Тема 6. Основні райони розвитку сільського зеленого туризму на Тернопіллі

Туристичні ресурси Кременецьких гір;

Туристичні ресурси Бережанського горбогір'я;

Туристичні ресурси Подільських Товтр;

Туристичні ресурси Тернопільського Подністров’я.

- 1 -

Кременецькі гори належать до рідкісного типу ерозійних гір, що утворилися внаслідок розмивання древнього Подільського плато водами. Чимало останцевих гір відчленувалися від материнського плато і стоять поодиноко чи невеликими групами обабіч головної гряди, їх невисокі плосковершинні пасма вкриті мішаними лісами, а біля підніжжя та на схилах розкинулись луки з різнобарв'ям трав і квітів. Разом з глибокими сизими долинами вони створюють неповторні краєвиди. Під впливом процесів вивітрювання з вапняків і пісковиків в горах утворились мальовничі скелі, обривисті карнизи, ущелини, чисельні печери та ніші. Кременецькі гори складені морськими осадовими породами. Тут знаходяться одні з найбільших у світі поклади білої крейди. Товщина її пластів сягає 100 м. В товщі білої писальної крейди зустрічається велика кількість оригінальних, часто загадкової форми мінеральних утворень сірого і чорного кременю. Саме з нього люди кам'яної доби виготовляли знаряддя праці.

Унікальним є і рослинний світ Кременецьких гір. Тут росте чимало ендемічних та лікарських рослин горицвіт весняний, конвалія, глід, кровавник, бузина чорна, омела, полин гіркий, верес, медуниця та інші. Фауна регіону представлена багатьма видами птахів і тварин. З водоплавних тут зустрічаються гоголь, морська чернь, крохаль, а на луках куріпка, перепел. У лісах водяться дикий кабан, лисиця, горностай, ласка, вовк, козуля, рідше лось. А ще 10-40 тисяч років тому цю територію заселяли мамонти, шерстистий носоріг, північний олень, печерний ведмідь, лемінг та інші холодолюбиві хребетні тварини. Свідченням їх широкого розповсюдження у минулому є численні знахідки їх костей в околицях Кременця, особливо бивнів і зубів мамонтів.

З огляду на надзвичайне наукове та пізнавальне значення Кременецькі гори були оголошені у 1990 році філією природного заповідника “Медобори”.

Перспективними є Кременецькі гори і у розвитку зимових видів спорту. В урочищі Гниле озеро, що поблизу Кременця, споруджена перша в Україні траса швидкісного спуску на санках. А в урочищі Хрестова гора споруджено комплекс трамплінів, три з яких мають штучне покриття і можуть функціонувати круглий рік.

Місто Кременець

Розкинувся Кременець у довгій вузькій долині, серед мальовничих Кременецьких гір, північні схили яких поступово переходять у рівнину Малого Полісся. З півдня до них примикає Західний Лісостеп.

В околицях міста здіймаються останцеві гори Замкова, Черча, Дівочі Скелі, Страхова. Маслятин, Бужа, Гостра, що є складовою частиною Кременецької гряди. Відносна висота їх 120 -150 метрів. Здалеку видно високу крутосхилу Замкову гору з рештками мурів та веж колись могутньої фортеці. Висота гори 397 метрів над рівнем моря. За звичай її називають тут Боною на честь імені однієї з володарок замку італійки Бони, дружини польського короля Сигізмунда І.

У південно-східній частині міста знаходяться оповиті легендами мальовничі Дівочі скелі. Це цінна ботанічно-геологічна та палеонтологічна пам'ятка, один з найцікавіших куточків Кременецьких гір. Ламані, нагромаджені в первозданному хаосі брили, стрімкі урвища і дивовижні кам'яні композиції, чорні провалля гротів і печер довгою стрічкою оперезують верх гори. Ділянки степової і наскельно-степової рослинності є місцем зростання низки волино-подільських ендеміків, а також реліктових видів. Це шавлія кременецька, молочай волинський, змієголовник австрійський, гвоздика несправжньопізня, спірея пиківська, лещиця дністровська, підмаренник застарілий. самосил гірський. жовтозілля Бессера.

Тут зростають також ендеміки Кременецьких гір - мінуарція збільшена та юринея товстосім'янкова і вузьколокальний ендемік та реліктовий вид береза Клокова.

Багата визначними подіями та архітектурними пам'ятками історія міста.

У Кременці народився і провів дитячі роки великий польський пост Юліуш Словацький. На кременецькій околиці Калинівка височіють поміж зеленими шатами мальовничі скелі куди часто любив приходити поет, їх називають скелями Словацького.

А біля підніжжя гори Черчі знаходиться П'ятницький цвинтар XVII століття, де, за переказами поховані козаки Максима Кривоноса, які загинули під мурами фортеці у бою з польською шляхтою. На цвинтарі збереглося кілька десятків монолітних кам'яних хрестів та брил. Одна з них своєю формою нагадує кобзу.

Серед інших пам'яток історії та культури виділяються приміщення колишнього братського Богоявленського монастиря, спорудженого на початку XVII століття., будівля колишньою єзуїтського колегіуму, Миколаївський собор та багато інших унікальних споруд та пам'яток.

Село Підлісці.

Село Підлісці знаходиться одразу під Кременцем. Тут знаходиться ще один пам'ятник часів визвольної боротьби українського народу Богданова каплиця. Тут ідучи на Берестечко, побував Богдан Хмельницький.

- 2 -

Бережанщина входить до географічного району Опілля, яке є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільського плато. В основному територія району рівнинна, лише подекуди здіймаються високі пагорби, які поступово переходять у широкі долини. І тільки північніше Бережан, там, де проходить водорозділ річок Золота Липа і Нараївка, гребенистим пасмом виділяється Подільська гряда. Тут знаходиться найвища точка Подільського плато, яка сягає 448 м над рівнем моря. Найрозчленованішою частиною Опілля є його східний край на межиріччі Гнилої Липи та Золотої Липи, Золотої Липи та Стрини. Межиріччя видовжених кряжів з півночі на південь розчленовані численними річками та ярами. Глибина врізу досягає 150-200 м, абсолютні висоти перевищують 400 м. У північній частині пасма річкові долини, яри і балки досить розлогі, а в південній - круті, часто зі стіноподібними схилами, складеними твердими пісковиками, вапняками, сланцями.

Бережанські краєвиди своєю красою можуть суперничати з найкращими куточками природи Європи. З якого б горба ви не оглядали б місцевість, око не стомиться від одноманітності. А вони, ці горби, чи, як їх називають місцеві жителі, гори, досить високі: гора Сторожинська має 398 метрів, Звіринець 382, Яришків 308. В регіоні знаходиться ціла низка привабливих геологічних пам'яток природи, серед яких: карстові лійки на околиці с.Гутисько, Коржовське відслонення середнього девону, Курянський вапняковий останець, останець - " Чортів камінь".

Природні умови Бережанщини сприятливі для розвитку сільського та лісового господарства. Найбільш поширеними на території району є родючі черноземні та темно-сірі опідзолені ґрунти. У лісах Бережанщини нараховується близько 200 деревних та чагарникових порід. У них зустрічаються дикий кабан, олень, козуля, рідше дикий кіт. З птахів поширені тетерев, рябчик, снігур, кедрівка та інші. У річках багато риби (короп, карась, лин, окунь, щука), водиться водяний щур. Є на Бережанщині горностаї, ласки. З ендемічних видів тут поширені подільський кріт, плямистий ховрашок, чагарникова полівка. Клімат Бережанщини лагідний і досить вологий. Найхолодніші дні в січні, найтепліші в липні. Зима, яку часто супроводжують відлиги, триває з другої декади грудня до середини лютого. Влітку на Бережанщині практично не буває посух.

Лісистість горбогірних регіонів подекуди сягає 33%. Тут поширені букові, грабово-букові ліси. Трапляються дубові, дубово-грабові лісові формації. До схилів південних експозицій приурочені лучно-степові фітоценози, утворені формаціями осоки низької. Прикладом таких унікальних лучно-степових угруповань є рослинність Голицького ботаніко-ентомологічного заказника. На території Опілля зустрічаються: волошка тернопільська, конюшина гірська, кадило сарматське, осока низька, підмареник забутий та ін. Враховуючи високу залісненість території і наявність елітних букових та дубових лісів у районі Бережанського горбогір'я збереглась велика кількість цікавих ботанічних об'єктів: дуб Б. Хмельницького віком понад 500 років, дуб " Богатир" віком 400 років, Бережанська і Нараївська бучини, Мужилівська 140-річна діброва.

У глибину тисячоліть сягає неписана історія Бережанщини. На території сучасних Бережан тривалий час існувало давньоруське поселення. Зручні природні умови приваблювали сюди, на береги Золтої Липи, первісних людей. Селилися вони недалеко від річки, на високих, укритих лісом сухих берегах.

Багато хвилюючих сторінок історії Бережинщини пов'язані з періодом першої світової війни. На схилах тутешніх гір точилися криваві бої за участю відродженого українського війська Українських Січових Стрільців. Численні свідчення тих тривожних часів можна спостерігати і сьогодні.

Село Гутисько

Особлива, дещо містична атмосфера панує в цій місцині. Тут, в селі Гутисько сам Бог поєднав частинки в єдине ціле так, що не виникає сумніву: людина не віддільна від природи.

Частина Бережанського горбогір'я з горою Голиця , розлогі букові ліси що ваблять своєю величчю та могутністю, незвичайні творіння природи карстові лійки та воронки. І все це тут, у Гутиську. Місцеві жителі цінують Природу, віддаючи їй належне. Село Гутисько є осередком лемківської культури (донедавна саме тут походив її фестиваль) Це чи не єдине село, де так добре збереглися залишки лемківських традицій. Вишиванки рукодільниць та різьба по дереву місцевих майстрів-умільців такі прекрасні, що виникає бажання придбати будь-яку річ.

Ліси Гутиська надзвичайно багаті ягодами та грибами. Опеньки, підберезники, печериці, лисички обирайте до смаку. А скільки тут суниць! Сезон полювання привабить в село мисливців

Село Куряни.

Село Куряни розкинуте серед лісів на березі річки Нараївки по обидві стороні шляху, що йде з Бережан на Рогатин, за 15 кілометрів від районного центру і за 4 кілометри від залізничної станції Підвисоке на лінії Тернопіль-Ходорів. У селі є ставок, над яким посеред лісу колись стояв панських фільварок. Поблизу села у лісі розташована мальовнича вапнякова скеля останець.

- 3 -

Подільські Товтри перетинають хвилясту рівнину Подільського плато з північного заходу на південний схід через міста Збараж, Скалат, Гримайлів, Кам'янець-Подільський аж до Молдавії. Горбисте товтрове пасмо має різну ширину: від двох-трьох до п'ятнадцяти-двадцяти п'яти кілометрів і довжину понад 250 кілометрів. Середня висота головного товтрового валу триста-чотириста метрів над рівнем моря.

За густі ліси-бори, за уквітчані сонячні галявини, за напоєні медом і росами трави в народі ці гори назвали Медоборами

На вершинах Медоборських гряд і горбів видніються мальовничі скелі, кам'яні поля. Місцями у вапняках розвинені карстові форми рельєфу (карри, гроти, ніші, колодязі), що жадібно поглинають дощові і талі води. В таких місцях рослинність бідна. Зате біля підніжжя горбів, де підземні води рясними джерелами виходять на поверхню, буяє багата і різнобарвна рослинність.

Серед рослинного розмаїття Подільських Товтрів є ряд рідкісних видів. Наприклад, таких як легендерна „неопалима купина" - ясенець білий. У теплі сонячні дні квіти цих рослин виділяють багато ефірних масел, які на мить спалахують при піднесенні сірника. Сам же ясенець при цьому залишається неушкодженим, що й дало цій цінній лікарській рослині народну назву „неопалима купина".

Окремі ділянки Подільських Товтрів взято під охорону як важливі ботаніко-геологічні пам'ятки природи, а на найбільш цінній з них, від села Вікно до Збруча у 1990 році створено Медоборський державний заповідник.

Медобори - чарівний край подільської землі, оповитий легендами, переказами про сиву давнину, про героїчні події минулого. Тут знаходять сліди поселень людини кам'яної доби і місця словянських городищ, тут були столиці руських удільних князівств і укріплені замки родовитих магнатів.

У 1848 році в Збручі недалеко від села Личківці було знайдено скульптурне зображення чотиригранну фігуру-стовп із сірого вапняку висотою 2, 67 метра, давньослов'нського бога Святовида. Припускають, що на найвищій у цьому районі Медоборів горі Богут, висотою 414 метрів, в дохристиянські часи знаходилося святилище на якому і стояла ця фігура.

Збаразькі Товтри

Товтровий кряж бере свій початок біля Підкаменя, що на Львівщині, на одній з найбільш підвищених ділянок Подільської височини, у місці, де пролягає вододіл басейнів Дніпра-Славутича та Дністра, де із зелених затишних левад випливають холодними джерелами Іква, Стир, Серет, Горинь.

Товтри це унікальна геолого-ботанічна пам'ятка минулого, подібної якій немає у всій Європі. Бо тільки тут зносяться до неба гори-стрімчаки, породжені в глибинах прадавнього Сарматського моря. Протягом сотень тисяч років у теплих мілководних товщах якого існували і відмирали гігантські колонії коралів, водорості, моховики, молюски та безліч інших морських організмів, їх рештки, разом з дрібними частинками гірських порід, поступово відкладалися, нашаровувалися вздовж узбережжя древнього моря, утворивши на протязі кількох сотень кілометрів величезний коралово-рифовий бар'єр, який після відступу моря перетворився в довгу гряду вапнякових гір.

Біля села Дзвиняча Збаразького району знаходиться яр Жаб'як. Це своєрідний природний музей, в якому зосереджена велика кількість унікальних геологічних експонатів. Яр на кілька десятків метрів врізається в товщу гірських порід, оголюючи верстви віком 15-20 мільйонів років. В них захоронені численні рештки рослинних і тваринних організмів винятково доброї збереженості. Тут є найбільші на Поділлі скам'янілі стовбури дерев, і верстви бурого вугілля з добре вираженими рештками рослин. У більш пізніх відкладеннях знайдено бивні і зуби мамонтів і крем'яні знаряддя праці. За багатством видового складу викопних організмів і їх збереженістю яр не має собі рі вних серед подібних пам'яток.

Поблизу села Залужжя у підніжжі зелених Товтрових пагорбів розміщена цікава пам'ятка природи - печера " Довбушева". Попрощавшись на деякий час з сонцем можна зайти під холодні склепіння підземелля. Моторошна тиша зрідка порушується -Інше ударами важких краплин, що зриваються з чорної икритої кіптявою стелі. Дві галереї печери, заввишки 4-> метрів і загальною протяжністю до тридцяти метрів, закладені в надрах гори.

Місто Збараж

На мальовничій Подільській височині, де Товтровий кряж перетинає невелика річка Гнізна, лежить давнє місто Збараж районний центр Тернопільської області.Збараж гарний кожної пори року: зимою він приваблює спортсменів захоплюючими лижними трасами, весною і влітку потопає в зелені, річка і озера дихають свіжою прохолодою, восени радує щедрими врожаями полів і садів. Територія, на якій розташований Збараж, ще в сиву давнину приваблювала людину. Тут було слов'янське поселення епохи Київської Русі. Перша письмова згадка про Збараж датується 1205-1211 роками. Тогочасні літописи говорять про Збараж як центр волості Галицько-Волинського князівства. Але найбільш яскраві сторінки історії Збаражчини пов'язані з Визвольню війною українського народу 1648-1654 років.

Відразу за селом Залужжя, на березі річки Гнізни навпроти Старозбаразької фортеці піднімається стрімка гора, яку називають Бабиною. Кажуть, що тут колись було поганське капище з кам'яним ідолом бабою, а потім було збудовано церкву, що з'єднувалася з фортецею шкіряним мостом. Зовсім поряд, в урочищі з однойменною назвою Бабина гора, виявлено залишки давньоруського городища ІХ-ХІ1І століть, оточеного колись валами і ровами.

Село Чернихів розташоване у місцях багатих на рибу: короп, білий амур, товстолобик, карась, плотва та інші. А при воді, в зелених нетрях, виводиться безліч болотних та водоплавних птахів.

Село Вікно

Поряд з товтровими горами Гостра скеля, Любовня, Лебедиха, Ципель, Довга розкинулось село Вікно. Перші письмові згадки про нього датуються 1464 роком. Свою назву воно отримало від унікальних озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Вони не замерзають навіть у найлютіші морози. Чимало легенд та переказів виникло навколо цих незвичайних природних пам'яток.

На відстані 1 кілометра від села, на схилі Товтрової гряди відслонюються мальовничі скелі сарматських рифових вапняків, які називаються скелями Франка в честь перебування тут на початку 1880-х років І.Я.Франка. Вершини і підніжжя скель покриті багатою рослинністю, серед якої зустрічається багато рідкісних видів. Селище Гримайлів

За чотири кілометри від Вікна по трасі Сатанів-Скалат лежить древнє селище Гримайлів. У його зовнішньому вигляді сусідують сучасність і патріальхальна старовина. Окраса Гримайлова його парк. Колись у ньому стояв великий палац, але під час війни він був зруйнований. Парк зберігся краще. Столітні дуби, липи, клени творять могутніми кронами суцільний дах. Недалеко від парку, при самій дорозі, стоїть викладений із медоборського каменю пам'ятник „Дерево Міцкевича", споруджений у сторічний ювілей великого польського поета.

- 4 -

Коропецьке Подністров'я

Дністровський каньйон є одним з найбільших у Європі. Утворений річкою Дністер, він являє собою річкову долину з прямовисними берегами висотою 100-250 м. Північні схили каньйону густо помережені ущелинами, по яких стікають до Дністра його ліві притоки. За визнанням спеціалістів Дністровський каньйон є одним з наймальовничіших місць України і своїми рекреаційними можливостями він не поступається Криму і Карпатам.

Глибокі річкові долини, яри, каменоломні відкриють допитливому оку безліч документальних свідчень геологічного минулого краю: скам'янілі рештки вимерлих і рослин, рештки морських та наземних хребетних, зразки гірських порід. З допомогою цих німих свідків минулого ви зможете здійснити цікаву і неповторну подорож у глибину віків.

Поблизу села Стигла розміщена цікава гравертинова скеля. Довжина її 4 м, висота 3-4м. У травертині є отвори від стебел рогози, гілок дерев, діаметром 3-4 см. Біля південного краю скелі протікає потічок по травертиновому гравію. За 10 м від бровки скелі, утворюючи кілька невеликих водоспадів, протікає дзюркотливий струмок.

Серед будівель Коропецького дитячого інтернату чепурним красенем розташувався палац колишнього власника цих земель, графа Бадені. Серед сучасних корпусів інтернату у парку ще можна помітити старовинні дерева, як і перед фасадом резиденції.

В книзі В. Стецюка " Культурні грона Дністра" наводяться перекази, що збереглись серед місцевого населення, про графа Бадиню. Його справжнє ім'я - Казімір Бадені (1846 -1909рр.), він був Іамісником Галичини, прем'єром Австрії та міністром внутрішніх справ. Палац в Коропці будований в класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських ріжків розміщений барельєф з зображенням перехрещених коси і ціпа. Особливо в палаці вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету та панелей на стінах.

В околицях містечка знайдені залишки поселення трипільської культури.

Село Горигляди

Природа Дністровського каньйону в районі села Горигляди неповторна і своєрідна. Тут збереглися унікальні геологічні та ботанічні пам’ятки природи. Клімат на Гориглядському відрізку Дністровського каньйону м'який і теплий. Середня температура січня 5° С, липня +19° С. Опадів випадає близько 550 мм на рік.Село Горигляди розташоване на мальовничому березі річки Дністер, який описує довколо села велику дугу, охоплюючи його з трьох сторін. Село розташоване на мальовничому лівому березі річки Дністер за 42 кілометри від районного центру Монастириська і за 35 кілометрів від найближчої залізничної станції Бучач.

Село відоме з 1785 року. Дорога до села пролягає через селище Коропець від якого його відділяють 12 кілометрів шляху через рівнинну столовину. Дністер описує довкола села велику дугу, охоплюючи його з трьох сторін. Особливий м'який помірно теплий та помірно вологий мікроклімат створює комфортні умови для вашого перебування. Протилежний берег, крутий та скелястий, відділений від русла річки широкою луговиною і є чудовим місцем для занять дельтапланеризмом. Привітні та гостинні господарі садиб пригостять вас фірмовою стравою квашеною рибою та ароматним хлібом власної випічки.

Навпроти села Горигляди на правому березі Дністра знаходиться печера, а над нею залишки багатовікового дубу, спаленого нещодавно блискавкою..

Бучацьке Подністров'я

Мальовнича і своєрідна природа південної частини Західного Поділля.

Рівні межиріччя з щедрими, родючими ґрунтами чергуються з глибокими каньйоноподібними долинами річок, які врізаються в поверхню плато на глибину понад сто метрів. Днища цих долин переважно вузькі, майже позбавлені заплав і лугової рослинності. А схили стрімкі, прямовисні, оголені. Прокладаючи свої русла, ріки глибоко врізалися в гірські породи і відкривали їх для людського ока.

Напрочуд гарні місця для відпочинку і туристичних мандрівок знаходяться на берегах річок Стрипа і Дністер. Швидкоплинна течія Дністра з її стрімкими, скелястими берегами, покритими лісом, червоні камені завжди приваблювали туристів і зачаровували їх незрівнянною красою. А той, хто захоче досхочу помилуватися цією красою, хай сідає в човен і пливе від села Стінка через Космирин, Набережну, Сновидів, Возилів, Костільник до Губина і перед його очима постануть неповторні краєвиди.

А біля села Сокілець на вершині правового берегу річки Сгрипи розташована скеля Монастирська. Тут же дещо вище скелі є багаті джерела підземних вод, з яких витікає потічок з водоспадом.

Кілька цікавих природних пам'яток знаходиться поблизу села Скоморохи. Тут знаходиться найбільш водоспадистий в Україні струмок Русилівський, на якому можна нарахувати до 15 водоспадів.

В долині річки Стрипа в урочищі Жолоби знаходиться печера довжиною 7 м, що утворилася у травертині. Стіни печери покриті гарними натічними утвореннями з кальциту білого і кремового кольору. Поряд в урочищі Перелісок знаходиться вапняковий останець з невеликою печерою, яку називають Сім Джерел. Ще одна печера знаходиться в урочищі Коростів де серед лісу розташувався вапняковий останець Рівна Скеля з джерелом і невеликою (до 16 м) печерою.

На Західному Поділлі в околицях Бучача, Заліщиків, Борщова, Чорткова, Підґірців зустрічається травертин - це легка пориста гірська порода. На вапнякових туфах часто видно відбитки і стебла листків рослин та рештки різних тваринних організмів. Найбільш красиві і оригінальні скупчення травертину є біля сіл Переволока і Рукомиш Бучацького району.

Село Сновидів

Село розташоване на лівому березі річки Дністер за 25 кілометрів від райцентру та за 5 кілометрів від Селища Золотий Потік. Село відоме з 1457 року. Центр сільської ради. Частина сільських садиб розташована в мальовничій долині притоки Дністра річки Бариш. Утворюючи своєрідну вулицю довжиною близько 5 кілометрів.

Селище Золотий Потік

Золотий Потік - селище міського типу, центр селищної ради, розташований за 18 кілометрів від районного центру і залізничної станції Бу чач.

Свою теперішню назву, Золотий Потік, селище отримало у 1570 році з ініціативи його нових власників Потоцьких. Тоді ж йому було надано статус міста, а у 1601 році польський король надав місту Магдебургське право і зобов'язав його власника Стефана Потоцького збудувати оборонну фортецю.

Тепер на території селища знаходяться руїни цієї фортеці, збудованої десь на початку XVII століття.Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат. Ця фортеця побудована з місцевого сорту пісковику - темно-червоного, гранітного кольору. Товщина фортечних мурів - близько 2 м., на розі кожної стіни звели башту з 3-ярусними стрільницями. Посередині північно-східної куртини збереглася в'їздна брама. Палац спочатку був одноповерховим, другий поверх надбудовано пізніше. З внутрішнього боку брама прикрашена родовим гербом Потоцьких - Пилявою.

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: