Фізичний або психічний примус. Поняття та зміст цих обставин.

У ч. 1 ст. 40 КК враховано ситуацію, коли під безпосереднім впли­вом фізичного примусу особа фактично діє не з власної волі, а корить­ся волі інших осіб і вимушено заподіює шкоду певним інтересам, що охороняються законом. Для того, щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність ряду умов:

а) діяння, які заподіяли шкоду, здійснено під впливом фізично- го примусу. Фізичний примус — це фізичний вплив на організм осо- би, який здійснюється без її згоди і в результаті якого їй завдаються больові відчуття або створюється загроза для її здоров'я або життя з метою примусити особу до вчинення певних злочинних діянь. Призна- чення фізичного примусу полягає у пригніченні волі особи та підко- ренні волі суб'єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню бажання виконати волю суб'єктів (заподіяти шкоду), щоби припинити больові відчуття. Біль може викликатися різними способами: побоями, впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням можливостей дихати, введенням ін'єкцій тощо;

б) вплив фізичного примусу повинен бути безпосереднім. Це означає: по-перше, больові відчуття завдавались особі, яка під їх впли- вом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою з метою при- пинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплю- ються ч. 1 ст. 40 КК і за наявності відповідних умов повинні розглядатись як крайня необхідність (ст. 39 КК); по-друге, заподіяння шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу або зразу ж після його припинення;

в) рівень фізичного примусу на особу повинен бути настільки сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками і заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають.

Оцінюючи цю умову, слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, що їх може переносити людина, — явище абсолютно суб'єктивне: біль, що його може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним. Випадки, коли особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам під впливом фізичного примусу, рівень якого дозволяв їй не втрачати можливості керувати своїми діями, або під впливом лише психічного примусу, тобто погроз настання для неї певних негативних наслідків, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК. У цих ситуаціях питання про кримінальну відповідальність особи вирішується відповідно до поло­жень ст. 39 КК.

Під психічним примусом слід розуміти вплив на волю особи різ­ними способами (мімікою, словами, діями) з метою примусити її скої­ти суспільно небезпечне діяння. За психічного примусу особа завжди зберігає свободу вибору, тому кримінальна відповідальність у таких випадках не виключається. Вона визначається з застосуванням поло­жень закону про крайню необхідність.

У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності фізич­ний та психічний примус завжди визнається судом обставиною, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

2. Незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберіган­ня, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК).

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонюваль-ними нормами, а четверта — заохочувальною). Родовим та безпосе­реднім об'єктом злочину є сфера обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин та їх аналогів. Додаткові факультативні безпосе­редні об'єкти злочину — здоров'я особи, громадський порядок, суспі­льна моральність, система правосуддя тощо. Предметом злочину є на­ркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги. Всі вони, крім аналогів, передбачені Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який складено відповідно до законодавства і міжнародних зобов'язань України і затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 (із змінами та доповнен­нями).

Наркотичні засоби — це внесені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять не­безпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (наприклад, гашиш, марихуана, опій, кокаїн, фентаніл тощо). Психотропні речови­ни — це внесені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центра­льну нервову систему або викликати порушення сприйняття, чи емо­цій, чи мислення, чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я на­селення у разі зловживання ними (наприклад, ЛСД, мескалін, амфета-мін, барбітал, феназепам тощо). Аналоги наркотичних засобів і психо­тропних речовин — це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не внесені до Переліку, хі­мічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоак-тивну дію котрих ці речовини відтворюють.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 307 КК) передбачає незакон­ні: 1) виробництво; 2) виготовлення; 3) придбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6) пересилання; 7) незаконний збут наркотичних засо­бів, психотропних речовин або їх аналогів.

Виробництво наркотичних засобів або психотропних речовин — це дії, пов'язані з незаконним одержанням наркотиковмісної сировини з рослин, які їх містять, зокрема відокремлення макової соломи, опію від рослин оггієвмісного маку або ж листя, суцвіть, пилку, смоли — від конопель. Виготовлення наркотичних засобів або психотропних речо­вин — це всі протиправні дії (за винятком виробництва), разом із ра­фінуванням та екстракцією, в результаті яких вони одержуються, а та­кож перетворюються на інші готові до використання їх форми чи на лікарські засоби, що їх містять. Придбання наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх аналогів — це їх купівля, обмін на інші то­вари або речі, прийняття як плату за виконану роботу чи надані послу­ги, позика, подарунок або сплата боргу, привласнення знайденого, а також збирання залишків наркотиковмісних рослин на пожнивних зе­мельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях. Зберігання зазначених предметів — це будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у володінні винного (він може тримати їх при собі, в будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Перевезення зазначених предметів — це умисне пере­міщення їх будь-яким видом транспорту з однієї території на іншу в межах України з порушенням порядку і правил, установлених чинним законодавством. Пересилання зазначених предметів — це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або іншим способом з одного місця в інше у межах Украї­ни. Збут зазначених предметів — це будь-які оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч чинному законодавству (продаж, дару­вання, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів або речовин ін'єкцій іншій особі за її згодою тощо).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених вище дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину — загальний, тобто фізична осудна особа, яка до­сягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою подальшого збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні предметів злочину. Саме метою збуту відрізняється цей злочин від злочину, передбачено­го ст. 309 КК, в якому така мета відсутня.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 307 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК; 4) із залученням неповнолітнього; 5) щодо нарко­тичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмі­рах (наприклад, героїн — від 1 г до 10 г; марихуана висушена — від 500 г до 2500 г; кокаїн — від 1 г до 15 г; макова солома висушена — від 1000 г до 5000 г тощо); 6) щодо особливо небезпечних наркотичних за­собів або психотропних речовин (внесені до списків № 1 і № 2 таблиці І Переліку, наприклад, героїн, смола канабісу, ЛСД, фенниклідин тощо); 7) збут наркотичних засобів чи психотропних речовин у місцях, що при­значені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 8) збут чи передача цих засобів або речовин у місця позбавлення волі.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 307 КК) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) щодо наркотичних засо­бів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмі­рах (наприклад, героїн — 10 г та більше; марихуана висушена — 2500 г та більше; кокаїн — 15 г та більше; макова солома висушена — 5000 г та більше тощо); 3) із залученням малолітнього або щодо мало­літнього.

Частина 4 ст. 307 передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка доб­ровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх анало­ги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної від­повідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК).

За незаконне введення (ін'єкції) наркотичних засобів чи психотро­пних речовин в організм іншої особи проти її волі настає відповідаль­ність за ст. 314 КК. Якщо особа не лише збула наркотичні засоби чи психотропні речовини, а перед цим і схилила іншу особу до їх вжи­вання, вона несе відповідальність за сукупністю злочинів, передбаче­них статтями 315 і 307.

Дії особи, яка збуває під виглядом наркотичних засобів чи психо­тропних речовин інші речовини з метою заволодіння грошима чи май­ном громадян, необхідно кваліфікувати як шахрайство (ст. 190 КК). Особа, яка придбала такі речовини, повинна нести відповідальність за замах на незаконне придбання наркотиків або психотропних речовин.

3. Задача:

Л. тримав заряджену мисливську рушницю в кімнаті на стіні. Од­ного разу його 11-річний син Микола взяв рушницю і виніс її на вули­цю. Під час гри він пострілом з рушниці вбив свого товариша.

Кваліфікуйте діяння Л. та його сина Миколи.

Відповідь:

Бездіяльність Л. потрібно кваліфікувати за ст. 264 КК як недбале зберігання вогнепальної зброї, що спричинило загибель людей. Під за­гибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї особи. Л. не вико­нав вимог щодо застережних заходів, що вимагаються для недопущен­ня вільного доступу до зброї.

Дії його сина Миколи не є кримінально караними, адже він не є суб'єктом злочину (він не досяг мінімального віку, з якого настає кри­мінальна відповідальність). До Миколи можна застосувати лише при­мусові заходи виховного характеру, згідно ч. 2 ст. 97 КК.

 

Білет № 55

1. Виконання наказу або розпорядження. Поняття, зміст і пра­вове значення цих обставин.

Дія чи бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюва-ним інтересам, не є злочином, якщо вона була вчинена з метою вико­нання законного наказу або розпорядження. Зміст закону полягає в то­му, що відповідальності підлягає не особа, що спричинила шкоду, внаслідок виконання виданого наказу чи розпорядження, а особа, яка видала наказ чи розпорядження.

Кримінально-правові принципи регулювання спричинення шкоди внаслідок виконання наказу були сформовані в міжнародному праві під час роботи Нюрнберзького міжнародного трибуналу у справі голо­вних німецьких воєнних злочинців, створеного після Другої світової війни.

Наказ — це видана в належній формі, належною особою, в межах її компетенції, офіційна, власна обов'язкова вимога виконати чи не ви­конати підлеглому якісь дії. У деяких випадках невиконання наказу тя­гне за собою кримінальну відповідальність (ст. 403 КК «Невиконання наказу»).

Кримінальне право (ч. 2 ст. 41 КК) визначає, що наказ чи розпоря­дження буде законним за таких умов: вони повинні бути видані від­повідною особою, в належному порядку, в межах її компетенції; наказ чи розпорядження повинні не суперечити чинному законодавству і не порушувати конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Виконання наказу, згідно з чинним законодавством, буде закон­ним за таких умов: виконавцем наказу чи розпорядження може бути лише особа, підлегла особі, що видала наказ чи розпорядження; наказ чи розпорядження, належним чином видані, є обов'язковими для ви­конавця; виконання наказу чи розпорядження в їх межах призвело до спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам; наказ чи розпоря­дження не повинно бути заздалегідь незаконним для виконавця.

Явна незаконність наказу або розпорядження означає, що вико­навець знає про їх явно незаконний, злочинний характер, або повинен знати про це на підставі покладених на нього юридичних обов'язків (наказ застосовувати зброю, під час припинення несанкціонованого мі­тингу).

Особа, яка відмовилася виконати явно злочинний наказ або розпо­рядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Особа, що вико­нала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримі­нальній відповідальності на загальних підставах, як і начальник, чиє волевиявлення вона виконала. Особа, яка знає про злочинність наказу або розпорядження, однак виконує його внаслідок примусу, підлягає кримінальній відповідальності за правилами, передбаченими ст. 40 КК.

У тих випадках, коли особа не усвідомлювала і не могла усвідоми­ти злочинного характеру наказу або розпорядження, відповідальності підлягає тільки та особа, яка видала злочинний наказ чи розпоряджен­ня. Водночас учинення злочину внаслідок порушення умов правомір­ності виконання наказу чи розпорядження може бути визнано обста­виною, що пом'якшує покарання.

⇐ Предыдущая45464748495051525354Следующая ⇒

Поделиться: