Валютна інтеграція Європейського Союзу і перспективи розвитку фінансової системи ЄС

⇐ ПредыдущаяСтр 86 из 87Следующая ⇒

У березні 1979 р. Європейська Співдружність заявила про організацію Європейської валютної системи як етапу вищого ступеню економічної інтеграції серед своїх членів, включаючи кінцеву мету створення спільної валюти і єдиного центрального банку Співдружності. Ця система профункціонувала майже два десятиліття і стала підґрунтям для створення Європейського монетарного (валютного) союзу в 1999 р. та введення євро. Рішенням Європейської ради від 05.12.1979 р. було проголошено мету формування «стабільної валютної зони в Європі» і проведення «направленої на внутрішню та зовнішню стабільність економічної політики».

Другим за значенням чинником в еволюції нової Європи є рух у напрямі фінансового і валютного Союзу. Незважаючи на те, що єдиний ринок загалом дістав схвалення громадської думки та підтримки урядів держав – членів ЄС, умови Європейської валютної системи (ЄВС) відрізняються суперечливістю.

Майбутнє нової Європи значною мірою залежить від процесів у міжнародній валютній сфері. Для єдиного ринку бажаним є уникнення інфляції та невизначеності, пов’язаних з коливанням валютних курсів. Прихильники ЄВС сподіваються, що цей союз зробить для валютної інтеграції набагато більше, ніж чинна Європейська система. Відповідно до ЄВС, кожний учасник системи мав зафіксувати головний курс своєї валюти в екю. Екю не стала валютою торгівлі, хоча інвестиції в облігаціях екю поширилися в міжнародній практиці.

Європейська рада, що проходила в грудні 1995 року в Мадриді, підтвердила рішення про введення єдиної європейської валюти,. Учасники ради вирішили відмовитися від назви “ЕКЮ”, прийнявши замість нього евро.

Технічний перехід передбачений у трьох етапах. На першому етапі , з 1 січня 1999 року по 1 січня 2002 року, на евро перекладаються безготівкові взаєморозрахунки банків і корпорацій, йде перерахунок кредитів і внесків, довгострокових фінансових зобов'язань. У цей період вводиться фіксований курс обміну валют країн-учасниць спілки. На другому етапі - перше півріччя 2002 року - у наявному обертанні з'являються банкноти евро і розмінні монети. У цей час теперішні національні гроші обертаються паралельно з евро, але йде поступовий їхній обмін і виведення з обертання.

Після 1 липня 2002 року, на третьому етапі, єдиним законним платіжним засобом у федерації європейських держав залишиться тільки евро.

Емісія і контроль за обертанням наявних евро - відповідальність майбутнього Європейського центрального банку.

Для введення єдиної європейської валюти країни Європейської спілки повинні задовольняти таким критеріям:

1. Рівень інфляції не повинний перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень трьох країн-членів ЄС із найбільш низьким рівнем інфляції.

2. Державна заборгованість повинна складати менше 60 % від ВНП.

3. Державний дефіцит повинен складати менше 3 % від ВНП.

4. Протягом щонайменше двох років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачені механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн-членів ЄС.

5. Довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більш ніж на 2 % середній показник для трьох країн із найбільше низьким рівнем інфляції.

Умови дійсно жорсткі, але без їхнього виконання, переконані фінансисти, переходити на єдину валюту марно, тому що розпочнеться перекачування національного багатства з більш розвитих країн у менше розвинені, за цим знецінювання й у перспективі - погроза повного краху як власне валюти, так і економічної системи спілки в цілому.

Рух у напрямі ЄВС спирається на міцну підтримку в багатьох членах ЄС, проте його мета – союз з єдиною валютою і системою постійної фіксації валютних курсів та Центральним банком на зразок Європейської федеральної резервної системи – становить предмет складних переговорів. Попри те, що єдиний ринок здобув загальне схвалення, єдина валюта і єдина валютна політика стали об’єктом палких дискусій щодо можливих вигод і втрат від їхнього впровадження.

Видатки на впровадження спільної валюти розпочинаються з витрат на початкову заміну одиниць обліку і конвертацію невиконаних фінансових контрактів у єдину валюту. Проте, це відносно невеликі загальні й одноразові видатки. Вагоміші для суспільства є психологічні втрати, коли держава відмовляється від суверенітету над своєю валютою і впроваджує євро, замінюючи свою історичну національну валюту.

Найбільш проблематичною є ціна втрат спроможності змінювати номінальний валютний курс країни з метою регулювання платіжного балансу і проведення незалежної монетарної політики задля стабілізації рівня доходу і цін державі. Член ЄВС не зможе девальвувати свою валюту, коли натрапить на дефіцит платіжного балансу або захоче стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку. У випадку небезпечних порушень економічної рівноваги ззовні, країна буде змушена використовувати фіскальну політику – податки і державні видатки – як альтернативу монетарній політиці та корегування валютного курсу. Якщо країна зазнає дефіциту платіжного балансу, спричиненого зменшенням обсягів експорту, вона муситиме замість девальвації вдатися до дефляційної фіскальної політики.

Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами-кандидатами, наразі, визнані Македонія, Туреччина й Хорватія.

Проте слід зауважити, що економічний розвиток регіонів ЄВС не є рівномірним. Загалом у ЄС виділяються 42 несприятливих регіони – деякі департаменти Франції, південь Італії, острови Сардинія та Сицилія, центральна Іспанії, а також Греція, Ірландія і Португалія. Рівень життя в найбідніших районах ЄВС у 2,5 раза нижчий, ніж у найрозвинутіших. Для найменш розвинутих економічних регіонів ЄВС створення відкритого ринку і посилення конкуренції загрожує негативними соціально-економічними наслідками. Але загальноєвропейські темпи економічного розвитку дедалі швидше нівелюють названі розбіжності.

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

За наявністю мобільного капіталу європейські країни технічно були б у змозі підтримувати фіксовані валютні курси з допомогою узгодженої монетарної політики, але вони й надалі здійснювали б незалежну фіскальної політику. Щоб уникнути небажаних переміщень з однієї країни в іншу, необхідна координація фіскальної політики.

Тому макроекономічні переваги ЄВС лишаються сумнівними порівняно з вигодами від інтегрованого внутрішнього ринку на мікрорівні.

Більш інтегрована Європа є економічним та політичним магнітом для Центральної та Східної Європи. У майбутньому питання першочергової ваги для східноєвропейців буде те, чи дозволить ЄС постачати на свої ринки сільськогосподарську, паливну і текстильну продукцію у більшій кількості.

ГЛОСАРІЙ

Актуарій – офіційно уповноважена особа, фахівець, яка з допомогою методів математичної статистики розраховує страхові тарифи.

Акція – це документ, який засвідчує право на певну частину власності у статутному капіталі акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які визначають різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Андеррайтер – у страхуванні – висококваліфікована і відповідальна особа страховика, уповноважена виконати необхідні процедури по розгляду пропозицій і прийняттю ризиків на страхування (перестрахування).

Анулювання (скасування) державного боргу – повна відмова держави від зобов’язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

Аудит – це незалежний фінансовий контроль, що здійснюється на комерційній основі аудиторами та аудиторськими фірмами. Це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, повноти і відповідності чинному законодавству.

База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку.

Біржовийринок – це частина ринку цінних паперів, де здійснюються угоди, які укладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.

Благодійні фонди – це особлива форма організації фінансових відносин, яка характеризується виключно добровільними находженнями коштів для створення фондів і використання наявних коштів на благодійні цілі.

Боргова безпека – це рівень внутрішньої і зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Боргові фінансові інструменти– інструменти, що характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо він не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки тощо.

Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетна безпека – це спроможність бюджетної системи забезпечити платоспроможність держави при збалансуванні доходів і видатків та ефективне використання бюджетних коштів в процесі виконання функцій державного регулювання економічного розвитку, реалізації соціальної політики, а також утримання органів державного управління, забезпечення національної безпеки і оборони.

Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна програма – сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території даної країні згідно з її бюджетним устроєм.

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного i адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетне асигнування – повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке теж має кількісні, часові та цільові обмеження.

Бюджетне зобов'язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами.

Бюджетний запит – документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Бюджетний процес – це регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Бюджетний унітаризм – це така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіональній владі при цьому, як правило, відводиться досить пасивна роль.

Бюджетний федералізм – це не тільки форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, а й певна філософія організації політичних стосунків між різними рівнями влади. Бюджетний федералізм як концепцію покладено в основу міжурядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Бюджетні кредити – надання коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчим відсотковими ставками.

Бюджетні призначення – повноваження, надане Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), що має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Валютна безпека держави – являє собою забезпеченість держави достатніми валютними коштами, підтримування стабільності внутрішньої та зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, виконання міжнародних зобов’язань, такий стан курсоутворення, який направлений на розвиток вітчизняного експорту та приплив іноземних інвестицій.

Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання – це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютний контроль – це контроль за дотриманням валютного законодавства за порушення якого передбачаються штрафи, санкції і позбавлення ліцензій.

Валютний коридор – це можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют.

Валютний ринок – це складова частина грошового ринку, що обслуговує внутрішній та міжнародний платіжний оборот за допомогою обміну однієї валюти на іншу в формі купівлі-продажу.

Вартість банківських кредитів – це річні відсотки, що сплачує позичальник комерційному банку за користування кредитами.

Видатки бюджету – кошти, які спрямовуються на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом.

Видатки місцевих бюджетів – це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом у зв`язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Видатки споживання – частина видатків бюджетів, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні міжбюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення та соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не віднесені до видатків розвитку та нерозподілених видатків.

Виконання бюджету – мобілізація запланованих доходів і фінансування передбачених видатків.

Використання прибутку – спрямування прибутку підприємства на сплату податків, створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, фінансування витрат у процесі фінансово-господарської діяльності.

Виручка від реалізації – сума коштів, які надійшли на банківський рахунок або у касу підприємства від продажу товарів та надання послуг.

Витрати бюджету – видатки бюджету, а також надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів.

Витрати розвитку – видатки розвитку з урахуванням надання кредитів з бюджету.

Витрати споживання – видатки на споживання з урахуванням погашення боргу.

Витрати, здійснені платником податку на прибуток протягом звітного податкового періоду, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат на проведення прийомів, свят тощо.

Відрахування, внески – обов’язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Відстрочка погашення позики (або усіх раніше випущених державою позик) – означає перенесення строків виплати заборгованості.

Вільний залишок бюджетних коштів – перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).

Власний капітал підприємства – це фінансові ресурси, залучені у розпорядження від власників чи акціонерів без обмежень у часі (на постійній основі), призначені для забезпечення зростання підприємства, збереження його економічної стабільності, а також поглинання можливих збитків у результаті підприємницьких ризиків.

Власні доходиреспубліканського бюджету Автономної республіки Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування – це доходи, які визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме: місцеві податки та збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади; доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності та інші доходи, передбачені законодавством.

Власні надходження бюджетних установ – кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Внутрішній державний борг – це заборгованість перед кредиторами всередині держави: Національним банком України (за позиками одержаними для фінансування дефіциту бюджету та іншими показниками віднесеними на державний борг), перед комерційними банками; перед юридичними та фізичними особами; перед органами управління та ін., а також за позиками, здійсненими за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Тобто, це заборгованість держави громадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль на підприємствах виконується бухгалтеріями та фінансовими відділами.

Вторинний ринок – це частина ринку цінних паперів, де здійснюється операції перепродажу раніше випущених цінних паперів.

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) – характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику ("хеджування"). Деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

Гарантований державою борг – це загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Громадський фінансовий контроль здійснюється представниками громадських угрупувань на засадах добровільності та безоплатності

Грошовий ринок – ринок короткострокових капіталів (на термін до одного року) або грошових коштів, що виступають у платіжних засобах.

Грошові витрати домогосподарств – це витрати на купівлю продуктів харчування, непродовольчих товарів, на оплату послуг, витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства, грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, приріст вкладів до банківських установ, аліменти, податки, збори, внески та ін.

Грошові доходи домогосподарств – це суми грошових та натуральних надходжень, одержаних членами домогосподарства у вигляді оплати праці (за виключенням податку з доходів фізичних осіб та обов’язкових відрахувань), доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів, надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель, соціальної допомоги, субсидій, пенсій, стипендій, грошової допомоги від родичів та інших осіб, а також інших грошових доходів.

Грошові кошти – гроші підприємства, які перебувають на його рахунках у банках, у касі підприємства й підзвітних осіб.

Грошові фонди – це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.

Державне запозичення – це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Державне споживання – видатки на утримання державного апарату – управлінського, правоохоронного, судового, армії тощо. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку.

Державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Державний бюджет – це головний централізований фонд грошових коштів держави, головний інструмент перерозподілу національного доходу.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів, він безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. Це сукупність економічних відносин, що виникають між державою, як позичальником, і кредиторами – фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами і міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Державний фінансовий контроль здійснюється вищими органами влади разом з функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загальнодержавний та відомчий контроль. На вищому рівні загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України.

Державні позабюджетні цільові фонди – мають строго цільове призначення. Вони використовуються для розширення соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам. Позабюджетні державні цільові фонди, що діють зараз в Україні, такі: Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Державні фінанси – це сукупність економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП та НД, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Державні цільові фонди – це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.

Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету).

Дефолт – невиплата країною фінансових зобов’язань за державними запозиченнями.

Д ецентралізовані фінанси – це фінанси підприємств та фінанси населення. До децентралізованих фінансів відносять фінанси підприємств та установ недержавної форми власності. Фінанси підприємств та установ є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу, яка виступає об’єктом розподілу через фінансові відносини.

Джерело сплати податку – фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок.

Диспашер (джастер) – фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем і фрахтом.

Додатковий продукт – вартість, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту.

Дольові фінансові інструменти– підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).

Домашнє господарство – це господарство, яке ведеться однією або декількома особами, що проживають спільно і мають загальний бюджет.

Домогосподарство – це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти.

Дотація – це допомога, що надається підприємствам, установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами.

Дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Доходи від операції з капіталом – доходи бюджету у вигляді надходжень від продажу основного капіталу (від реалізації безгосподарного майна, валютних цінностей, скарбів та ін.), державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Доходи загального фонду – доходи, які використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків й не спрямовані на конкретну ціль.

Доходи, одержані платником податку на прибуток, складаються з доходу від операційної діяльності, інших доходів, крім сум попередньої оплати та авансів, отриманих в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг а також суми податку на додану вартість, отримані, за винятком випадків, коли підприємство – продавець не є платником податку на додану вартість.

Економічна безпека – це такий стан національної економіки, який надає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави.

Емітенти – суб'єкти фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавців цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску.

Єдиний казначейський рахунок – консолідований рахунок, відкритий Державній казначейській службі України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів (СЕП) Національного банку України.

Закріплені доходи – це ті, що повністю або частково (в %) зараховуються у певні види бюджетів безстроково або на довготерміновій основі і для їх включення не потрібне рішення органів влади вищої ради. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

Заощадження являють собою частину грошових доходів населення, що формується за рахунок вільних грошових коштів, які утворюються
внаслідок скорочення поточного особистого споживання, і призначена для того, щоб забезпечити потреби у майбутньому.

Запозичення – операції, пов`язані з отриманням бюджетних коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов`язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Захищен і статт і видатків бюджету – видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватись при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Збір (плата, внесок) – обов’язковий платіж, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Зведений бюджет – сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного та соціального розвитку держави.

Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаціям інших країн: за позиками міжнародних організацій; за позиками, наданими іноземними державами під гарантії уряду; за позиками, наданими іноземними банками та іноземними юридичними особами; інша заборгованість.

Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна безпека держави – це рівень співвідношення між розміром інвестицій країни за кордон та отриманими інвестиціями, який задовольняє потреби внутрішньої економіки та підтримує позитивний платіжний баланс держави.

Інвестиційна діяльність – сукупність операцій із придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Інвестиційний клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, які забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Інвестори – суб'єкти фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів.

Індивідуальні інвестори – окремі підприємства, фізичні особи.

Ініціативний фінансовий контроль проводиться за власним бажанням суб’єктів господарювання.

Інституціональні інвестори – представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін в економіці, яке спричинене зниженням купівельної спроможності грошей, внаслідок переповнення каналів обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням товарної маси.

Капітальні видатки (видатки розвитку) – видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення та ін).

Касове виконання бюджету – організація і здійснення розрахунково-касових операцій (прийом, зберігання та видачу бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня.

Консолідація – зміна строків дії позик.

Кошик доходів визначається як сукупність доходних джерел, що закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховується при визначенні трансфертів цим бюджетам.

Кошторис – основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Кошторисне фінансування – виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документу – кошторису.

Кредитний ринок – це частина ринку позичкових капіталів, що охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер.

Кредитори – суб'єкти фінансового ринку, які надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток.

Кредитування бюджету – це операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Крім того, Бюджетним кодексом визначено, що до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

Кругообіг коштів підприємства – планомірний рух коштів підприємства у процесі господарської діяльності, результатом якого є створення нової споживчої вартості та зростання вартості.

Майнове страхування – галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов'язані з володінням, використанням, розпорядженням майном.

Масштаб вимірювання (одиниця обкладання) – одиниця, яка береться в основу виміру об’єкта оподаткування.

Міжбанківський ринок – це ринок, на якому залучаються та розміщуються міжбанківські кредити, у тому числі кредити НБУ та комерційних банків.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу, пов’язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб’єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості, повернення

Міжнародні фінанси – це сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцевий бюдже́т – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються відповідно органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Місцев i бюджети – бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Надзвичайна подія – подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства і стосовно якої не очікується її періодичного повторення.

Наступний фінансовий контроль здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання. Його мета – контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної роботи. Цей вид контролю є базою для попереднього контролю майбутнього періоду. Таким чином, існує тісний взаємозв’язок між попереднім, поточним та наступним фінансовим контролем.

Національна безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Національні валютні ринки – забезпечують рух грошових потоків усередині країни і обслуговують зв'язок з світовими валютними центрами.

Неорганізовані грошові заощадження населення – це ті, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень можна також віднести зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо.

Неподаткові надходження – платежі неподаткового характеру у вигляді доходів від власності та підприємницької діяльності, а також адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності та ін..

Непрямі податки сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми (за рахунок цінової надбавки).

Нерозподілений прибуток – це частка прибутку підприємства, отримана в результаті діяльності в попередні періоди, яка не була спрямована на виплату дивідендів власникам підприємства чи поповнення складових власного капіталу підприємства.

Нерозподілені видатки – видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад.

Норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази.

Об'єкт податку – явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок.

Об'єкт страхування – конкретний майновий інтерес страхувальника або застрахованої особи (майно, відповідальність перед третьою особою, життя та здоров'я тощо), якому може бути завдано шкоди в разі стихійного лиха, нещасного випадку або іншої страхової події.

Облігація – це боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформлюється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу. Це такий цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів та підтверджує зобов’язання позичальника відшкодувати кредитору номінальну вартість облігації у визначений строк з виплатою доходу у вигляді проценту або дисконту.

Обліковий ринок – це ринок, на якому під час укладання угод в обігу знаходяться високоліквідні активи (векселі, чеки, депозитні сертифікати).

Обмін за регресивним співвідношенням – обмін облігацій попередніх позик на одну нову з понижуючим коефіцієнтом з метою скорочення державного боргу.

Обов`язкові видатки – це видатки, спрямовані на виконання обов’язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, що пов’язані з їхніми борговими зобов’язаннями за кредитами та позиками.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється згідно вимог нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю.

Обов'язкове страхування – форма страхування, що грунтується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика.

Оборотний залишок бюджетних коштів – частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.

Оборотні кошти (капітал) – це кошти, що авансовані в оборотні виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція та кошти за продукцію).

Обслуговування державного боргу – це операції щодо здійснення плати за користування кредитом (позикою), сплати комісій, штрафів та інших платежів, пов'язаних з управлінням державним боргом. До таких операцій не належить погашення державного боргу.

Обсяги внутрішніх та зовнішніх боргів держави – це величина непогашених в строк запозичень, що здійснює держава на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Оперативне управління фінансами становить комплекс заходів, які розробляються на основні оперативного аналізу фінансової ситуації фінансового планування, контролю та регулювання, складання та виконання фінансових планів. Оперативне управління – це головна функція апарату фінансової системи: Міністерства фінансів України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих Рад, фінансових служб підприємств та організацій.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємств, а також інші види діяльності, яка не є інвестиційною та фінансовою.

Оподатковуваний прибуток – визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Організація фінансів підприємств – методи, форми і способи формування та використання фінансових ресурсів, а також контроль за їхнім кругообігом з метою досягнення визначених підприємством цілей.

Організовані заощадження – це такі заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких проводить банківська система, або небанківські фінансово-кредитні установи.

Основна діяльність підприємства – операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Основні засоби – це матеріальні активи, чий очікуваний термін корисного використання становіть понад один рік, або які використовуються в процесі виробничого циклу, що триває більш одного року.

Особисте страхування – галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхування є майнові інтереси, що пов'язані з життям, здоров'ям і працездатністю страхувальника або застрахованої особи.

Первинний ринок – це частина ринку цінних паперів, де здійснюється первинний випуск цінних паперів в обіг на основі оголошення про емісію.

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку) – характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі і т.п.).

Перестрахува ння – операція між двома страховими компаніями, при якій одна з них (цедент) передає від свого імені за певну плату частину ризику за договором, укладеним зі страхувальником, іншій компанії (перестраховикові).

Погашення державного боргу – операції з повернення позичальником кредитів (позик) відповідно до умов кредитних договорів та/або випуску боргових цінних паперів.

Податки (збори, обов'язкові платежі) – це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, що визначаються чинним законодавством України.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Податкова система України – це сукупність встановлених у країні податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи скасування; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом.

Податковий кодекс України – законодавчий акт, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий період – термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

Податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або певне звільнення від сплати податку протягом певного періоду.

Податкові надходження – встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Податкові пільги – законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового тиску.

Податкові платежі – обов'язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю).

Податок – обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового кодексу, іншого закону з питань оподаткування.

Позабіржовий ринок – це частина ринку цінних паперів, де здійснюються угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею.

Позабюджетні фонди – кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до Державного бюджету, знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади і є складовою фінансових ресурсів місцевого рівня.

Позиковий капітал – частина активів підприємства, що профінансована кредиторами всіх видів.

Позичальники – суб'єкти фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка.

Поліс (страховий договір, страхове свідоцтво) – Письмова угода між страхувальником і страховиком, яка засвідчує, що страховик у разі настання страхового випадку бере на себе зобов'язання виплатити страхову суму або в межах страхової суми відшкодувати збиток страхувальникові чи іншій особі, зазначеній у полисі, за умови сплати страхових платежів у визначені строки.

Попередній фінансовий контроль – це контроль, що здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань. Він пов'язаний із процесами визначення оптимально обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їх ефективним розподілом та використанням.

Портфельні інвестори – купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу.

Поточний фінансовий контроль становить оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотримання планових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо. Він здійснюється через аналіз, перевірки, обстеження діяльності суб’єктів господарювання, його завдання – вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності.

Поточні видатки – видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначенних на початок бюджетного року, а також на фінансування з соціального захисту населення, а саме державне споживання (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню (трансферти); перекази за кордон; державні субсидії.

Прибуток від звичайної діяльності – прибуток (збиток), отриманий від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності.

Прибуток від надзвичайних подій – прибуток (збиток), що пов’язаний із стихійним лихом, техногенними катастрофами, аваріями та іншими подіями

Прибуток від фінансових операцій – прибуток( збиток), отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства; одержані дивіденди, відсотки за облігаціями та іншими цінними паперами; інші доходи від фінансових операцій.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі – метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процессу.

Проект бюджету – це проект плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) протягом бюджетного періоду, який є невід'ємною частиною проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет).

Проектне фінансування – нова форма кредитування країн, що розвиваються, яка передбачає спільне фінансування кількома кредитними установами великих, переважно інфраструктурних, проектів

Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Профіцит бюджету – перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються напряму до бюджету держави за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування.

Прямий державний борг – це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли у розпорядження уряду країни.

Реєстраційні рахунки – відкриваються в органах Державної казначейської служби розпорядникам бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій з виконання загального фонду кошторисів.

Резервний фонд – фонд, який створюється за рахунок чистого прибутку для забезпечення покриття можливих збитків від фінансово-господарської діяльності.

Реструктуризація – використання у комплексі повністю чи частково зазначених вище методів.

Рефінансування – випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики.

Ринок капіталів – це ринок середньострокових та довгострокових капіталів або грошових коштів (на термін більше одного року), що представляють інвестиційний фактор у розвитку економіки.

Ринок цінних паперів – це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважується попит та пропозиція.

Рівень дефіциту бюджету – це відношення обсягу дефіциту до обсягу валового внутрішнього продукту.

Розпис бюджету – документ, в якому встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до Бюджетної класифікації.

Розподіл прибутку – спрямування прибутку на сплату податків, створення резервного капіталу, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, задоволення потреб окремих учасників розподілу.

Синдиковані кредити – це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові.

Система електронних платежів Національного банку (СЕП) – державна банківська платіжна система, що забезпечує проведення міжбанківського переказу через кореспондентські рахунки банків (філій) у Національному банку із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації у файловому режимі або режимі реального часу.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

С півстрахування – страхування, при якому один і той самий ризик у певних частках страхують два або більше страховики, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика.

Ставка податку – законодавчо встановлений розмір податку, виходячи із об’єкту оподаткування або масштабу вимірювання.

Стратегічне управління – це загальне управління фінансами. Воно виявляється у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм тощо. Воно здійснюється вищими органами державної влади та управління: Верховною Радою України, апаратом Президента, Кабінетом Міністрів України. У сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси.

Стратегічні інвестори – купують контрольний пакет акцій дня здійснення стратегічного управління підприємством.

С трахова вартість – вартість, що її встановлює страхувальник, оцінюючи об'єкт страхування, не повинна бути вищою за справжню вартість майна на день укладення договору страхування.

С трахова сума – межа грошових зобов'язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитків страхувальникові (застрахованому).

С трахове відшкодування – сума компенсації, що її виплачує страховик страхувальникові за збиток, спричинений застрахованому майну страховим випадком.

С траховик – організація, що за певну плату бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові або вказаним ним особам нанесену страховою подією шкоду, або сплатити страхову суму.

Страховики – суб'єкти фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Основною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом прийняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єкту страхування збитки при настанні страхового випадку.

Страхувальник – юридична або дієздатна фізична особа, яка уклала договір на страхування або є страхувальником. згідно з чинним законодавством, сплатила належні внески і має право в разі настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої в полісі.

Страхувальники – суб'єкти фінансового ринку, які купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхової події. Страхувальниками виступають як юридичні, так і фізичні особи.

Страхування – вид цивільно-правових відносин щодо захисту
майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання
певних подій (страхових випадків), визначених договором
страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів,
що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними
особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)
та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування відповідальності – галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними і юридичними особами, що можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій чи бездіяльності страхувальника.

Субвенція – це міжбюджетні трансферти для цільового використання в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Суб'єкт оподаткування – фізична або юридична особа, на яку покладені обов’язки справляння податку.

Суброгація – перехід до страховика права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Це право поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування.

Субсидія – це цільова грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним і фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам.

Сукупні ресурсидомогосподарств – це потенційні ресурси домогосподарств, отримані в конкретному періоді, незалежно від джерел їх надходження.

С юрвейєр – експерт, інспектор, агент страховика, який здійснює огляд судна, вантажів та іншого майна, що приймається на страхування. На підставі висновку сюрвейєра страховик приймає рішення про укладання договору страхування.

Таємні видатки – видатки, передбачені на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки.

Т ариф страхов ий – ставка страхових платежів з одиниці страхової суми за певний період. Складається з нетто-ставки і навантаження. Їх сума дорівнює брутто-ставці.

Тимчасовий касовий розрив – неспівпадіння у часі надходження коштів до дохідної частини бюджету з термінами фінансування запланованих заходів, що викликає тимчасову відсутність грошових коштів на рахунках бюджету.

Трансферти – кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Уніфікація п озик – об'єднання кількох позик в одну.

Факультативні видатки – це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов’язків.

Фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється формування та використання фондів грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, що пов'язані з процесом виробництва та здійсненням державою своїх функцій.

Фінанси домогосподарств – соціально-економічні грошові відносини із приводу формування та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян.

Фінанси підприємницьких структур – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки.

Фінанси підприємств – економічні відносини, пов’язані з рухом грошових коштів, формуванням, розподілом і використанням доходів та грошових фондів суб’єктів підприємництва в процесі відтворення.

Фінансова безпека – це стан фінансової сфери держави, який характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати захист національних фінансових інтересів, достатні обсяги фінансових ресурсів для всіх суб’єктів господарювання і населення і в цілому - ефективне функціонування національної економічної системи і соціальний розвиток.

Фінансова діяльність держави – це здійснення нею функцій щодо планомірного формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення діяльності державних органів.

Фінансова інфраструктура – це сукупність інститутів та елементів, які створюють сприятливі умови для функціонування всієї фінансової системи. До них належать: система органів управління фінансами; нормативно законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації). Саме фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її сфери окремо.

Фінансова політика держави – це система державних заходів у сфері фінансової діяльності, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання з метою виконання державою її функцій

Фінансова система – це (за внутрішньою структурою) сукупність відносно відособлених та взаємопов’язаних підсистем і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин; (за організаційною побудовою) – це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні.

Фінансове забезпечення – це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів.

Фінансове право – це сукупність правових норм, регулюючих економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперебійного функціонування.

Фінансовий важіль є засобом дії фінансового методу.

Фінансовий контроль становить специфічний вид діяльності, який здійснюється всіма ланками влади, а також недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу грошових коштів у країні.

Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів та оптимізації обороту грошових коштів.

Фінансовий метод можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

Фінансовий ринок – це економічний простір, на якому формуються і функціонують обмінно-перерозподільні відносини, що пов’язані з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів та фінансових фондів, що знаходять своє відображення в цінних паперах.

Фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора на фінансовому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позичковий капітал.

Фінансові інструменти – це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

Фінансові ресурси – це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання. Характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансування видатків – це плановий, цільовий, безповоротний відпуск коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборони, безпеки та ін.), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та обов’язків держави.

Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття є важливим атрибутом ринкової економіки. Він створюється на державному та регіональному рівнях. Метою створення фонду є сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створення нових робочих місць та інше.

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності створюється з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодуванням їм завданої матеріальної та моральної шкоди.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням – некомерційна самоврядна організація, що здійснює захист прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, смерті громадянина або члена його сім’ї.

Фондова біржа – є організатором торгівлі цінними паперами, виконуючи три основні функції – посередницьку, індикативну та регулятивну.

Франшиза – передбачена договором частина збитків, що в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком.

Функції фінансів підприємств – суспільне відображення їхньої сутності, внутрішніх властивостей.

Централізовані фінанси – це підсистема фінансових відносин з приводу формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової.

Чистий прибуток – прибуток підприємства, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативна література

1. Конституція України [Текст] : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України. – 1996. – 13 липня.

2. Бюджетний кодекс України [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2010, №50-51.

3. Податковий кодекс України [Текст] // Голос України. – 2010. – № 229-230. – 4 грудня.

4. Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України)" (від 7 липня 2011 р. № 3609-VI) [Текст] // Голос України. – 2011. – № 144. – 5 серпня.

5. Закон України “Про Державний бюджет України на поточний рік” [Текст] // Голос України або Урядовий кур'єр.

6. Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», серпень 2003 рік. - № 1058 – 15 [Текст] // Відомості Верховної Ради України , 2003, NN 49-51, ст.376).

7. Закон України “Про місцеве самоврядування” від 27.05.1997 року №280/97-ВР.

8. Закон України “Про страхування” від 7.03.1996 р. № 85/96-ВР ( зі змінами та доповненнями) [Текст] // Відомості Верховної Ради України.

9. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI [Текст] // Урядовий кур’єр від 29.10.2008. – 2008. – № 202.

10. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-III [Текст] // Урядовий кур’єр вiд 17.01.2001. – № 8.

11. Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» [Текст] // Голос України. – 2011. – № 145. – 6 серпня.

12. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР [Текст] // Відомості Верховної Ради України вiд 17.12.1996. – № 51.

13. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV.

14. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» вiд 19.05.2011 на пiдставi 3280-17-ВР.

15. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001, N 2240-III –ВР.

16. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» – 2010 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: <rada.gou.ua>.

17. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» – 2010 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: <rada.gou.ua>.

18. Закон України «Про Національний банк України» вiд 20.05.1999 р. № 679-XIV [Текст] // Урядовий кур’єр вiд 01.07.1999.

19. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу паперів в Україні» від 10.12.1997 р. № 710/97-ВР [Текст] // Урядовий кур’єр вiд 10.01.1998. – № 1.

20. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III ( зі змінами та доповненнями) [Текст] // Відомості Верховної Ради України, 2002, № 1.

21. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV [Текст] // Урядовий кур’єр від 19.04.2006. – 2006. – № 75.

22. Законом «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 27.07 2011р., № 2857-17 [Текст] // Відомості Верховної Ради України, - 2011, N 7-8, ст. 52).

23. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 6.08.2011р., № 2464-17 [Текст] // Відомості Верховної Ради України. - 2011, N 2-3, ст.11.

24. Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9.07 2003 рік. №1057-ІУ [Текст] // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 47 – 48, ст.372.

25. Закон України «Про основи національної безпеки України» [Електронний ресурс] : від 19 червня 2003р.№964-ІУ. – Режим доступу : <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=964-15>.

26. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» [Електронний ресурс] : від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР. – Режим доступу : <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=183%2f98-%D0%B2%D1%80>.

27. Звіт Міністра фінансів України на засіданні Верховної Ради України про результати виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://minfin.kmu.gov.ua/file/link/288689/file/zvit.pdf>.

28. Наказ Міністерства фінансів України «Про бюджетну класифікацію від 14 січня 2011 р. (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства фінансів № 50 від 31.01.2011 р., № 497 від 12.04.2011 р., № 575 від 30.04.2011 р., № 643 від 26.05.2011 р., № 740 від 21.06.2011 р., № 892 від 18.07.2011 р., № 1066 від 26.08.2011 р.)». – [Електронний ресурс]: Закон и норматив. – Режим доступу: <http://www.licasoft.com.ua/component/lica/?href=0&view=text&base=1&id=624488&menu=737475>.

29. Про затвердження Положення про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом [Електронний ресурс] Наказ №461; сайт Мністерства фінансів України. – Режим доступу: <http://www.minfin.gov.ua>.

30. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2011–2013 роки» [Текст] // Урядовий кур'єр. – 2011. – № 41. – 4 березня.

31. Указ Президента N 499/2011 від 23 квітня 2011 року «Положення про Державну фінансову інспекцію України» – 2011 [Електронний ресурс] – Режим доступу: <rada.gou.ua>.

32. Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» – 2010 [Електронний ресурс] – Режим доступу: <rada.gou.ua>.

33. Методика розрахунку рівня економічної безпеки України ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007№ 60.

Основна література

34. Бойцун Н. Є. Міжнародні фінанси [Текст] : Навчальний посібник / Н. Бойцун, Н. Стукало. – 2-ге видання. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

35. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини [Текст] : Підруч. для ВНЗ / С. Я. Боринець – 5-те вид. перероб. і доп. Рекомендовано МОН — К.: Знання, 2008.

36. Внукова Н.М., Соціальне страхування [Текст] : конспект лекцій. / Н.М. Внукова – Х.: ХДЕУ, 2004.

37. Лапчук Б. Ю. Валютна політика [Текст] : Навч. посіб. / Б. Ю. Лапчук – К.: Знання, 2008.

38. Міжнародні фінанси [Текст] : Підручник / О. І. Рогач, А. С. Філіпченко, Т. С. Шемет [та інш.]; за ред.. О. І. Рогач. – К.: Либідь, 2003.

39. Місцеві фінанси [Текст] : навч. Посібник / О. О. Сунцова – К., 2005

40. Моринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини [Текст] : Підручник / С. Я. Моринець – 4-те., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004.

41. Науково-практичний коментар до Бюджетного Кодексу України [Текст]. За заг. ред. Ф. О. Ярошенка. – К.: УДУФМТ, Зовнішня торгівля, 2010.

42. Рева Т. М. Місцеві фінанси [Текст] : Навч. посібник / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. – К. – 2007.

43. Страхування [Текст] : підручник / Керівник авт.кол. і наук ред. С. С. Осадець. – Вид. 3-те. – К.: КНЕУ, 2006.

44. Страхування: теорія та практика [Текст] : Навчально-методичний посібник / Н. М. Внукова, В. І. Успаленко, Л. В. Временко [та ін.]; за загальною редакцією проф. Н. М. Внукової – Х: Бурун Книга, 2004.

45. Сухоруков А. І., Ладюк О. Д. Фінансова безпека держави [Текст] : Навчальний посібник / А. І. Сухоруков, О. Д.Ладюк. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

46. Финансы [Текст] : Учебник для вузов / Под ред. проф. Л. А. Дробозиной. – М.: ЮНИТИ, 2000.

47. Фінанси [Текст] : навч. посіб. / Близнюк О. П., Лачкова Л. І., Оспіщев В. І. [та ін.]; за ред. Оспіщева В. І. – К.: Знання, 2008.

48. Фінанси підприємств [Текст] : Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 2004.

Додаткова література

49. Азаров М. Я. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України [Текст]. 3 т. / кол. авторів [заг. редакція, М. Я Азарова]. – К.: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України, 2010.

50. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси [Текст] / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. – К., 2004.

51. Барановський О. І. Фінансова безпека [Текст] : монографія / О. І. Барановський; Інститут економічного прогнозування. – К.: Фенікс, 1999.

52. Берлин С. И. Теория финансов [Текст]: Учебное пособие / С. И. Берлин – М.: Изд-во „Приор”, 2000.

53. Боди З. Финансы [Текст] / З. Боди – М: Диалектика-Вильямс, 2009.

54. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету за 2010 рік [Текст] / І. Ф. Щербина, А. Ю. Рудик, В. В. Зубенко [та ін.] ; ІБСЕД. Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. - К., 2011.

55. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

56. Валовий зовнішній борг України в 2010 р. збільшився до 117 млрд. дол. [Електронний ресурс] / РБК-Україна інформаційна агенція. – Режим доступу: <http.rbk.ua>.

57. Василик О. Д. Державні фінанси України [Текст] : підруч. для студ. екон. спец. ВНЗ / О. Д. Василик, К. В. Павлюк / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

58. Василик О. Д. Теорія фінансів [Текст] / О. Д. Василик – К.: Вища школа, 2004.

59. Величко О. В. Фінанси [Текст] : метод. вказ. для студ. екон. спец. ден. Форми навч. / О. В. Величко, В. О. Зінченко / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ: Альма-матер, 2006.

60. Венгер В. В. Фінанси [Текст] : Навч. посіб. / В. В. Венгер – К., 2009.

61. Внукова Н. М., Кузменчук Н. В. Соціальне страхування [Текст] : Навч. посіб. / Н. М. Внукова, Н. В. Кузменчук. – Х.: ХДЕУ, 2009.

62. Воробйов Ю. М. Податкова система України: історія становлення та перспективи розвитку [Текст] / Ю. М. Воробйов // Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції. – 2010. – № 3. с. 6 – 10.

63. Воронова Л. К. Финансовое право [Текст] / Л. К. Воронова, И. Е. Криницкий, Н. П. Кучерявенко – Харьков: Право, 2006.

64. Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право [Текст] / Л. К. Воронова, Н. П. Кучерявенко. – Х.: Легас, 2003.

65. Герасименко П. Податок на доходи фізичних осіб: українські парадокси та світовий досвід [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://kobzar1814.blogspot.com/2011/04/blog-post_8964.html>.

66. Грачева Е. Ю., Соколова З. Д. Финансовое право [Текст] / Е. Ю. Грачева, З. Д. Соколова. – М.: Юристь, 2002.

67. Грошові агрегати [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.bank.gov.ua/Publication/stat.htm>.

68. Державні фінанси [Текст] : Навч. посібник / За заг. ред. В. Д. Базилевича – К.: Атіка, 2002.

69. Динаміка кредитних рейтингів України [Електронний ресурс] / сайт Мністерства фінансів України. – Режим доступу: <http://www.minfin.gov.ua>.

70. Єдиний соціальний внесок: міжнародний та вітчизняний досвід [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Державної податкової служби України <http://sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=324596&cat_id= 310882&showHidden=1>.

71. Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави [Текст] / М. М. Єрмошенко. – К., 2001.

72. Загородній А. Г. Фінансовий словник [Текст] / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко. – 3-тє вид., випр. та доп. – К.: Т-во «Знання», 2000.

73. Зайчикова В. В. Місцеві фінанси України та європейський країн [Текст] / В. В. Зайчикова. –К.: НДФІ, 2007.

74. Іваненко Ю. В. До питання розкриття інформації про державний борг [Текст] / Ю. В. Іваненко, А. В. Мамишев // Вісник НБУ. – 2007. – № 3. – С. 11-20.

75. Іванов Ю. Податкова система [Текст] : Підручник / Ю. Іванов, А. Крисоватий, О. Десятнюк. – К.: Атіка, 2009.

76. Індекси споживчих цін у 1993-2010рр. (до відповідного періоду попереднього року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

77. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка) [Текст] : Навчальний посібник / за ред. С. В. Мочерного –. 3-тє вид, стереотипне – Львів: „Новий Світ-2000”, 2006.

78. Історія економічних учень [Текст] : Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Титаренко, А. М. Поручник [та ін.]; за ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 2001.

79. Історія економічних учень [Текст] : Підручник: У 2 ч. / За ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2005.

80. Карасева М. В. Финансовое правоотношение [Текст] / М. В. Карасева. – М.: Изд-во НОРМА, 2001.

81. Карлін М. І. Державні фінанси України [Текст] : Навч. посіб. / М. І. Карлін – К. Знання, 2008.

82. Кириленко В. І. Місцеві бюджети України: (історія, теорія, практика) [Текст] / Кириленко К. – НІОС, 2000.

83. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України [Текст] / О. П. Кириленко. – К.: НІОС, 2008.

84. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України [Електронний ресурс] : Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР. – Режим доступу : <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/F970003.html>.

85. Концепція економічної безпеки України [Текст] / За ред. В.М. Гейця. – К.: Ін-т екон. прогнозування НАН України, 1998.

86. Корнієнко Т. Н. Податковий кодекс і стратегія розвитку економіки України [Текст] / Т. Н. Корнієнко, С. А. Корнієнко // Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії: Економічні науки. – 2010. – № 2(24). с. 145 – 149.

87. Костенко Ю. О. Фінансове право України [Текст] : Навчальний посібник / Ю. О. Костенко. – К., 2009.

88. Котенко Л. Н., Манжос Н. В. Самовчитель з оподаткування [Текст] / Л. Н. Котенко, Н. В. Манжос. – Х.: Фактор, 2010.

89. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України [Текст] / В. І. Кравченко. К.: Т-во “ Знання”, КОО, 1999.

90. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади [Текст] : Монографія / В. І. Кравченко; Нац. Ін.-т стратегічних досліджень. – К., 1996.

91. Кремень О.І. Особливості економіко-статистичного аналізу державного боргу [Електронний ресурс] – Режим доступу : <http://lib.uabs.edu.ua/library/Article/Kremen_4.pdf>.

92. Крохмалюк Д. І. Річний звіт Національного банку України за 2009 р. [Текст] / Д. І. Крохмалюк, М. Р. Гриценко, М.О. Стаднічук // Департамент статистики та звітності Національного банку України. – 2009.

93. Кудряшов В. П. Курс фінансів [Текст] : Навчальний посібник / В. П. Кудряшов – К.: Знання, 2008.

94. Лисенков Ю. Податкова система у схемах, діаграмах, таблицях [Текст] : навч. посіб. / Лисенков Ю. М., Педь І. В.; за ред. І. В. Педь; Укр. держ. ун-т фінансів та міжнар. торгівлі. - К. Зовнішня торгівля, 2011.

95. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень [Текст] / В. М. Лісовицький. – Х.: ТОВ “Р.И.Ф.”, 2002.

96. Лортикян Э. Л. Государство и рынок. Очерки экономической истории Украины [Текст] / Э. Л. Лортикян. – ООО “РИРЕГ”, 1997.

97. Лортикян Э. Л. Украинские экономисты первой трети ХХ столетия: очерки истории экономической науки и экономического образования [Текст] / Э. Л. Лортикян. – «Харків» 1995.

98. Лютий І. О. Податкова система [Текст] : Навч.посіб. / Л. М. Демиденко, М. В. Романюк, В. Б. Тропіна, Ю. Л. Субботович – Х.: Легас, 2009.

99. МВФ прогнозує зростання держборгу України в 2011р. до 42,4% ВВП [Електронний ресурс] / Інтерфакс-Україна. – Режим доступу: <http://ww.interfax.com.ua>.

100. Методика розрахунку рівня економічної безпеки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : <http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1022.4251.0>.

101. Міжнародні фінанси [Текст] : Підручник / О. І. Рогач, А. С. Філіпченко, Т. С. Шемет [та ін.]; за ред. О. І. Рогач. – К.: Либідь, 2003.

102. Моринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини [Текст] : Підручник / С. Я. Моринець. – 4-те., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004.

103. Мунтіян В. І. Економічна безпека України [Текст] : Монографія / В. І. Мунтіян. – К.: КВІЦ, 1999.

104. Опарин В. М. Финансы (Общая теория) [Текст] : Учеб. пособие / В. М. Опарин. – 4-е изд., без изменений. – К.: КНЕУ, 2007.

105. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) [Текст] : Навч. Посібник / В. М. Опарін. – 5-те вид., К.: КНЕУ, 2008.

106. Опарін В. М. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти) [Текст] : Монографія / В. М. Опарін. – К.: КНЕУ, 2005.

107. Оподаткування в Україні [Текст] : Навч. посіб. / Деева Н. М., Редіна Н. І. [та ін.]; за ред. Н. І. Редіної. – К.: Центр учбової літератури, 2009.

108. Орлюк О. П. Фінансове право [Текст] / О. П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2003.

109. Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.zn.ua/img/st_img/osnovni-zasadi2011.doc.pdf>.

110. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: <www.minfin.gov.ua>.

111. Офіційний сайт Національного Банку України [Електронний ресурс] – Режим доступу: <www.bank.gov.ua>.

112. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України [Текст] : Навч. посіб. / Ю. В. Пасічник. – К.: Знання-Прес, 2006.

113. Плиса В. Й. Страхування [Текст] : Навч. посіб. / В. Й. Плиса – К.: Каравела, 2005.

114. Поддєрегін А. М. Фінанси підприємств [Текст] : Підручник / А. М. Поддєрегін.– К.: КНЕУ, 2009.

115. Романенко О. П. Фінанси [Текст] : Підручник / О. П. Романенко. − К: Центр навчальної літератури, 2004.

116. Романенко О. Р. Фінанси [Текст] : Підручник / О. Р. Романенко. – К.: КНЕУ, 2009.

117. Ротова Т. А. Страхування [Текст] : Навч. посіб. / Т. А. Ротова – 2-ге вид. перероб. та допов. – К.: Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2006.

118. Саєнко О. Методичні підходи до оцінки рівня забезпечення національної економічної безпеки [Текст] / О. Саєнко // Збірник тез доповідей ІІ Науково-практичного семінару з міжнародною участю (16-18 грудня 2008 року). – Тернопіль, 2008. – C. 200-201.

119. Соколовська А. М. Основи теорії податків [Текст] : Навчальний посібник / А. М. Соколовська. – К.: 2010.

120. Стан державного боргу України [Електронний ресурс] / сайт Міністерства фінансів України. – Режим доступу: <http://www.minfin.gov.ua>.

121. Статистичні дані [Електронний ресурс] – Режим доступу: <http://chernigivstat.gov.ua/statdani/domogosp/DG5.htm>.

122. Стратегія національної безпеки України [Електронний ресурс]: Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007. – Режим доступу: <http://www.president.gov.ua/documents/5728.html>.

123. Сунцова С. О. Місцеві фінанси України [Текст] : Навчальний посібник / С. О. Сунцова.– К., 2009.

124. Сухоруков А. І., Ладюк О. Д. Фінансова безпека держави [Текст] : Навчальний посібник / А. І. Сухоруков, О. Д. Ладюк. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

125. Таркуцяк А. О. Страхові послуги [Текст] : Навч. посібник / А. О. Таркуцяк. – К.: Європейський університет, 2003.

126. Теорія фінансів [Текст] : Навчальний посібник / За заг. ред. О.Д. Василика. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

127. Тысячелетняя история финансов [Електронний ресурс] // Управление финансами. – Режим доступу : <http:// www.Мanagement.com.ua // finance>.

128. Угровецький О. П. Система оподаткування в Україні: становлення, реформування, адміністрування [Текст] : монографія / Угровецький О.П. – Х.: Золота миля, 2009.

129. Україна на шостому місці в списку країн, яким загрожує дефолт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.news.finance.ua>.

130. Федосов В. М., Юрій С. І. Теорія фінансів [Текст] : Підручник / В. М. Федосов, С. І. Юрій. – К.:Центр учбової літератури, 2010.

131. Фещенко А. В. Бюджетна система України [Текст] : Навч. пос. / А. В. Фещенко, П. В. Проноза, Н. В. Кузьминчук – К.: «Кондор», 2008.

132. Финансовое право [Текст] / Под ред. Е. Ю. Грачевой, Г. П. Толстопятенко. – М.: ООО «ТК Велби», 2003.

133. Финансовое право [Текст] / Под ред. проф. И. Н. Пахомова. – Х.: ООО «Одиссей», 2003.

134. Финансы [Текст] : Учебник для вузов / Под ред. Л. А. Дробозиной. – М.: ЮНИТИ, 2000.

135. Фінанси [Електронний ресурс] – Режим доступу: <http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2011/07/05/244018>.

136. Фінанси [Текст] : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. Дисципліни / О. Р. Романенко, С. Я. Огорородник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2006.

137. Фінанси [Текст] : Учебник для вузов / Под ред. В.В. Ковалева. – М.: ПБОЮЛ М.А.Захаров, 2001.

138. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит [Текст] : Підручник / За ред. Л. О. Дробозіної − Рівне: ВЕРТЕКС, 2001.

139. Фінансовий менеджмент [Текст] : Підр. / Кер. кол. автор. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2005.

140. Царук О. В. Інформаційне забезпечення статистичного аналізу та оцінки державного боргу [Текст] / О. В. Царук // НТІ.– 2006. – № 1.– С. 35-38.

141. Царук О. В. Концептуальні основи та статистичні індикатори оцінки боргової безпеки держави [Текст] / О. В. Царук // Світ фінансів.– 2007.– № 1 (10).– С. 46-50.

142. Чемерис Л. Проблеми забезпечення економічної безпеки України [Текст] / Л. Чемерис // Збірник тез доповідей ІІ Науково-практичного семінару з міжнародною участю (16-18 грудня 2008 року). – Тернопіль, 2008. – C. 244-245.

143. Шлемко В. Т., Бінько І. Ф. Економічна безпека України: сутність і напрями забезпечення [ Текст] / В. Т. Шлемко, І. Ф. Бінько. – К.: НІСД, 1997.

144. Этапы развития мировых финансов. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:< http://www.worldeconomy.ru >.

145. Юрій С. І. Казначейська система [Текст] : Підручник / С. І. Юрій, В. І. Стоян, М. Й. Мац. – Тернопіль: Карт-бланш, 2009.

146. Юрій С. І. Соціальне страхування [Текст] : Підручник / С. І. Юрій, М. П. Шаварина, Н. В. Шаманська. – К.: Кондор, 2009.

147. Юрій С. І. Сучасні тенденції розвитку європейського оподаткування та новітня парадигма податкової політики в Україні [Текст] : монографія / С. І. Юрій – Тернопіль: ТНЕУ, 2010.

148. Юрія С. І. Фінанси [Текст]: Підручник / За ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. – К.: Знання, 2008.

149. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками: Навчальний посібник [Текст] / В. А. Ющенко, В. І. Міщенко. – К.: «Знання», КОО, 1998.

150. The world factbook [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/rankorder/2186rank.html>.

⇐ Предыдущая 78 79 80 81 82 83 84 858687 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 209; Нарушение авторского права страницы