Поняття «аксіологія». Вихідні цінності людського буття

Аксіолóгія (від грец. αξια — цінність) — наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.

Поняття "людина - індивід - особа - особистість - індивіду-альність",характеризують якісні прояви людини. > Поняття "людина" означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

> Поняттям "індивід" позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають исловами: "типовий індивід", "дуже своєрідний індивід" і т.ін.

> Поняття "особи " характеризує певні реальні якості людського індивіда. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають два найважливіших моменти.

По-перше, особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані; за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). За цією характеристикою у більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприклад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.

По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін.

Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.

Коли людина характеризується як особистість до характеристик особи додається "сімість", вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей; наявність у особи такої "самості" (дечого такого, що робить особу самою собою) дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особистість.

Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

■ ■ вид живих істот, що займає певне місце в ієрархії (сукупності) живих організмів (homo sapiens)

■ ■ особлива -розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот

■ ■ характеристика того, наскільки людина є людиною, ступінь відповідності певної конкретної людини нашим уявленням про сутність людини

♦ одиничний представник роду і стоїть у ряді

таких понять: рід - вид - індивід >. ♦ є носієм якихось важливих рис, притаманних

родові загалом ■ ♦> суб 'єкт та об 'єкт соціальних стосунків ♦> неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями людська самотність, вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей

^людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги

> особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що деи{0 в цьому житті може зробити лише вона і прагне це реалізувати

* Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відпов-ідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.

Поняття суспільства

Соціальна філософія починається зі з'ясування загальних характеристик громадської реальності й громадського людини (людини її соціальних якостях), щоб внаслідок розраховувати на конкретне знання свого предмета у його цілісності та різноманітті його визначень. Перший крок цьому шляху пов'язані з відповіддю питанням: що таке суспільство з філософської погляду? Йдеться щодо певну конкретну співтоваристві, колись що у минулому (історія) чи наявності, а про «суспільстві взагалі» («суспільстві узагалі»).

Зрозуміло, «суспільство взагалі» є абстрактне (теоретичне) поняття. «Товариства взагалі» фактично немає і немає. Насправді існували і є цілком конкретні суспільства. Їх можуть приховуватися різні історичні форми суспільства — древні племена, грецькі поліси, азіатські монархії, феодальні, середньовічні i сучасні суспільства. Коли під суспільством розуміють конкретну організацію чи групу людей, то зазвичай свідчить про їх формальні ознаки. Наприклад, говорять про сім'ї (як елементарної «осередку суспільства»), про різноманітних соціальних, вікових, етнічних групах чи об'єднаннях. Вони ж поняття «суспільства» ототожнюють із сучасним державою, ні з глобальним «світовим співтовариством».

Універсальна абстракція типу «суспільство взагалі» бідна за змістом. З неї не можна логічним шляхом витягти якісь конкретні ознаки різних «товариств», які існували історія. Проте подібні абстракції як припустимі, а й необхідні. Вони є підставами, внаслідок чого вдається порівнювати найрізноманітніші суспільства, які були у різних історичних епохах, або різні людські спільноти, що у світі. Інакше кажучи, філософське поняття суспільства ж виконує функцію свого роду умов (орієнтирів) пізнання будь-якого конкретного суспільства, будь-якого соціального явища, властивості чи добросусідські відносини. У цьому главі ми якраз й порушуємо завдання прояснити можливості і плідність поняття «суспільства загалом».

Навіть найбільш абстрактні філософські поняття знаходять зміст усоотнесении знефилософскими уявленнями повсякденного повсякденного свідомості. Зараз ми не замислюємося у тому, що таке суспільство, представляється, нібито нам це поняття ж добре відомо. Ми використовуємо слово «суспільство» цілком вільно, не усвідомлюючи проблематичність його смислу і не боючись помилитися; суспільство на нас — усе це інші люди, як, з ким ми безпосередньо спілкуємося у житті від народження на смерть, і ті існування яких ми знаємо. Ми у суспільстві, і це (поруч із природою) становить середовище, й умова нашому житті. Якщо людини все «інші» люди — це суспільство, те й вона сама й інших і з погляду цих інших, — також «частину майна товариства», належить до суспільства. У багатьох мов слова, що характеризують суспільству й так громадське життя, етимологічно сягають словами, що позначає те, що характеризує не ізольованого одиничного людини, а є «загальним» для певної сукупності, безлічі індивідів, їхня всіма об'єднує їх.

Суспільство й не існує не може мислитися без їхнім виокремленням його (назв, складових його) індивідів. Проте важливо бачити, що будь-який суспільство — це буде непросто люди і надто невчасно лише люди. Це люди, які жили у нашій країні і Землі років тому, тоді як російське суспільству й так світове співтовариство тривають. Не лише «великі» суспільства, такі як людство, народи і держави, а й «малі». Коли святкують ювілеї університетів, театрів, громадських організацій, існуючих десятки і сотні років, очевидно, що з багато років склад студентів та викладачів, акторів і глядачів, членів організацій багаторазово оновлювався. Товариства характеризують безперервністю існування, відмінній від тривалості життя покупців, безліч ця безперервність існування пов'язана з життям і смертю які входять у до їхнього складу індивідів. Загибель і розкладання товариств — це фізична смерть складових індивідів. Коли історики пишуть про зниклих цивілізаціях і сьогодні не існуючих народи, вони мають у вигляді, що коли які жили у них люди й не залишили по собі потомства, а фіксують переривчастість історичного існування конкретних товариств. Це означає, що російське суспільство не зводиться до сукупності (до безлічі) складових його індивідів й володіє особливим відмінними від індивідуального життя людей надіндивідуальних способом буття.

Своєрідність громадської реальності у зовнішній визначеності то, можливо зафіксовано усоотнесении коїться з іншими видами реальності. Кожна розумна людина і всі покоління людей, народжуючись, застають вже існуюче суспільство, у ролі даних ним передумов, умов та середовища власного життя. У цьому сенсі суспільство — це об'єктивність, тобто існуюча незалежно тільки від уявлень тих чи інших індивідів, а й від своїх індивідуального буття. Тому, що хтось засумнівається в об'єктивномусуществований суспільства, він перестане існувати.

Сказане значить, що у характеристиці «суспільства» індивіди (люди) може бути залишені осторонь і що вони (їх існуванням у певній історичної й індивідуальною визначеності) можна знехтувати. Щоправда, історія соціальної філософії суспільство розумілося і по-різному. Під ним розуміли і системи законодавства і форм правління, і нормативний соціальний порядок, і сукупність цінностей, і сукупність громадських взаємин держави і семіотичних чи комунікативних систем. Обговорюючи моделі суспільства, дослідники часом вважали можливим абстрагуватися від існування індивідів (з властивою їм конкретними історичними, індивідуальними й інші таких властивостей). Але вони могли абстрагуватися від існування даних індивідів, але не існування людей взагалі, їхнім виокремленням суспільство. Прагнення філософа у своїй аналізі суспільства знехтувати властивостями індивідів виправдано і припустиме лише у певних межах, поза яких вона втрачає свою правомірність. Суспільство — це об'єктивність тому, що його існує незалежно від кожної індивіда та її свідомості, але це зовсім на існує осторонь навіть від існування всіх людей. Тією мірою, як і суспільство існує тільки завдяки живим людей із способу свого буття вона залишається реальністю суб'єктивної, хоча до кожного окремої людини воно постає реальністю об'єктивна, існуюча незалежно від цього. Відвертання уваги від конкретних якостей живих людей є лише дослідницьким прийомом, фіксуючим різні виміру чи аспекти життя з метою їхнього вивчення. Такі прийоми становлять проміжні кроки розуміння суспільства. Вони потрібні шляху до теоретичного осмисленню соціальної реальності у її багатовимірності і цілісності.

Інше, також стійке поняття нашого суспільства та соціальних якостей,закрепившееся у мові й у повсякденній свідомості, зазвичай протиставлялося поняттю про природу і природним якостям. На всьому протязі розвитку соціальної філософії ідеї протиставлення «громадського» «індивідуальному», «громадського» «природного» визначили наскрізні теми, варіації куди склали розмаїтість концепцій суспільства.

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: