Територіальний устрій України

 

(органами місцевого самоврядування та органами самоорганізації на­селення).

За такого ототожнення, змішування, взаємонакладення понять по-різному може тлумачитися конституційна лексика, а звідси страж­дають законодавча логіка та техніка, що у свою чергу негативно відбивається на організації й ефективності діяльності державної вла­ди та місцевого самоврядування, а звідси — на якості публічних по­слуг, які надаються (повинні надаватися) населенню. Характерно, що у Верховній Раді України ще у 1997—1998 pp. обговорювався проект Закону «Про адміністративно-територіальний устрій», який до цього (січень 1997 р.) узагалі мав назву «Про територіальний устрій України». Аналогічні тенденції можна спостерігати й у сучасній Ук­раїні. Так, проектом Закону України про внесення змін до Консти­туції України щодо удосконалення системи територіального устрою України (реєстраційний № 3207-1) передбачається внесення суттєвих змін з питань адміністративно-територіального устрою. Відповідно до цих змін робочою групою, утвореною згідно з дорученням Кабіне­ту Міністрів України від 14 лютого 2005 p., було розроблено проект Закону «Про територіальний устрій України», у якому територіаль­ний устрій України визначається як «обумовлена географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її території на складові частини — адміністративно-територіальні оди­ниці з метою забезпечення населення необхідним рівнем послуг та збалансованого розвитку усієї території держави»¹.

Водночас у проекті Закону «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України», підготовленому експертами Фонду сприяння місцевому самоврядуванню в Україні на основі урядового проекту, адміністративно-територіальний устрій України визначається як «обумовлена географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її території на складові — адміністративно-територіальні одиниці з метою забезпе­чення населення необхідним рівнем послуг (адміністративних і

¹ Про територіальний устрій України: Закон України. Проект // Проблеми транс­формації територіальної організації влади: 36. матеріалів та документів / Наук. ред. М. Пухтинський. — К., 2005. — С. 659.

громадських) на основі формування раціональної системи уп­равління соціально-економічними процесами для збалансованого розвитку усієї території держави»¹.

Отже, з позицій як теорії, так і законодавчої філософії та законо­давчої техніки слід виходити з концептуальної ідеї про те, що «територіальний устрій» — категорія ширша ніж категорія «адмі­ністративно-територіальний устрій», яка є його невід'ємною складо­вою частиною. Якщо територіальний устрій — це передбачена законом територіальна організація держави для забезпечення найбільш опти­мального вирішення завдань та здійснення функцій держави та суспільства, то адміністративно-територіальний устрій — це тери­ торіальна організація держави з її внутрішнім поділом на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, які є просторовою основою для утворення і діяльності відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальний поділ — це своєрідний каркас про­ сторової організації держави та її устрою. Залежно від особливостей політичної системи та характеру правлячого режиму держави кон­кретно-правовий зміст адміністративно-територіального устрою мо­же передбачати різний ступінь централізації.

Щодо категорії «державний устрій», то під ним варто розуміти те­риторіальну у державних кордонах організацію держави, яка визначає просторові межі дії державної влади, відносини між адміністративно-територіальними одиницями, центральною та місцевими державни­ми адміністраціями (у значенні державних організаційних структур), державними структурами та місцевим самоврядуванням з конститую­вання та управління територіями, між публічною владою (державною та муніципальною) та населенням. Це елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади та державного само­визначення населення, що на ній проживає.

По суті, державний устрій — це сукупність державно-правових прин­ ципів, які визначають інституціонально-територіальну основу держа­ ви, а також їх практична реалізація. Це система політичних взаємодій, у якій стикаються та зумовлюють одна одну різні сфери

¹ Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України: Закон України. Проект // Місцеве самоврядування: пошуки та здобутки: 36. ма­теріалів та документів / За ред. М. Пухтинського, О. Власенка. — К., 2007. — С. 870.

 

598

599

Розділ 24

Територіальний устрійі^країни

 

державно-правової діяльності. Так, загальними принципами держав­ного устрою є: неподільність та невідчужуваність суверенітету Української держави у сфері державного устрою та можливість транс­формації її суверенних прав у самоврядні права територіальних гро­мад; єдність, неподільність, недоторканність та цілісність державної території; конституційність та законність утворення, реорганізації та ліквідації складових державного устрою; єдність державної регіональ­ної політики; конституційно визнана та визначена граничність де­централізації публічної влади, зумовленої загальнонаціональними і державними інтересами та потребами, керованістю країною як єди­ним політичним, соціально-економічним, екологічним, правовим простором; забезпеченість націй, етносів, корінних народів, національних меншин та історично сформованих територіальних громад з перевагою поліетнічного населення та полілінгвістичного складу, сталими загальними (інтернаціональними, позанаціональни-ми) традиціями та менталітетом, правом на територіально-культурну автономію тощо.

Розрізняють два основних види територіального устрою: політико-територіальний і адміністративно-територіальний. Політико-тери-торіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні складові. Він є характерним для федеративних держав (Бразилія, Індія, Мексика, США, ФРН та ін.). Адміністративно-тери­торіальний устрій — це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він притаманний унітарним державам (Великобританія, Китай, Польща, Франція, Японія та ін.). Такий погляд зумовлюється тим, що в державах із федеративним уст­роєм територіальний устрій характеризується наявністю політичних зв'язків між державою і суб'єктами федерації, а в унітарних державах зв'язок між державою і адміністративно-територіальними одиниця­ми має адміністративний характер.

Також територіальний устрій може бути симетричним або асимет­ричним. За симетричного територіального устрою держави адміністративно-територіальні або політико-територіальні одиниці, які його складають, мають рівний статус. Наприклад, Німеччина складається з 16 земель з однаковим конституційно-правовим стату­сом, тобто має симетричний федеративний територіальний устрій. До складу США поряд із 50 штатами входять федеральний округ Колумбія, вільно приєднана держава Пуерто-Ріко, деякі інші острівні території, які не мають статусу штату, з чого можна зробити висновок

600

про асиметричний територіальний устрій цієї країни. Що стасується унітарних держав, то суто симетричний устрій наявний духзг рідко: столиці, як правило, мають дещо або суттєво інший статус порівняно з іншими територіальними одиницями вищого рівня. Асимдгрія те­риторіального устрою держави нерідко зумовлена тим, що в і Ш ком­пактно проживають інонаціональні групи, яким надана націмнально-територіальна автономія¹.

Відповідно до Конституції України наша держава є уьнгарною. Термін «унітарна держава» походить від латинського слооїа unus, unitas, що означає «один», «єдність». Унітарна держава, такиї (чином, складається не з державних утворень, а з адміністративно-тери­торіальних одиниць, правовий статус яких визначається централь­ною владою. Унітарний характер Української держави ознчнає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторкан­ною, що складові частини цієї території перебувають у нерсрривному взаємозв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не маюсшь ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо.» федера­тивної держави.

Унітарна держава є найбільш поширеною у світі формоюоцержав-ного устрою. В унітарній державі є лише одна загальнонаі_дональна конституція, норми якої застосовуються на території всієї країни без будь-яких обмежень, а також існує тільки загальнонаціональне гро­мадянство. Для унітарної держави характерна єдина системі вищих органів (парламент, глава держави, уряд). Юрисдикція цим органів поширюється на всю територію країни, яка поділяеегься на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають політичної са­мостійності. У цих одиницях (департаменти, області, округиа, райони, міста тощо) утворюються власні представницькі та виконавчі органи, які функціонують відповідно до загальнонаціонального законодавст­ва та зобов'язані застосовувати законодавчі та інші нормативні акти, які приймаються центральними органами державної влади.

Територія унітарної держави завжди має свою внутрішн: и органі­зацію, або так званий адміністративно-територіальний устрой (виня­ток становлять лише так звані мікродержави), суть якого полягає в поділі єдиної території держави на складові частини. Територія

¹ Енгибарян Р. В. Сравнительное конституционное право: Учеб. пос. — I'M., 2005. — С. 210.

601

Розділ 24

⇐ Предыдущая65666768697071727374Следующая ⇒

Поделиться: