Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з ді-йовим каяттям

Під дійовим каяттям слід розуміти активні й позитивні дії особи після вчинення злочину, які безперечно свідчать про бажання усунути шкоду, спричинену злочином, а також про жалкування щодо вчиненого злочину (ст. 45).

Норма кримінального закону, що розглядається, застосовується лише відносно осіб, які вчинили злочини вперше. Так, у п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», зазначено, що такою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють сукупність (за винятком реальної), не може бути перепоною для застосування ст. 45 КК.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з ді-йовим каяттям можливе лише за злочин, що належить до категорії невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

Дійове каяття винного повинно проявлятися в активних позитивних діях, обов’язковий перелік яких наведено в законі: щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину; повне відшкодування завданих збитків; усунення заподіяної шкоди.

Про щире каяття передусім свідчить добровільне з’явлення із зі-знанням. Сутність його - в тому, що особа, яка вчинила злочин, са-мостійно, хоч і не обов’язково з особистої ініціативи, -звертається до органу дізнання, слідства, до прокуратури або в суд із заявою про вчинений нею злочин. З’явлення із зізнанням оформлюється протоколом за підписами заявника та службової особи відповідного органу. Значення добровільного з’явлення зі зізнанням, як одна з обставин, що звільняє від кримінальної відповідальності, визначається тим, що заявник з особистої волі, без примушення повідомляє про злочин, про якого органам влади або ще зовсім не відомо, або за фактом злочину порушено кримінальну справу, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів, які доти не мали свідчень про те, хто вчинив злочин.

Другим проявом дійового каяття є активне сприяння самого пра-вопорушника розкриттю злочину. Воно здійснюється в активних формах і може проявлятись у повідомленні слідчому або судді не-відомих їм раніше відомостей, наданні допомоги у збиранні доказів, сприянні у пошуках викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом майна, видачі знаряддя та засобів вчинення злочину, викритті інших учасників злочину та подібних діяннях.

Дійове каяття обов’язково передбачає добровільне відшкодування спричинених втрат, тобто компенсацію майнової шкоди у грошовій або іншій формі, достатній для відшкодування збитків, зазнаних потерпілим від злочину.

Вказаний у ст. 45 КК вид звільнення від кримінальної відпові-дальності здійснюється тільки судом у порядку, передбаченому ст. 7 КПК, і є безумовним та остаточним, тому що не ставиться у залежність від подальшої поведінки особи.

Потерпілі від злочину: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) пра-цівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військово-службовець (ч. 2 ст. 342).

Представники влади - це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Працівники правоохоронних органів - це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони й інших органів, які здійснюють правозастосовні чи правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо). Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (таке громадське формування являє собою об’єднання, загін, дружину або іншу організацію людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування). Військовослужбовці - це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ України та інших військових формувань, що створюються відповідно до законодавства України.

Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - опором представникові влади під час виконання ним службових обов’язків (ч. 1 ст. 342 КК), опором працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку (ч. 2 ст. 342 КК); 2) часом вчинення злочину.

Опір - це активна фізична протидія здійсненню згаданими вище особами своїх обов’язків щодо охорони громадського порядку (на-приклад, спроба вирватися під час затримання, перешкоджання за-конному застосуванню сили, знищення документів, що їх працівник правоохоронного органу намагається вилучити у винного тощо). Не є опором злісна непокора (ст. 185 КпАП), тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоря-джень працівника міліції під час виконання ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Час виконання представником влади (зокрема працівником пра-воохоронного органу) службових обов’язків - це час реалізації такою особою наданих їй прав і виконання обов’язків, які передбачені від-повідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів».

Злочин є закінченим з моменту вчинення опору, тобто активної протидії (формальний склад).

Суб’єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка до-сягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або 2 ст. 342 КК, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. З ст. 342 КК). Насильство - це будь-яке фізичне насильство (заподіяння удару, побоїв, тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, зв’язування або інші насильницькі дії). Погроза - це залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 342 КК - штраф до 70 неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 342 КК - штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 4 років, або по-збавлення волі на строк до 2 років; за ч. З ст. 342 КК - обмеження волі на строк до 5 років або позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

3. Задача

Л. працював в одному з автогосподарств водієм. Якось увечері, коли вже ніхто не працював, він самовільно взяв закріплений за ним вантажний автомобіль та поїхав на ньому до лікарні, де лікувалась його дружина.

Кваліфікуйте дії Л.

Відповідь

Дії Л. не є кримінально караними та не утворюють склад незакон-ного заволодіння транспортним засобом (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі зло-чини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).

 

Білет № 60

⇐ Предыдущая49505152535455565758Следующая ⇒

Поделиться: