ТЕМА 9. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА XIX – XX СТ. (теоретичний нарис)

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 12Следующая ⇒

Раціональний образ світу моделював художній світогляд кінця XVIII – поч. XIX ст. – класицизм. Як реакція на раціоналізацію суспільної свідомості на початку XIX ст. виникає нова концепція людини та світу – романтизм. Це художній світогляд, що відображає конфлікт між універсамом і несумісним з ним ідеалом абсолютної свободи особистості. Романтики протестували проти раціональності, нівелювання особистості, звертали увагу на недосконалість світу, на необхідність гармонічності розвитку, прагнули створити ідеальний, досконалий світ людських взаємин. Вічною цінністю була природа, її стихія. Красою мистецтва вони мріяли врятувати світ.

У живопису романтики зображували людину з її почуттями, драматизмом, трагічністю образів, тому роботи більше набували емоційного характеру. В основному це були портрети та пейзажі. Першим хто відкрив українську природу й українського селянина, дослідники вважають німця за походженням Василя Штернберга. Серед українців найяскравішою постаттю романтичного образотворчого мистецтва був Тарас Шевченко, який вважав своїм фахом малярство. Серед картин: " Катерина", " Селянська родина", " Марія", ілюстрація до поеми О.Пушкіна " Полтава", портрети Маєвської, Закревської, Кейкаутової, Горленко, Кочубея, автопортрети.

Однією з визначних тенденцій індустріальної культури XIX ст. стає реалістичне світосприйняття, тому виникає реалістичний напрям мистецтва. Реалізм – художній світогляд, що відображає життя у формах самого життя. На утвердження демократичних тенденцій у живопису вплинула діяльність пересувних виставок (передвижники), серед яких була велика кількість українських художників. Фактично це був протест проти академізму Петербурзької академії мистецтв. Художники їздили по містах та селах Росії та України, щоб по можливості точніше передати дійсність життя простого народу, показати вади панства. В самостійні жанри формуються побутовий живопис, реалістичний пейзаж, історичний жанр. Серед передвижників були І. Рєпін, М. Бодаревський, М. Пимоненко, Куїнджі, Айвазовський.

Продовжувачами шевченківських традицій стали: Л. Жемчужніков, І. Соколов, К. Трутовський, М. Пимоненко. Творцем жанру українського реалістичного пейзажу – С. Васильківський. Серед західноукраїнських художників: О. Сластіон, П. Мартинович, К. Устиянович.

Реакцією на болісно-тяжкі враження від навколишнього буття стало прагнення до краси, до естетизації навколишнього середовища. Тому в кінці XIX – на поч. XX ст. формується новий художній світогляд – модерн, який породив відчуття суперечності між безмежністю вічно буттєвого всесвіту й брутальною плинністю земного існування. Виникає символізм – художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб’єктивною свідомістю автора. Тобто черговий раз підкреслювалася концепція двох світів: ідеального і реального (мрія і буденність). Красу представляли за допомогою знаків вічного, абсолютного. Поступово твір мистецтва все більше ставав схожим за Є.Золя " на шматок життя, пропущений через темперамент художника". Настає доба імпресіоністичного бачення світу.

Імпресіонізм – художній світогляд, орієнтований на суб’єктивне відображення миттєвостей буття. Імпресіоністи ніби розчинили простір у повітрі й світлі, представили його як невпинний потік змін і перевтілень. Людина губиться в цьому потоці. Настає трагічний злам, витоки якого в утвердженні антропоцентричної віри в безмежні можливості людини, віри в те, що індивід має не лише право, а й обов’язок перебудувати все довкола себе на свій розсуд. При цьому могутній творчий потенціал повертався своїм зворотнім боком, бо людина залишалася наодинці з космічною прірвою світобудови. Цей конфлікт частіше всього породжував трагічну агресію.

В Україні представниками символізму та імпресіонізму були: О.Мурашко, О.Новаківський, О.Кульчицька, Ф.Кричевський, М.Самокиш, І.Труш, К.Костанді, І.Їжакевич та ін. Звертання до прекрасного активізувало в Україні процеси національного самоусвідомлення. Український живопис був звернений до народу, до прагнення духовного визволення. Засновник української графіки Г.Нарбут створює українську абетку.

Напруженість зламу століть породжувала намагання з’єднати людину із Всесвітом. З’являються безпредметні картини К.Малевича, в яких він використовує езотеричні знаки, якими кодувався у прадавні часи діалог людини з космосом, мотиви вишиванок на рушниках, візерунків килимів та писанок. Художник намагався подивитися на життя людей з космосу й намалював картину виходу людини у космос, як поривання людської душі у Всесвіт. Це вже був початок глобального мислення, що було характерним для постімпресіонізму початку XX ст.

Постімпресіонізм – художній світогляд, орієнтований на створення міфопоетичної моделі світу з відображенням її філософських і символічних начал буття. Настає доба авангардного мистецтва.

Авангардизм – це загальна назва напрямків новітньої культури з прагненням до новаторства не лише у сфері художньої мови, а й у сфері прагматики (реалізації " художньої антиповедінки" ). Так само, модернізм – загальна назва способів світобачення, які відображають модель світу.

Авангардизм закликав розпрощатись зі спадком минулого, створити нетрадиційне мистецтво. На початку XX ст. відбувся прорив несвідомого. Першими це відчули митці, а потім вже науковці намагалися пояснити, що відбувається. Починається боротьба з застиглими, творчо безплідними й консервативними формами буденної свідомості, провокація процесів, основна ідея яких полягає в метафоричності, полівалентності смислів. Тому для адекватного розуміння авангардного мистецтва, недостатньо знайомства з самим твором, треба зрозуміти його художньо-естетичний зміст. Для цього треба знати природничо-наукові відкриття часу, теологічні концепції світла і кольору, поняття медитації, психоаналітичну концепцію З.Фрейда та інтуїтивістську філософію А.Бергсона та ін. Наприклад, З.Фрейд доказував, що не все в людині підкоряється раціональному, і відкрив таємні області людської психіки (надсвідомість та підсвідомість). А Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції.

Навчившись сприймати і розуміти авангардне мистецтво, людина тим самим набуває нових світоглядних уявлень. Для розуміння особливостей авангардного мистецтва більше має значення інтуїція, а не інтелект. Таким чином, формується некласичне бачення світу.

Модерністи вважали, що хаос сучасного життя сприяє загостренню почуття самотності людини, тому що ворожа дійсність лякає її своєю непереборністю. Перебільшена увага митців до змісту образу отримала назву – натуралізму, його виразність переросла в абстракціонізм, емоційна насиченість в експресіонізм, багатозначність в сюрреалізм.

Значна частина дослідників, особливо радянської доби, в цих модерністських напрямках бачило шизофренічне начало (неадекватне розуміння дійсності). Лише екзистенціалісти стверджували, що в цьому полягає унікальність існування світу людської суб’єктивності. Модернізм моделює ірраціональну картину світу (той, що перебуває за межею розуму), тому кінематограф, який передав ілюзію як справжню реальність на початку XX ст., називали ілюзіоном.

Модернізм відмовився від відтворення дійсності, предметності світу, тому дослідники інколи називають його безпредметним мистецтвом, для якого є характерним принцип деформації. Тільки занурюючись у глибини свідомості глядача авангардний твір набуває своєї завершеності.

Умовними рамками існування модернізму є період з 1907 року (час виникнення кубізму) по 60-70-ті роки XX ст. (початку постмодернізму). Центрами модернізму вважають Францію, Німеччину, Італію, Росію.

Першим напрямком авангардного мистецтва вважається фовізм (1902 – 1908), засновником якого був французький художник А.Матісс. Фовізм (дикий, хижій) абсолютизував виразність кольору, вплив його на психіку людини. Отримав продовження в абстракціонізмі.

Кубізм – авангардистський напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст. Особливостями було використання геометричних форм (куб, конус, циліндр). Початком кубізму вважається картина іспанського художника Пікассо " Авіньонські дівчата" (1907). На думку кубістів, картина є зразком філософського твору, який змальовано за допомогою ліній і фарб. Вона виражає концепцію світу. Дійсність осягається не очима, а розумом. Людина, яка має психічні розлади теж бачить світ, але збагнути його сутність не може. Художник впорядковує хаос відчуттів.

Футуризм – виник в Італії. Прихильники футуризму повстали проти понять " гарний смак", " гармонія". Вони пропонували знищити театри, музеї. Пропагували нову красу сучасного світу: фабрики, заводи, залізниці, машини, літаки, шум моторів, швидкість. Тому зображували рух повторенням окремих фігур, або їх частин. На картинах збільшується кількість рук, ніг у людини, яка, наприклад, біжить. Тобто зображується мигтіння як форма.

Для українського авангарду був більше характерним кубофутуризм . Художники одночасно осягали кубістичні закони розкладання форм та футуристичний принцип динаміки. Український авангард, на відміну від європейського, ліричний, поетичний, пов’язаний з народною творчістю, емоційний, психологічний (ментальний), декоративний. Наприклад, в супрематизмі К.Малевича використані традиції української культури. В авангардному мистецтві залишається колір писанок, символічна мова вишиванок. Найбільш визначилися О.Екстер, К.Малевич (супрематизм), О.Богомазов, М.Бойчук (бойчукізм), О.Архіпенко, В.Татлін. Термін " український авангард" був введений лише у 1972 році на виставці В.Татліна у Лондоні паризьким мистецтвознавцем А.Наковим.

Значна кількість художників авангардистів шукаючи нові форми повернулися до архаїчних форм за допомогою селянського мистецтва. Значна їх частина не закінчувала мистецьких академій, малювали у вільний від роботи час. Виникає художній напрям, який повертається до доцивілізаційного способу життя. Це була спроба побачити світ очима дитини, поза " дорослою" складністю. Спрощений погляд на людину і світ отримав назву – примітивізм. Картини створювались переважно мешканцями села, або мешканцями міста, які не поривали із селом, а також народні майстри: Ганна Собачко, Параска Власенко.

Абстракціонізм – художній світогляд, який культивує колір та створює геометричні абстракції. Це напрям безпредметного мистецтва, прихильники якого відмовились від зображення форм реальної дійсності. Засновником є російський художник В.Кандинський, про роботи якого критики писали: " …перший раз в історії живопису не можна що-небудь помітити або впізнати". Роботи Кандинського привертають увагу глядача до містичного, таємного народження Всесвіту та його загибелі. Це була спроба раціональним способом сприйняти містичне.

Перші твори абстрактного мистецтва виникли в межах експресіонізму. Експресіонізм проголосив єдиною реальністю суб’єктивний духовний світ людини. Виник в Німеччині, тому багато робіт художників набули антивоєнного характеру. Під час другої світової війни більшість робіт було виставлено за наказом Геббельса на всенародний огляд на виставці " виродженського мистецтва". Вони супроводжувалися приписами, що це так недоумкуваті психи бачать природу. Після виставки 730 картин було спалено.

Особливістю українського експресіонізму був психологізм та ліризм. Більше виявився в літературі В.Стефаника та І.Франка. Елементи експресіонізму є в роботах О.Новаковського, О.Богомазова, в роботах школи Бойчука, в окремих роботах українських графіків 1920-х – 1930-х років, художників доби тоталітаризму. Особливо виділяється робота О.Тишлера " Махновці". Експресію доведено до абсурду. Коні на картині витягнені динамікою руху в одну лінію, вершники повторюють їх ритм. Критики називають це д’явольським азартом, що було характерно для Махно, який вмів війну обернути на жорстокий карнавал. Наприклад, Катеринослав, він відбив у денікінців, перевдягнувшись у наречену, а бойових коней і тачанки прикрив весільними гірляндами. За радянську добу сплеск експресії мали театральні декорації, особливо коли авангардні напрями були проголошені буржуазними та заборонені.

Експресіонізм – це художній світогляд, який відображає ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі. Одна з найбільш відомих робіт " Крик" норвежського художника Е.Мунка. Демонструється настрій жаху та катастрофи. Людина розпадається на хаотичну мозаїку геометричних фігур, яку передбачив П.Пікассо в картині " Портрет Воллара". Втрачається гармонія та цілісність. Смерть розглядається як спосіб подолання життєвого зламу (картина О.Новаковського " Дві баби роздумують над смертю" ). Поступово починає абсолютизуватись самотність. Самотня людина в абсурдному світі (абсурдизм). Справжнім стає життя індивіда, яке позбавлене зв’язків з реальним світом, що стане основним мотивом мистецтва доби постмодерну.

Сюрреалізм - це художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого. Сюрреалізм (надреалізм) проголосив джерелом мистецтва сферу підсвідомого (сни, інстинкти, галюцинації), так званий розрив логічних зв’язків. Найбільш виразними сюрреалістами є іспанські художники Х.Міро, С.Далі, М.Ернст. Інколи сюрреалізм сприймається як фантастичне, ексцентричне, божевільне розуміння сутності буття. Сюрреалізм – це спроба пізнання тих речей, які неможливо пізнати. Цей процес пізнання провокує свідомість на пошук відповідей за допомогою своїх внутрішніх можливостей, котрі безмежні, про котрі людина нічого не знає. Художники використовували принцип подвоєння: слон-комаха, людина-шафа, поєднання живого та мертвого, ілюзіоністичний обман зору. В одній формі могло вгадуватися багато інших. Роботи сюрреалістів інколи мали еротичне забарвлення, для того щоби це допомагало виводити свідомість за межи реальності. Для цього в сюрреалістичних журналах друкували уривки з " Кама Сутри".

Сюрреалізм як течія авангарду сформувався на ідеях та практиці дадаїзму. Дадаїзм – напрям в образотворчому мистецтві, який виник під час першої світової війни в нейтральній Швейцарії, де в художньому клубі " Кабаре Вольтер" збирались художники та поети різних, в тому числі й ворогуючих країн. Основна ідея – руйнування поширених уявлень про мистецтво. Дадаїсти відкинули дуалізм (бінарність) світосприйняття, запропонувавши багатоваріативність без логічного обґрунтування. Виріб масової продукції оголосили витвором мистецтва. Тому на виставках дадаїстів з’явились пісуари, клітки з цукром, велосипедне колесо. Характерним стає алогізм, абсурд. Основними методами були колаж, фотомонтаж, реді-мейд (предмет промислового виробництва). Одним з представників був М.Дюшан. Елементи дадаїзму активно будуть впроваджуватись в поп-арті ( 50-60-ті роки XX ст.).

У 20-ті роки XX ст. склалася художня течія в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві – конструктивізм. Це мистецтво життєбудування. Його представники вважали, що завдання художника полягає не в створенні одиничних предметів мистецтва (картин, скульптур, а в розробці художніх форм речей, якими користуються люди (одяг, меблі, посуд, автомобілі, книги…). Тому слід не зображувати світ речей, а створювати (конструювати) його. На український конструктивізм мали вплив О.Родченко, О.Екстер, В.Татлін. Більший вплив конструктивізм мав в оформленні театральних декорацій А.Петрицького, О.Екстер, в архітектурі О.Вербицького, П.Альошина, В.Кричевського. На початку 20-х років виділяється напрям агітаційно-політичного плакату, в 30-х роках - твори історико-революційної тематики.

Ренесансний злет українського авангардного мистецтва 10 – 20-х років замінив неоміфологізм соціалістичного реалізму, який є характерним для тоталітарних культур. Це спосіб осмислення травмуючої дійсності на основі міфологічного світосприйняття, бо тоталітарна культура архаїчна та псевдодемократична. Улюбленими образами радянської культури стають воїни, здатні до самопожертви, вожді, трудовий ентузіазм народних мас.

Знищення пам’яток попередніх культур вважалось руйнуванням ворожої культури. Створюються пам’ятники-ідоли, архаїчні мавзолеї, проводяться містерії з приводу народження нового світу, який начебто відвоював простір у хаосу. Через загострення бінарних опозицій протиставляється світ героїв та злодіїв. Найважливішим з усіх мистецтв стає кіно. За допомогою ілюзіону відбувається маніпуляція свідомістю. В рисах буденності окреслюється простір обіцяного раю. Ідеологічний проект заміняє реальність, і дійсність перетворюється на гігантський симулякр (симуляція дійсності), що сягає корінням міфічних глибин історії людства, наростають міфологізовані уявлення про радянську дійсність, посилюється політичний та ідеологічний контроль за культурою, укорінюється пріоритет класових інтересів над національними, загальнолюдськими.

На ідеологічну доктрину перетворюється сталінське визначення соціалістичної культури, яка повинна бути пролетарською за змістом. Все, що не вписувалося в доктрину проголошувалося ворожим. Митці зазнавали утисків, гоніння. 30-ті роки отримали назву " Розстріляного Відродження".

В 50 – 60-х роках намітився перехід від абстрактного експресіонізму до нових форм мистецтва, одним з яких став поп-арт. Це напрям, який розглядає предмети, явища, елементи повсякденності (знаменитості, побутові предмети, продукти масової культури та виробництва, рекламну сюжети). Одним з найулюбленіших предметів є велосипедне колесо, джерела якого йдуть від М.Дюшана (дадаїзм). Будь-яка звичайна річ посіла місце скульптури. Засновниками вважаються Р.Раушенберг і Е.Урохол.

Поп-арт породжує численні художні напрями, які більш детально розглядають його елементи. Так, боді-арт – людський організм; арт-повера (бідне мистецтво), як єдність з природою; мінімалізм, як боротьба проти матеріального накопичення; ленд-арт (земляне мистецтво), як діалог з навколишнім середовищем; оп-арт (оптичне мистецтво), як мистецтво омани зору; окр-арт (композиції, що оточують глядача); ел-арт (предмети та конструкції, що рухаються за допомогою електромоторів; кінетизм – вид художньої творчості, в основі якої лежить ідея руху (трансформації); відео-арт, як технізований напрям творчості та ін. Деякі дослідники ці напрямки зараховують до концептуалізму, який отримав розвиток в 70-х роках.

На Заході в цей час формується технократизм, який отримав назву як техніцизм – культ техніки. Це призвело до розколу культури на дві частини: наукову, до якої належали вчені-природознавці та техніки і культуру художньої інтелігенції, яку називали " гуманістичною". Пріоритети віддавались розвитку природничо-технічних наук, культивувались матеріально-речові потреби як цінності, що призводило до нівелювання духовних та моральних потреб. Поступово формується поняття " масової культури", як процес американізації (стандартизації) культури. Змістом та художньою формою творів мистецтва стає безглуздий абсурд. Поширюється культ бридкого та потворного. З’являється поняття халтури, несмаку – кітч.

Кітч – це специфічне явище, що належить до найнижчих пластів масової культури: стереотипне, примітивне, розраховане на зовнішній ефект псевдомистецтво, позбавлене справжньої художньо-естетичної цінності. Голлівудські фільми, легалізація порнографії, сексуальна революція, позашлюбні зв’язки поставили під загрозу загальнолюдські цінності, традиційні звичаї народів.

В Україні 50-ті – 60-ті роки характеризуються розширенням доступу молоді до знань, підвищенням рівня освіти серед населення, збільшення інтелектуальної верстви. В той же час посилилися ідеологічні кампанії сталінського керівництва проти схиляння перед західною наукою і культурою, гоніння на генетику, кібернетику, почалася кампанія з викриття націоналізму в українській мистецькій творчості.

Центральною темою мистецької діяльності залишались проблеми війни, миру, праці на рідній землі, героїзм, але при цьому заборонялося будь-яке новаторство. В питання про художні форми перевагу надавали загальновизнаним традиційним класичним зразкам. Художній рівень мистецтва визначали: М. Бурачек, брати Кричевські, О. Шовкуненко, К. Трохименко, Т. Яблонська та ін. Центрами художньої опозиції ставали майстерні та оселі Ф. Манайла (Ужгород), Р.Сельського (Львів), М. Трубецької (онуки Бойчука), С. Параджанова, В. Задорожного та ін.

Українські митці більшу увагу акцентували на фольклоризмі. Розквітає творчість майстрів-самоуків, вихідців із села: М. Приймаченко, К. Білокур, Г. Собачко. Фольклоризм був характерний для митців Західної України Ф. Манайла, Е. Контратовича, А. Коцки. Представниками " нефольклоризму " були також І. Марчук, А. Антонюк, творчість яких протистояла " шароварному фольклоризму" провладних майстрів. Поетичною конструкцією стає львівський абстракціонізм: Р. і М.Сельські, Зверинський, Мінько, Марчук. Нефігуративний живопис створили П.Беззір, Л. Кремницька, Є. Семан, А. Сумар. Традиції супрематизму і конструктивізму, пізнього кубізму розвивав О. Дубовик, додаючи національну колористику, на межі станкового живопису та декоративного панно.

В добу " шестидесятників" створював експресивні абстракції Г. Гавриленко. Деякі дослідники його та В. Ламаза називають засновниками сучасного українського мистецтва, продовжувачами традиції образно-поетичне сприйняття традиційного національного мистецтва. Мистецтво 60-х – початку 80-х років отримало назву " неофіційного мистецтва ".

В галузі концептуального мистецтва працювали Ф.Тетянич, В.Ажажу. Ліризм мистецтва 70-х років отримав назву " тихого живопису". Серед представників З. Лерман, Є. Волобуєв, Г. Григор’єва, Я. Левич. З’являються представники " ретро-стилю ": неоренесансу – С. Пустовойт, В. Рижих, Г. Неледва; необароко – Ю. Луцкевич; неонаївізм – Л. Рапопорт.

Концептуалізм – найінтелектуальніший напрям авангардного мистецтва. Більшість митців мають університетську освіту. Концептуалізм дематеріалізує мистецтво, тому його інколи називають як " антимистецтво". Багато дослідників використовують назву " інформаційне мистецтво". Репрезентація знака-об’єкта є вторинною, головне інтелектуальна інтерпретація. У непідготованого глядача концептуальні об’єкти викликають психологічний стрес.

Концептуалісти реалізують свої творчі задуми у формі інсталяцій. Інсталяція – просторова комбінація з готових промислових (" реді-мейд " ), природних або створених художником об’єктів, живопису, скульптури, текстової чи візуальної інформації. Започаткували інсталяцію дадаїсти та сюрреалісти. Створюючи несподівані сполучення звичних речей, художник надає їм нового символічного сенсу. Об’єктами стають тексти, графіки, діаграми, фотографії, відеоапаратура. Все те, чим документується абстрактне. Це може бути і будь-яка ситуація, природне або соціальне явище. Стають популярними відео – арт, боді-арт, ленд-арт, акціонізм (хепенінг, перфоманс, рольова гра). Настає доба постмодернізму.

Постмодернізм більшість дослідників пов’язують з кризою 60-х років, для якого було характерним розчарування в розумі та прогресі. Як не парадоксально але розумність, яка зробила людину людиною стала загрозою існування самої людини, що призвело до широких дискусій щодо обмеження розумної (руйнівної) діяльності людини в загальнопланетарному масштабі. Низький рівень моральності, духовності, людяності, безвідповідальність людини за свої дії загрожує глобальною катастрофою.

Особливостями постмодерну є: відмова від традиційних цінностей, театралізація всіх сфер життя, естетизація потворного, змішування елітного і масового, гедонізм, пародійність, цинізм, поверховість, естетична вторинність, фрагментарність, монтаж, бріколаж, віртуальність, перетворення хаосу на середовище існування людини, гіперманіпуляції (сімулякри), ерозія жанрів та стилів, орієнтація на споживацьку естетику, відчуження людини від її людської сутності, яке розглядається як антропологічна, гуманітарна катастрофа.

Особливістю українського постмодернізму стає відродження національної традиції бароко, класичності, романтизму, авангарду. В роботах О.Бородая, Н.Стороженко, П.Гончара, Ю.Луцкевича - митців українського необароко 1980-х відчутний декоративний експресіонізм, барокова ірраціональність.

Українські митці виділяються автентичністю, ритуальністю в акціях, перфомансах, хепенінгах, на відміну від європейських, які намагаються зруйнувати традицію. Саме в цьому, як стверджують дослідники, виявляється лінія пошуку духовної основи нового українського відродження. Серед митців виділяються О.Дубовик, Е.Петренко, Ю.Левченко, О.Клименко, Г.Король, А.Криволап.

Специфіку українського постмодернізму продемонстрували А.Савадов, О.Гнилицький, Г.Сенченко, В.Цаголов, О.Голосій, С.Ликов, В.Рябченко, О.Ройтбурд, М.Мамсіков, О.Мась, А.Волокітін, Ж.Кадирова. В роботах присутня неоархаїка, елементи соц-арту, реалізму, психоделіка, експресіонізм, неоромантизм, містицизм. Одним з представників мистецького руху " Нова Хвиля" є І.Чічкан, який працює в жанрах живопису, відео, інсталяції, фотографії. Оригінальний спосіб демонстрації картин запропонував О.Кулик. Картини не висіли на стінах, а їх розвозили на колесиках дерев’яних конструкцій.

Тихий карнавал підсвідомості показують в своїх роботах одеські художники: Е.Кульчик, В.Гончарова, В.Гончар, О.Стайкова. Таким чином, сучасне українське мистецтво демонструє індивідуальну оригінальність, варіативність та еклектизм образів та стилів.

Контрольні питання та завдання

Підготуйте доповіді про мистецьки стилі (за вибором).
Про кого з видатних українських художників Ви можете розповісти?
Які картини українських художників привернули Вашу увагу? Поясніть чому?
Спробуйте порівняти модернізм та постмодернізм в українському мистецтві. Назвіть особливості цих мистецьких періодів.
Спробуйте написати творчу роботу на тему: " Українська душа Ф.Коновалюка". (див. Додатки)

ДОДАТКИ

При вивченні мистецтва ХХ ст. студентам пропонується розглянути феномен " Подільського живопису" на прикладі мистецької спадщини видатного українського художника з Поділля Ф.З.Коновалюка, використовуючи експозиції музею Ф. Коновалюка, який знаходиться в Центрі виховання студентів Вінницького Національного технічного університету.

Федір КОНОВАЛЮК

Серед національних художників України ХХ ст. є постаті, які при житті не отримали визнання. До розуміння їхньої творчості суспільство наблизилось вже після отримання Україною незалежності. До них належить автор численних краєвидів, портретів, книжкових ілюстрацій до української класики великого Кобзаря Т.Г.Шевченка, В.Стефаника, І.Котляревського, М.Черемшини, О.Кобилянської Федір Зотикович Коновалюк. Його пейзажі, тематичні твори, ілюстрації пройняті великою любов’ю до рідного Поділля, до України були не кон’юнктурними в добу соціалістичного реалізму, який панував у мистецтві в ХХ ст. Тому художник не був визнаний за життя.

Викладач має закцентувати увагу студентів на необхідність дослідження феномену української душі Ф.З. Коновалюка. Художник продовжив традиції українського реалістичного живопису кінця ХІХ – початку ХХ ст. Його твори перегукуються з полотнами таких видатних українських живописців як Сергій Васильківський, Сергій Світославський, Петро Шевченко та ін.

За тонкістю і делікатністю письма, за поетичністю сприйняття світу, за глибоким проникненням в саму “душу” українського пейзажу, за майстерністю живопису Коновалюка можна ставити в один ряд з видатними українськими художниками ХІХ ст., доби національно-культурного відродження України, особливо з Похитоновим, з яким художник познайомився під час своєї першої виставки в 1911 році. Сам Ф.Коновалюк стверджував про вплив на його творчість в галузі композиції і почасти, можливо, й техніки, І.Їжакевича, який був вчителем художника до Київської художньої школи. Проте Ф.Коновалюк виробив власний, неповторний, дивовижно тонкий стиль та відстоював традиції реалістично-демократичного мистецтва. Тональний живопис митця позначений справжньою гармонією колориту, м’якістю письма, класичним умінням компонувати. Він розвинув і збагатив живописні здобутки свого вчителя багатством колірної палітри, ретельністю розробки найтонших традицій світлотіньового тону. Протягом усього життя художник добивався максимальної лаконічності і простоти вислову.

Прикро, що в жодному підручнику з історії України та української культури немає згадок про людину, яка своє 94-річне життя (80 років творчої праці) присвятила увічненню краси рідної неньки України (близько 4000 творів). Лише Катерині Т.Г.Шевченко присвятив 200 малюнків, ескізів, картин. В страшні 30-ті роки навіть написав “Автопортрет в образі Катерини”. Правда в енциклопедії з мистецтва прізвище Ф. З. Коновалюка згадується, але з приводу сумісної картини з народним художником УРСР І. Їжакевичем, зірка якого сяяла при життя митця. Через некон’юктурність робіт Ф. З. Коновалюк став членом спілки художників України за 2 роки до пенсії, яку заробив 26 - річною викладацькою працею, а перша персональна виставка художника відбулася в 65-річному віці.

Вражає народний світогляд, традиційність, ліризм, поетичність, гуманізм картин художника, висоту духовності, патріотизм Ф.З.Коновалюка. Варто звернути увагу студентів на те, що художник виконував свої роботи за один сеанс, бо вважав, що в інший день вже буде інше освітлення, інший настрій. Сам художник любив казати: “Я пишу з дитинства історію, історію природи і культури України, її колиски Києва і навколишнього середовища. Треба відбити точно усю велич, красу, неповторну красу нашої України, ну от і намагаюсь залишити казкові місячні ночі української хатки, вітряки і безмежні лани, Дніпрові кручі в первозданному вигляді. Неважливо який метраж картини. Важливо передати настрій, настрій і епоху.

Вже нема тих хат під стріхою, рідко де знайдеш, але ж треба, щоб нащадки знали, яким було село, як затишно і любо в кожному куточку України, в моєму серці. Хай же хоч цю маленьку краплину моєї праці, може, донесу до майбутніх людей, аби знати, що моя Батьківщина завжди була і є найкращою в світі. Ну а що до того, що я, так би мовити, не модний, то я, одверто кажучи, про моду не думав, до слави не прагнув. Мета – справжнє мистецтво і гімн природі моєї Батьківщини, гімн народу, тому й портрети з народу, а не з верхівок”.

Необхідність формування національної самосвідомості, носія національної культури молодим людям варто пояснювати на прикладі біографії художника. Народився Федір Зотикович Коновалюк 22 березня 1890 року в селі Калівці Подільської губернії (тепер село Ягідне Муровано-Куриловецького району Вінницької області) в бідній родині селянина-наймита. В десятирічному віці художник втратив батька.

Відмінно закінчивши сільську школу, тринадцятилітній хлопець їде до дядька в Київ. Через здібності до малярства стає учнем лаврської іконописної майстерні. Вчителями були І. Їжакевич та В. Сонін. Як здібний учень бере участь в розписах Всіхсвятської церкви Києво-Печерської лаври, прикрашає стіни Борисоглібського храму на Подолі, а також Покровського на Куренівці в Києві та Спасопреображенського в Катеринославі (тепер – Дніпропетровськ).

До Київського художнього училища поступає одразу у 4-й клас. Перший раз у своєму житті в 1911 році бере участь в художній виставці в Київському університеті з картиною “Вид на Вишгород з Києва” та Першій українській артистичній виставці в Києві з картиною “Княгиня Ольга на могилі Ігоря”, через яку хлопця відразу помітили фахівці та пророчили велике майбутнє. Картина зберігається в Державному історичному музеї в Києві.

У Київському художньому училищі Федір Зотикович отримував стипендію імені академіка Х. Платонова, яка надавалась найбільш здібному учневі з бідних селян. Вчителями були В. Менк та О. Мурашко. В 1915 році поступає до петербурзької Академії мистецтв, вчиться в майстерні В. Маковського. Одночасно навчається та викладає на педагогічних курсах при Академії і не полишає викладацької роботи до пенсії.

У 1925 році стає студентом живописно-педагогічного факультету Київського художнього інституту, щоб навчатися в майстерні знаменитого Ф. Кричевського. Після закінчення викладає креслення і малювання у трудових школах, технікумах та інститутах Києва 26 років.

Однією з найважливіших сторінок у творчості художника стала Шевченкіана. Поклоніння генію України властиве кожному патріоту нашої землі. Лише за 1918-1929 роки в олійному живописі Ф. Коновалюка проілюстровано 35 творів поета та написано 97 картин. В образотворчій Шевченкіані Коновалюка близько 300 замальовок та ілюстрацій. Серед творів: “Шевченко несе воду школярам”, “Т.Г.Шевченко в казематі”, “Зустріч Т.Г.Шевченка з М.Г.Чернишевським у 1858 р.”, “Садиба батьків Т.Шевченка”. Для Шевченківського заповідника в Каневі Ф. З. Коновалюк написав 12 картин.

Одним з найулюбленіших образів стала для Ф. Коновалюка Катерина з одноіменної поеми Т. Шевченка. Їй художник присвятив понад 200 робіт. Не було жодного року в його творчому житті, коли б він не звертався до образу Катерини. Шевченкова Катерина асоціювалася в нього з Україною – погарбаною, сплюндрованою і непокірною. Він нагадував своїми картинами, що Україна – невільниця, згорблена, нещасна, але несе іскру надії, а Катерина, як Україна, йде і буде йти наперекір стихії.

Різні образи української мадонни були доказом тихої, але сильної боротьби митця за українську душу, за її визволення і свободу. Серед картин: “Катерина”, “Катерина взимку”, “Ой, одна я одна”, “Постать Катерини”, “Катерина влітку”. В 1921 році в картині “Перший ескіз до поеми Т. Шевченка “Катерина” Коновалюк намалював себе в образі малюка Катерини, а в 1930 – “Автопортрет в образі Катерини”. Унікальна спорідненість душ.

Багато робіт, присвячених Катерині Т.Шевченко написані разом із своїм вчителем І. Їжакевичем, який писав в листі до Коновалюка: “Стоїть мені перед очима ця грішна великомучениця, Українська мадонна з немовлям, і душа тремтить за неї, сльозами вмитої, наляканої, невтішної. Дорогий мій Федоре Зотиковичу, давайте удвох... Воздамо Катерині достойно, вона ж бо велика...”.

Ілюструючи “Катерину” Т. Шевченка, художники обирають найдраматичніші моменти: прощання Катерини з батьками, зустріч її з Іваном по дорозі до Московщини. Образ героїні, перейнятої горем і розпачем, у центрі композицій – вона чітко виділена на тлі то білої скатертини столу, то темної постаті москаля. Рвучкими жестами й позами переконливо передано глибокий психологізм моменту. Фарби посилюють звучання композиції, ще більше драматизуючи її.

Серед пейзажних картин особливо Федору Зотиковичу вдавалися зимові пейзажі, пройняті первісною чистотою снігу, кришталевою прозорістю повітря, зманливими синіми далями. Іній на деревах, замети і завірюхи, засніжені далі й сонні хатки в снігових обіймах пройняти глибоким ліричним почуттям. Зимові пейзажі цікаві сріблястим колоритом, багатством тонових переходів, красою і пластичністю мотивів. Спокій у природі, спокій у серці... Цей знайомий, такий швидкоплинний стан природи побачити і відчути дуже важко, зобразити і повідати іншим майже неможливо. Коновалюку Ф.З це вдавалося, тому його вважали одним з найкращих “зимових пейзажистів” України ХХ ст.

Дружина художника згадувала, що були такі моменти, коли Федір Зотикович з повним настроєм роботи йшов на етюд, а повертався замріяний, якийсь одухотворений, з чистим незайманим полотном. Або знайшовши точку з пейзажем, сидів мовчки, нерухомо, потім казав: “Тихо, ні чірік. У мене душа злилась з природою. Я відчуваю як вона співає. Он те дерево співає до тендітної берізки “Ходив козак до дівчиноньки”. Під час роботи або на етюдах він завжди перегукувався з птахами – умів висвистувати синицею, кричати сойкою. В лісовій тиші птахи злітались до нього юрмою. А то співав улюблених подільських пісень. Від нього пахло тьмяними пахощами осіннього дуба і живицею сосни. Ця насолода спостережень давала натхнення і етюд лягав на полотно невимушено, співучо легко.

Помер Ф. З. Коновалюк в 1984 році. Згідно його заповіту, 50 полотен було передано Українському фондові миру, частина колекції зберігається в приватних колекціях України.

Приклади студентських творчих робіт ВНТУ:

" Українська душа" Ф. З. Коновалюка.

Троян Анна,

( студ. Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії - 1ІС-05)

Якщо і є матеріальне вираження душі, то воно відтворене у витворі людських рук. Так і картини Ф.З. Коновалюка - то дзеркало його душі, його переживань його почуттів. А душу мав справді українську, бо лише українцю милі і зрозумілі його убогі хатки, прості пейзажі, натюрморти та портрети. Проте, на його портретах не пишні, самовдоволені особи, а обличчя, сповнені людської гідності, самоповаги, глибокого змісту, не зважаючи на їх часто драматичний зміст. І дуже по-українськи, чемно змальовано Хортицю: високі, неспокійні хвилі, як відголосок далеких буремних років, небезпечних морських походів у далекі землі, як віддзеркалення вільної козацької душі, котра немала обмежень. Як обмежений лише з одного боку водний простір на полотні, так і козак лише з одного боку був обмежений. Лише одна цінність, яку він беріг, лише одне мірило, якому довіряв: то-честь і ця честь-честь України.

А скільки разів митець переспівав своїм пензлем твори Т.Г.Шевченка! І як переспівав! Його картини перегукуються з картинами Т.Г.Шевченка, так як ніби Коновалюк справді вчився малюванню у Шевченка - художника: ті ж самі: експресія, драматизм, колорит. На це здатна лише українська душа.

Сьогодні хочеться сказати про " Троянди". Чому саме троянди? Може тому, що зараз зима, а на полотні вони такі природні такі літні, такі справжні. Про те це троянди не якихось там вишуканих сортів, а звичайні, щойно зірвані у сад, що за вікном. Зірвані вони поспіхом, бо той, хто їх рвав не переймався, щоб підбирати їх за кольором, щоб зірвати не зовсім розпукнуті квіти, бо вони довше стоять, щоб вишукано скласти їх у дорогу вазу. Той, хто їх зірвав, швиденько поклав у цей скляний графин, з якого п’ють воду. У графині чиста прозора вода та поряд – склянка якою можна скористатись, коли мучить спрага. Та спрага у картині не головна, а головне-пекуче літо 1947 року. Друге повоєнне літо, літо в якому цвітуть троянди. І троянд так багато, що їх можна без жалю нарвати цілий оберемок. Трояндове літо Ф.Коновалюка.

Дуже спекотно, бо частина пелюсток одразу ж осипалась. Такі троянди розквітають у липні, коли і вранці вже жарко, тому гардини на вікні щільно заслонені, щоб ранні проміння сонця не розбудили того, для кого принесені з саду ці троянди. Увібравши в себе тепло, великого світила, квіти стають дуже пахучими і кімната одразу наповнюється густим ароматом, від якого просипається та чи той, для кого принесені ці троянди. Дуже вдало до картини " Троянди", 1947 написав вірш М. П. Стрельбицький:

Крихкої тиші епіценром-

Троянди в дзбанику зі скла.

А збоку —склянка, як плацента:

Пелюсткам відблисток віддала.

Скло розтрояндилось! Троянди ж

оскліти не бажають, ні.

На тлі гардини-самобранки-

один, два...три трояндодні

крихкої тиші оберегом.

А за гардиною... там-сад? Асфальт?

Бо тут альфа й омега:

Пелюстокоспів, пелюсткопад...

У повоєнному літі 1947 р. тиша дійсно була крихкою, бо не вщух біль душі, біль втрат війни. Ці троянди, як люди з надією на майбутнє квітуче життя, проте, троянди вже зірвані і вік їх недовгий: два-три дні. Опалі ж пелюстки, як ті, які і цього вже не мають, віддали свою красу, своє життя. Троянди красою оживляють неживий дзбаник-як саме життя відновлюється, оживає в опалених війною людських серцях. А за гардиною сад чи асфальт? Сад-життя всього світу, яке саме тепер залишилось за залізною завісою і стало недоступним. А асфальт - спустошена земля, яка не народить троянд, а лиш спустошені долі сталінських таборів. Тут філософія життя і кожний початок має свій кінець.

Мельничук Надія,

( студ. Інституту електроенергетики та електромеханіки - ЕСМ-02)

Картини Ф.З. Коновалюка промовляють своєю ніжною, людинолюбною мовою до розуму, серця і душі кожного, хто знає і цінує справжню красу. В цьому можна переконатися безліч разів, коли дивишся на краєвиди своєї рідної землі, яку так любив і відображав на своїх полотнах Ф.З. Коновалюк.

Він частіше за все змальовував звичайне повсякденне життя українських селян, українські поля, на яких жовтіє збіжжя, старенькі хатини, працюючих селян. Також художник відтворив багато куточків старого Києва, які вже навіки зникли з київського пейзажу.

В творах митця Київ постає могутнім, оповитим світлом і сонцем, дніпровськими кручами і водами містом. Він тонко розуміє і малює лише дороге, близьке, пережите, у кожному творі відчувається частинка його душі. Мабуть саме тому і творчість художника отримала назву: " Українська душа " Ф.З. Коновалюка.

Я дуже люблю зимову природу, мабуть тому мені й найбільше сподобалась картина " Зима".

У своїх роботах Ф.З. Коновалюк дуже тонко, але разом з тим виразно відтворив зимові пейзажі. Засніжені горизонти, іній на деревах, морози і завірюхи, хатинки в обіймах хуртовини і снігу, все це ніби пройняте глибокою любов`ю до життя і природи.

Здається, ну як можна намалювати на картині зиму: сніг і все навколо біле. А твори Ф.З. Коновалюка вражають сріблястим колоритом, багатством тонових переходів від ледь-ледь сіруватого аж до ніжно фіолетового, красою образних мотивів. До того ж кожен твір про зиму відзначається своїм розмаїттям кольорів, своїми відтінками і акцентами. Кожна деталь картини: чи то іній на деревах, чи крига на ріках відтворена настільки чітко, що додає творові якоїсь особливої краси і теплоти, любові до прекрасної природи української землі.

Тиша ударить срібна, мов келих

Лід на ріці дітвора полама

Буде ходити по селах веселих

Дівчина ніжна - рум`яна зима!

В. Діденко

А взагалі творчість Ф.З. Коновалюка дуже гарно виділяє така поезія:

В життя людське чим глибше заглядайте,

Всі так живуть, та бачать так не всі.

Душу людську найбільше поважайте,

І покажіть життя у всій його красі!

В. Діденко

Омельченко Ольга,

( студ. Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії-1ІС-02)

Федір Зотович Коновалюк один із тих художників, які отримують визнання після смерті. Його мистецтво різнобічне і неповторне, проте майже всі картини мають український національний характер. На жаль, ніяких винагород він не мав, бо його мистецтво було занадто відвертим для радянських часів, не входило в рамки окреслені владою.

В хвилини розчарування та розлуки мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи.

М. Коцюбинський

Ці слова окреслюють пейзажі Федора Коновалюка. Вражає здатність митця бачити незвичне у буденному. природа не може приховувати своєї краси перед поглядом митця. з якою красою та мудрістю змальовує її художник! Здається, що перед тим як торкнутися до картини пензликом з фарбою, художник вкладав у неї частинку своєї душі. Кожна картина сповнена життя та свіжості. Знайомі нам кольори у певному поєднанні виглядають незвично для людського ока.

Жита з волошками, і луки, і чаї

І всі розкоші весняні,

Всю вроду, всю красу безкраю,

Як втілити її, не знаю,

В словах, в пісні моїй.

О. Олесь

Ключовою темою виставки є українська поезія, а саме поема " Катерина" Тараса Шевченка. Не одна картина на виставці присвячена трагічній долі жінки в тогочасному суспільстві. Образ матері тісно переплітається з українським народом, а дитя Катерини - це майбутнє України. Народ створює історію і все залежить від нього. Від того, як він зможе перенести всі випробовування, що приготувала йому доля:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Пренепорочная, благая!

Т. Шевченко

Художник близько до серця приймає долю українського народу, на своїх картинах зображує себе в образі Катерини, в образі її дитини. Як не назвати виставку " Українська душа", коли сам художник ототожнює себе з Україною?

Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

Т. Шевченко

Катерина з дитиною на лютому морозі - це поневолена, знедолена Україна, що шукає вихід і поки що не може його знайти.

В рідному краї нам долі нема:

Бурі нас нищать, пригноблює тьма,

Студять морози...

Цвіт наш, красу нашу - гублять усе!

З півночі вітер з собою несе

Люті морози!

М. Вороний

Але врешті решт український народ знаходить вихід. Зараз Україна - незалежна держава, яка, сподіваюся, з кожним днем росте і міцнішає.

Ганебні пута

Ми вже порвали

І зруйнували

Царський трон.

З-під тюрем,

І з тюрем,

Де був гніт,

Ми йдем на вольний світ!

М. Вороний

Окрім картин, присвячених Катерині, мені сподобалась картина " Останній будинок на вулиці Горького”. Вигляд одинокої постаті, зображеної на картині біля такого самого одинокого будинку навіює ностальгічні думки, проте в той же час породжує надію на краще майбутнє. Не знаю чому, ця картина змусила мене пригадати дитинство.

Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Той ім’ям не вмре ніколи

В спогадах народу.

О. Олесь

Роботи Ф. Коновалюка завжди будуть цікавити студентів, адже кожен відкриває в них щось нове для себе, незнане, незбагнене.

Волковська Валентина,

(студ. Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії-2ІТП-00)

Творчість Федора Коновалюка – відома і знана. Його картини стали справжнім скарбом для Поділля. Ми завдячуємо йому тим, що він відтворював життя у всіх його проявах. Його творчість і доля нашого народу завжди йшли пліч–о–пліч. Він вчить нас любити свою землю, милуватися її мальовничими куточками, спостерігати за людськими долями, він спонукає нас проникати у світ чудового і прекрасного, по-новому пізнавати барви життя. Чудодійні пейзажі Коновалюка полонять серця, заставляють замислитися над вічним. Він любив цю землю, він відчував кожен її подих, він одухотворив її.

Окреме місце у творчості Коновалюка займає поезія Т.Г.Шевченка, а саме, поема “Катерина”. Художник реалістично відтворює події того часу. Малюючи автопортрети Катерини, він малює свою душу, душу, яка вболіває разом з невмирущим Кобзарем за Україну, за її болючі рани і разом з тим вірить у світле майбуття.

Найбільше враження справила картина “Ой, одна я, одна” за Т.Г.Шевченком. На картині героїня Шевченківської поеми – Катерина. Навіть не знаючи змісту поеми, ми одразу розуміємо, що на долю однієї зовсім ще молодої жінки випало чимало випробувань. На її вицвілому, але гарному обличчі відбилися всі втрати і страждання, які довелося зустріти н такому короткому життєвому шляху.

Але найбільше враження справляють очі Катерини. Широко розкриті, зведені до неба, вони лякають своєю відчутністю і вражають неймовірною глибиною. У них застигли жах та відчай. Очі – дзеркало душі, так само і очі Катерини на картині – вся її сутність. У них і бідність, і зрада, і тяжка материнська доля.

На другому плані картини видно заметені снігом хати. Художник малює їх сірими неяскравими барвами. У жодній з них не горить світло. Хатини – це символ зачерствілих людських душ, у яких Катерина не знайде притулку, символи байдужості і відчуження.

Певне, Коновалюк не випадково обрав саме Шевченківську Катерину. Цей образ – один з найтрагічніших в творчості українських письменників. За його допомогою художник показав трагічну драму стосунків особистості з оточуючим світом. Вже багато минуло років з часів Шевченківського сьогодення, та проблема яку висвітлив Коновалюк, завжди лишатиметься актуальною і не тільки в Україні. Особливо зараз, у роки НТР, коли ми, людство, занадто великого значення надаємо матеріальному та своїй особистості, дбаючи про власні інтереси, заповнюємо серця байдужістю і часом забуваємо про такі банальні речі, як добро і чуйність. А життя, відокремлене від зовнішнього світу, поступово втрачає сенс. Адже у пізнанні внутрішнього світу оточуючих, в теплих, по-справжньому людських взаєминах – істинне щастя.

Реве, стогне хуртовина,

Котить верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає,

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

А завіщо, Боже милий,

За що світом нудить.

Що зробила вона людям,

Чого хочуть люди?

Щоб плакала!... Серце моє!

Не плач, Катерино,

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину.

Т.Г.Шевченко

Ти з відчаєм вдивляєшся у небо,

І далі порятунку вже нема.

Голодна й боса, а навколо тебе –

Холодна і безжалісна зима.

Життя, немов спинилось на хвилину.

Одна у світі, нікуди піти.

І раптом схаменулась: “де дитина? ”

Та навкруги лише старі хати.

Стоять німі, ховаються в замети.

Ховаються від зайвої біди.

І виходу нема: тільки вмерти,

Щоб якось від жорстокої втекти.

Це сьогодення дивиться з картини,

Минають у самотності роки,

І тихо помирають “Катерини”

Без добрих слів і дружньої руки.

Волковська В.

Литовко Олександр,

(студ. Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії -1ПЗ-05)

Кожна людина повинна залишити по собі якийсь слід на землі. Хтось будує будинки або мости, інший вирощує хліб, третій – пише книги або малює картини. І що може бути кращим, як робити все це на свої рідній землі, де ти виріс і живеш. Адже це найкраще місце на землі. І кожен з нас любить це місце понад усе на світі. І пам’ятає усе життя. І в усіх мандрівках по чужих краях ми вертаємось серцем саме туди. Саме воно надихає на творчі подвиги.

Для Українського художника Коновалюка питань у виборі тем для творчості не існувало – він оспівував те, що бачив навкруги з дитинства. Це і люди, з якими він спілкувався чи зустрічався, і рідна ненька-природа. Він усією своєю душею проріс у свою малу батьківщину. Чудодійне проникнення у саму суть української природи, характерів українських людей-трударів – ось причина надзвичайності його таланту. Хіба якась інша, не українська душа на таке здатна? При цьому талановитий художник знаходив такі теми, які до нього навряд чи хто розглядав. В українців здавна поважають ялину, вербу, дуб.

Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців та м’яти під вікном. Образ України – це також явір над шляхом. Але не ці всім відомі символи і тому широко оспівані, як в піснях, так і змальовані художниками вибрав своїми темами Коновалюк. Якщо ми згадаємо, що " всі ми родом з дитинства", то стане зрозумілими, чому раптом реп’ях став одним з героїв його творів. Адже дитячі спогади є найсильнішими, найглибшими.

Хто з хлопчиків в дитинстві не воював з реп’яховими заростями, які вперто втримують свої позиції і незважаючи на те, що у дорослих людей реп’ях набуває символу недбайливості, незграбності, причіпливості, саме цю рослину ми, зростаючи, асоціюємо з дитинством.

Але зміст картини " Клавдієвський ріп’ях" набагато глибший. Чому саме ця картина змусила мене зупинитися найдовше? Адже мова її проста, не має ефектних способів вираження теми. Думаю, що першим вибухом стала несподіваність сюжету. Потім, придивившись, я зрозумів, що вона має великий внутрішній зміст. Але його треба видобути із глибин своєї власної свідомості кожному з глядачів. Картина примушує думати... Спочатку ти сам собі ставиш запитання: Чому реп’ях зображений поряд з трояндою? Чому реп’ях намальований на повний зріст, а роза високо зрізана, або й обломлена?.. Чому квітка реп’яха така ніжна, чітка, а у троянди неначе розмиті контури? І далі - повний політ фантазії у відповідях, використовуючи свою інтуїцію і асоціативне мислення.

Я, наприклад, побачив на картині алегоричне зображення двох людей. Якщо це хлопці, то один мужній, стійкий у життєвих негараздах, духовно красивий, а інший, хоча гарний ззовні, не прилаштований до життєвих труднощів, тому зломлений першим же негараздом. Якщо це дівчата, то одна горда, неприступна, не кожному зрозуміла у своїй підлітковій незграбності, а інша, така яскрава, самозакохана у свою привабливість, а тому нерозбірлива у виборі супутників., і зломлена життєвими обставинами. А ось ще один віршований варіант тлумачення картини Сергієм Бондаренком:

" Реп’ях троянді не вклонився,

реп’ях пашить собою сам,

реп’ях собою сам упився,

своїм не вірячи сльозам.

Першопроходець. Завойовник.

І - годувальник горобців.

Великий стоїк.1 - достойник

Про людське око, манівців.

З гіллі одчахнутий, позує,

увіковічнитись аби

в усій своїй не показуї -

що хочеш, враже, з ним роби! "

Кажуть митець живе доти, доки живуть його твори. " Долгіє Лета!, пан Коновалюк! "

Пашенко Ганна,

( студ. Інституту електроенергетики та електромеханіки - ЕС-00)

Творчість Федора Зотиновича Коновалюка вражає своєю красою, відвертістю почуттів, любов’ю до рідної природи, до Батьківщини. Найбільше вражають пейзажі Коновалюка, на яких зображена краса, яка існує в кожні миттєвості життя, в кожному куточку природи. Кожна картина, кожен пейзаж художника концентрує в собі великий духовний злет, прорив через буденність, байдужість.

Талановитий художник постійно відчуває потяг до українського села, до білих, чепурних хатиночок, вкритих соломою, до милозвучних українських пісень, адже саме це і є справжньою душею українського народу.

Своїми картинами, більшості з яких зображені куточки української природи, майстер показує нам велич і красу України, її духовний світ. Саме тому творчість талановитого художника Федора Зотиковича Коновалюка отримала назву " українська душа".

Найбільше мені сподобалась картина, що має назву " Катерина", і являється праобразом України. Саме ця картина, на мою думку, найкраще відображає соціальний стан знедоленої неньки України, той смуток, біль і тугу, що охопили душу і серце художника. Катерина стала для майстра рідною …, він плаче її слізьми, мучиться її муками.

Холодні крижинки, дівочі сльозинки,

Котилися вниз по щокам.

Тепер вже немає куди їй податись,

З малим байстрюком на руках.

Її не покличуть до теплої хати,

Іти їй немає куди.

Лиш вітер холодний її обдуває,

Тепер тільки він навкруги.

Жахливая доля, у смутку й стражданні,

Промучитись решту життя.

Зневага, прокльони, ненависті брама,

У чому ж тут винне дитя?

Можливо, утому, що зовсім невчасно

З’явилось воно у життя?

Можливо, тому що цей світ не готовий,

Сприймати таке ось буття?

Запитань багато, у відповідь – тиша,

Лиш морок й пітьма навкруги.

Стояла дитина, дитина із сином,

Які залишились одні…

Пашенко Ганна

ТЕМА 10. ХХ-XX I СТ. КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ НАРИС

Трансформації культури та освіти. Стрімкий розвиток обчислювальної техніки та впровадження в різні сфери людської діяльності новітніх інформаційних технологій в останній третині ХХ ст. все більше називається сучасною інформаційно-комп’ютерною революцією, яка викликає глибокі та суперечливі зміни в системі культури.

На думку дослідників, наростання інформаційного потоку обумовлює конвергенцію національних культур, зближення, в певних межах інтернаціоналізацію культур. Інформаційну експансію Заходу інколи сьогодні сприймають як погрозу національним цінностям, культурній ідентичності, що веде до універсалізації і нівелювання культури, ерозії національних культур під впливом технізованої " кіберкультури".

З іншого боку, деякі дослідники припускають, що на зміну уніфікованій " масовій культурі", що відповідала стандартизованому масовому виробництву, прийде культура, в основу якої буде закладений принцип унікальності і поліцентричності. Бо для сучасної культури характерна відсутність єдиної культури, розмаїтість нових культур, що постійно змінюються. Виникає грандіозний процес індивідуалізації, у якому реалізується можливість вільного вибору інформації, вільного доступу до неї, вільного самоформування особистістю власного “я”.

Серед найбільш очевидних трансформацій культури: заміна ери Гутенберга – універсума, у якому друкарський верстат став фактором, формуючим культуру індустріального суспільства, на еру екранної культури. Тобто формується новий тип культури, основним матеріальним носієм текстів якої є не писемність, а " екранність". Нова культура ґрунтується не на лінійному, тобто витягнутому в рядок письмі, а на системі екранних зображень.

Телевізійна комунікація характеризується легкістю сприйняття. Саме це, на думку багатьох дослідників, зробило її епіцентром сучасної культури. Аудиторія має можливість отримувати все більш різноманітну інформацію, з якої кожна людина може створювати свій власний образ реальності. Культура інформаційної епохи потребує інших форм комунікації, іншої логіки обробки інформації, іншої логіки побудови текстового простору.

Сьогодні серед науковців виникає питання про місце комп’ютера в культурі інформаційної епохи. На думку деяких дослідників, комп’ютер – це не “машина”, не феномен інтелектуального рівня, а явище культури знакових систем – культури проміжної між “світом речей” і “світом людей”. Але у культуру знакових систем комп’ютер входить, вносячи в неї нові уявлення про посередницькі функції знака й архітектуру знакових систем, як принципово нового типу вербально-аудіовізуального тексту, що само трансформується завдяки закладеній в ньому програмі і діалогу з людиною. Тобто на основі комп’ютерної техніки формується нова електронна система, яка характеризується інтеграцією різних засобів комунікації та своїм інтегральним потенціалом (мультимедіа). Основою глобальної комунікації стає система Інтернет, яка поступово зв’язує між собою велику кількість мереж і людей. На основі мережі Інтернет формується глобальна по своїй природі культура.

Людина в “глобальних обіймах ”електронних медіа”, що наче продовжують її центральну нервову систему, починає поступово входити в постгуттенбергову еру. Деякі дослідники пророкують смерть друкованій продукції, інші вважають, що книга не вмре, тому що в ній присутня особлива магія: читання тексту з екрана монітора не доставляє того задоволення, яке ми одержуємо, перегортаючи книжкові сторінки. Інші стверджують, що це питання звички.

Глобальна мережа створює умови для формування віртуальних спільнот, генерує текстові формати нового типу, стирає межі між державами, знімає відстані, що роз’єднують людей. Тобто вибудовує специфічну форму культури, яку прийнято називати кіберкультурою.

Однією з основних ознак цієї культури, що відрізняє її від книжкової – це діалоговий характер взаємин екранного тексту, який щомиті змінюється, з партнером. Цей діалог в полі потенційного спілкування між усіма людьми і культурами (минулого, сьогодення, майбутнього) складає простір глобального полілогу, широкого обміну думками, смислами. Комп’ютер завдяки інформаційним мережам стає найважливішою складовою частиною глобального полілогу, який охопить в перспективі все людство. Тим самим розкривається глибинна культурологічна суть комп’ютера.

Одним з важливих елементів сучасної культури є віртуальні реальності комп’ютерних відеоігр. Широке розповсюдження відеоігр і їх вплив на свідомість та спосіб життя особистості в сучасній культурі спричинило жваві дискусії. З одного боку, комп’ютерні ігри розвивають логічне мислення, вчать швидко приймати рішення, створюють ефективні програми для навчання та тренування, задовольняють цікавість людини і дають доступ до різноманітної інформації. З другого – виявилося, що захоплення відеоіграми призводить до надмірного занурення в штучний “відеосвіт”, і в певних умовах деякі особистості, а саме і діти, і дорослі з неусталеною психікою, починають віддавати перевагу саме штучному, а не реальному світу. Життєві ситуації вони намагаються вирішувати не думаючи, з допомогою штампів, що засвоєні ними в грі.

Виховний аспект діяльності викладача-культуролога полягає в необхідності пояснювати та вчити розрізняти життєву реальність та віртуальну реальність. Це своєрідна корекція діяльності, а можливо й психіки. Вже сьогодні психотерапевти створюють проекти використання віртуальної реальності для оздоровчого впливу на свідомість. Основною сферою використання оздоровчих віртуальних реальностей стає мистецтво.

Для вільної орієнтації в інформаційних потоках людина повинна володіти певним рівнем інформаційної культури, тобто вмінням отримувати повноцінні знання через інфосферу, ефективно використовуючи інформаційно-комп’ютерні технології. І тут виникає ще одна проблема: комп’ютерна грамотність це ще не висока освіченість. Бо інформація – це лише факти, які не замінюють думку. Культура виживає завдяки гнучкості та силі своїх основних ідей – добра, справедливості, свободи, рівності, які є результатом не лише інтелектуальної діяльності людини, а й результатом духовної. Тому головним завданням системи освіти є формування вміння мислити, оперувати не лише символами, а й ідеями.

Діючи на ігровому чи декоративному рівні, комп’ютери можуть задовольняти повсякденні естетичні потреби населення. Сучасні дослідники стверджують, що з появою та розвитком глобальних комунікаційних мереж та екранної культури формується телекомунікаційна інтерактивна творчість і мистецтво. В мистецтві відбувається візуальний діалог, коли наприклад, художник відправляє електронне зображення іншим художникам, а ті в свою чергу трансформують власні ідеї. Або спільне складання літературного твору. Тоді з’являється книга тисячі й одного автора, або картина тисячі й одного автора, ніхто не претендує на авторські права. Внесок кожного учасника виявляється не твором, а елементом загального комунікаційного поля. Ні стан нового мистецтва, ні його статус у культурі не можуть бути точно зафіксовані чи визначені, оскільки воно являє собою в принципі нескінченний процес конструювання, трансформації смислів, як філософія деконструктивізму. Традиційні й нетрадиційні (віртуальні) елементи культури будуть існувати одночасно, що буде створювати хаос, а людство черговий раз буде шукати шляхи впорядкування хаосу.

З другого боку комп’ютерні технології дають можливість стати колекціонерами багатств світової культури. Вже сьогодні на комп’ютерних дисках збирають здобутки художньої культури. Озвучені текстом і музикою, такі домашні колекції світового мистецтва стануть доступною формою індивідуального спілкування з шедеврами світової культури. Тому саме культурологічна освіта є механізмом опанування цілісності світу й цілісністю людини в ньому.

Формування валеологічного (оздоровчого) мислення. Через негативні аспекти надмірного захоплення комп’ютеризованим життям значна частина сучасної молоді непомітно втрачає найголовнішу цінність людини – здоров’я. Дослідники стверджують, що негативними аспектами захоплення електронними засобами масової комунікації є:

- порушення пізнавальних функцій (непостійність уваги, обмеження або втрата здібності до логічного мислення, почуття розгубленості, нав’язливі думки, імпульсивна поведінка, порушення пам’яті, формування “синдрому відчуження”);

- втеча від реального світу (хибне відчуття сили, патологічного суперництва через рекорди в іграх та досягнень в мережі, захоплення знищенням віртуальних ворогів, що породжує переконання в тому, що агресія є нормою і в реальному світі);

- формування специфічної соціальної патології (доступ до патологічних груп, присутніх в Інтернеті з невизначеною метою, які діють поза законом, або культових чи сатанинських груп, які розповсюджують ідеологію зла, агресії та нігілізму);

- залежності ( синдром ІАD – Internet Addiction Disorder, тобто залежність від Інтернету, під яку підпадають 18% користувачів, які проводять перед монітором понад 70 годин на тиждень, а також синдром техногіпнозу, входження в транс в процесі комп’ютерної гри);

- нейрологічні дисфункції (неврози, через багатогодинне сидіння перед монітором; вади фізичного розвитку, через недорозвиненість м’язо-скелетної системи; послаблення зору; зубожіння вмінь ясного та письмового висловлювання, брак терпіння і стриманості, “соціальна ізоляція” через послаблення особистого зв’язку із сім’єю, ровесниками, суспільна байдужість; моральна недорозвиненість, через тривале отримання інформації, що позбавлена етичного й морального контексту, доступ в Інтернеті до змісту невідповідного віку, брак мети й відповідальності, що породжує шизофренічний стан роздвоєння особистості).

ХХI ст. ставить питання про необхідність усвідомлення, що здоров’я залежить не тільки і не стільки від біологічних, генетичних та психофізичних задатків людини, а й від її культури, що включає різні способи реалізації соціальних та природних сил індивіда. Розуміння необхідностізбереження й відновлення здоров’я перебувають у прямій залежності від рівня культури особистості. Важливим стає необхідність сформувати валеологічне мислення, тобто філософію життя.

Особливості шлюбно-сімейних стосунків. На початку ХХ ст. радянська влада проголосила свободу та незалежність сексуальних стосунків, що призводило до руйнації традиційної сім’ї. Революція та громадянська війна, через загибель великої кількості чоловіків, призвели до позбавлення великої кількості жінок мати сім’ю. Це деформувало сексуальну мораль та стимулювало до корисливих статевих актів, зростанню проституції, яка проголошувалася прямою спадщиною буржуазно-капіталістичного способу життя. Почалися репресії до жінок, які вели такій спосіб життя, примусове трудове виховання в спеціальних колоніях та таборах. Проституція " пішла" в підпілля.

Революційне руйнування традиційних ідеалів, заперечення фундаментальних принципів та людських цінностей привели до вседозволеності, безкарності, безвідповідальності. Основним лозунгом часу була теза, що сім’я відмирає, вона не потрібна ні державі, ні людям, а на заміну їй виростає велика трудова сім’я. Велися дискусії на тему " вільного кохання", про заперечення сексуальних обмежень для революційного пролетаріату, про необхідність звільнення жінки від домашнього, сімейного рабства.

Особливістю України було те, що більшість населення проживало в селі, де старе, натуральне напівкріпосницьке господарство прийшло в занепад. Домінували великі " нерозділені" селянські сім’ї. Тому в перші роки радянської влади сильним ще був авторитарно-патріархальний стиль сімейних відносин, який поступово змінювався під впливом політики радянської влади: визнання дійсними зареєстрованих шлюбів, заборона церковного шлюбу. Функцію виховання дітей поступово перебирала на себе держава, через систему дошкільних закладів та однаково підходу освітньо-виховного процесу для виховання хлопчиків та дівчаток. Психологія та педагогіка стали сприйматися як безстатеві для теоретичного обґрунтування задекларованої рівності.

В 30-х роках ХХ ст. більшовицька партія побачила в некерованій сексуальності загрозу ідеології тотального контролю над особистістю. Тому командно-адміністративними методами була викорчувана сексуально-еротична культура поверненням консервативних тенденцій регулювання сексуальних та шлюбно-сімейних відносин. Найбільш популярним лозунгом стає теза, що сексу немає взагалі. Стиль поведінки молоді змінюється – ніякої вульгарщини, брутальщини, флірту. Пропагувалася лише масова любов до лідера, обожнювання особи Сталіна.

Ідеологічному знищенню підлягали науки про людину – соціологія, соціальна психологія. Сексуальну просвіту вилучили навіть з медицини. Моделі шлюбно-сімейних стосунків обмежувалися комунальними квартирами, бараками. Комунальне співтовариство стає моделлю розширеної сім’ї. Жінка ставала репродуктивною силою, що постачає державі громадян. В той же час шириться рух за опанування жінками чоловічих професій, а сама жінка все більше повинна була відповідати традиційному чоловічому стандарту. Неприйнятним було статеве виховання. В посібниках мова йшла не про хлопчиків та дівчаток, а про дітей взагалі: молодші, старші школярі.

Крах радянського режиму призвела до анархії сексуальної свободи. Конкуренція старого та нового ґендерних порядків створюють ситуацію невизначеності та багатоваріантності. Конституція України відобразила світові тенденції утвердження ґендерної рівноправності. Але, враховуючи низький рівень політичної та правової культури втілення відбувається дуже повільно.

Дослідники ґендерних стосунків зазначають, що сьогодні особливістю сучасних шлюбно-сімейних стосунків є:

- популярність " громадянського шлюбу";

- біархатні сім’ї, коли здійснюється рівність чоловіка та дружини у

правах та обов’язках;

- зміна стандартів поведінки та сімейні цінності, коли сім’я батьків не стає

взірцем для молодої сім’ї;

- малодітність;

- егоцентризм;

- перехід від великої сім’ї, яка була характерною для традиційної

української родини до сім’ї нуклеарної, яка складається тільки з батьків і

дітей;

- соціально-економічна незахищеність сім’ї, що породжує конфліктність;

- популярність вільного статевого кохання, яке є характерною

особливістю масової культури, і повертає особливості архаїчного

періоду існування людини;

- ускладнюються стосунки дітей та батьків;

- лібералізація громадської думки з питань статі, шлюбу, сім’ї, так званий

" сексуальний вибух";

- зростання позашлюбної народжуваності;

- поширення проституції;

- зростання кількості венеричних захворювань;

- низький рівень сексуальної культури, який призводить до брутальності,

вульгарності і грубості у стосунках;

- легалізація одностатевого кохання.

Таким чином руйнуються класичні традиції української родини.

Науковці стверджують, що сьогодні актуалізується нова тенденція після нуклеаризації – синглізація. Синглізація (поодинокий, окремий) продукує новий культурний тип людини: Людина – сингл (одинак). Життєве кредо одинаків в масовій культурі жінки, які свідомо відмовляються мати сім’ю, і є зразком наслідування та доказом кардинальних змін у сучасному світі. Маркером для постсучасного чоловіка стає метросексуал, який нівелює сексуальну орієнтацію та закоханий лише у себе. Маскультура тиражує образ самотньої людини, яка одноосібно приймає рішення, сама розпоряджається заробленими грішми, витрачає їх лише на себе (розваги, їжа, одяг, напої, предмети особистої гігієни), тому є найбільш привабливими споживачами для провідних кампаній.

В зв’язку з цим, дослідники вважають, що свідомо обрана самотність поступово буде долею більшості людей в розвинених країнах, в тому числі в Україні. Інноваційні технології сьогодні дають можливість вижити самотній людині, особливо в місті. Тому змінюється психологія людини. Якщо раніше самотня людина вважалася невдахою, то тепер це зразок виживання для наслідування. Дитина раніше сприймалася як помічник в господарстві для батьків, тепер сприймається як квартирант. Специфікою сучасності стає втрата потреби в дітях та родині, що може стати катастрофою для української нації та української культури, яка завжди традиційно спиралася на родинні (громадські) стосунки.

Контрольні питання та завдання

1. Які сучасні культурологічні трансформації Ви можете пояснити?

2. Спробуйте охарактеризувати інформаційну цивілізацію. Це благо чи небезпека?

3. Чому сьогодні важливо сформувати валеологічне (оздоровче) мислення?

4. Спробуйте поміркувати над синглізацією як ознакою постсучасності.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8 91011 12 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 262; Нарушение авторского права страницы