ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ДОМІНУВАННЯ у СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

А) Встановлення комуністичних режимів.

Встановлення комуністичного режиму здійснювалося трьо­ма послідовними етапами:

Перший етап. Створення справжнього коаліційного уряду.

В Румунії та Болгарії він протримався лише кілька місяців (у Болгарії — до січня 1945 р., а в Румунії — до лютого 1945 р.). В Угорщині він зберігав владу до весни 1947 р., а в Чехо-Словаччині — до лютого 1948 р."

На цьому етапі було здійснено низку перетворень у різних сферах. Ліквідовувалися фашистські партії та організації, понов­лювалася дія демократичних конституцій, почали функціонувати парламенти, створювалися нові органи місцевого управління — національні комітети або ради.

До певного часу зберігалася мо­нархічна форма правління (у Болгарії, Румунії, Югославії).

Другий етап — створення формально коаліційного уряду, в якому вся влада фактично належала комуністам".

На цьому етапі в усіх країнах, крім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння.

Націоналізації підлягали найбільш значні підприємства й бан­ки, одначе питання про ліквідацію приватної власності взагалі ще не ставилося.

З метою контролю СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев'яти комуністичних партій ( СРСР, Поль­щі, Болгарії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії ). На першому його засіданні А.Жданов заявив про можливість приходу комуністів до влади у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР.

Отже, третій етап установлення комуністичного режиму — " це створення власне комуністичного уряду (восени 1947 р. — в Болгарії та Румунії, в лютому 1948 р. — в Чехо-Словаччині, в березні 1948 р. — в Угорщині)".

Відтоді у східноєвропейських країнах реалізувався ленінський план будівництва соціалізму, тобто розпочалися індустріалізація і кооперація сільського господарства. Колективізація мала при­мусовий, насильницький характер.

Б) РЕВ.

Свій вплив у країнах Східної Європи СРСР намагався закріпити укладенням серії міжнародних політичних угод.

25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехо-Словаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв'язання економічних проблем у зв'язку з розколом Європи, координації народногоспо­дарських планів, реалізації спільних проектів (завод " Ікарус", газо-і нафтопроводи і т. ін.).

У лютому до РЕВ приєдналась Албанія, а потім і Монголія, РЕВ у різні часи співробітничала з Кубою, В'єт­намом, Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мо­замбіком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЙ на основі окремих угод.

Одначе створення РЕВ не виправдовувало надій її учасників з розвитку інтеграції та економічного співробітництва. У відно­ синах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Схід­ної Європи отримували вельми пільгові умови на торгові відно­ сини з СРСР.

Радянський Союз постачав до Східної Європи на­ самперед природні ресурси, РЕВ припинила діяльність 1991 р.

 

В) Наростання внутрішньої нестабільності у 50—70-х рр.

У 50-ті рр, у країнах Східної Європи почала наростати внут­ рішня нестабільність, зумовлена кількома причинами.

По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок " відлиги" в СРСР привели до деякої лібералізації політичного курсу керівництва країн регіону.

По-друге, індустріалізація за радянським взірцем, що здійснюва­лась у країнах Східної Європи, призвела до значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основ­ні капіталовкладення спрямовувались у промисловість, але становище робітників і службовців було не набагато кращим.

По-третє, економічні рефор­ ми у 50-ті рр. практично зводилися нанівець догматичним втру­чанням вищого партійного керівництва, що призводило до авантюристичної політики у сфері економіки.

По-четверте, на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Євро­пи у відновленні економіки в післявоєнний період.

Найяскравішими проявами невдоволення були події 1956 р. в Польщі та Угорщині.

Після подій у Польщі та Угорщині керівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини невдоволення. Було припинено масові репресії та про­ ведено часткову реабілітацію їхніх жертв.

Відбувалася лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти; поширювалися контакти із західними країнами.

На початку 60-х рр. у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи.

У другій половині 60-х рр. (а інколи й дещо раніше) резерви, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися значною мірою вичерпаними, що призвело до падіння прибутку та уповільнення темпів розвитку економіки.

Криза у Чехо-Словаччині (1968—1969 рр.), або " Празька вес­на", стала одним із найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи у повоєнні часи.

Загальна криза тоталітарного режиму проявилась і в Польщі в подіях 1968 і 1970 рр.

Економічні реформи практично зупинилися, ринкові відносини, що зароджувались, або ліквідовувались, або вкрай обмежувались. Активізувався дисидентський рух. Відставання від розвинених країн Заходу зростало. Для придушення невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ, держбезпеки.

 

Г) Революції кінця 80 — початку 90-% рр. їхній характер, спільні риси та особливості.

Назріваюча протягом довгого часу криза наприкінці 80-х рр. охопила всі країни Центральної та Південно-Східної Європи.

Вона проявилася в економічній, політичній, ідеологічній; моральній сферах. Все це зумовило виникнення своєрідної революційної ситуації в цих країнах.

У різних державах вона складалась і роз­вивалася неоднаково.

Кардинально вплинули на перебіг історичних подій у регіоні перебудовні процеси в СРСР після приходу до влади 1985 р. М. Горбачова.

Новий генеральний секретар ЦК КПРС здогаду­вався, що Радянський Союз уже не може всіх повчати, як їм жити далі. Відносини СРСР з іншими соціалістичними країнами тепер будувалися на принципах реального рівноправ'я, невтручання у внутрішні справи інших країн, взаємовигідних економічних від­носин.

Демократичні революції в Центральній та Східній Європі в 1989—1991 рр. стали однією з найважливіших подій другої поло­вини XX ст. Вони зумовили не тільки кардинальні внутрішні зміни в країнах східноєвропейського регіону, а й викликали нове співвідношення сил у Європі, нову структуру економічних і політич­них відносин між великими державами.

Настав край конфронтації між Сходом і Заходом, між СРСР і США. Закінчилася довга виснажлива " холодна війна".

 

2. ПОЛЬЩА.

А) Встановлення комуністичного режиму.

Територію Польщі було визволено від нацистських окупантів військами Червоної армії у 1944 р.

Одночасно у визволенні Бать­ківщини брала участь і Армія Крайова, сформована довоєнним польським урядом, що знаходився у Лондоні, одначе загони Армії Крайової були роззброєні радянськими військами, значну части­ну солдатів та офіцерів відправили до СРСР.

З червня 1944 р. на території Польщі діяли Польський комі­тет національного визволення, який назвав себе Тим­ часовим урядом, що орієнтувався на Москву, та його збройні сили — Армія Людова.

Неприйняття прорадянеького режиму викликали збройний опір патріотичних сил Польщі.

У країні розгорнулася неоголо шена громадянська війна. її запеклість посилила присутність великої кількості радянських радників і спеціалістів, що сприй­малося значною частиною населення як обмеження суверенітету країни і спричиняло закономірний протест.

Вибори до сейму щоразу відкладались і відбулися лише в січ­ні 1947 р.

Урядовому блокові протистояла ПСП (Польська селянська партія) на чолі зі Ст.Миколайчиком, який після повер­нення до країни швидко оволодів ситуацією у селянському русі.

 Вона виступала за дієвий суве­ренітет Польщі, проти присутності радянських військ і частин НКВС, за справді демократичний розвиток країни.

Позиція ПСП дістала серйозну підтримку громадськості, але важелі влади, бю­рократичний апарат лишалися під контролем комуністів, внаслі­док чого результати виборів було грубо сфальсифіковано. " Офі­ційно" урядовий блок здобув 80, 1% голосів, ПСП — 10, 3%. Під­тасування результатів було очевидним.

Болеслава Берута, одного з найбільш послідовних провідни­ків сталінізму в Польщі, було обрано 1947 р. президентом Польсь­кої Республіки і головою Державної ради.

 

Б) Кризи 50—80-х рр.

До 1956 р. в країні сформувалася командно-адміністративна система управління економікою. Диктаторський режим Б.Беру­та призвів до посилення беззаконня, корупції, зловживань вла­дою. Погіршувалися умови праці трудящих, різко зменшилася заробітна платня за зростання споживчих цін.

Драматичні події стались у м. Познань. 28 червня 1956 р. спалахнув страйк на заводі Цигельського, робітники висунули вимоги економічного характеру, підтримані й іншими підприєм­ствами Познані.

Робітники роззброїли охорону в'язниці, заволоді­ли зброєю, атакували приміщення суду, прокуратури, воєводсь­кого управління державної безпеки.

Влада вчинила у місті кри­ ваву бойню. Загинули 55 осіб, вмерли від поранень ще 19, пора­нення й каліцтва дістали 575.

Польща до певної міри позбувалася опікування Москви. Кремлівсь­кі лідери не ризикнули чинити опір настроям більшості.

Нова влада припинила репресії у країні; швидкими темпами почали розвиватися легка і харчова промисловості, торгівля, сфера послуг.

Було припинено насильницьку колективізацію, до 85% землі залишилось у приватній власності. Відбувалася лібера­лізація в культурі та духовному житті. Уряд прагнув нормалізу­вати відносини з церквою.

Однак у 60-ті рр. знову посилилися застійні явища в економі­ ці, прогресивні реформи загальмувались. Соціалізм не приніс народові благ, що виголошувались, виникли перші ознаки кризи.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: