Структура бюджету та принципи організації оподаткування Європейського Союзу

 

Європейський Союз (ЄС) на теперішній час є одним з провідних економічних центрів сучасного світу, які здійснюють вплив на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і глобальному рівнях.

Мета створення Європейського Союзу – відокремити економічну модель від національного ґрунту. На це спрямовано рішення органів ЄС, діяльність яких підлягає інтересам всього Союзу, але не його окремим країнам. Європейське право має безумовний пріоритет над національним правом. Фінансуються і підтримуються проекти в першу чергу міжнаціонального трансграничного масштабу.

Європейський Союз – це злиття господарств окремих країн у єдиний відтворюючий механізм, тобто формування єдиного міждержавного управління. Результатом цього процесу стає ринок, де витрати виробництва стають нижчі порівняно з національними ринками інтегрованих країн.

Процес поступової передачі функцій національної держави в галузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що активно розвивається в Європі, – об’єктивне відображення реалії феномена транс націоналізації високорозвиненої економіки відносно малих у своїй більшості європейських країн. Не випадково економічна інтеграція просунулась саме на європейський континент.

З 1980 року Європейський союз має у своєму розпорядженні власні кошти незалежно від бюджетів країн, що входять до нього. Цей факт надає адміністративним органам ЄС великий ступень незалежності. Сьогодні бюджет ЄС становить більше 100 млрд. євро.

Бюджет ЄС базується на дотриманні таких принципів:

– принцип єдності та принцип бюджетної точності означають, що доходи й видатки ЄС мають бути зведені в єдиному документі з метою ефективного обліку та контролю за витрачанням спільних коштів. Практика бюджетних відносин Євросоюзу еволюціонувала відповідно до цього принципу, забезпечивши на сучасному етапі об'єднання всіх статей доходів і видатків у єдиний бюджет;

– принцип щорічності передбачає розроблення бюджету строком на один рік, а також те, що операції за зобов'язаннями та платежами бюджету мають бути завершені упродовж поточного року;

– принцип рівноваги вимагає, щоб доходи відповідали видаткам бюджету. Тобто не допускається дефіцитність бюджету, а також забороняється здійснення позик для покриття видатків. У випадку виникнення дефіциту (що є винятком із правил у європейській практиці) його розмір зараховується у видаткову частину бюджету наступного року. Як правило, бюджет зводиться із профіцитом і його активне сальдо переноситься в дохід бюджету наступного року;

– принцип єдиної одиниці обліку полягає у тому, що бюджет складається, виконується та обліковується у єдиній одиниці — євро;

– принцип універсальності передбачає незакріплення доходів бюджету за окремими статтями видатків. Усі доходи та видатки повною мірою включаються до бюджету ЄС без будь-якої прив'язки між собою;

– принцип цільового характеру видатків потребує, щоб кожна сума асигнувань мала власне конкретне призначення й обґрунтування;

– принцип ефективного фінансового управління полягає у врахуванні закономірностей функціонування економіки з метою досягнення ефективності формування та використання ресурсів бюджету ЄС;

– принцип прозорості, відповідно до якого гарантується надання повної та точної інформації про складання й виконання бюджету.

Бюджет Європейського Союзу є певною мірою відображенням як завдань ЄС, так і можливостей щодо формування доходів. З огляду на це, бюджет покликаний, перш за все, сприяти реалізації політики й стратегії розвитку ЄС у таких ключових напрямах:

– забезпечення високих темпів економічного зростання;

– вирівнювання рівнів соціального й культурного розвитку різних регіонів;

– підтримка валютної стабільності;

– стимулювання розробки та впровадження нових технологій.

Доходи бюджету Європейського Союзу складаються з:

- ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні імпортері і на зовнішньому ринку,

- мита за загальним митним тарифом, крім мита Європейського об’єднання вугілля і сталі,

- певної частини відрахувань від податку на додану вартість та інші кошти.

Видаткову частину бюджету Європейського Союзу становлять такі витрати:

1) субсидії та інші витрати за сільським господарством (приблизно 73%);

2) субсидії на впровадження в життя регіональної політики, тобто на надання фінансової підтримки менш розвинутим регіонам (5,8%);

3) витрати із субсидування наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок, фінансовані кошти, які виділяються на енергетику, промисловість і транспорт (2,6%);

4) економічна допомога країнам, що розвиваються (3,8%);

5) адміністративні витрати (4,7%);

6) інші витрати (8,5%).

Проте закріплену в бюджетній стратегії структуру видатків не можна розцінювати як остаточний план видатків на зазначений період, оскільки щорічна процедура прийняття бюджету залишається єдиним механізмом затвердження бюджету ЄС. її мета — встановити граничні рамки видатків за основними напрямами з метою надання бюджетній політиці ЄС прогнозованості та виваженості.

Необхідність такого механізму полягає у складності в межах щорічної бюджетної процедури досягти балансу між джерелами фінансування бюджету ЄС та бюджетними витратами, з одного боку, а з іншого — багатовекторними пріоритетами щодо цього з боку різних держав. Саме перманентність криз бюджетного процесу в попередні роки з приводу складності пошуку компромісу спонукала інституції ЄС наперед домовлятися про стратегічні рамки, щоб покращити дієвість бюджетної процедури при збереженні гарантії бюджетної дисципліни.

У процесі попередніх етапів розширення ЄС та поглиблення європейської інтеграції видатки бюджету значно збільшилися і, разом з тим, розширилися напрями використання бюджетних коштів. Основними видатковими статтями бюджету ЄС є такі: фінансування сільського господарства, соціальних і регіональних програм розвитку, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, забезпечення зовнішніх політичних та економічних зв'язків, видатки на управління.

Політика бюджетних видатків у ЄС підпорядкована таким ідеям: бюджетне фінансування має сприяти вирівнюванню економічного становища країн-членів та подоланню соціальних диспропорцій; оптимально представляти як інтереси найбідніших держав, так і право розвинутих країн на частку фінансових ресурсів бюджету ЄС; у сфері використання коштів має дотримуватись бюджетна дисципліна та забезпечуватись економічна ефективність і публічність.

Податкова політика Європейського Союзу характеризується наступними особливостями:

1) зниження податкових ставок із одночасним скороченням податкових пільг з метою стимулювання економіки і забезпечення ефективного розподілу ресурсів;

2) зменшення прогресивності і перехід до пропорційного оподаткування доходів;

3) підвищення відповідно до концепції нейтральності, ролі непрямих податків;

4) регулювання зовнішніх ефектів, наприклад, стимулювання споживання екологічно чистих видів палива;

5) стимулювання окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема, дрібного бізнесу, внутрішньо фірмових досліджень і розробок;

6) створення пільгових ощадних схем.

Найбільш гострою для Європейських країн проблемою є високий рівень безробіття, обумовлений, відповідно до розповсюдження думки, надмірним податковим тягарем. У Європі в середньому податки становлять близько 40% ВВП, а рівень безробіття досягає 10%.

Прийняті або запропоновані на розгляд Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподаткування і податкової бази, процентна ж ставка як більш гнучкий елемент залишається в підпорядкуванні національної влади. Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямках: на гармонізації ставок ПДВ і впровадження акцизних зборів; на уніфікації податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах.

У більшості Європейських країн максимальні надходження у бюджет забезпечують особисті прибуткові податки, при цьому в Данії за рахунок цього податку формується більше всіх податкових надходжень.

Податки на прибутки корпорацій становлять значно меншу в порівнянні з особистими прибутковими податками частку державних доходів.

Європейські країни можна розділяти на три групи в залежності від діючих у них систем оподаткування прибутку, які розрізняються за способом оподаткування частки, що розподіляється, і частки, що не розподіляється:

1) у Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Люксембурзі та Іспанії діє класична система, відповідно до якої частина прибутку, що розподіляється, і частина прибутку, що не розподіляється, обкладаються за єдиною ставкою, що призводить до подвійного оподаткування доходу (ця система також діє в США, Австралії і Новій Зеландії);

2) у Великобританії, Франції, Бельгії, Данії, Ірландії та Італії застосовується так звана система умовного нарахування, під час якої до всього прибутку застосовується єдина ставка податку, але під час виплати дивідендів, сплачена компанією частка податку акціонерам, компенсується;

3) в Австрії, Фінляндії, Греції і Норвегії вищеназвані частини прибутку обкладаються за різними ставками.

ФРН складно віднести до якої-небудь групи, оскільки тут застосовується комбінована система: ставки податку на частини прибутку різні, але при цьому кінцеві акціонери одержують компенсацію під час розподілу дивідендів.

Частка надходжень від внесків на соціальне страхування істотно відрізняється за країнами. Вони є основним джерелом доходів у Франції, ФНР, Іспанії і Австрії, а в Данії й Ісландії, навпаки, займають незначне місце. Їхня низька частка в Данії компенсується надходженнями від податків на доходи, а в Ісландії відшкодовується споживчими податками.

Значну частину державних доходів у всіх країнах формують непрямі податки – ПДВ і акциз. Цей вид податків домінує в Ісландії, Ірландії і Португалії. Висока роль податку на додану вартість, що діє у всіх країнах ЄС, є характерною рисою європейських податкових систем.

З кінця 80-х років в Європейському Союзі ПДВ нараховується за єдиною системою, хоча зберігається значна диференціація за кількістю і рівнями ставок. Значно більша розбіжність існує в акцизах, особливо – на вино і алкогольні напої. Усе це призводить до значних відхилень у цінах на той самий товар у різних країнах, до зловживання і обмеження конкуренції. Виходячи з цього, Європейська Комісія запропонувала комплекс заходів для зближення ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного режиму. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-12%, пільгові ставки встановлені на продукти харчування, ліки і т.д. (4-9%; підвищення – на паливо, бензин і алкоголь.

У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: принципу країн надходження і принципу країн призначення. Перехід з 1997 року до принципу країн надходження в торгівлі продуктами власного виробництва тісно пов’язані зі скасуванням митного контролю на внутрішніх кордонах Союзу. Це означає, що система переміщення товарів усередині ЄС аналогічна існуючої на території окремої країни. Поняття «експортер - імпортер» у масштабі ЄС було замінено не митними визначенням «постачальник – замовник». Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн учасниць ЄС стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні.

На основі аналізу зміни у податкових структурах індустріально розвинутих країн, які відбулися з 1989 до 1997рр., можна зробити висновок про зростання впливу процесів глобалізації і лібералізації на національну податкову політику. З 1989 року практична за всіма групами країн спостерігається зближення податкових структур і за всіма видами податків існує зменшення середнього відхилення. Результатом вільного переміщення капіталів і конкуренції за інвестиціями є зближення рівнів податкових ставок у всіх індустріально розвинутих країнах, що, щ рештою, відбивається на структурах податкових надходжень.

Процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко виявляється в зменшенні середнього відхилення за непрямими податками у ЄС з 6,2 до 5,0, що перевищує аналогічні показники за Європою в цілому.

Більше порівняно з іншими групами країн середнє відхилення на податок на прибуток корпорацій у зоні євро свідчить про необхідність подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкуренції між країнами за залучення інвестицій і забезпечення ефективності бюджетної системи.

Отже, податкова гармонізація в ЄС ставить перед собою такі основні цілі:

— усунення податкових кордонів з метою забезпечення рівних конкурентних умов для суб'єктів господарювання;

— об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як основної рушійної сили інтеграційних процесів у регіоні;

— приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах — членах ЄС.

Таким чином, з погляду федералістичних уявлень про розвиток Європейського Союзу, можна зробити висновок, що загальна економічна модель Союзу вже склалась і функціонує на практиці.

 

⇐ Предыдущая78798081828384858687Следующая ⇒

Поделиться: