Кодифікація права в СРСР в 60-ті, 70-ті рр.. XX ст.
У жовтні 1961 р. відбувся XXII з'їзд КПРС, який прийняв нову Програму партії, в якій намічався перехід суспільства до ком-
мунізму. Перші десять років (1961-1971) відводилися на створення
«Матеріально-технічної бази комунізму», подальші (1971 -
1981) - на вступ в комунізм. Передбачалося сформувати
безкласове суспільство і передати функції держави органам само-
управління трудящих.
У новому партійному Статуті закладався механізм, покликаний
забезпечити оновлення та омолодження партійних кадрів. Однак на
практиці партійна реформа зміцнила відносини особистої відданості в
верхах партапарату і не змогла залучити на бік реформаторів
нижчих партаппаратчиков.
Протистояння консервативного керівництва і ліберальної интел-
лігенціі (у сфері ідеології і культури) закінчилося поразкою пос-
Ледней. Скорочення числа раднаргоспів та освіта Вищої Ради
народного господарства при Раді Міністрів СРСР завершили процес
відтворення централізованої економічної структури (1963).
У жовтні 1964 р. Н.С. Хрущов, з ім'ям якого асоціювалися
почалися реформи, був зміщений з вищих державних і партій-
них постів. Нестійкість ситуації, до якої приводили розпочинаються
реформи, відновили проти Хрущова різні верстви суспільства: бюро-
кратії, технократів, партноменклатуру, військових. Що прийшла до влади
в 1964 р. угрупування намагалася поєднувати ідеологічний консерватизм
з економічними реформами.
З 1965 р. скасуванням раднаргоспів та від-
становленням центральних промислових
міністерств почалася нова адміністративна централізація. Со-
Здаєтся ряд центральних комітетів: Держкомцін, Держпостач, Держкомітет по
науці і техніці.
Разом з тим підприємствам була надана певна авто-
номія: в жовтні 1965 р. прийняті постанови «Про поліпшення пла-
вання і стимулювання виробничої економіки »та« Про го-
Державному виробничому підприємстві при соціалізмі ».
До мінімуму було зведено число обов'язкових показників, введені
нові: вартість реалізованої продукції, загальний фонд заробітної
плати, загальна сума централізованих капіталовкладень. Частина дохо-
дов залишалася в розпорядженні підприємств.
Фонди стимулювання поділялися на фонд матеріального заохочення-
ня (контролювався загальними зборами трудового колективу), фонд
соцкультпобуту і фонд самофінансування для потреб розвитку виробниц-
ства. Серйозною перешкодою на шляху реформ був відомчий прин-
цип у сфері управління і планування: вертикальна підпорядкованість
господарських органів виключала їх горизонтальне взаємодія.
Договори, укладені підприємствами один з одним, повинні були
затверджуватися вищими органами (так, позиція Держпостачу не спо-
собствовала полегшенню зв'язків між постачальниками і споживачами).
Сталінську формулу про «побудову соціалізму в одній країні»
Хрущов в 1959 р. доповнив тезою про те, що перемога соціалізму до цього
моменту стала не тільки повної, а й остаточною. Далі відкривався
шлях до комунізму.
Доктрина загальнонародної держави
формулювалася в контексті ідеології
«Переходу до комуністичного гро-
ву ». Вона передбачала істотну трансформацію соціальної бази
радянського суспільства, розмивання меж між різними класами і
шарами, а також містом і селом.
Передбачалося розширити колегіальні і демократичні засади
в державному управлінні з подальшим перетворенням його в «на-
рідне громадське самоврядування ». Намітилася на цій основі
технократична тенденція в керівництві економікою і державою
прийшла в зіткнення з ідеологічною доктриною «партійності».
Протиріччя розв'язалося до середини 70-х рр.., Коли ліберальні і
технократичні тенденції (особливо яскраво проявилися в Чехосло-
Вацко реформах і «празької весни» 1968 р.) були перервані. Ще в
Наприкінці 60-х рр.. став формуватися жорсткий зовнішньополітичний курс,
спирався на розвиток військово-промислового комплексу країни.
Військово-політичним центром для проведення цієї політики став обра-
зовано в середині 50-х рр.. Варшавський договір.
В економічній сфері зовнішньополітичний контроль СРСР над
країнами соціалістичного блоку здійснювався за посередництвом між-державних організацій, що координував роботу промисло-
ності, транспорту і розподіл енергії.
Реформаторські починання в соціалістичних країнах (Югославія
з кінця 40-х рр.., Угорщина в 1956 р., Польща в 70-х рр.., Чехословаччина в
1968 р., Румунія в 1974 р.) наштовхувалися на жорсткий опір з
боку СРСР аж до застосування збройної сили і введення в ці
країни військ СРСР і його східно-європейських союзників.
З 1972 р. консервативні тенденції, що орієнтуються в економіці
на такі пріоритети, як важка і оборонна промисловість, сель-
ське господарство та енергетика, взяли верх над реформаторським лібералізації
мом і технократизмом.
На XXV з'їзді КПРС (лютий 1976 р.) ця лінія остаточно
перемогла. Одночасно відбувалися персоналізація влади та зміцненню-
ня позицій партійно-державної бюрократії, функції розширював-
шегося за складом ЦК все більше переходили до бюрократичних струк-
турам його апарату.
