Класифікація та кодування економічної інформації

Для забезпечення організації та формалізованого подання ЕКІ, її пошуку і обробки, а також з метою скорочення обсягів оброблюваних даних потрібні їх попередні класифікація і кодування.

Класифікація – це поділ множини об’єктів на підмножини за їх схожістю або згідно з певними методами. Сукупність методів і правил класифікації та її результат становлять систему класифікації.

Об’єкт класифікації – це елемент класифікаційної множини, що має ті чи інші властивості, так звані “ознаки класифікації”, за якими класифікуються об’єкти.

До основних систем класифікації ЕКІ належать ієрархічна, фасетна і змішана.

Ієрархічна система класифікації (ІСК) – це система, в якій поділ множини об’єктів на підмножини виконується послідовно згідно із заданими ознаками. Тобто первинна множина об’єктів спочатку поділяється на підмножини, утворені за однією ознакою, котра може набувати різних значень. Далі кожна здобута підмножина поділяється на групи за значеннями наступної ознаки. Ці групи, у свою чергу, поділяються на підгрупи за наступними ознаками і т. д. Отже, між виділеними групами об’єктів встановлюється певна ієрархія. При цьому кожна підмножина (і об’єкт) належить лише одній вищій множині. Сукупність угруповань при цьому утворює ієрархічну деревоподібну структуру, яку зображають у вигляді гілястого графа (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схема угруповань ієрархічного методу класифікації

ІСК характеризується глибиною, тобто кількістю ступенів поділу первинної множини, або, що те ж саме, кількістю заданих ознак класифікації. Системі притаманні простота, наочність, логічність побудови, добра пристосованість до ручної обробки. Проте така система не позбавлена й недоліків. Насамперед, це жорсткість структури (через фіксованість ознак і порядку їх розміщення), складність включення нових ознак, необхідність великого обсягу місткості.

Фасетна класифікація полягає в паралельному поділі множини об’єктів на незалежні підмножини — класифікаційні угруповання. Послідовність створення класифікаційних угруповань задається фасетною формулою: Ф = (ф1, ф2, ..., фn). Об’єкти добирають у підмножини згідно з наявністю ознак, заданих фасетною формулою. Тому одні й ті ж самі об’єкти можуть входити до різних підмножин Хі. Наприклад:

Х1 = (Ф1,Ф2, ...,Фr);

Х2 = (Ф1,...,Фr–1);

.................................

Хn = (Ф1,Ф2).

Схема фасетного методу класифікації зображена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Фасетний метод класифікації

Переваги фасетної системи класифікації полягають у гнучкості її структури, можливості включення нових фасет і виключення старих. До недоліків такої системи можна віднести нетрадиційність і складність її використання в разі ручної обробки даних і недостатньо повне використання місткості через те, що багато можливих комбінацій фасет не мають практичного застосування.

Змішана система класифікації передбачає використання обох наведених систем.

Варто зауважити, що в ієрархічній системі класифікації на будь-якому рівні підмножини елементів не повинні перетинатися, а сума елементів усіх множин кожного рівня має дорівнювати кількості елементів первинної (початкової) множини. Для фасетної класифікації це не є обов’язковим, а отже, сума елементів підмножин може бути більшою за кількість елементів початкової множини. Для фасетної системи обов’язковою є неповторюваність ознак.

Вибраний метод класифікації має задовольняти таким вимогам: бути достатньо містким і повним; характеризуватися достатньою та економічно обґрунтованою глибиною (кількість ознак має бути виправданою); гнучкістю та надмірністю (можливість подальшого розширення номенклатури); забезпечувати вирішення всіх комплексів задач; характеризуватися лаконічністю, чіткістю та ясністю класифікаційних ознак.

У процесі кодування об’єктам класифікації та їх групам присвоюють цифрові, буквені або цифрово-буквені позначення – так звані “коди”. Отже, код – це знак або сукупність знаків, застосовуваних для позначення об’єктів класифікації та їх класифікаційних угруповань. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угруповань і об’єктів класифікації даної множини становить систему кодування.

Кодування – процедура присвоєння об'єкту кодового позначення. Система кодування застосовується для заміни назв об'єкта на умовне позначення (код) з метою забезпечення зручної й ефективної обробки інформації. У процесі кодування об’єктам присвоюють цифрові, буквені або цифрово-буквені позначення – коди.

Кожний код характеризується алфавітом, основою, довжиною, структурою.

Алфавіт коду – це сукупність символів, використовуваних для його створення, тобто – букв, цифр тощо.

Основа коду – це кількість елементів алфавіту.

Довжина коду – кількість символів алфавіту, використовуваних для кодування об’єкта.

Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури.

Можна виділити дві групи методів, використовуваних у системі кодування:

· класифікаційну систему кодування, орієнтовану на проведення попередньої класифікації об'єктів на основі ієрархічної або фасетної системи;

· реєстраційну систему кодування, що не потребує попередньої класифікації об'єктів.

Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об’єкти, а й самі процеси та операції обробки, технології, моделі тощо.

Основні системи кодування економічної інформації наступні:

1. Порядкова, або реєстраційна, система утворення коду з чисел натурального ряду. Алфавіт цього коду становлять числа 0,1,...,9; основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е при заданій його довжині L можна визначити за формулою:

Е = a ^L

2. Серійно-порядкова система утворення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій (діапазонів) кодів за об’єктами з однаковими ознаками.

3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послідовно розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті застосування ієрархічної системи класифікації.

4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у разі застосування фасетної класифікації.

У разі внутрішньомашинної обробки маніпулюють, як правило, кодами, і лише тоді, коли дані видаються користувачеві, інформація подається в розшифрованому вигляді. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх обробки.

Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об'єкти, а й самі процеси та операції обробки, технології, моделі тощо. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх обробки.

Кодування даних застосовують не тільки для спрощення їх обробки, але й для шифрування, аби приховати зміст інформації. Шифрування як технологічна операція ускладнює процес обробки даних і збільшує загальні затрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування.

Кодування має забезпечувати в процесі автоматизованої обробки інформації:

· рішення всіх задач за мінімальної довжини коду;

· єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів управління;

· інформаційні зв'язки для взаємопов'язаних систем;

· можливість автоматичного контролю за правильністю кодування.

Кодувати об'єкти можна різними способами: вручну, автоматизовано (за допомогою ЕОМ), за допомогою спеціального обладнання тощо.

Для спроектування коду, потрібно:

· визначити сукупність об'єктів, які потрібно кодувати;

· обрати систему класифікації та кодування;

· визначити довжину коду та описати його структуру.

Під час автоматизованої обробки ЕКІ важливо контролювати правильність кодів даних, що вводяться з первинних документів, передаються та обробляються в ІС. Тому варто забезпечити автоматичний контроль правильності кодів.

Автоматизація контролю правильності кодів базується здебільшого на використанні методу контрольних чисел (контрольних розрядів). Суть цього методу полягає в тому, що до коду, який потрібно контролювати, додають ще один розряд, значення якого обчислюється за значеннями інших розрядів коду.

Код об’єкта:

,

який потрібно контролювати, замінюють на код:

, де .

Автоматичне обчислення значення контрольного розряду і його порівняння з переданим або введеним значенням забезпечує контроль правильності передачі або вводу інших розрядів коду.

Найрозповсюдженішою функцією, за якою визначається значення контрольного розряду, є просте арифметичне підсумовування: .

Поряд із кодуванням ЕКІ застосовують і шифрування даних (інформації), але не з метою спрощення їх обробки (шифрування як технологічна операція під час обробки даних в цілому ускладнює процес обробки і збільшує загальні затрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування даних), а для приховування змісту інформації.

При автоматизованій обробці інформації коди мають забезпечувати:

· вирішення всіх задач за мінімальної довжини коду;

· єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів управління;

· інформаційні зв’язки для взаємопов’язаних систем;

· можливість автоматичного контролю його правильності.

Результати класифікації і кодування фіксуються в документах, що отримали назву “класифікаторів”.

Класифікатор являє собою документ, у якому відображено систематизований перелік назв і кодів класифікаційних групувань або об’єктів класифікації.

Під час вирішення економічних задач варто забезпечити їх порівнянність. Здійснюється це створенням єдиних систем групувань, побудованих за єдиними класифікаційними ознаками, — Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації (ЕСКК ТЕІ).

Залежно від рівня затвердження та сфери застосування класифікатори ТЕІ поділяють на:

а) міжнародні;

б) загальнодержавні;

в) галузеві;

в) класифікатори об’єднань, підприємств та установ.

Прикладом загальнодержавного класифікатора може служити класифікатор продукції (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Державний класифікатор продукції. Структура коду

У процесі перетворення інформації для управлінських цілей часто використовують такий метод наочної інтерпретації, як моделювання елементів інформації. Моделювання дозволяє умов­но відобразити реальні об’єкти і процеси за допомогою мовних, графічних та інших засобів аби полегшити сприймання та аналізування їх людиною. Моделі допомагають абстрагуватися від деталей та усвідомити суть проблеми.

Процес зберігання даних про економічний об’єкт з певними їхніми зв’язками в сучасних комп’ютерах вимагає застосування відповідних моделей. Основним місцем зберігання ЕКІ в ІС є БД. Вид конкретної БД залежить від типу відношень між об’єктами інформації, що зберігається в ній. Основними видами (моделями) таких відношень є:

а) “один до одного” (1 : 1); прикладом може бути відношення “номенклатурний номер матеріалу – назва матеріалу”;

б) “один до багатьох” (1 : ∞); прикладом є відношення “код виробу – професія працівника, що бере участь у його виготовленні”;

в) “багато до багатьох” (∞ : ∞); приклад – відношення “код технологічної операції – табельний номер працівника, що її виконує”.

Залежно від того, які типи відношень використовуються у побудові конкретної БД, останні прийнято поділяти на:

а) ієрархічні (реалізуються відношення 1 : 1; 1 : ∞);

б) сіткові (реалізуються відношення 1 : 1; 1 : ∞; ∞ : ∞);

в) реляційні (на основі таблиць відношень).

Розвиток міжнародних торгових та виробничих відносин приводить до зростання товарних та інформаційних потоків, які необхідно обробляти в умовах територіальної розосередженості виробників і споживачів продукції.

Труднощі обліку інформації про товар на його упаковці, наявність неточностей у супровідній документації, відсутність достовірної і своєчасної інформації у постачальників продукції про надходження товару до покупця призводять до необхідності автоматизації маркування та ідентифікації товару. Метою штрихового кодування є відображення основних інформаційних характеристик товару в штрихах-кодах, що забезпечує можливість простежити за рухом товару до споживача.

Технологія штрихового кодування призначена для здійснення автоматизованого запису, зчитування й ідентифікації інформації про об'єкти або бізнес-процеси. Ця технологія заснована на використанні бінарного коду для запису і запам'ятовування у вигляді послідовностей штрихів.

Штриховий код – це послідовність широких і вузьких, темних і світлих смуг, яким присвоюються логічні значення (широким – 1, вузьким – 0).

У різних країнах світу застосовують три системи штрихового кодування:

· UPC – універсальний товарний код, розроблений у США. Його застосовують у країнах Америки;

· EAN – товарний код, створений у ЄС на базі UPC Європейською асоціацією товарної нумерації (EAN International);

· UCC/EAN – єдиний стандартизований штриховий код, створений організаціями США і Канади (Uniform Code Council) EAN International.

Коди типів EAN і UCC/EAN широко використовують у всіх країнах світу, у тому числі і в Україні. У кожній системі існують свої типи кодів: UPC-12, EAN-8, EAN-12, EAN-13, EAN-14, UCC/EAN-128 (Code 39).

Використання штрихових кодів забезпечує спільну діяльність виробників і споживачів товарів на єдиному товарному ринку. Ця технологія надає захист продукції шляхом її оперативного обліку, управління потоками інформації про пересування і використання продукції, пошук відомостей про ці процеси за запитом у реальному часі на основі ідентифікації об'єктів. Крім того, ця технологія прискорює обмін інформацією як усередині підприємства, так і між підприємствами за допомогою методів і засобів електронного обміну даними.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: