Територіальний устрій України. Родності, що компактно проживають, утворюють власні національні держави або. Родності, що компактно проживають, утворюють власні національні держави або

 

родності, що компактно проживають, утворюють власні національні держави або національно-державні утворення (автономії, засновані за національною ознакою)¹.

Історично проблема територіального устрою виникла після того, як збільшилися розміри території держави, що далеко вийшла за рам­ки міста з околицями, та виникла потреба створення спеціальних ор­ганів і установ для управління периферією. Не вдаючись у далеку історію, зазначимо, що в період абсолютизму центральна влада в особі монарха самостійно визначала адміністративно-територіальний поділ країни — систему одиниць, на які поділялася її територія та в яких діяли призначені з центру посадові особи чи органи влади. Поділ здебільшого не був виключно штучним, не визначався довільно проведеними на карті лініями. Як правило, він будувався з урахуванням фактичного розселення людей, реальних зв'язків між поселеннями. Бралися до уваги при цьому й адміністративні завдан­ня — інтереси оборони, поліцейського контролю, зручність стягнен­ня податків тощо. У великих державах адміністративно-територіаль­ний поділ ставав східчастим: дрібні одиниці, зберігаючи свою відо­собленість, включалися до великих, і чиновники, що управляли дрібними одиницями, перебували у підпорядкуванні чиновників, яким довірялося управління відповідними великими одиницями.

Об'єднання дрібних феодальних держав приводило до того, що де­які держави ставали територіальними одиницями нової великої дер­жави, які тривалий час мали історичне значення. З часом більшість з них перестала бути державними одиницями, як, скажімо, П'ємонт в Італії, Валахія в Румунії, Уельс у Великій Британії, тоді як деякі інші зберегли певні державні ознаки (наприклад, Баварія у Німеччині, Сицилія в Італії).

З розкладанням абсолютизму і переходом до індустріального ладу в низових територіальних одиницях — міських і сільських громадах — почало формуватися місцеве самоврядування (утім, деякі міста кори­стувалися правами самоврядування й у феодальну епоху), а потім во­но стало поширюватися і на більш великі територіальні одиниці. Відбувався, крім того, процес об'єднання держав, а також, най­частіше, анексія, тобто насильницьке приєднання слабких держав до сильних, іноді зі збереженням ознак державності перших².

¹ Червонюк В. И. Теория государства и права: Учебник. — М., 2006. — С. 159.

² Енгибарян Р. В. Сравнительное конституционное право: Учеб. пос. — М., 2005. — С. 208.

Слід зазначити й те, що для характеристики територіальної ор­ганізації держави у зарубіжних конституціях використовують терміни «устрій» (наприклад, «федеративний устрій» у Конституції Російської Федерації), «організація держави» (розділ 3 Конституції Бразилії), «структура держави» (глава 4 Конституції Ефіопії). Іноді використо­вуються словосполучення «державний устрій», «національно-держав­ ний устрій» (Конституція Узбекистану). Однак, оскільки слова «устрій» держави, «державний устрій» мають дуже широке значення (вони характеризують те, як загалом побудована держава), у сучасній юридичній науці для характеристики організації території держави та територіального управління іноді застосовують термін «державно-те­риторіальний устрій»¹, але найбільш вживаною та адекватною тому явищу, яке вона характеризує, є категорія територіального устрою.

Використовуючи термін «територіальний устрій», слід виходити з того, що територія є не тільки просторовою межею держави, а й скла­дає матеріальну основу її діяльності, форму прояву державного суве­ренітету, а територіальний устрій — одну із генезисних, структурних, і функціональних ознак держави. Тому державний устрій не можна ототожнювати ні з територією, її організацією, ні з адміністративно-територіальним устроєм². Це складне системне державно-правове ут­ворення, що має (має мати) соціально-економічні, політичні, національно-етнічні, культурологічні й екологічні підстави.

Спроби зведення державного устрою до територіального або адміністративно-територіального поділу, які іноді мають місце у кон­ституційній доктрині, а також у законодавстві та деяких законопро-ектних роботах, або інтерпретація конституційних правоположень про територіальний устрій за допомогою використання уявлень про державний устрій (у деяких наукових працях) є певним спрощенням, які не забезпечують розв'язання ключових проблем державного будівництва — територіальної організації та територіальної дії дер­жавної влади, її структурної організації, співвідношення та співро­бітництва із публічними структурами громадянського суспільства

¹ Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория современной конституции. — М., 2005. —
С. 253.

² Орзіх М. П. Державний устрій України: концепція конституційної моделі // Вісник
Академії правових наук України. — 1993. — № 1; Орзих М. Государственное устрой-
ство Украиньї в условиях государственно-правовой реформи // Юридический вест-
ник. — 1999. — № 2. — С. 92; Орзіх М. Територіальна організація і територіальна дія
держави // Урядовий кур'єр. — 2005. — ЗО вересня та ін.

 

596

597

Розділ 24

⇐ Предыдущая64656667686970717273Следующая ⇒

Поделиться: