Характеристика творчої манери

Федір Зотикович Коновалюк - побратим Івана їжакевича, вони разом чимало зробили на ниві українського мистечтва. Можливо у тому промені слави старшого товариша, народного художника України, зоря Федора Коновалюка для багатьох учасників і, як не прикро це визначити, в тому числі і для фахівців яскраво не сяяла. Проте мистецтво Ф.З. Коновалюка високе і напрочуд багате за характером і тематикою. Його малярська техніка різноманітна: акварель ("Спас на Берестові"); перо, туш (обкладинка першого українського букваря 1925 року, ілюстрації до "Енеїди" Котляревського, "Кобзаря" Шевченка); гризайль соус (ілюстрації); станковий живопис. Серед творів - пейзаж, портрет, натюрморт, жанрові картини.

/•с

У своєму мистецтві Ф.З. Коновалюк подовжив і плідно розвинув
традиції українських художників кінця 19 - початку 20 століття: О.
Васильківського, П. Левченка, С. Світославського, І. Похитонова та інших. За
витонченістю письма, за поетичністю сприйняття світу з глибоким
проникненням у саму душу українського пейзажу, за майстерністю живопису,
його дійсно        можна поставити в один ряд з цими майстрами, а ще з Іваном

Похитоновим. Сам Федір Зотикович вважав: "Єдиний художник мав вплив на мене в галузі композиції і почасти й техніки - це Іван Ькакевич."

Проте Ф.З. Коновалюк виробив власний, неповторний, дивовижно тонкий стиль. Він відстоював традиції реалістично-демократичного мистецтва. Тональний живопис митця позначений справжньою гармонією кольорів, чуттям пленеру, м"якістю письма, відточеним рисунком, класичним уміннямм компонувати. Точною ритмічною градацією форм, увагою до деталей, багатством колірної палітри, реальністю розробки найтонших градацій світло­тіньового тону, максимальною лаконічністю Федір Зотикович розвинув і збагатив традицію свого вчителя. У Ф.З. Коновалюка був принцип односеансного малярства. Цей етюдний характер роботи міг перекриватися лише надзвичаи ною майстерністю, яка перетворила твір на завершену картину. Щирість вислову у мистецтві живопису Ф.З. Коновалюка поєд нується з чистотою, ясністю, прозорістю барв, а все це можливе лише тоді, коли твір виникає, як то кажуть, на одному ди ханні. Т.1. Мороз-Коновалюк згадує: "Кожна робота, навіть 90x70 см, виконувалась за один сеанс, одним подихом. Федір Зотикович пояснював, що і освітлення завтра буде не таке, і настрій зміниться. Отже, це одна з причин невеликих, але цілком закінчених творів, що передають настрій, стан природи, характер рослинного світу, особливості освітлення, фактуру." Будучи послідовним традиціоналістом, Ф.З. Коновалюк водночас завдяки неповторності, манері письма, образній сис темі, залишається співзвучний нашій добі. Дійсно, твори Коновалюка витримали випробування часом, зберегли свіжість і чарівну силу тому, що вони були продуктом не лише емоційного ставлення художника до свого покоління, але й результатом глибокого усвідомлення та розуміння того завдання, яке стояло перед ним. Сам художник сказав про це так: "Я пишу з дитинства історію, історію природи і культури України, її колиски Києва і навколишнього середовища. Треба відбити точно усю велич, красу, неповторну красу і велич нашої України, ну от і намагаюсь залишити казкові місячні ночі української хатки, вітряки і безмежні лани, Дніпрові кручі в первозданному вигляді, його далі, архітектуру місця (довоєнні роботи зникли під час окупації Києва). Неважливо який метраж картини. Важливо передати настрій, настрій і епоху, а це можна в односеансних роботах, бо змінюється освітлення, оточення, погода, та і власний внутрішній етюд, а це все хочеш не хочеш, а поза свідомістю відбивається на полотні.От я і роблю невеличкі, але завершені роботи, пишу поки не закінчу...

Вже нема тих хат під стріхою, рідко де знайдеш, але ж треба, щоб нащадки знали, яким було село, як затишно і любо у кожному куточку України, в моєму серці, хай же хоч цю маленьку краплину моєї праці, може, донесу до майбутніх людей, аби знати, що моя Батьківщина завжди була і є найкращою в світі. Ну а що до того, що я, так би мовити, не модний, то я, одверто кажучи, про моду не думав, до слави не прагнув. Мета - справжнє мистецтво і гімн природі

моєї Батьків щини, гімн народу, тому й портрети з народу, а не з верхівок." Таким чином Ф.З. Коновалюку були притаманні:

-віртуозне володіння фарбами і пензлем;

-м "якість барв;

-теплота колориту;

-щирість настрою і висловлювання;

-глибока поетичність;

-осягнення святая святих природи;

-така висота духовності, в якій відбите дивне поєднання духу із Всесвітом.

Народний світогляд, традиційність у кращому ЇЇ розумінні, високий професіоналізм - ось що визначальне у творчості Ф.З.Коновалюка.Він глибокий лірик, сила якого в задушевнос ті, щирості, безпосередності і гуманізмі. Його твори насичені поетичним змістом, перейняті великою правдою буття, вони без застереження є документом свого часу, відтворення образу землі і народу, з якого вийшов митець.

Пейзажі. Мініатюри

В залах музею експонується 190 пейзажів, з-поміж них 98 мініатюр. Федір Зотикович неперевершений в зображенні природи, можливо, ще й тому, що впродовж всього творчого життя не мав власної придатної для праці майстерні, і така улюблена його серцю природа стала для нього дійсною справжньою майстернею. Усі пори року - літня сонячна соковитість, приглушені напівтони весни, осіння ненасиченість барв і, звичайно, зимовий елегійний смуток - оживають в його картинах.

Під чарівним пензлем художника розкривали свою красу куточки київських парків, залиті весняною повінню дніпровські заплави, квітучі сади та городи наШулявці...

Особливо вдавалися Федору Зотиковичу зимові пейзажі, пройняті первісною чистотою снігу, кришталевою прозорістю повітря, зманливими синіми далями, мабуть тому що зиму Ф.З. Коновалюк любив найдужче. Іній на деревах, замети і завірюхи, засніжені далі й сонні хатки в снігових обіймах пройняті гли боким ліричним почуттям. Зимові коновалюківські пейзажі ціка ві сріблястим колоритом, багатством тонових переходів, красою і пластичністю тонових мотивів. Спокій у природі, спокій на серці... Цей зникомий, такий швидкоплинний стан природи поба чити і відчути дуже важко, зобразити і повідати іншим, здається, майже неможливо. Недарма Ф.З. Коновалюка вважають одним з найкращих "зимових пейзажистів" України XX століття.

Коли дивишся на роботи художника, приходить відчуття, що ти проникаєш у саму "душу" українського пейзажу, така висока майстерність письма, таке поетичне світовідчуття автора. Його пейзажі подібні до задумливої української пісні - та сама мудрість і простота, та сама рідкісна краса.

Федір Коновалюк належав своєму часу. Він звертався прямо до сучасника, ненав'язливе пропонуючи йому хоч на хвилину вихопитися з виру шалених буднів і, залишившись віч-на-віч з тихою українською лірикою, вслухатися в самого себе, знайти відповіді на вічні проблеми часу і буття.

Свіжість, щира безпосередність сприйняття, що так приваблюють в невеликих роботах художника, збуджують в душі глядача почуття нерозривності зв'язку людини і світу. Він належав своєму часу, його твори -майбутньому...

Шевченкіана

Вагомий внесок Ф. Коновалюка і в образотворчу шевченкіану: близько 300 зарисовок та ілюстрацій. Шевченкіана стала однією з найважливіших сторінок творчості художника. Він не тільки ілюструє Кобзареві поеми, а й пише картини з життя поета-бунтівника: "Т.Г. Шевченко несе воду школярам", " Шевченко в науці у дяка", "Т.Г. Шевченко у казематі", "Зустріч Т.Г. Шевченка з М.1. Чернишевським", "Шевченківська хата" та інші. Лише за 1918-1929 роки в олійній техніці ним проілюстровано 35 творів і написано 97 картин. Художник систематично працював над образами поезії. Кобзаря, подіями життя, пейзажами його рідного села, а також місць, де поет побував, над зображенням пам'ятників йому в Києві, Каневі та Харкові. Проте за своїми сюжетно-компози ційними якостями біографічні полотна поступаються тим, які художник творив, натхненний образами шевченківських поезій. Образом, що постійно хвилював творчу уяву Ф.З. Коновалюка, стала для нього героїня поеми "Катерина". Тільки Катерину художник малював близько 200 разів, переймався її долею і в 30-ті, 40-ві, 60-ті та 70-ті роки, вишукуючи все нові риси виразності і змістовності.

Іван їжакевич, звертаючись до Федора Зотиковича, писав: "Стоїть в мене перед очима ця великомучениця - українська Мадонна з немовлям, і душа тремтить за неї, сльози вмитої, наляканої, невтішної... Воздамо Катерині достойно, вона ж бо велика!"

Образ Катерини, драма її життя, відчуття вини за вчинений гріх і водночас благородство, внутрішня і зовнішня краса - всі ці суперечності, контрасти людської душі надихали Коновалюка на створення картини "Катерина" (1943 р.), "Ой одна я одна" (1950 р.), "Постать Катерини" (1977 р.) та ілюстрації до поеми Т.Г. Шевченка "Катерина".

У варіанті 1943 року стільки відчаю, зажури і водночас непокори в великих очах, що цей образ починає асоціюватися зі знаменитою волинською Богоматір'ю - Одигітрією XIV століття.

У картині 1977 року зовсім інше. Ми бачимо тільки згорблену постать, самотність серед могутньої, нещадної і байдужої до всього живої стихії, відчай, безнадію, безвихідність. Це вже край всім сподіванням, це вже, мабуть, за краєм відчаю... Що ж, такою відчула прозорлива душа митця долю своєї рідної України.

І вже зовсім окремо стоїть загадковий, нерозгаданий ще "Автопортрет в образі Катерини" (1930 р.). Несподіваний ракурс, але, мабуть, зовсім природній для відвертої, щирої душі митця... За свідченням Т.Г Мороз-Коновалюк, не було жодного року в творчості Федора Зотиковича, коли б він не малював Катерину. Хай би там що було - успіхи, щастя, радощі, негода, лихо, якась глушина, трагедії і реакції знову - якась усмішка буття, - а він малював Катерину, ніби нагадуючи са мому собі і всім глядачам своїм, усім людям,

що Україна згорблена, нещасна, безпритульна. Оце і була тиха І сильна боротьба митця за українську душу, культуру, батьківщину, її свободу,

Надія, краса, гармонія людини і навколишнього світу, а з іншого боку - руйнація, плин часу, сум... Все це є в полотнах Ф. Коновалюка.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: