Формування тоталітарної державності в СРСР.
Курс на затвердження однопартійної політичної системи (такої системи, при якій зберігається єдина і, отже, правляча партія) повністю відповідав теоретичним уявленням про державу диктатури пролетаріату. Влада, яка спирається на пряме насильство і систематично застосовує його щодо «ворожих класів», не допускала й думки про можливість політичного суперництва і опозиції з боку інших партій. Настільки ж нетерпимим для даної системи було існування інакодумства, альтернативних угруповань всередині правлячої партії. У 20-і рр.. формування однопартійної системи завершилося. Неп, в економічній сфері допускав елементи ринку, приватної ініціативи, підприємництва, у сфері політичної зберіг і навіть посилив військово-комуністичну нетерпимість до «ворогів і вагається».
До 1923 р. були ліквідовані залишки багатопартійності. Проведений у 1922 р. судовий процес над есерами, звинуваченими в організації змов проти радянської влади і вождів комуністичної партії, поставив крапку в більш ніж двадцятирічної історії партії. У 1923 р. зацьковані і залякані меншовики оголосили про саморозпуск. Припинив своє існування Бунд. Це були ліві, соціалістичні партії; монархічні і ліберальні партії були ліквідовані в перші роки після Жовтневої революції 1917р.
З політичними опонентами, які перебували поза рядів комуністичної партії, було покінчено. Залишалося домогтися єдності всередині партії. Питання про єдність партії В. І. Ленін після завершення Громадянської війни вважав ключовим, «питанням життя і смерті». X з'їзд РКП (б) в 1921р. прийняв за його наполяганням знамениту резолюцію «Про єдність партії», яка забороняла будь-яку фракційну діяльність. У не менш знаменитих останніх роботах 1922-1923 рр.. важко хворів вождь закликав своїх спадкоємців зберігати єдність партії «як зіницю ока»: в розколі її рядів він бачив головну загрозу.
Між тим внутрішньопартійна боротьба, що загострилася ще за життя Леніна, після його смерті (січень 1924) розгорілася з новою силою. Її рушійними силами були, з одного боку, розбіжності про те, в якому напрямку і як рухатися далі (що робити з непом; яку політику весго в селі; як розвивати промисловість; де взяти гроші на модернізацію економіки тощо), і особисте суперництво в непримиренній сутичці за абсолютну владу - з іншого.
Основні етапи внутріпартійної боротьби в 20-і рр..:
1923-1924гг. - «Тріумвірат» (І. В. Сталін, Г. Є. Зінов'єв і Л. Б. Каменєв) проти Л. Д. Троцького. Ідейний зміст: Троцький вимагає припинити відступ перед дрібнобуржуазної стихією, «закрутити гайки», посилити командне керівництво економікою, звинувачує лідерів партії в переродження. Підсумок: перемога «тріумвірату», приватне уси ^-ня Сталіна.
1925р. - Сталін, Н. І. Бухарін, А. І. Риков, М. П. Томський та ін проти «нової опозиції» Зінов'єва і Каменєва. Ідейний зміст: Сталін висуває тезу про «можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні»; опозиція захищає старе гасло «світової революції» і критикує авторитарні методи керівництва партією. Підсумок: перемога Сталіна, зближення «нової опозиції» з Троцьким.
1926-1927 рр.. - Сталін, Бухарін, Риков, Томський та ін проти «об'єднаної опозиції» Зінов'єва, Каменєва, Троцького («троцькістсько-Зіновій-евской блок»). Ідейний зміст: триває боротьба навколо сталінського тези про будівництво соціалізму в окремо взятій країні. Опозиція вимагає форсувати розвиток промисловості за рахунок «викачування» грошей з села. Підсумок: перемога Сталіна, зняття лідерів опозиції з керівних посад у партії і державі, посилання, а потім вигнання з країни Троцького.
1928-1929 рр.. - Сталін проти «правої опозиції» (Бухарін, Риков, Томський). Ідейний зміст: Сталін висуває курс на форсовану індустріалізацію, що проводиться за рахунок селянства, говорить про посилення класової боротьби; Бухарін і ін розвивають теорію про «вростання» в соціалізм, про громадянське світі та підтримки селянства. Підсумок: перемога Сталіна, розгром «правою ончозіціі».
Таким чином, внутрішньопартійна боротьба в 20-і рр.. завершилася особистою перемогою Ста МША, хто заволодів до 1929 р. абсолютною владою в партії і державі. Разом з ним переміг курс на о гказ від непу, форсовану індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, утвердження командної економіки.
Суспільно-політичне життя СРСР в 1930-і рр.. було життям країни, що вже стала тоталітарною. Тоталітарним називають таке суспільство, в якому ліквідовано багатопартійність і існує однопартійна політична система; правляча партія зрослася з державним апаратом і підпорядкувала його собі; утвердилася єдина, загальнообов'язкова ідеологія; незалежного від контролю партії і держави суспільства не існує, всі громадські організації і всі суспільні відносини безпосередньо контролюються державою; склався культ вождя; існує розгалужений поліцейський апарат, який проводить репресії щодо громадян; цивільні права, формально визнані, насправді ліквідовані.
Економічною основою тоталітаризму радянського типу була командно-адміністративна система, побудована на одержавленні засобів виробництва, директивному плануванні і ціноутворення, ліквідації основ ринку. В СРСР вона сформувалася в процесі проведення індустріалізації і колективізації.
Однопартійна політична система утвердилася в СРСР вже в 20-і рр.. Зрощування партійного апарату з державним, підпорядкування партії державі стало фактом тоді ж. У 30-і рр.. ВКП (б), пройшовши через ряд гострих сутичок її лідерів у боротьбі за владу, була єдиним, суворо централізованим, жорстко супідрядних, отлаженгим механізмом. Дискусії, обговорення, елементи партійної демократії безповоротно пішли в минуле. Комуністична партія була єдиною легальною політичною організацією. Поради, формально вважалися головними органами диктатури пролетаріату, діяли під її контролем, всі державні рішення приймалися Політбюро і Центральним комітетом ВКП (б) і лише потім оформлялися постановами уряду. Провідні діячі партії займали керівні посади в державі. Через партійні органи йшла вся кадрова робота: жодне призначення не могло cocjo-яться без схвалення партійних осередків.
Що стосується комсомолу, профспілок, інших громадських організацій, то вони були не більш ніж «приводними пасами» від партії до мас. Своєрідні «школи комунізму» (профспілки для робітників, комсомол для молоді, піонерська організація для дітей та підлітків, творчі спілки для інтелігенції), вони, по суті, виконували роль представників партії в різних верствах суспільства, допомагали їй керувати всіма сферами життя країни.
Духовною основою тоталітарного суспільства в СРСР була офіційна ідеологія, постулати якої - зрозумілі, прості - впроваджувалися в свідомість людей у вигляді гасел, пісень, віршів, цитат вождів, лекцій з вивчення «Короткого курсу історії ВКП (б)»: в СРСР побудовано основи соціалістичного суспільства; в міру просування до соціалізму класова боротьба дотримує загострюватися, «хто не з нами - той проти нас»; СРСР - оплот прогресивної громадськості всього світу; «Сталін - це Ленін сьогодні». Найменший відступ від цих простих істин каралося: «чистки», виключення з партії, репресії були покликані зберегти ідейну чистоту громадян.
Культ Сталіна як вождя суспільства був чи не найважливішим елементом тоталітаризму 30-х рр.. В образі мудрого, нещадного до ворогів, простого і доступного лідера партії і народу абстрактні заклики знаходили плоть і кров, ставали гранично конкретними і близькими. Пісні, кінофільми, книги, вірші, газетні та журнальні публікації вселяли любов, трепет і межує зі страхом повагу. На ньому замикалася вся піраміда тоталітарної влади, він був її безперечним, абсолютним вождем.
У 30-і рр.. на повних обертах працював сложівпгтй-ся раніше і суттєво розрісся репресивний апарат (НКВД, органи позасудової розправи - «трійки», Головне управління таборів - ГУЛАГ та ін.) З кінця 20-х рр.. хвилі репресій йшли одна за одною: «Шахтинська справа» (1928), процес над «Промислової партією» (1930), «Дело академіків» (1930), репресії в зв'язку з убивством Кірова (1934), політичні процеси 1936-1939 рр.. проти колишніх вождів партії (Г. Е. Зінов'єв, Н.И.Бухарин, А. І. Риков та ін), керівників Червоної Армії (М. Н. Тухачевський, В. К. Блюхер, І. Е. Якір та ін.). «Великий терор» забрав життя майже 1 млн розстріляних, мільйони людей пройшли через табори ГУЛАГу. Репресії були тим самим знаряддям, за допомогою якого тоталітарне суспільство розправлявся не тільки з реальною, а й з передбачуваною опозицією, вселяло страх і покірність, готовність жертвувати друзями та близькими. Вони нагадували заляканому суспільству про те, що людина, «зважений на терезах» історії, легкий і мізерний, що його життя не має ніякої цінності, якщо вона потрібна суспільству. Терор мав і економічне значення: на будівництвах перших п'ятирічок працювали мільйони ув'язнених, вносячи свій внесок в економічну могутність країни.
У суспільстві склалася досить складна духовна атмосфера. З одного боку, багатьом хотілося вірити, що життя стає краще і веселіше, що труднощі минуть, а зроблене ними залишиться назавжди - у світлому майбутньому, яке вони будують для наступних поколінь. Звідси ентузіазм, віра, надія на справедливість, гордість від участі у великому, як вважали мільйони людей, справі. З іншого боку, панували страх, відчуття власної меншовартості, незахищеності, затверджувалася готовність беззаперечно виконувати дані кимось команди. Вважають, що саме таке - взвинченное, трагічно розколоте сприйняття дійсності властиво тоталітаризму, який вимагає, кажучи словами філософа, «захопленого затвердження чогось, фанатичною рішучості заради ніщо».
Символом епохи можна вважати прийняту в 1936 р. Конституцію СРСР. Вона гарантувала громадянам весь набір демократичних прав і свобод. Інша справа, що більшості з них громадяни були позбавлені. СРСР характеризувався як соціалістична держава робітників і селян. Конституція відзначала, що соціалізм в основному побудований, утвердилася суспільна соціалістична власність на засоби виробництва. Політичною основою СРСР визнавалися Ради депутатів трудящих, за ВКП (б) закріплювалася роль керівного ядра суспільства. Принцип поділу влади був відсутній.
Колективізація в СРСР.
Колективізація сільського господарства СРСР - це об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні шляхом виробничого кооперування.
Хлібозаготівельна криза 1927 - 1928 рр.. (Селяни здали державі в 8 разів менше хліба, ніж у попередньому році) поставив під загрозу плани індустріалізації.
XV з'їзд ВКП (б) (1927 р.) проголосив колективізацію основним завданням партії на селі. Проведення курсу на колективізацію виразилося в повсюдне створення колгоспів, яким надавалися пільги в області кредиту, оподаткування, постачання сільгосптехнікою.
У листопаді 1929 р. була опублікована стаття Сталіна " Рік великого перелому", що означала відмову від принципу добровільного вступу в колгосп і перехід до насильницької колективізації.
Цілі колективізації:
- Збільшення вивозу зерна для забезпечення фінансування індустріалізації;
- Здійснення соціалістичних перетворень на селі;
- Забезпечення постачання швидко зростаючих міст.
Темпи проведення колективізації:
- Весна 1931 р. - основні зернові райони (Середнє і Нижнє Поволжя, Північний Кавказ);
- Весна 1932 р. - Центральна Чорноземна область, Україна, Урал, Сибір, Казахстан;
- Кінець 1932 р. - інші райони.
В ході масової колективізації була проведена ліквідація куркульських господарств - розкуркулення. Припинялося кредитування і посилювалося податкове обкладення приватних господарств, скасовувалися закони про оренду землі і найм робочої сили. Було заборонено приймати куркулів в колгоспи.
Навесні 1930 р. почалися антиколгоспний виступу (більше 2 тис.). У березні 1930 р. Сталін опублікував статтю " Запаморочення від успіхів", в якій поклав відповідальність за насильницьку колективізацію на місцеві влади. Більшість селян вийшло з колгоспів. Проте вже восени 1930 р. влада відновили насильницьку колективізацію.
Колективізація була завершена до середини 30-х років: 1935 р. в колгоспах - 62% господарств, 1937 р. - 93%.
Наслідки колективізації були вкрай важкими:
- Скорочення валового виробництва зерна, поголів'я худоби;
- Зростання експорту хліба;
- Масовий голод 1932 - 1933 рр.., Від якого померло понад 5 млн. чоловік;
- Ослаблення економічних стимулів розвитку сільськогосподарського виробництва;
- Відчуження селян від власності і результатів своєї праці.
