Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обставин.

Це звільнення від кримінальної відповідальності застосовується, передусім, за наявності таких умов: щодо діяння, яке має ознаки зло­чину, наслідки якого не були тяжкими; щодо особи, що вчинила зло­чин вперше. Що стосується ступеня тяжкості злочину, то від криміна­льної відповідальності за ст. 48 КК звільняються особи, що вчинили злочин невеликої та середньої тяжкості. Вчинення вказаною особою злочину вперше означає відсутність судимості за раніше вчинений злочин та порушеної проти неї кримінальної справи.

За наявності вказаних вище підстав притягнення особи до криміна­льної відповідальності може вважатися недоцільним в умовах певних змін обстановки, що настали на час розслідування справи або її судо­вого розгляду. КК передбачає дві самостійні, хоч і наближені одна до одної зміни обстановки: настання умов, коли значною мірою зміню­ється уява про суспільну небезпеку вчиненого діяння; втрата суспіль­ної небезпечності особою, яка його вчинила.

При цьому треба розрізняти зміну обстановки в широкому розу­мінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаці­ональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, вироб­ничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, — тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності (п. 7 постанови Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосуван­ня судами України законодавства про звільнення особи від криміналь­ної відповідальності»).

Ці зміни впливають на суспільну правосвідомість, яка в нових умо­вах не сприймає як суспільно небезпечне діяння, вчинене в інших об­ставинах, яке становило значну небезпеку для суспільства в момент учинення.

Втрата суспільної небезпечності діяння зовсім не означає відсутно­сті підстав кримінальної відповідальності, бо на час вчинення діяння складало склад злочину та було підставою щодо кримінальної відпові­дальності. І ця підстава збереглась, оскільки кримінальний закон не змінився і діяння продовжує формально залишатися протиправним. Тому для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, в чому конк­ретно виразилася зміна обстановки і чому вона потягла за собою втра­ту суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Найбільш поширеною є зміна обстановки в житті конкретної лю­дини, яка свідчить про втрату цією особою суспільної небезпеки. Зміна обстановки розуміється при цьому вузько: вона стосується умов життя і діяльності особи як у момент скоєння нею злочину, так і після цього, наприклад, перебування особи на час розслідування чи розгляду спра­ви судом в армії, в іншому трудовому колективі або колективі учнів, усунення з посади тощо.

Вказаний вид звільнення від кримінальної відповідальності є факу­льтативним. Тобто це є право, а не обов'язок суду. При цьому суд вра­ховує також характер вчиненого злочину, тяжкість завданої шкоди, час, що пройшов з моменту вчинення злочину, а також важливість об­ставин, що свідчать про зміну обстановки та усунення суспільної не­безпеки діяння або особи, що його вчинила. Звільнення від криміналь­ної відповідальності є остаточним та безумовним, тобто не ставиться у залежність від наступної поведінки особи, що звільняється.

2. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК).

Стаття складається з однієї частини, яка містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпо­середній об'єкт злочину — це суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність правоохоронних органів, громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону та закон­них військових формувань на території України. Додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом злочину є життя особи.

Потерпілими від злочину є: 1) працівник правоохоронного органу; 2) його близький родич; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець.

Об'єктивна сторона злочину виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Необхідною умовою кримінальної відповідальності за цей злочин є вчинення зазначених діянь «у зв'язку з виконанням працівником пра­воохоронного органу своїх службових обов'язків», тобто як під час, так і до або після виконання таких обов'язків, навіть і тоді, коли особа не є працівником правоохоронного органу (наприклад, вийшла у від­ставку).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 «Про застосування судами законодав­ства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів».

Злочин є закінченим з моменту замаху на вбивство (усічений склад).

Суб'єкт злочину — фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом, яким може бути: 1) прагнення перешкодити по­терпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність щодо охорони громад­ського порядку; 2) помста за виконання цих обов'язків або таку діяль­ність у минулому.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров'я особи», умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону або військовослужбовця, за наявності відповідних під­став належить кваліфікувати тільки за ст. 348 КК. Водночас, коли уми­сне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

3. Задача:

М., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, із хуліганських спонукань учинив вночі в будинку свого тестя сварку. Він нецензурно лаявся, погрожував розправою дружині, побив посуд, шибки у вікнах, та заподіяв тестю тілесні ушкодження середньої тяжкості. Для прибо­ркання хулігана мешканці села викликали працівників міліції, які пред'явили вимогу до К припинити незаконні дії. Проте той вчинив опір, поєднаний з насильством, і вдарив палицею по руці одного пра­цівника міліції, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження з коротко­часним розладом здоров'я.

Кваліфікуйте дії М.

Відповідь:

Дії М. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 122 і ч. 2 ст. 345 КК як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та пов'язані з опором представникам влади, умисне заподіяння серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень тестю та умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків.

 

Білет № 63

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із за­кінченням строків давності.

Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю та безцільні­стю призначення в таких випадках покарання, а з другого — процесуа­льними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кри­мінальне переслідування перетворюється на даремну трату зусиль держави.

Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності

розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, що його вчинила, звільняєть­ся від кримінальної відповідальності.

Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:

сплив встановлених ст. 49 КК строків;

відсутність обставин, які порушують їх перебіг;

згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповіда­льності за цією підставою.

Законом передбачено два види строків давності:

диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчи­неного злочину;

загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які перехо­вуються від слідства чи суду.

Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодавст­вом, на відміну від КК 1960 р., переважно залежить не від строку по­карання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифіка­ції злочинів, передбачених ст. 12 КК.

Згідно зі ст. 49 КК особа, що скоїла злочин, звільняється від кримі­нальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину та до дня на­брання вироком законної сили минули такі строки:

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину. При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для

кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різ­ними за тривалістю.

Чинним КК, на відміну від попереднього, встановлено правила об­числення строків давності. Початок обчислення — день учинення зло­чину, кінець — набрання вироком законної сили. Тож будь-які проце­суальні дії з притягнення особи до кримінальної відповідальності не припиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аж до набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.

Строк давності обчислюється календарними роками (при зупиненні строку — також місяцями та днями) і закінчується через передбачену ст. 49 КК кількість років у 00.00 годин останнього дня відповідного року. Наприклад, строк давності притягнення до кримінальної відпові­дальності за злочин середньої тяжкості, вчинений 1 вересня 2004 р., закінчиться в 00.00 годин 1 вересня 2009 р.

Перебіг строків давності виключає кримінальну відповідальність за умови, що сплив строку давності не був порушений. Беручи до уваги соціальне призначення цього інституту кримінального права, законо­давець передбачає випадки, в яких перебіг давності зупиняється в разі ухилення винної особи від слідства чи суду (ч. 2 ст. 49 КК) та перери­вається, якщо до спливу передбаченого законом строку особа вчинила новий злочин (ч. 3 ст. 49 КК).

Зупинення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упродовж якого особа, котра вчинила злочин, ухилялася від слідства чи суду. Після затримання особи чи її з'явлення із зізнан­ням перебіг строку давності поновлюється від дня затримання або з'явлення до правоохоронних органів. У такому разі час, який сплинув до моменту ухилення від слідства чи суду, підсумовується до часу, що пройшов після затримання особи або її з'явлення із зі­знанням. Якщо сукупно час до моменту набрання вироком законної сили становить п'ятнадцять років і давність не була перервана ско­єнням нового злочину, особа звільняється від кримінальної відпові­дальності. У такому разі закон передбачає недиференційований за­гальний для всіх строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства та суду. Факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільно небезпечною та це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідаль­ності переривається, якщо особа вчинила новий злочин.

Умови такого переривання строків давності й особливості нас­лідків.

1. Новий злочин, учинений особою, має бути середньої тяжкості, тяжким або особливо тяжким. Якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, строк давності за перший злочин продовжує спливати, як і досі, а строк давності кримінального переслідування за новий злочин починає спливати окремо, незалежно від першого злочину. Наприклад, якщо особа спочатку вчинила підміну дитини (ст. 148 КК), то вчинене пізніше зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК) не перериває перебігу п'ятирічного строку давності щодо першого злочину, оскіль­ки другий злочин за класифікацією (ст. 12 КК) належить до злочинів невеликої тяжкості. Строк давності за другий злочин починає спливати з дня його вчинення.

Учинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особ­ливо тяжкого злочину перериває сплив як диференційованих строків давності, вказаних у ч. 1 ст. 49 КК, так і 15-річного загального для всіх строку давності щодо осіб, які ухиляються від слідства та суду, перед­бачений ч. 2 ст. 49 КК;

У разі переривання строку давності у зв'язку зі вчиненням нового злочину частина строку давності, що спливла до моменту вчинення ново­го злочину, втрачає своє значення та до уваги не береться. Обчислення давності в такому разі починається від моменту вчинення нового злочину одночасно, паралельно та самостійно щодо кожного з них. Наприклад, особа, що схиляла неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК), до закінчення трирічного строку давності умисно вбила свою новонароджену дитину (ст. 117 КК). Із часу останнього злочину наново починається трирічний строк давності за перший злочин і п'ятирічний строк давності — за другий. Якщо після скоєння другого злочину прой­шов трирічний строк, особа підлягає звільненню від кримінальної відпо­відальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засо­бів, а коли мине п'ятирічний строк, вона звільняється від кримінальної відповідальності й за умисне вбивство своєї новонародженої дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 49 КК, питання застосування строку давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішує суд.

Окрім вказаного вище факультативного порядку незастосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, закон, у відповідності до норми міжнародного права, передбачає обов'язкове незастосування цього інституту (ч. 5 ст. 49 КК) щодо осіб, які вчиняли злочини проти миру, безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК. Особи, що вчинили такі злочини, можуть бути притяг­нені до кримінальної відповідальності незалежно від часу, що сплинув від моменту його вчинення, зокрема й за порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, — із можливим призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі.

⇐ Предыдущая51525354555657585960Следующая ⇒

Поделиться: