Частина 1 ст. 397 ГК, а також розділ II Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлюють такі гарантії для іноземних інвесторів:

- гарантії у разі зміни законодавства про іноземні інве­стиції;

- гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

- компенсація і відшкодування збитків іноземним інве­сторам;

~ гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

- гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;

- інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

В основу гарантій у разі зміни законодавства про іно­земні інвестиції покладений принцип захисту легітимних очікувань інвесторів від наступних та розумно не передба­чуваних змін законодавства. Цей принцип знайшов відоб­раження в Указі Президента України від 22 лютого 2001 р. № 108/2001 «Про додаткові заходи щодо збільшення інве­стицій в економіку України», який вказує на недопущен­ня внесення проектів та видання нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності, які можуть при­звести до погіршення умов здійснення інвестиційної діяль­ності, звуження змісту та обсягу визначених законами прав інвесторів.

Частина 1 ст. 8 Закону «Про режим іноземного інвесту­вання» встановлює, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазна­чені в розділі II Закону «Про режим іноземного інвестуван­ня», то протягом десяти років з дня набрання чинності та­ким законодавством на вимогу іноземного інвестора засто­совуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

Відповідно до ст. З Закону «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, ство­рених з використанням майна та коштів вітчизняного похо­дження», спеціальне законодавство України про іноземні інвес­тиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвес­тицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодав­ства, чинного на території України, якщо інше не передба­чено міжнародними договорами України, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України. Офіційне тлу­мачення цього Закону дане в рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2002 від 29 січня 2002 р. (справа про оподат­кування підприємств з іноземними інвестиціями).

До кола питань, на які не поширюються гарантії у разі змін інвестиційного законодавства, належать також питан­ня ліцензування певних видів господарської діяльності згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність», де встановлено, що умови договорів, укладе­них між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством, крім податково­го, митного та валютного законодавства, а також законо­давства з питань ліцензування певних видів господарсь­кої діяльності, встановлено умови, що погіршують стано­вище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Гарантії в разі примусових вилучень іноземних інвес­тицій. Поняття «примусове вилучення» (синонім - експроп­ріація) у спеціальній літературі та міжнародно-правових документах тлумачать широко. Так, Сеульська конвенція 1985 р. про заснування багатостороннього Агентства з га­рантій інвестицій (підпункт II п. а) ст. 11) під експропріа­цією або аналогічними заходами розуміє будь-яку законо­давчу дію або адміністративну дію чи бездіяльність, що виходить від приймаючої держави, у результаті якої інве­стор позбавляється права власності на своє капіталовкла­дення, контролю над ним або суттєвого доходу від такого капіталовкладення, за винятком загальнозастосовних за­ходів не дискримінаційного характеру, які звичайно вжи­ваються державами з метою регулювання економічної діяльності на своїй території.

Абзац 1 ч. 2 ст. 19 Закону України «Пра інвестиційну діяльність» видами примусових вилучень називає: а) націо­налізацію; б) реквізицію; в) заходи, тотожні за наслідками.

Націоналізацією є примусове відчуження майна держа­вою, при якому майно передається з недержавних форм власності у державну власність, що становить засіб соціаль- но-економічного регулювання. Частина 3 ст. 397 ГК та ч. 1 ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» встанов­люють безумовну заборону націоналізації іноземних інве­стицій в Україні («іноземні інвестиції в Україні не підля­гають націоналізації»). Водночас двосторонні інвестиційні угоди за участю України допускають можливість приму­сових вилучень (у тому числі націоналізації) іноземних інвестицій за визначених цими угодами умов, а саме, якщо такі примусові вилучення: а) здійснюються в публічних інтересах; б) не є дискримінаційними та здійснюються у встановленому законом порядку; в) супроводжуються вип­латою компенсації. Примусові вилучення, які не відпові­дають зазначеним умовам, належать до незаконних дій органів влади та їх посадових осіб.

Поняття реквізиції визначене в ст. 353 ЦК, згідно з якою у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови по­переднього і повного відшкодування його вартості (рекві­зиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, крім ви­падків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути здійснена лише на підставі рішення органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України, і в по­рядку, встановленому законом!

До заходів, які не пов'язані з позбавленням права влас­ності на певні активи, однак можуть розглядатися як при­мусові вилучення (оскільки суттєво знижують економічну заінтересованість іноземного інвестора щодо інвестицій), можна віднести блокування банківських рахунків, заборо­ну переказування іноземної валюти за кордон, надмірне чи багаторазове оподаткування тощо, У літературі такі захо­ди отримали назву непрямої або повзучої націоналізації.

Виокремлення законодавцем питань компенсації та відшкодування збитків іноземним інвесторам в окремий вид гарантій є умовним, оскільки практична цінність га­рантій у разі примусових вилучень та незаконних дій органів влади (їх посадових осіб) якраз і полягає у забезпе­ченні отримання іноземним інвестором компенсації та відшкодування збитків.

У законодавстві України (ст, 10 Закону «Про режим іно­земного інвестування ») чіткого розмежування понять «вип­лата компенсації» та «відшкодування збитків» не проведе­но. Слід виходити з того, що відшкодування збитків є фор­мою галузевої юридичної відповідальності (цивільно-право­вої та господарсько-правової). У випадку правомірного при­мусового вилучення інвестицій (націоналізації, реквізиції тощо), тобто за відсутності правопорушення говорити про зо­бов'язання відшкодування збитків не можна - натомість не­обхідно оперувати поняттям виплати компенсації. При цьо­му виплата компенсації є не відповідальністю, а реалізацією позитивного зобов'язування держави. Відтак правомірні при­мусові вилучення іноземних інвестицій породжують зобов'­язання виплати компенсації, тоді як незаконні діяння органів влади та посадових осіб, у тому числі незаконні вилучення, породжують зобов'язання відшкодування збитків.

Правові питання компенсації у разі правомірних при­мусових вилучень іноземних інвестицій та відшкодування збитків у разі незаконних діянь органів влади та посадо­вих осіб систематизовані у таблиці:

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: