрібні окуляри закритого типу з боковими стінками, що мають невеликі вентиляційні отвори, які захищені лусочками від проникання всередину окулярів бризок рідини або розплавлених речовин. Перенісся окулярів повинно бути еластичним, а на голові їх прикріплюють наголовною стрічкою. Ці вимоги задовольняють захисні окуляри типу С-12 (мал. 2.5.1). Вони бувають з безбарвними скельцямиі зі світлофільтрами (для газорізальників та ін.).

Мал. 2.5.1. Основні типи захисних окулярів: а — С-12; б — ПО-3; в —закриті типу I ;
            г — С-1 («Льотні»); д — захисний щиток ЩН-7.

В окремих випадках застосовують й інші типи окулярів, наприклад герметичні (протидимові) типу ПО-3 під час робіт з кислотами і лугами або окуляри С-14 з світлофільтрами — для обслуговування установок ультрафіолетового опромінення. Для захисту від бризок їдких рідин краще застосовувати замість ПО-3 закриті захисні окуляри з органічного скла типу I або окуляри, що мають оправу з губчастої ґуми типу С-1. Можна застосовувати наголовний прозорий щиток з плексигласу ЩН-7, що захищає все обличчя, або маску С-40.

Для захисту від шкідливої дії шуму застосовують тампони з ультратонкої скловати («Беруші») або спеціальні навушники, наприклад, ВЦНИОТ-2 (мал. 2.5.2.). Їх використовують, зокрема, під час електро­монтажних робіт з пістолетами СМП-4, ПЦ-52 і з пороховим пресом ППО-95 для напресовування наконечників на алюмінієві проводи.

Протигази застосовують для захисту персоналу від задухи або отруєння газами і димом, що утворюються в закритих електричних розподільних пристроях (РП) під час аварій, які супроводяться горінням ізоляційних матеріалів і розплавленням металів. У закритих РП з постійним обслуговуванням до комплекту захисних засобів повинні входити ізолюючі протигази, наприклад шлангові протигази типу ПШ-1 (повітря подається з іншого приміщення по шлангу) або кисневі прилади КИП-8. Фільтруючі протигази непридатні, бо після аварії у повітрі РП може бути дуже мало кисню, а концентрація отруйних газів надто великою.

Під час деяких робіт застосовують також промислові фільтруючі протигази типів МК, БК, БКФ (відповідно мала коробка, велика, велика з фільтром проти диму або пилу), коробки яких залежно від концентрації газів і парів у повітрі можуть служити кілька місяців (БК) або тижнів (МК, БКФ), а залежно від вмісту мають різні марки та пофарбування і застосовуються в різних випадках. Наприклад, протигаз марки КД (сіра коробка) захищає від суміші сірководню та аміаку, марки А (коричнева коробка) — парів органічних речовин (бензину, бензолу). На коробках протигазу БКФ та інших, якщо вони мають фільтр від диму і пилу, є біла вертикальна смуга. При появі слідів запаху газу під маскою треба негайно замінити коробку новою. Протигази треба перевіряти раз на три місяці. Крім того, їх слід періодично випробовувати і перезаряджати.

Для визначення розміру шолома-маски промислового протигаза треба зміряти довжину кругової лінії, яка проходить через підборіддя, щоки і вищу точку голови, а також довжину півкола від одного вуха до другого через надбрівні дуги.

Розмір маски визначають за сумою цих вимірювань:

сума (см)	до 93	93–95	95–99	99–103	103
розмір	0	1	2	3	4

Для захисту від пилу застосовують респіратори, тобто напівмаски, що закривають рот і ніс та мають фільтр від пилу, а іноді і від слабких концентрацій отруйних газів та парів (мал. 2.5.3.) .

Запобіжні пояси і страхувальні канати, що запобігають падінню з висоти, після виготовлення (канати під час приймання) випробовують статичним навантаженням 3 кН (вантаж масою 300 кг підвішують на 5 хвилин до карабіна ременя, коли пояс застібнутий навколо горизонтально розміщеної колоди діаметром 300 мм, а потім до кільця для прикріплення карабіна і до кільця каната). Крім того, їх періодично випробовують вантажем 225 кг (навантаження 2,25 кН) через кожні 6 місяців або після падіння монтера. Якщо пояс або його деталі під час падіння дістали які-небудь пошкодження, пояс не ремонтують, а знищують. Після випробування не повинно бути пошкоджень на поясі і деталях.

Мал. 2.5.3. Респіратори: а — типу ШБ-1 («Пелюстка»); б — Ф-62ш.

Каску застосовують для захисту голови від удару предметом, що падає. Пластмасова каска захищає і від дотику голови до проводів (випробовують напругою 1,5 кВ постійного струму). Захисні каски повинні обов’язково носити усі робітники та інженерно-технічні працівники монтажних, експлуатаційних, ремонтних, налагоджувальних організацій, зокрема в приміщеннях з діючим електротехнічним або енергетичним устаткуванням, а також на діючих повітряних лініях.

Рукавиці з важкозаймистої тканини (із лляного брезенту) застосовують для захисту рук під час роботи з розплавленим металом, під час кабельних робіт, електрозварювання, будівельно-монтажних і такелажних робіт. Щоб захистити шкіру рук від концентрованих і розведених кислот, лугів, мінеральних масел, використовують полівінілхлоридні безшовні рукавиці і кислотозахисні рукавиці КР.

 

2.5.3. Роль профспілок та профоб’єднань в посиленні громадського
контролю за станом охорони праці

У вирішенні питань охорони праці велика роль належить професійним спілкам, які здійснюють громадський контроль за додержанням власником законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників та забезпечення їх засобами колективного та індивідуального захисту.

Для практичного вирішення питань, що належать до компетенції профспілок, Федерація профспілок України на президії затвердила «Типове положення про представників профспілок з питань охорони праці», «Положення про технічну інспекцію праці профспілок України», «Положення про комісію з питань охорони праці профкому» і «Положення про громадського інспектора з охорони праці». Прийнявши ці документи, створено необхідну нормативну базу для здійснення контролю.

Для проведення контролю за станом охорони праці профспілкам надано право безперешкодно, в будь-який час відвідувати робочі місця, дільниці і цехи, проводити відповідні перевірки, заслуховувати звіти керівників підрозділів.

Із введенням державного контролю за станом охорони праці, контроль профспілок повинен бути спрямованим на здійснення соціально-захисних функцій трудівників.

Свою роботу в галузі охорони праці профспілкові комітети повинні проводити, як правило, через колективні договори. До їх розробки слід підходити уважно і використовувати «Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу «Охорона праці» в колективному договорі». Розробляючи колективний договір, необхідно домагатися включення в них зобов’язань власника щодо ширшого надання пільг, компенсацій, допомог, відшкодувань, ніж передбачено діючим законодавством. При формуванні комплексних заходів з охорони праці важливо слідкувати, щоб цільові кошти, які виділяються через фонди охорони праці, використовувались за призначенням, а отже сприяли повному виконанню запланованих заходів. Заплановані заходи повинні бути реальними і обґрунтованими, адже після підписання вони стають обов’язковою нормою, що діє на підприємстві.

Особливу увагу профкоми повинні приділяти участі в розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань, що скоїлись на виробництві, домагаючись при цьому виключення необґрунтованого звинувачення потерпілих. Необхідно, щоб комісії, що проводять розслідування, не допускали безпідставного зняття нещасного випадку з обліку і обов’язково складали акт за формою Н-1. Заплановані заходи щодо попередження нещасних випадків повинні постійно бути на контролі, адже це один із елементів профілактики травматизму на виробництві. При виявленні порушень Положення про розслідування і облік нещасних випадків слід добиватись від власника їх усунення.

Профкоми, їх представники повинні тримати під постійним контролем, щоб потерпілі від нещасних випадків або особи, що мають право на відшкодування шкоди, одержали грошові виплати згідно з діючим законодавством, враховуючи, що власником, а це підтверджують постійні звернення і скарги, не повною мірою і правильно проводились нарахування. Перевіряти правильність розрахунків, щоб не було ущемлення законних прав потерпілих.

У своїй роботі профспілки повинні приділяти велику увагу працівникам, що працюють в шкідливих і важких умовах праці, адже їх відсоток ще значний. Не повинна бути поза увагою і атестація робочих місць за умовами праці. Завдання атестації — підтвердити, відмінити або надати нові пільги і компенсації за роботу у важких і шкідливих умовах, а також виконати необхідні заходи щодо доведення місць роботи до вимог, норм і правил або їх ліквідації. Працівники повинні одержувати молоко або інші рівноцінні продукти, повинен бути налагоджений питний режим, а за певних умов і лікувально-профілактичне харчування. Їм повинні надаватися оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, додаткові відпустки, пільгова пенсія, їх праця повинна оплачуватись у підвищеному розмірі, повинна бути скорочена тривалість робочого дня.

Не повинна залишатись поза увагою праця жінок, молоді, інвалідів. Вони повинні мати можливості створення умов для навчання, оздоровлення, виховання дітей. Цій категорії працівників повинні поліпшувати умови праці, санітарно-побутове та медичне обслуговування, вони повинні вивільнятись від важких, шкідливих робіт та нічних змін.

На безпеку праці впливає також забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту. Профком, його комісія з охорони праці повинні стежити за своєчасним постачанням і видачею працівникам спецодягу, спецвзуття, інших засобів захисту (окуляри, респіратори, інше), за своєчасним пранням та ремонтом спецодягу і спецвзуття. Там, де прання не організоване, працівникам повинні видаватися мило або інші пральні засоби.

Санітарно-побутове забезпечення працівників (умивальники, душові, гардеробні, інше) за останній час значно погіршилось. Побутові приміщення закриваються, своєчасно не ремонтуються, тому профкоми повинні постійно контролювати це важливе питання, добиватись використання за призначенням санітарно-побутових приміщень.

З поля зору профкому не повинно випадати питання навчання і інструктування працівників безпечним прийомам праці, їх забезпечення необхідними інструкціями. Всі інструкції з техніки безпеки по видах робіт і професіях повинні бути затверджені профспілковим комітетом. Всі працівники повинні бути навчені і проінструктовані, а отже навчений працівник не буде допускати грубих порушень правил і інструкцій, чим буде сприяти поліпшенню стану справ з охороною праці.

Профкоми, їхні комісії з охорони праці, громадські інспектори в своїй роботі повинні спиратися і співпрацювати з державними інспекторами по контролю за охороною праці, з спеціалістами з охорони праці облрайдержадміністрацій, управлінь, об’єднань і трестів. Повинні координувати дії, щоб зменшити виробничий травматизм, професійні захворювання, покращити умови праці, використовувати всі можливі шляхи для плідної співпраці, підвищення ролі громадського контролю, адже життя і здоров’я трудівників того варті. Засідання профкомів, президій профоб’єднань повинні постійно розглядати питання безпеки праці, створення належних умов для безаварійної і нешкідливої праці.

Контрольні запитання

1. Як враховують вимоги охорони праці під час конструювання, устаткування і розробки технологічних процесів?

2. Які індивідуальні захисні засоби ви знаєте?

3. Як випробовують запобіжний пояс електромонтера?

Розділ 2.6. Загальні питання електробезпеки в сільському
господарстві

2.6.1. Дія електричного струму на організм людини
і сільськогосподарських тварин

Змінний струм частотою 50 Гц, проходячи через тіло людини від руки до руки або від руки до ніг, при величині близько 100 мА може паралізувати серце, якщо дія струму на людину триває не менш як 3 с. Може виникнути фібриляція шлуночків серця, тобто безладне сіпання окремих волокон серцевого м’яза замість одночасного скорочення і розслаблення їх. При більшому струмі параліч серця може настати швидше, навіть за частку секунди.

Тривалість проходження струму має значення тому, що небезпека паралічу серця залежить не тільки від величини струму, а й від того, чи збігається момент проходження струму з такою фазою в роботі серця у кожному циклі стиснення і розширення, коли воно особливо чутливе до струму. Якщо струм проходить довше, ніж тривалість одного циклу стиснення і розширення серця, він обов’язково збіжиться з небезпечною фазою.

Фібриляція — найнебезпечніший наслідок від проходження електричного струму через тіло, бо відновити роботу фібрилюючого серця в людини можна тільки своєчасним застосуванням спеціального апарата «дефібрилятора»; цей апарат має право застосовувати тільки лікар. На фібриляцію припадає приблизно ¹/₅ усіх випадків паралічу серця при ураженні електричним струмом, а в ⁴/₅ випадків серце просто зупиняється (асистолічний стан), і його роботу можна відновити непрямим масажем серця вручну (див. § 3 цього розділу). Як показав аналіз нещасних випадків, струм, величина якого кілька ампер, звичайно не призводить до фібриляції, бо в цьому разі всі волокна серцевого м’яза стиснуті, поки він проходить, але цей струм призводить до теплового руйнування тканин тіла, а іноді через ураження нервової системи — до паралічу дихання. Дихання може паралізуватися вже при струмі 50–80 мА, якщо він проходить досить довго. При струмі 20–25 мА, що проходить між руками або між рукою і ногами, пальці судорожно стискають взятий у руку предмет, який виявився під напругою, настає параліч м’язів передпліччя, і людина не може самостійно звільнитися від дії струму. У багатьох потерпілих бувають спазми гортані: вони не можуть покликати на допомогу. Чим довше проходить струм, тим менший стає електричний опір тіла, і струм збільшується. Якщо він не буде негайно перерваний, може настати смерть.

Максимальним відпускаючим називають найбільший струм такої величини, при якій людина ще може самостійно відірвати руки від предмета, що є під напругою. Струм трохи більшої величини можна вважати пороговим (мінімальним) невідпускаючим. Для чоловіків максимальні відпускаючі струми знаходяться в межах 9–23 мА, а для жінок — від 6 до 16 мА. Струм 10 мА часто вважають безпечним, як відпускаючий для більшості дорослих людей. Проте дослідження В. Є. Манойлова про смертельні ураження електрикою показали, що 18 % з них сталися при струмі до 5 мА, а при струмах 5–10 мА — 24 %. За статистикою найменший струм, що призводив до смерті, становив 0,8 мА, тоді як пороговий відчутний струм у різних людей за різних обставин його проходження перебуває у межах від 0,2 до 1,3 мА. Можливість загибелі людей від ледь відчутних струмів пояснюється тим, що наслідок електроураження залежить не тільки від дії струму безпосередньо на серце або органи дихання, а й від дії його на нервову систему, що має різноманітні індивідуальні особливості (смерть може настати від нервового шоку).

Має значення шлях проходження через тіло і особливо місця входу і виходу струму. Наприклад, якщо струм проходить від правої руки до ніг, то через серце йде вдвоє більше загального струму, ніж при проходженні його від лівої руки до ніг. Проте відомі випадки смертельних уражень електричним струмом, коли струм зовсім не проходив через серце, а проходив, наприклад, через палець на одній руці або через дві точки на одній гомілці. Це пояснюється впливом струму па центральну нервову систему, коли струм проходить через особливо уразливі точки на тілі людини. Не випадково багато їх збігається з точками, які використовують під час лікування голковколюванням.

Струм, що проходить через тіло людини, залежить від його опору. При низьких напругах цей опір майже цілком залежить під властивостей шкіри, поверхневий шар якої розглядають як тонкий і порівняно недосконалий діелектрик, а м’язи і кров — як провідник. Залежно від цілості і стану шкіри, а також шляху струму через тіло опір може становити приблизно від 100 000 до 500 Ом (звичайно беруть 1 000 Ом). Опір шкіри залежить не тільки від її стану (суха, волога, огрубіла, непошкоджена, пошкоджена), а й від площі поверхні і щільності контакту, а також від сили струму, що проходить, і тривалості його дії. Чим вони більші, тим менший опір шкіри (із збільшенням тривалості проходження струму збільшуються нагрівання шкіри, потовиділення, у ній виникають електричні зміни). Опір шкіри залежить і від прикладеної напруги, бо вже при напрузі 10–38 В пробивається верхній, роговий шар шкіри. При напрузі 127–220 В і вище шкіра вже майже не впливає на опір тіла. Щодо напруги, яка може бути небезпечною, будучи прикладеною до тіла людини, то відомі випадки, коли навіть напруга, менша 12 В, спричиняла смерть, правда, це траплялося дуже рідко і при особливо несприятливих умовах.

Сказане вище свідчить, що найкращими заходами захисту людини від ураження електричним струмом є такі, які запобігають проходженню відчутного людиною електричного струму через її тіло. Проте застосування таких захисних засобів не завжди можливе. Найбільш поширені захисні засоби, наприклад, захисне заземлення або занулення, не виключають проходження струму через її тіло, а лише зменшують його величину або обмежують час проходження, тобто не гарантують абсолютної безпеки, а тільки зменшують імовірність серйозного ураження електрикою до досить малого ступеня.

2.6.2. Дія на людину електромагнітних і радіаційних
 випромінювань та захист від них

Електромагнітні випромінювання розрізняють за частотою коливань або довжиною хвилі. Найдовші хвилі — це коливання промислової або іншої звукової частоти, а також ультразвукові. Вони мають довжину хвилі понад 10 км (або частоту менш як 30 кГц). Довгі і середні радіохвилі (від 10 км до 100 м або до 3 МГц) застосовують не тільки в радіотехніці, а й для плавлення металу, гартування деталей, сушіння деревини та ін. У промисловій електротермії для нагрівання діелектриків використовують також короткі радіохвилі (завдовжки 100–10 м або до 30 МГц), що, як і ультракороткі (10–1 м або до 300 МГц), належать до коливань ультрависокої частоти (УВЧ).

При промисловій частоті спеціальні заходи захисту від дії електричних полів доводиться застосовувати тільки під час обслуговування електроустановок напругою 330–500 кВ і вище. Тоді використовують спеціальні костюми і взуття, які дають можливість навідним зарядам стікати в землю без неприємних для людини відчуттів, а також екрануючі металеві козирки над робочими місцями (приводами роз’єднувачів та ін.). Використовувати ці козирки і костюми (так звані індивідуальні екрануючі комплекти) обов’язково тільки в розподільних пристроях напругою 750 кВ, під час робіт на опорах ЛЕП — 330–750 кВ або ж при напругах понад 5 кВ/м, коли перебування у такому електричному полі повинно тривати більше за гігієнічно допустимий час (понад 3 год при 5–10 кВ/м, 1,5 год при 10–15 кВ/м, 10 хв при 15–20 кВ/м і 5 хв при 20–25 кВ/м).

Тривале перебування на землі під ЛЕП теж шкідливе. Під крайньою фазою в середині прольоту на ЛЕП напругою 330 кВ напруга становить 6 кВ/м, а на ЛЕП-500 — 14 кВ/м. Тому під час польових робіт під ЛЕП напругою 330 кВ і вище треба враховувати цю обставину і краще використовувати трактори та інші машини з металевою кабіною або з встановленими зверху і з боків екранами, які виготовлені з металевої сітки.

Автомашини і трактори на пневматичних шинах заряджаються в електричному полі ЛЕП зарядами хоч і малого значення, але напругою, що становить кілька кіловольт. Дотик до них людини, яка стоїть на землі, не смертельний, але спричиняє болісний удар розрядним струмом, що може призвести до мимовільних рухів, а отже, і до механічних травм від дотику до рухомих частин та ін. Тому бажано не залишати машину під ЛЕП, якщо треба зупинитися, то до виходу з кабіни заземлити машину спеціальним заземлювачем (у вигляді гирі з штирем), прикріпленим до машини гнучким проводом. Заземлення може бути постійним у вигляді диска або сошника. Електроогорожі під ЛЕП 330–750 кВ краще взагалі не робити, бо в протяжних металевих частинах наводяться такі е. р. с., що, наприклад, електроогорожа завдовжки 300 м навіть під ЛЕП напругою 220 кВ може при замиканні на опір 1000 Ом (людина) створити струм 10 мА, а на опір 500 Ом (корова) — 30 мА. Провід для виноградників, оскільки він не ізолюється спеціально від землі, порівняно безпечний, особливо при розташуванні перпендикулярно до траси ЛЕП і заземленні на кінцях.

Для захисту робітників від випромінювання високої частоти (ВЧ) і УВЧ застосовують екранування листовим металом високої електропровідності завтовшки не менш як 0,5 мм. Отвори в екрані для штурвалів і кнопок екранують металевою сіткою з вічками не більш як 4´4 мм. Екрани заземлюють. Максимально допустима напруженість електромагнітного поля випромінювання ВЧ і УВЧ на робочих місцях, згідно з ГОСТ 12. 1. 006-76, для частот 60 кГц дорівнює 50 В/м — 3 МГц, 20 В/м для частот 3–30 МГц, 10 В/м для частот 30–50 МГц і 5 В/м для частот 50–300 МГц. Тільки для індукційних плавильних печей і нагрівальних індикаторів тимчасово допускають 10 В/м через технічні труднощі повного екранування їх.

Напруженість магнітного поля не повинна перевищувати 5 А/м для частот 60 кГц — 1,5 МГц і 0,3 А/м для 30–50 МГц.

Тривалий вплив електромагнітних полів ВЧ і УВЧ з напругою, більшою за допустиму, призводить до функціональних змін у печінці, селезінці і особливо в центральній нервовій системі, які виявляються в головному болі, підвищеній втомлюваності, порушенні сну, дратівливості, в уповільненні пульсу, зниженні кров’яного тиску. При дії випромінювань УВЧ також підвищується температура тіла.

Коливання, які мають довжину хвилі від 1 м і до 1 мм (частотою до 300 000 МГц), називаються надвисокочастотними (НВЧ). Їх використовують у радіолокації і для деяких приладів. Розроблявся, наприклад, прилад для вимірювання жирності молока, який використовував НВЧ-випромінювання. Гігієнічні норми НВЧ-випромінювань визначаються в одиницях густини потоку потужності (вектора Пойнтінга) і залежать від тривалості впливу на людину: 0,1 Вт/м² при опроміненні протягом усього робочого дня; 10 Вт/м² при опроміненні протягом 20 хв на день. Але при цьому треба працювати в захисних окулярах, які зроблені з мідної сітки і екранують очі. Без цих окулярів уражується кришталик ока (утворюється катаракта).

Екрануванням захищаються і від інфрачервоних (теплових) променів (з довжиною хвилі 100–0,76 мкм).

Видиме світло має довжину хвилі від 0,76 до 0,38 мкм, а ультрафіолетове проміння — від 0,38 до 0,005 мкм, тобто до 5 нм. Ці промені виникають, наприклад, при електрозварюванні і можуть уражати очі (електроофтальмія) або спричинити запалення шкіри відкритих частин тіла. Для захисту очей і шкіри обличчя застосовують щитки з світлофільтрами, а для захисту шкіри рук — рукавиці.

Рентгенівські промені (від 5 до 0,004 нм) використовують в установках промислової рентгеноскопії. Вони випромінюються і під час випробування кабелів та електроустаткування випрямленим струмом високої напруги. Застосовуваний тут високовольтний кенотрон є джерелом м’якого рентгенівського випромінювання (тобто довжина хвилі понад 0,01 нм) і повинен бути екранований. Для екрана досить мати залізний лист завтовшки 0,5–1 мм. У промисловій рентгеноскопії застосовують також фартухи, рукавиці, шапочки з просвинцьованої ґуми. Дозу рентгенівського або будь-якого іншого іонізуючого випромінювання, поглинутого тканинами опроміненого тіла, вимірюють кількістю поглинутої тілом енергії в джоулях на 1 кг речовини. Вживають також поняття: величина дози рентгенівського випромінювання (А/кг). Наприклад, при 36-годинному робочому тижні в осіб, зайнятих випробовуванням електроустановок з використанням кенотронів, величина дози рентгенівського випромінювання у будь-якій точці на відстані 5–10 см від захисного кожуха кенотрона або всього випробувального пристрою не повинна перевищувати 20,6×10-12 А/кг. Останнім часом почали застосовувати замість кенотронів високовольтні напівпровідникові випрямлячі, які усувають появу рентгенівського випромінювання.

Порушення санітарно-гігієнічних норм призводить до зміни складу крові і функціональних порушень центральної нервової системи, які виявляються в дратівливості, сонливості або безсонні, пітливості, головних болях, ослабленні пам’яті, загальній слабості. Порушується робота серцево-судинної системи. При великих дозах може виникнути променева хвороба, тобто порушення нормального кровотворення, розлад нервової системи, травлення, що супроводяться загальною слабістю, болями і зниженням опірності проти інфекції. М’яке рентгенівське випромінювання призводить насамперед до місцевого впливу на опромінені ділянки тіла; може мутніти кришталик ока (катаракта), випадати волосся.

Гамма-промені випромінюються радіоактивною речовиною. Вони мають довжину хвилі від 4 до 0,1 нм. Як і два інших види ядерних випромінювань (альфа- і бета-випромінювання, які є вже не потоком електромагнітних хвиль, а потоком заряджених частинок), гамма-випромінювання дедалі ширше застосовують у науці і техніці, зокрема в гамма-дефектоскопії та в автоматиці. Гамма-випромінювання використовують також і для передпосівного опромінювання насіння, знищення комах-шкідників, опромінювання харчових продуктів, щоб подовжити строки зберігання та для знешкодження сільськогосподарської сировини.

Альфа-випромінювання мають дуже малу проникну здатність і при зовнішньому опромінюванні затримуються зовнішнім шаром шкіри без помітної шкідливої дії. Проте потрапляння альфа-частинок всередину організму з повітрям або їжею дуже небезпечне.

Бета-промені мають невелику проникну здатність, але шкідливо діють на шкіру і очі. Проникна здатність гамма-променів набагато більша. Це випромінювання може спричинити променеву хворобу. Однак, додержуючись санітарних правил роботи з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань, можна тривалий час працювати без шкоди для здоров’я.

Нижче наведено максимально допустимі поглинуті тілом дози рентгенівського, гамма- і бета-випромінювань. Для альфа-випромінювань вони в десятки разів вищі. Норми різні для персоналу, що обслуговує установки і апарати, які створюють випромінювання, і для окремих осіб, що не зв’язані з обслуговуванням цих установок, але зазнають дії випромінювання. Для першої групи тканин (червоний кістковий мозок, статеві залози або взагалі усе тіло) допускається для персоналу не більш як 30 мДж/кг на 13 тижнів (квартал) і не більш як 50 мДж/кг на рік, а для інших осіб — 5 мДж/кг на рік; для другої групи тканин і органів (це будь-який орган тіла, крім зазначених в інших групах) — 80 мДж/кг на квартал і 150 мДж/кг на рік для персоналу або 15 мДж/кг для інших осіб; для третьої групи тканин (щитовидна залоза, кісткова тканина і шкіра, крім частин тіла, які належать до зазначених у наступній групі) — 150 мДж/кг на квартал і 300 мДж/кг на рік для персоналу або 30 мДж/кг для інших осіб віком старше 16 років (для тих, хто ще не досяг 16 років, — 15 мДж/кг на рік); для четвертої групи органів (повністю кисті, передпліччя, кісточки і ступні) — 400 мДж/кг на квартал і 750 мДж/кг на рік для персоналу або 75 мДж/кг для інших осіб. Сумарна доза опромінення за ряд років органів першої групи у персоналу, що обслуговує установки і апарати, які створюють іонізуюче випромінювання, не повинна перевищувати D = 50×(N – 18), де N — вік (років).

Захист від радіоактивних випромінювань полягає в застосуванні захисних кожухів або екранів, спецодягу, індивідуальних захисних засобів. Важливу роль відіграє також дозиметричний і лікарський контроль.

Контрольні запитання

1. Який струм при проходженні через тіло людини і за який час може спричинити фібриляцію серця?

2. Як класифікують електроустановки за напругою, а приміщення з електроустаткуванням — за ступенем небезпеки електроураження?

3. Як звільнити від дії електричного струму людину, що потрапила під напругу до 400 В (або понад 1000 В)?

4. Як робити штучне дихання з масажем серця?

5. Яким вимогам повинен відповідати електрик II кваліфікаційної групи з техніки безпеки?

6. У чому полягає шкідлива дія на людину електромагнітних і радіоактивних випромінювань і яких правил безпеки під час роботи з ними треба додержуватися?

Розділ 2.7. Захист від дотику до частин електроустановок,
що перебувають під електричною напругою

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: