Ознайомчої екскурсії та використання експозиції картин

студентами для написання творчих робіт./

Метою ознайомчої екскурсії є за порівняно короткий час (6О хвилин) познайомити відвідувачів з картинами музею, історією їх придбання, написання, зі стилем художників, художніми напрямками, до яких можна віднести картини, а також розповісти про художників, яким належать ті чи інші твори.

Бажано через особистість митця, його художній метод, представлені роботи,дати уяву про творчість художника взагалі або окремий її період.

Ми вважаємо доцільним рекомендувати на початку екскурсії орієнтувати глядача на особливості даної експозиції в цілому та деякій проблеми її сприйняття. Справа в тому, що тут представлені роботи як художників-професіоналів, так і самодіяльних митців; поруч можна побачити картини, що належать до різних художніх стилів: від сучасного модернізму до реалізму та примітивізму, при цьому роботи виконані на різному професійному рівні. Для того, щоб більш глибоко розуміти представлену експозицію, треба також мати уявлення про особливості живопису, як засобу відображення світу. В історії розвитку живопису існувало та існує безліч напрямків. Для кожного напрямку характерна своя художня мова, своя образна система, можна сказати свій код. Творча манера кожного художника має стилістичні особливості, внутрішній світ, притаманний особисто данному митцю. Кожен твір нібито «розмовляє з нами своєю мовою» і щоб ми зрозуміли картину, необхідно деякою мірою познайомитись із цією мовою. Тому для більш глибокого розкриття образу тієї чи іншої картини, розуміння ідеї твору, рекомендуємо в першу чергу звернутися до назви картини, яка безпосередньо співвідноситься з її ідеєю, а також приділити особливу увагу композиції картини, її кольоровому вирішенню,

характеру мазка, самій фактурі фарбового шару, які безумовно є складовими частинами мови художника і відкривають особистий «код» його стилю.

Усвідомлення сказаного вище нам здається першим кроком до поглиблення розуміння творчості того чи іншого художника та мистецтва взагалі, крім того відкриває можливості для розкриття власних творчих пошуків студентів, їх самовираження і саморозвитку.

Початок колекції, що експонується в нашому художньому музеї, поклала
художня виставка «Осінь-9О». Інститут придбав кілька картин, що були там
представлені, причому вибір здійснювали і самі студенти. Вони відібрали
роботи М.Олійниченка,           О.Петрусенка,       М.Чорного, О.Назаренка,

В.Шпаковського та ін. Першою картино, що привернула їх увагу була «Інфанта» Віктора Штельмаха. Інфантами (від лат. іпіат-юний, дитя) називали принцес королівського дома в Іспанії та Португалії. Це не портрет дівчинки, хоча зображена реальна дитина, це - образ дитини-спадкоємниці ... Картина нібито запитує: «Що ми залишимо нашим дітям: випалену пустелю чи голубе, як бездонні очі інфанти, небо ?» Але придивимося до цього дитячого обличчя ... Такий дорослий, все розуміючий погляд, така не зовсім весела посмішка...Лице дитяче,трохи наївне, але в ньому-гірке, передчасне прозріння і передчуття складного, а може і трагічного майбутнього ... Очі заглядають в душу, будять совість і ніби випробують тебе на чесність, людяність, доброту.

Друга робота, що була придбана музеєм «Останній кошовий Січі П.Кальнишевський» Миколи Олійниченка. Петро Кальнишевський - Ітсторична особа, людина незвичайної долі. Незламний характер, воля , прагнення до свободи , вільної України - всі ці риси втілив митець в образі головного героя -людини, що більше 2О років провела в казематі Словецького монастиря, але залишилася вірною собі, мужньою, незламною . Голубе небо і птах, яких ми бачимо через вікно камери,-символи волі та свободи, а за ґратами, в камері стара людина. Яка могутня і сильна в неї рука, здаїться готова взяти зброю, який нескорений погляд ! Всі ці риси характеру автор підсилює самою фактурою картини, застосовуючи особливу техніку накладання фарб товстим, нерівним шаром. Іще один прийом, що має символічний зміст, використав автор : сам споглядач картини нібито опиняється разом із героєм картини за ґратами і дивиться крізь них туди, де воля. Це запитання для нас чи відповідь ? ї над чим поміркувати.

Цікавою є робота початківця,художника з Могил ів-Подільського Олега Петрусенка «Флокси», яка була написана ним у 16 років. На темному чорно-зеленому фоні виділяється прозоре , крихке скло, яскраві квіти, фрукти. Досить грамотно виконана композиційно і в кольорі, картина являється добрим початком, сподіваємося , майбутнього художника.

Особливо захоплюють пейзажі самодіяльного художника із Жмеринки Василя Мельника «Ранкова зоря» («Перший подих весни») та «Захід сонця». Ліричність та відвертість, любов до природи, психологічне тонке відчуття стану її душі - все це приваблює і захоплює глядачів. В картині «Ранкова зоря» (або «Перший подих весни») нібито відчуваєш цей майже непомітний перший подих весни., коли ще зима не відступила, але в повітрі вже з'являється щось інше, нове, ледве вловиме ... Відблиск сонця у підталій воді, чудово зображений

 

художником нагадує ту саму мить,що так геніально відтворив у своєму вірші великий російський поет О.С.Пушкін: «Ульїбкой ясною природа Сквозь сон встречаетутро года...»

Інша картина «Захід сонця» дуже лірична, задушевна, милує очі й душу, заспокоює: літня вечірня пора, заходить сонце, його останні промені пестять воду, землю, небо... Природа відпочиває: тиша і спокій розлиті навкруги. І нам теж хочется відпочити перед цією картиною ... Манера, в якій виконана картина , нагадує такий напрямок сучасного мистецтва як фотореалізм (див. примітки).

Досить цікаво і широко в експозиції музея представлена творчість як самодіяльних, так і професійних художників, в роботах яких ми бачимо риси наївного народного мистецтва, або примитивізму (див. додатки).

Широко представлений живопис вінницької самодіяльної художниці Тетяни Козирської. Це людина складної долі, яка у 5О років почала малювати, тому що без цього не уявляла свого життя.Картини Тетяни Козирськоїце її житгя, внутрішній світ, її доля, особисте світосприйняття.Провідні теми-світ української літератури-улюблені Шевченко, Гоголь,та натюрморти (див. примітки), картини сільського житгя.

В експозиції представлено 6 натюрмортів. Треба звернути увагу, що на картинах Т.Козирської це не просто квіти, вони , як люди мають свій характер, долю; художниці вдається дуже тонко передати психологію кожної квітки. А з іншого боку , в цих роботах відбивається внутрішній світ самої художниці, зовнішні умови її життя. Майже на всіх картинах ми бачимо, що її квіти, чи то буйно квітучий бузок, чи ніжні ромашки або мімози, чи соняшники, знаходяться у якомусь обмеженому просторі, на них щось давить, їм щось протистоїть: це може бути кам'яна стіна, якійсь кут або інше ... В цьому мабудь відбиваються складні умови життя цієї людини. Невелика кімната, де вона мешкає і працює, самотність, важка доля художника в наш нелегкий час. Але мабуть головне в творах Тетяни Василівни все ж таки те, що її роботи дуже теплі, ніжні, пройняті любов'ю, співчуттям до всього живого. Таким же теплим, світлим почуттям пронизані дві її невеличкі наївні роботи із сільського житгя «Літо». Ліризм , відвертість, безпосередність, чистота-так можна сказати про те, що відчуваєш, дивлячись на них.

Нас ці картини переконують у тому, що там, де за примітивною формою відкривається світ людини, її філософське сприйняття природи, навколишньої дійсності, там народжується мистецтво, нехай наївне, але чисте, щире, закохане у людину і світ. Це - головне, що ми бачимо у кожному творі самодіяльного художника-примітивіста, або професійного, який працює в даному стилі, і, зокрема, у творах Тетяни Козирської.

Також на виставці представлений триптих художниці за Шевченком, де відтворені образи з «Кобзаря» поета : «Розіп'ята Україна» (І мертвим, і живим, і ненародженим ...) як застереження нам сьогодняшнім; «Катери- на», в якій змальовано образ молодої жінки: трагічний, але написаний з любов'ю , співчуттям , глибоким проникненням у жіночу психологію. В її очах печаль і безнадія, незахищеність чистої, відвертої душі перед зрадою коханого, непримеренністю батьків, байдужістю людей. «Сова» теж трагедія матері, що

 

втратила єдиного сина в солдатчині. Діти насміхаються з неї і передражнюють «совою». Але хіба можна байдуже дивитися в це обличчя, в ці страшні від горя очі ?!

Великий інтерес викликають картини самобутнього вінницького художника Федора Панчука.

Ф.Панчук-художник від природи, від землі і традицій свого народу. Він створив себе як художника сам, звернувся до наївного народного мистецтва «святого серця» і не зрадив цьому ніколи. Ішов у мистецтво своєю нелегкою стежиною, приглядуючись до навколишнього світу і слухаючи тількі свою душу, серце. Ранній Панчук полонить наївністю образів, соковитими кольорами , елегійним настроєм своїх робіт. В його манері відчувається вплив югославськоє школи примітивізму, зокрема Генералича. До цього періоду відноситься робота «Через цвинтар» . Іде старим занедбаним кладовищем по стежині одинока стара бабуся. Ми бачимо її згорблену спину. Тиша і спокій навкруги якісь особисті,надзвичайні... Хоча ще видно, але на небі вже бачимо біле коло місяця. Іде місячною стежиною бабуся: до своєї домівки ? до забуття? Філософсько-релегійний настрій картини збуджує глядача задуматися багато про що.

Дивлячись на роботи , представлені в музеї, ми маємо змогу окреслити коло проблем, які постають в роботах майстра і той нестримний рух пошуку нових форм, засобів, образів для самовираження , що притаманні Панчуку-художнику. Почав він писати як всі-пензлем, а якось спробував заструганим патичком - знайшов саме ту фактуру, що змогла передати задумане: так з'явився особливий «панчуковський» стиль патичкового живопису. Згодом художник стає більш декоративнішим у своєму світобаченні; ця декоративність від цілеспрямованого подільського природознавства, від усвідомлення долі свого народу, звернення до народних традицій ... Цікавим є те , що його декоративність має особливі форми, що тяжіють до авангардної розкутості, але вони як пуповиною нерозривно зв'язані з наївним , чистим сприйняттям світу. Художник звертається до болючих тем нашої історії. «Оплакування або пам'яті жертв голодомору-33» - звертання до пам'яті і совісті, біль і страждання, і вічна пам'ять. »Червона собака»: в образі цього монстра-потвори, не то собаки, не то вовчиці, що все знищує на своєму шляху, тому що яскравий , барвистий світ навколо себе вона залишає зруйнованим, мертвим, чорним, художник втілив ідею тоталітаризму і тієї політико-адміністративної системи , що панувала нами. А відбитки людських останків, які закатовані, забуті тіні наших предків, але їх жовто-блакитний колір все ж таки дає надію на відродження.

Необхідно пояснити той особливий образно-кольоровий символічний світ Панчука. Кожен колір в його роботах має певний зміст. Червоний колір -як символ загрози, чорний-смерті, білий-чистоти, духовності, зелений-життя, жовто-голубий - надії, відродження. Таким чином заглиблюючись у дивовижний метафоричний світ художника, ми починаємо розуміти мову його творів, їх прямий і потаємний зміст.

Монументальний «Зелений кіт з червоними очима» сидить немов вічний сторож усього живого. Від його пози сфінкса віє спокоєм, а в червоних очах затаїлася тривога:людина втручається в природу, знищує її, веде все до

катастрофи. Земля під котом вже розпечена як вулкан, вона готова скинути все з себе.Чорною поволокою радіації, смерті покрито все навколо тварини. Але сидить він на охороні живого, застерігаючи людей. Цілу низку екологічних , моральних проблем людства підняв художник в даній роботі.

Особливе місце займає твір «Пам'яті Василя Стуса». Закривавлені зламані крила білого лебедя , синьо-жовтий стяг, задушений чорно-червоними силами, маска палача, а далечінь відкривається, як надія, краєвид жовто-блакитного простору ... Як розповідав художник, його дуже вразила поезія В.Стуса взагалі, а зокрема один вірш був повштовхом до написання твору :

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст,

Що жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обрнуся до життя

Своїм стражданним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклоняюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

«Він іде від нас»: Іісус Христос озирається, сподіваючись, що може не варто полишати зневірених і злих людей , може в них жевріє бодай жаринка, з якої запалає ватра єдності.

Поєднання авангардності і народної традиційності робить творчість Ф.Панчук дуже самобутньою.

Великий інтерес викликають оригінальні роботи Леонтія Гринюка,
виконані на склі: »Неофіти», «Каяття», «Розмова». Професійний художник теж
звертається до наївного , чистого народного мистецтва , намагаючись на рівні
сучасного світосприйняття відродити майже забутий світ , народної картинки .
Спогади дитинства про те, як бачив такі невигадливі картинки на склі,виконані
народним           самобутнім          майстром,що          вражали          своєю

безпосередністю,правдою,радістю,захоплювали,будили                  фантазію.Ці

теплі,яскраві почуття залишилися в душі назавжди і надихають на творчість вже Гринюка художника-фахівця. Пейзажний фон його робіт , де поле немов різнобарвні українські килими , нібито з'явився із відкриття тканого подільського рядна, як погляд на красу, на світ.

Це ж все подільські кольори. Кожне рядно має свою естетику , філософію,концепцію,вчить розуміти ритм кольору.В роботах Л.Гринюка відчуваємо безпосередність, глибоку філософію життя.

Привертають увагу роботи Сергія Мороза, випускника нашого вузу, що викликають суперечливі оцінки. Свої думки , почуття, сприйняття світу втілює самодіяльний художник в ірреальні але знайомі образи.В його картині «Червоні прийшли» можна побачити ідейні напрямки ікони і авангарду. Художник піднімає багато питань : це проблеми нашої історії, страждання і кров, що несла собою тоталітарна система, попрані святі з виколотими очима , занепад ^ХР-ВНР-Сті атже» ля&йзу ^ ^лкурнши лр дужтим' Ікщ&тнт- предкж Страшно дивитися в чорні глазницї Матері людської'. Вона є на Богоматір не схожа - це передчасно постаріла жінка, постаріла від страждань за людство та передчуттів його близького і страшного кінця : недарма на руках у неї скелет дитини, а не немовля. До історичних, духовних, моральних проблем людство додає проблеми екологічні , штовхає себе у прірву. Нажаль художник не дає нам надію на краще майбутнє, не бачить виходу.

Інша робота «Анатомія революції»-полотно сюрреалістичне (див. примітки), жахливе і відштовхуюче. Образи та ідеї менш конкретизовані, дуже абстрактні . В центрі-людина без шкіри з гігантською потворною рукою, що утримує караючий меч і такою ж потворною іншою тоненькою рукою, в якій горить свічка як символ пам'яті або надії...! все ж таки жахливі образи робіт С.Мороза не тільки вражають своєю формою та змістом, скільки підводять до усвідомлення, що насильством, в який би колір воно не було пофарбовано, ніколи не можна змінити життя на краще, воно завжди несе смерть і руйнування. Творить тільки любов і добро.

М.Олійниченко представлений двома філософськими пейзажами. Тут було б доцільно звернути увагу глядачів на слідуюче:

1) завжди дивіться на назву пейзажу, в якім художник обов'язково

підкреслює ідею чи настрій картини ;

2)за звичайним пейзажем часто криється певна ідея, філософське відчуття світу, осмислення життя.

Чому, наприклад, один із пейзажів автор назвав «Соняшники», а не інакше? Можливо тому, що бурхливе небо, старенькі під солом'яною стріхою українські хатки визивають почуття тривоги, неспокою , безнадії, і тільки ці три соняшники , три яскравих плями, три сонечка - надія на краще, на життя.

Незвичайним здається інший пейзаж-«Сонячний день». Але на перший погляд художник зобразив не сонячний день: похмурий ліс на другому плані, небо , затягнуте хмарами. Де ж сонце ? ... А все просто: сонце ніби світить із сторони глядача . Здається, це рання весна, сонце ледь-ледь пробивається крізь хмари. Природа ще похмура, а сонечко вже де-не-де усміхається, пригріва ... Ось ми помічаємо і пагорбок за деревом , і куток хати де пригріло сонечко. А ще цікаво ... Придивіться... На передньому плані дуже схематичноо художник зобразив себе з етюдником ... Такі вони прості і непрості пейзажі М.Олійниченка

Особливою в експозиції музея є картина Михайла Чорного «Саджанці». Михайло Чорний-професійний художник, що живе і працює у Вінниці, майстер національного рівня. В основі майже всіх його робіт подільські враження, його можна назвати літописцем рідного Поділля. Чорний малює долю своїх земляків . Теми села, нелегкої сільської праці, давньої і близької історії свого народу- головні у творах майстра. Відчувається глибока любов до того , що

творить автор .Він каже : «Все життя я прагну відобразити в картинах почуття і думки, які б були зрозумілі та близькі кожному : це любов до своєї землі, де виріс, до матері, до рідного дому». Сюжет картини «Саджанці» побудовано на реальному факті із життя, на спогадах воєнного дитинства .Сиріцтво, війна , дід, що замінив батька і матір. Навколо смерть, руйнування, а дід з онуками іде садити саджанці . На темному фоні картини біло-жовтими кольорами зображує автор своїх героїв. Праворуч , на передньому плані в особливій техніці зображено старе, як дід , дерево, а діти нібито самі як саджанці, як продовжувачі дідиного роду, його майбутнє, Пройдуть роки і як ці молоденькі деревця,виростуть діти, принесуть людям радість і правду, правду життя ... Таку правду несуть в світ і картини М.Чорного.

Двома картинами «Волошки» і «Сат-Ок» представлена творчість вінницького художника Аркадія Павлюка. Перша була подарована нашому вузу на його 2О річний ювілей у 1994 році. Друга-присвячена події, очевидцем якої був сам автор - приїзду на Україну до Харкова відомого польського письменника Сат-Ока (Суплатовича), його зустріч з дітьми; справа зображено першого перекладача творів письменника на українську мову, письменника Юрія Стадніченка. Сат-Ок -син польської революціонерки і вождя Індіанців племені шауні-шеванезів (Канада) прожив свої дитячі роки у племені батька.Про свій народ, його історію,звичаї, життя написав він в своїх цікавих книжках (див. рекомендовану літ.).Мистецтво А.Павлюка приваблює і радує нас своєю відвертістю, щирістю,невичерпною енергією, добротою.

Екологія культури (див. примітки)-охорона культури, відтворення культурного, високодуховного середовища , тому що знищуючи природу, людина знищує себе як живу істоту; завдає шкоди культурі ,духовності-вона втрачає людське обличчя, свою душу, знищує себе як істоту розумну і духовну . Відтворення культурних традицій, відродження і втілення в життя високих моральних принципів - це проблеми, що турбують наших подільських митців.

Прірва, що відділяє духовність, любов, прекрасні моральні принципи, які несло мистецтво наших пращурів і бездуховність, спустошеність, байдужість нащадків (певного прошарку сучасної молоді) - проблема, поставлена в роботі молодого вінницького художника Олександра Рожкова «Лики» (із серії «Екологія культури»). Художник навмисно показав такі полярні образи: як фон-обличчя сучасної молоді: жорстокі, байдужі, безликі, наче не схожі на людей і на першому плані лик Іісуса Христа («Спас» Андрія Рубльова) наповнений мудрістю і спокоєм, який випромінює тепло і світло того, хто приніс людям і продемонстрував своїм життям ідеї любові, співчуття, терпіння, єдності ... Картина завжди привертає увагу відвідувачів.

Інша злободенна, турбуюча тема-байдужість, що відображена у картині з такою ж назвою вінницького художника Михайла Мігріна. Абстрактними, ірреальними образами автор передає одноманітно-безлику масу нібито людей, що без краю заповнили світ. Байдужість-людяність, байдужість-співчуття, байдужість-милосердя: це теми вічні, загальнолюдські. Образи картини ніби відбитки людської бездушності; вони народжують багато асоціацій. Але здається цікавою психологічна сторона проблеми. Ці образи не викликають у нас почуття жаху, загрози, вони якісь тихі, начебто нічого страшного не роблять, нікому не загрожують. Така велика аморфна маса ... В нашому житті відбувається теж

 

саме. Байдужа людина нічого поганого може і не зробити, але мабуть байдужість є найнебезпечнішою рисою людини, тому що коли байдужий промовчить , то така тиха зрада, немовби і не зрада, але, як ми знаємо , саме через байдуже мовчання кояться найгірші злочини у світі.

Картина виконана в холодних тонах: сірі істоти на фоні свинцево-чорного неба, і тільки декілька людей поміж цієї байдужої безликої маси: когось вона вже підкорила, зламала, хтось намагається докричатися до людства і в'ється у вишині над всім цим червоне знамено , як символ незламності людського духу, як факел, що не вгасне, тому що доки існує світ, завжди будуть люди, що світять нам своєю душею , життям. Здається, що віра художника в це іде не від пафосу проголошення ідей добра і любові, а від його щирої, людяної душі, від його любові до життя, природи, людей, від гармонії і краси, що несуть багато з його творів. Цю гармоію відчуваємо ми в іншій роботі М.Мігріна «Тиша». Картина проникнута філософськими роздумами про плинність і миттєвість життя, природу і людину , їх взаємозв'язок і гармонію, про вічність світу, його велич, безмежність і красу ... Вона нібито пропонує :»3упинись, людина. Відкинь всі марності життя, заспокой свою душу, серце, наповни їх цією красою і збережи її».

На небосхилі        вінницького художнього авангарду яскраво

вимальовуються постаті таких митців як А.Шевченко , В.Рибачук, О.Довбощук, В.Шпаковський. В нашому музеї добре представлена творчість цих художників.

П'ять робіт А.Шевченка експонуються в музеї :»Дім на старій вулиці», «За парканом», «Під хмарами», «Тиша», «Муза». Шевченко-художник правдивий, цілісний ; непрагнучий до натурного реалізму він відкриває нам загадковий світ, невідступаючи ніколи від свого стилю. Дія його художньої манери характерні м'які спокійні тони і напівтони з одного боку, з другого-скошені деформовані лінії, аскетизм, часом навмисний примітивізм малюнка, майстерна виваженість композиції, чудовий колорит. Він тонко відчуває світ, досліджує в своїх роботах найскладніші відтінки кольорів, почуттів, асоціацій, коли відтворює перехідний стан природи або людської душі. Художник багато експерементує, постійно у пошуках нових форм, кольорових сполучень. Саме тому його роботу «Муза» потрібно сприймати як пошук, художній експеримент.

Цікаво представлена творчість Віктора Рибачука його трьома роботами «Забуття», «Ще не вечір», «Перша могила на цвинтарі в серці» (останні дві із серії «Анатомія душі») . Можна сказати, що це мистецтво елітарне, не зовсім зрозуміле для стороннього непідготовленого глядача. Світ душі, підсвідомості загадковий і невідомий нам. Неможливо втиснути цей світ в межі нашої дійсності , якихось знайомих реалій, шукати логіки, або аналогії з реальним. Що таке душа ? Що таке стан душі ? А що таке не просто оголена душа , але анатомована ? Кожний собі уявляє або відчуває це по-своєму , має свою відповідь на ці запитання. У художника Рибачука вона на полотнах. Він відтворює особливий колірвідчуття, колір-сплеск почуттів , внутрішнього руху... Можна зауважити, що не все зрозуміло, але не має сумніву, що все це відверто . Художник так формулює своє кредо : «Головне-це відвертість. І ще мужність бути відвертим». Можливо, що художнику це вдається.

 

Цікаво представлена творчість талановитого самодіяльного художника Олега Довбощука: із дев'яти картин , що має музей, експонуються сім. Дуже складно говорити про творчість цього неординарного митця. На це є багато причин. О.Довбощук створив себе сам, вважаючи що талант, праця і натхнення достатні для того, щоб на професійному рівні передати на полотні своє світовідчуття. 1 це можна сказати виправдало себе в його творчості. Дуже багато і плідно працює художник, у нього безліч ідей, задумок, і все це він поступово втілює в своїх роботах. О.Довбощук пише багато, але не поспішаючи, не користується етюдами, довго працює над творами, добиваючись задуманої композиції і колориту. Митець демонструє дуже рідкісний потяг до інтелектуалізму , його творице дослідження на високому аналітичному рівні. Велика сила живописного хисту О.Довбощука проявляється не тільки в тому, що його твори напружують найглибші резервні струни інтелекту, збуджують інтерес до пізнання, але й дають простір для власного розвитку , продовження теми самим глядачем . Відкриваючи пізнаючи філософську концепцію художника, ми краще розкриваємо та усвідомлюємо і своє відношення до світу. І ще своєрідність творчої постаті митця бачиться в тому, що будучи художником глибоко національним і крім того подільським, відтворюючи в своїх роботах історію (диптих «Червона химера»), глибоко інтимне відношення до оточуючого світу («Спогади дитинства» , «Осінній морок», «Захід сонця»), О.Довбощук показує Ьебе серйозним філософом, мислителем, який переносить суто особисте, національне в сферу загальнолюдського, що робить його творчість зрозумілою і близькою будь-якій людині. Як сказано про нього : «І хоч О.Довбощук є дуже-дуже українець, водночас він є дуже-дуже європеєць». На наш погляд, О.Довбощук ще багато в чому художник нерозкритий нами нерозгаданий , але його творчість все більше привертає увагу та інтерес як фахівців, цінителів живопису так і недосвідченого глядача, який тільки починає свій шлях до пізнання мистецтва.

І ще одну значну творчу постать представлено в нашому музеїВіктор Шпаковський. Можна сказати, що він займає особливе місце в сучасному подільському мистецтві. В нашій колекції представлені тільки пейзажні роботи художника: серед них пейзажі-фантазії, пейзажі-притчі, пейзажі-поеми...Саме в цьому живописному жанрі він знайшов своє покликання, тому що через нього можна глибше осмислити сучасність, розкрити і утвердити своє бачення світу і життя . Коли уважно придивитись до робіт художника , то помітно , що пише він на заґрунтованому в колір полотні чи картоні, і це істотно позначається на його манері. Це і є своєрідний ключ у творчості, за допомогю якого вирішується колорит його робіт (див. картини із серії «Східний Крим»). В деяких роботах автор пропонує дописати свій твір глядачам : там не доведена лінія, тут не прописана стіна будиночка, он будівлі ледь-ледь вгадуються (див.»Східний Крим» , «Дім біля моря» , «Початок світлого дня») . Але художник не ставить перед собою завдання копіювати реальне . Він відходить від реального зображення для того, щоб перевести глядача на більш високий щабель сприйняття дійсності-духовний. Він звертається до нашої душі, що скрита у багатьох за суєтою складного життя. Душа наша це відчуває, а ми не розуміємо, розгублюємося , дивуємося, сміємося,намагаючись за цим сховатися від тієї великої правди життя , що її такими незвичайними засобами демонструє нам митець . Недарма своє творче кредо В.Шпаковський визнав як материалізацію

 

духовності засобами живопису, де колірного духовна основа . Виходячи з цього і треба сприймати і розуміти твори художника.

І

Творчість В.Шпаковського не спрямована на те, щоб вразити глядача хитромудрою композицією або красивою плямою . Особливості художнього дару і творча самобутність природньо випливають з його світобачення, з духовної напруженості, а не з простої примхи бути несхожим на інших. Свої почуття автор передає загострено, експресивно, його живопис часто викликає асоціації з емоційним характером митця, його нетерпимим ставленням до всього потворного в нашому житті . Принциповість і висока вимогливість до власної творчості-завжди були основними рисами художника.

Особливе місце в музейній експозиції займають роботи вінницького художника-реставратора Назаренка Олександра Олександровича. («Ромашки», «Вітер», «Сонячний день», (ауд. 0356) «Теплий вечір», «Натюрморт» в голандському стилі).

Це високопрофесійне вишукане мистецтво, яке може задовільнити різні смаки: і бажання просто красивого у масового глядача, і вимогливий погляд професіонала, і вибагливий смак естета. Художник досконало володіє традиційною трьохшаровою технікою. В той же час він по-сучасному гостро бачить і відчуває оточуючий світ, виступаючи як тонкий психолог. Тому його твори не ідеалістичні, не «лаковані» картинки. За витонченістю техніки та нескладним , як правило зрозумілим для глядача., сюжетом, відкривається інший, прихований світ: кожна «дійова особа» його картини живе своїм інтимним життям, але в роботі вони всі гармонійно пов'язані і створюють особливу атмосферу спокою, радості, краси . Цей загальний настрій картин О.Назаренка, в свою чергу, гармонізується з певним станом душі людини. Це не можливо не відчути у співзвучності ритмів і кольорів в картині «Вітер», у цікавому поєднані традицій голандського натюрморту (квіти у вазі) і сучасного живопису (висвітлена палітра, абстрактний простір, характер мазка) у роботі «Ромашки» . Знову ж звичайний сільський пейзаж приваблює нашу увагу в акварелі «Теплий вечір» своєю елегійністю і в той же час піднесеною простотою . В кращих традиціях класичного голандського натюрморту XVII ст. виконана робота «Натюрморт».

Хотілося б порадити звернути увагу на те , що при зовсім різних творчих манерах,при різному життєвому і творчому,професійному досвіді, роботи О.О.Назаренко внутрішньо дуже близькі і в дечому співзвучні чудовому світу картин Ф.З.Коновалюка. Духовність, гуманізм, відчуття гармонії людини із оточуючим світом, яку обидва художники передають на своїх полотнах, любов до природи, і її краса, яку вони бачать в кожній непримітній квітці або звичайному пейзажі-все це поєднує творчості обох митців, бо кожен твір-мить вічності.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: