Екзистенціально-антропологічний напрям філософії XX ст.

Якщо для позитивістського напряму головними є теоре-тико-пізнавальні і методологічні проблеми, то для екзистенціально-антропологічного центральною є проблема людини — її сутності й існування, буття в світі, можливостей і перспектив, свободи й відповідальності. На це вказує сама назва напряму: екзистенція (лат. extentia) — існування, антропос (грец. antropos) — людина. Йому властива більш або менш виражена ірраціоналістична тенденція, бо прибічники вважають ніби специфіка людського буття не може бути осягнута і виражена науково-раціоналістичними засобами. Звідси — характерний зв'язок (особливо для екзистенціалізму) швидше з мистецтвом, ніж з науковим мисленням.

Ідейними попередниками екзистенціалізму ("філософії існування") були датський філософ і теолог

Е.Гуссерль. Серед більш віддалених його предтеч можна назвати ранньохристиянського богослова і філософа Августина (354—430), а також французького мислителя Б.Паскаля (1623— 1662). Але в основному екзистенціалізм був породженням складного і трагічного XX ст. — з його гострими суперечностями й конфліктами, катастрофічними війнами, широкомасштабним насильством надлюдьми, нестримним науково-технічним прогресом, який виявився не тільки благом, але й джерелом великих небезпек. Дві великі "хвилі" екзистенціалізму, в одній з яких відому роль відіграли німці (М.Хайдеггер, К.Яс-перс), а в другій — французи (Ж.-П.Сартр, А.Камю, Г.Марсель) не випадково пов'язані з катастрофічними подіями століття — світовими війнами.

Благодушна віра багатьох людей "класичного", відносно "спокійного" буржуазного суспільства та його ідеологів у "світовий розум" і розумний сенс історії, в прогрес, у традиційні моральні цінності була підірвана кривавою бійнею першою світової війни 1914— 1918 рр. Одним із соціально-психологічних її наслідків було поширення серед певних верств населення цинічно-діляцького ставлення до життя, презирство до моральних норм і заборон, до вимог людяності. Другим виразом тодішніх настроїв був екзистенціалізм з його радикальним розчаруванням в історії, пошуками людиною опори в глибинах власної особистості.

Набагато страшнішою була друга світова війна, розв'язана гітлерівською терористичною диктатурою. Вона забрала життя кількох десятків мільйонів людей і супроводжувалася геноцидом — масовим знищенням цілих етнічних груп, насамперед європейського єврейства. У багатьох чесних людей, переважно з буржуазного і дрібнобуржуазного середовища, інтелігенції в умовах гітлерівської окупації склалося переконання, що миритися з торжеством грубого насильства, варварства, жорстокості неприпустимо, проти нього необхідно боротися, хоч ця боротьба по суті безперспективна. Екзистенціалізм, який ідеологічно оформив цей умонастрій, довів його до крайнього парадоксу: саме така трагічна ситуація виявила свою безмірність і абсолютність людської свободи — свободу вибору позиції, лінії поведінки всупереч силі зовнішніх обставин.

Але справа була не тільки в катастрофічних подіях.

Поширення бюрократичних методів управління і розростання відповідних державних і наддержавних форм і структур,

негативна сторона наслідків науково-технічного прогресу, розробка "техніки" маніпулювання людською поведінкою з боку певних політичних і соціальних сил як у "демократичних", так і в "тоталітарних" суспільствах, використання могутньої сили сучасних засобів масової інформації для впливу на свідомість, тенденції стандартизації людей, перетворення їх у своєрідні "гвинтики", нав'язування певних стереотипів потреб і споживання, думок і вчинків, усього "способу життя" і, як наслідок, ознаки "кризи людини", "кризи особистості". Почуття протесту проти цих явищ і тенденцій, поєднане з невірою в перспективи суспільного прогресу, створило ту соціально-психологічну атмосферу, в якій склався і набув популярності (переважно в колах європейської інтелігенції) екзистенціалізм, типова "філософія кризи".

Екзистенціалізм поставив собі за мету повернути людину до самої себе, відновити "справжність" людського існування, його інтимну "самість" (від слова "сам"). При цьому риси особистості були абстраговані від об'єктивних умов, суспільних обставин, поза якими, власне, людське "я" не існує.

Поняття "екзистенція" ("існування") у Хайдеггера — "Dasein" ("наявне буття", "тут-буття") не виражає якихось об'єктивних характеристик людини. Воно виражає "для-себе-буття" — переживання людиною свого справжнього, індивідуального, єдиного і неповторного, самотнього, часового і тимчасового, скінченого, приреченого на смерть існування.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: