Розділ 2.12. Пожежна профілактика

Загальні відомості

Горіння — це швидка хімічна реакція окислення горючої речовини киснем повітря або іншим окислювачем, під час якої виділяється тепло і світло. При повному згорянні вуглецю, що становить більшу частину палива, утворюється вуглекислий газ. Якщо кисню не вистачає, крім вуглекислого газу утворюватиметься окис вуглецю, який ще може горіти. Для горіння потрібно, щоб швидкість його забезпечувала перевищення кількості тепла, яке виділяється, над теплом, що розсівається в навколишньому просторі, і температура в зоні горіння була достатньою для підготовки горючої речовини до займання дедалі нових її частин. Для займання горючої рідини вона повинна мати таку температуру, щоб концентрація її парів у повітрі над її поверхнею була достатньою. Деревина або кам’яне вугілля спочатку розкладаються під дією нагрівання з утворенням горючих газів.

Запалювання — це стійке загоряння горючої речовини (парів і газів над ними) від місцевого нагрівання. Запалювання може спричинитися дотиком полум’я або розпеченого предмета.

Спалах — швидке згоряння суміші парів горючої речовини з повітрям або киснем. Виникає він внаслідок зіткнення суміші з полум’ям, електричною іскрою або нагрітим предметом. Найменша температура, при якій пари утворюють з повітрям займисту суміш, називається температурою спалаху. При великій температурі замість короткочасного спалаху може зайнятися горюча речовина.

Вибух — дуже швидке перетворення речовини (вибухове горіння), що супроводиться виділенням великої кількості енергії і утворенням великої кількості газів, які своїм тиском можуть спричинити руйнування. Гарячі газоподібні продукти вибуху, стикаючись з повітрям, часто займаються, що може призвести і до пожежі. Найменшу і найбільшу концентрацію горючих парів, газів або пилу в повітрі, що утворюють вибухову суміш, називають відповідно нижньою і верхньою границями вибуховості. При більшій, ніж верхня границя вибуховості, концентрації парів вибух не виникне через нестачу кисню.

Як приклад наводимо нижню і верхню границі вибуховості деяких газів і парів (у % об’єму повітря), а також нижні границі вибуховості пилу в повітрі (г/м³):

бензин ацетилен спирт етиловий водень сірководень метан аміак пил кормового брикету, сухе молоко борошно пшеничне, крохмаль цукор (пудра) висівки пшеничні, млиновий сірий пил пил макухи або сіна пил фуражного жита або бурякового жому

1,2–7,0 2,3–81 3,3–20 4,1–74,5 4,3–45,6 4,9–15,4 15,5–27 7,6 10,3 17,2 17,6 20,2 27,7

Самозапалювання виникає від зовнішнього нагрівання речовини до певної температури без безпосереднього зіткнення з полум’ям. Температура самозапалювання — важливий параметр, що визначає пожеженебезпечні властивості речовини. Для деревини вона становить 270º С.

Самозаймання твердих речовин може статись від нагрівання їх під впливом фізичних, хімічних та біологічних процесів, що відбуваються в самій горючій речовині.

Причини пожеж у сільській місцевості найчастіше такі: 1) порушення правил побудови або експлуатації опалювальних печей; 2) необережне поводження з вогнем на виробництві або в побуті; 3) неправильне влаштування або порушення правил використання гасових освітлювальних чи нагрівальних приладів; 4) розряди блискавки або статичної електрики; 5) несправність машин і виробничого устаткування, недодержання правил їхньої експлуатації (іскри від двигунів внутрішнього згоряння, короткі замикання або замикання на землю в електроустаткуванні, надмірне перевантаження проводів, перегрівання та іскріння у місцях поганих контактів, вибухи парових котлів); 6) самозаймання сільськогосподарських продуктів або палива. Слід підкреслити, що для виникнення пожежі іноді досить потужності 60 Вт, тобто струму близько 0,3 А при напрузі мережі 220 В.

Заходи пожежної профілактики поділяються на організаційні (створення добровільних пожежних дружин або пожежно-сторожової охорони, масова роз’яснювальна робота серед населення) і технічні. До технічних заходів належать: 1) застосування особливих конструкцій електроустаткування у пожежо- або вибухонебезпечних приміщеннях; 2) заборона користуватися несправними печами, машинами, електроприладами, а також відкритим вогнем у місцях зберігання або використання легкозаймистих рідин; 3) влаштування блискавковідводів; 4) заходи, які обмежують поширення пожежі, що виникла (вогнетривке будівництво, додержання протипожежних розривів між будинками); 5) заходи, що дають можливість успішно евакуювати людей, тварин і господарські цінності з будівель, що горять (влаштування потрібної кількості дверей, коридорів певної ширини, заборона захаращування їх); 6) заходи, що полегшують гасіння пожеж (влаштування пожежних драбин, спостережних вишок, водоймищ, під’їздів до них і до будинків, пожежного зв’язку та сигналізації).

2.12.2. Поділ виробництв і приміщень або зовнішніх пристроїв
за ступенем пожежної небезпеки

Передбачувані під час проектування будівель та пристроїв протипожежні заходи насамперед залежать від ступеня пожежної небезпеки виробничого процесу. Згідно з БНіП II-М.2.72 «Виробничі будинки промислових підприємств. Норми проектування», виробництва за ступенем пожежної небезпеки поділяються на 6 категорій.

До категорії А належать виробництва, пов’язані із застосуванням небезпечно великих кількостей рідин, що мають температуру спалаху парів 28º С і нижче, або горючих газів, нижня границя вибуховості яких становить 10 % об’єму повітря і менше при умові, що вибухонебезпечні суміші в приміщенні можуть утворюватися в об’ємі, який перевищує 5 % об’єму приміщення. До цієї категорії належать склади бензину, карбіду кальцію.

До категорії Б належать виробництва, в яких виділяються горючі волокна або пил з нижньою границею вибуховості 65 г/м³ і менше, що переходять у завислий стан у такій кількості, що вони можуть утворити з повітрям вибухонебезпечні суміші в об’ємі понад 5 % об’єму приміщення, а також виробництва, пов’язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів 28–61ºС і газів з нижньою границею вибуховості понад 10 %. Це, наприклад, цехи виготовлення і транспортування сінного борошна, вибійні і розмелювальні відділення млинів та крупорушок, мазутне господарство електростанцій або котельних, машинні й апаратні відділення аміачних холодильних установок.

До категорії В належать виробництва, пов’язані з обробкою і застосуванням твердих займистих речовин, а також речовин, що виділяють пил або волокна з нижньою границею вибуховості понад 65 г/м³, чи рідин, які мають температуру спалаху парів понад 61ºС. Це, наприклад, лісопильні, столярні і комбікормові цехи, кормокухні, зерносклади, зерноочисні відділення млинів, цехи первинної сухої обробки льону, конопель, бавовнику, склади паливо-мастильних матеріалів без бензину, закриті склади вугілля, електричне розподільне устаткування (РУ) або підстанції з вимикачами та трансформаторами, що містять понад 60 кг масла на одиницю устаткування. До них належать також гаражі, незалежно від незначної кількості бензину в машинах.

До категорії Г належать виробництва, які пов’язані зі спалюванням палива (в тому числі газу) або з обробкою вогнетривких речовин у гарячому, розжареному чи розплавленому стані і які супроводяться виділенням променистої енергії. Це котельні, кузні, машинні зали теплових електростанцій, моторовипробувальні станції. До них також належать високовольтні лабораторії і РУ з апаратурою, що містить масла до 60 кг на одиницю.

До категорії Д належать виробництва, пов’язані з обробкою вогнетривких речовин у холодному стані, наприклад: насосні станції з перекачування негорючих рідин, цехи з переробки овочів, молочних, рибних та м’ясних продуктів, а також теплиці і парники на біологічному або технічному обігріві, крім тих, що опалюються газом (тоді це категорія Г).

До категорії Е належать виробництва, пов’язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу в такій кількості, що вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші з повітрям в об’ємі, який перевищує 5 % об’єму приміщення, коли за умовами технологічного процесу може статися тільки вибух без наступного горіння. До цієї категорії належать, наприклад, акумуляторні приміщення, склади балонів з воднем або ацетиленом.

З точки зору вимог до конструкції електроустаткування усі приміщення і зовнішні пристрої (або окремі зони в них) поділяють на класи за пожежною небезпекою й вибухонебезпечністю. Пожеженебезпечними називають приміщення або зовнішні пристрої, в яких застосовують або зберігають горючі речовини. Вибухонебезпечними називають приміщення і зовнішні пристрої, в яких утворюються вибухонебезпечні суміші горючих газів або парів з повітрям чи киснем, а також суміші горючого пилу або волокон з повітрям при переході їх у завислий стан.

Вибухонебезпечні приміщення класу В-I — це приміщення, в яких виділяються горючі гази або пари з такими властивостями і в такій кількості, що вони можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші не тільки при аварійних, а й при нормальних режимах роботи, наприклад, під час навантаження або розвантаження технологічних апаратів, зберігання або переливання легкозаймистих і горючих рідин у відкритих посудинах.

У приміщеннях класу В-Iа вибухонебезпечні суміші газів і парів з повітрям можуть утворюватися лише внаслідок аварій або несправностей. Тому тут небезпека трохи менша. Це, наприклад, приміщення акумуляторної під час роботи батареї за методом заряд-розряд, якщо немає блокування, яке припиняло б заряджання акумуляторів при аварійному припиненні роботи припливно-витяжної вентиляції. Батареї, які працюють за методом постійного підзаряджання, не є вибухонебезпечними при природній вентиляції, що забезпечує одноразовий обмін повітря у приміщенні за годину. Але в період формування (під час заряджання з напругою понад 2,3 В на елемент) потрібна пересувна вентиляційна установка.

Приміщення класу В-Iб відрізняються від приміщень класу В-Iа такими особливостями, що додатково зменшують небезпеку:

1) горючі гази у цих приміщеннях мають високу нижню границю вибуховості і різкий запах, що дає можливість виявити пошкодження, коли вибух ще не стався (машинні зали аміачних компресорних і абсорбційних холодильних установок);

2) у разі аварії може утворитися лише місцева вибухонебезпечна концентрація. Наприклад, зарядні станції стартерних і тягових акумуляторних батарей зараховують до категорії В-Iб, бо при додержанні певних вимог до їхньої штучної і природної вентиляції (остання має забезпечувати 0,25 від продуктивності штучної вентиляції, але не менше одноразового об’єму приміщення за годину) тільки верхня ¹/₃ об’єму приміщення може бути вибухонебезпечною зоною при аварійному виході з ладу штучної вентиляції;

3) легкозаймисті горючі гази або рідини є в приміщеннях у невеликих кількостях, і роботу з ними проводять у витяжних шафах.

До класу В-Iг належать уже не приміщення, а зовнішні установки, що містять вибухонебезпечні гази, пари або легкозаймисті рідини, де вибухонебезпечні суміші утворюються лише під час аварії або несправності (наприклад, бензосховища на відкритому майданчику).

Приміщення класів В-II і В-IIа відрізняються від приміщень класів В-I і В-Iв тим, що в перших вибухонебезпечні суміші з повітрям утворюються не газами або парами, а горючим пилом або волокнами. До приміщень В-IIа належать, наприклад, деякі приміщення млинів, заводів сінного борошна або комбікорму.

Якщо поряд з вибухонебезпечним приміщенням будь-якого класу, крім В-Iб і В-IIа, знаходиться невибухонебезпечне приміщення, відокремлене від вибухонебезпечного дверима без тамбура, то це сусіднє приміщення вважають вибухонебезпечним, але наступного, менш небезпечного класу.

Пожеженебезпечні приміщення класу П-I — це приміщення, в яких застосовують або зберігають горючі рідини, що мають температуру спалаху парів понад 45º С (при меншій температурі спалаху приміщення належить до вибухонебезпечних). До класу П-I належать, наприклад, приміщення з установками для регенерації трансформаторного масла або з трансформаторами та іншою маслонаповненою апаратурою.

У приміщеннях класу П-II виділяються горючі волокна або пил, що переходять у завислий стан (аерозоль), але не утворюють вибухонебезпечних концентрацій внаслідок фізичних властивостей пилу чи волокон (вологість, ступінь подрібнення) або внаслідок не досить великої кількості пилу чи волокон (деревообробні цехи, зерносушарки, зерносховища, кормоцехи).

До класу П-IIа належать виробничі і складські приміщення, в яких є тверді або волокнисті горючі речовини (деревина, тканини), але без утворення значної кількості пилу. До цього класу належать, зокрема, приміщення для худоби і птиці, якщо в них як підстилку використовують солому і на горищах зберігають сіно.

До класу П-III належать зовнішні установки, в яких застосовують або зберігають горючі речовини, що мають температуру спалаху парів понад 45º С (відкриті склади мінеральних масел, відкриті РУ або підстанції), а також тверді горючі речовини (відкриті склади лісоматеріалів, торфу, бавовни).

2.12.3. Електроустаткування вибухо- та пожеженебезпечних
приміщень і установок

Електроустаткування називається вибухонебезпечним, якщо в ньому передбачені заходи для усунення або зменшення можливості займання навколишнього вибухонебезпечного середовища.

Державні стандарти визначають нову термінологію, класифікацію і маркірування вибухонебезпечного електроустаткування. Залежно від галузі застосування воно поділяється на групи: I — рудникове для підземних виробок і рудників, небезпечних щодо газу і пилу, і II — інше. Розрізняють три рівні вибухозахисту електроустаткування: підвищеної надійності проти вибуху, тобто таке, в якому вибухозахист забезпечується тільки в нормальному режимі його роботи (в маркіруванні позначається першою цифрою 2), вибухобезпечне (в маркіруванні позначається цифрою 1) і особливо вибухобезпечне (в маркіруванні позначається цифрою 0).

Застосовувати у вибухо- або пожеженебезпечних приміщеннях проводи і кабелі з поліетиленовою ізоляцією або захисною оболонкою забороняється, бо поліетилен горить.

Згідно з п. 3-1-9 ПБЕ, у вибухонебезпечних приміщеннях будь-які електричні мережі, а не тільки виконані відкрито прокладеними незахищеними ізольованими провідниками, треба захищати не лише від коротких замикань, а й від перевантажень. Це означає, що розрахункове тривале допустиме струмове навантаження для провідників має бути не менш ніж на 25 % вищим від номінального струму плавкої вставки або струму вставки автоматичного вимикача з одними максимальними струмовими розчіплювачами, що діють миттєво, якщо ізоляція ґумова чи пластмасова, або бути таким, що дорівнює цьому струму, якщо застосовано кабель з паперовою ізоляцією. Якщо захист виконано автоматом з характеристикою, що не регулюється зворотно залежно від струму, наприклад, як в автомата А3124/3, то розрахункове допустиме навантаження повинно дорівнювати номінальному струму розчіплювача при будь-якій ізоляції. Якщо автомат має характеристику, що регулюється зворотно залежно від струму (як в автоматів серії АВ), то при ґумовій ізоляції це навантаження повинно дорівнювати струму торкання розчіплювача, а при паперовій ізоляції — 80 % цього струму. Проте в усіх випадках, якщо розрахункове допустиме навантаження (з урахуванням навколишньої температури) не збігається з табличним значенням допустимого струму для цього типу проводки, дозволяється застосовувати провідник найближчого меншого перетину, але не менше, ніж це потрібно за розрахунковим робочим струмом навантаження.

У вибухонебезпечних приміщеннях ПБЕ ставлять більш суворі вимоги до застосування і використання заземлення та занулення. У цих приміщеннях зануленню підлягає устаткування будь-якої напруги (в тому числі 36 В і нижче), в яких застосовують спеціально занулюючий провідник і для устаткування, встановленого на зануленій металевій конструкції. У силовій мережі для занулення застосовують додаткову жилу кабеля або проводу, а не одні лише природні заземлюючі (занулюючі) провідники (у двопровідній силовій мережі — третій провід). В освітлювальній мережі як занулюючий використовують робочий нульовий провід, крім однофазних мереж у приміщеннях В-I, де не тільки на відгалуженні до одиничного світильника, а й у груповій мережі повинен бути третій занулюючий провід.

У пожеженебезпечних приміщеннях і установках застосовують закриті або обдувні електродвигуни (наприклад, типу АО-2), а в приміщеннях класу П-IIа — навіть просто захищені (наприклад, типу А-2), але в усіх пожеженебезпечних приміщеннях частини машин, що іскрять (контактні кільця), повинні бути у пилонепроникних ковпаках, як у двигунів типу АК. Апарати і прилади з іскрячими частинами у приміщеннях П-II можуть бути пилонепроникними, але для класу П-I їх слід робити маслонаповненими. Апарати, які не іскрять, можуть бути закритими. У приміщеннях П-IIа і установках П-III для апаратів, що не іскрять, допускається захищене виконання або відкрите, але у закритій шафі. У пожеженебезпечних приміщеннях потрібні пилонепроникні світильники, за винятком приміщень П-IIа, де можна застосовувати захищені і відкриті світильники («Универсаль» із скляним ковпаком, глибоковипромінювач, люмінесцентний типу ОД), а також установки П-III, де можна застосовувати і вологозахищені світильники.

Електропроводки у пожеженебезпечних приміщеннях, як правило, слід захищати, тобто робити поверх ізоляції металеву або пластмасову оболонку для захисту від механічних пошкоджень. Рекомендується застосовувати для прокладання безпосередньо по стінах (неоштукатурених), що згоряють, проводи марки АППР, кабелі АВРГ, АНРГ; для прокладання на ізоляторах — АПР, АПРВ; у трубах — АПВ і АПРТО. Освітлювальну електропроводку, в тому числі й захищену або прокладену в трубах, у пожеженебезпечних виробничих приміщеннях треба захищати не тільки від коротких замикань, а й від перевантаження; проте на відміну від вибухонебезпечних приміщень струм провідників, що допускається, з ґумовою ізоляцією там має бути не менше номінального струму плавкої вставки без 25 %-ного запасу.

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: