|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Територіальний устрій України. Етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками. Етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками
Зазначимо, що проблема правового статусу адміністративно-територіальних одиниць як суб'єктів конституційно-правових відносин, так само як і проблеми територіального устрою та державного устрою загалом, є однією з найскладніших та, попри наявність багатьох наукових праць, найменш досліджених у юридичній науці. Початок підготовки реформи адміністративно-територіального ус трою України стимулював розробку цих питань на урядовому рівні. У 1994 р. підготовлено перше, у 2002 р. — друге, а у 2007 р. — третє видання довідкових матеріалів з питань адміністративно-територіального устрою України1. Збірники містили добірку історико-ге-ографічних, інформаційно-аналітичних матеріалів, статистичних таблиць і карт з історії формування та сучасного стану адміністративно-територіального поділу України. Специфіка видань, розрахованих на працівників органів влади, спеціалістів з підготовки адміністративно-територіальної реформи, зумовила їх недоступність для багатьох дослідників. Протягом останніх років з'явилися й дослідження, що мають регіональний характер2. Однак концептуальні проблеми адміністративно-територіального устрою та конституційно-правового статусу окремих адміністративно-територіальних одиниць потребують поглибленого дослідження, аби усунути наявні прогалини, які у свою чергу гальмують розв'язання практичних проблем державного будівництва в Україні. Сучасні процеси, пов'язані із реформуванням адміністративно-територіаль- ного устрою, повільні темпи й труднощі трансформації держави і суспільства на принципах свободи і демократії напряму пов'язані з слабкістю наукових основ адміністративно-територіального устрою, місцевого самоврядування й локальної демократії та відсутністю науково-аналітичного забезпечення державної політики у сфері місцевого самоврядування, або так званої державної муніципальної політики України. Наслідком цього є, зокрема, те, що більшість проблем адміністративно-територіального устрою та правосуб'єктності адміністративно-територіальних одиниць визнаються і стають предметом доктринального обгрунтування й практичного розв'язання постфактум, уже після того, як вони загострилися. Парадоксальною є практика внесення сучасних урядових ініціатив у сфері адміністративно-територіального устрою, а вже потім формальні одноособові спроби їх концептуалізації1. Тому цілком справедливим є твердження про те, що адміністративно-територіальна реформа у запропонованому у 2005 р. владою варіанті позбавлена концептуального підходу, стратегії: є тільки схема, але немає розрахункового обґрунтування, не зазначаються методи, строки та навіть немає обґрунтування адекватності об'єктивним реаліям сьогодення. Усі ці аспекти просто необхідно попрацювати, задіяти широке коло експертів, а не доручати тільки політичним однодумцям «забезпечити підтримку»2. Варто зазначити, що адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників — історичних, політичних, географічних, національних, економічних, культурних, мовних та ін. Формування системи адміністративно-територіального поділу — тривалий процес. Адміністративно-територіальний поділ держави на певні частини виник разом з появою самої держави, що прийшла на зміну родовій
1 Адміністративно-територіальний устрій України: шляхи і перспективи. — К., 2 История административно-терряториального деления Донецкой области. 1 Безсмертний Р. Основні засади адміністративно-територіальної реформи в Ук 2 Круглов Н. Партія знову посилає Давидова? // Голос України. — 2005. — 22 червня.
610 611 Розділ 24 |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 241; Нарушение авторского права страницы