Соні та Калиновича (орієнтовний)

1) Соня і Калинович – представники інтелігенції, сили, які протистоять потворному світу Пузирів:

а) Соня – дочка Пузиря: “теплична квітка”, яка виросла у дівочих мріях, дуже далека від реального життя;

б) дочка хазяїна – розумна, освічена дівчина (скінчила гімназію із золотою медаллю), засвоїла гуманне ставлення до народу;

в) Іван Миколайович Калинович – учитель гімназії.

2) Заперечення недбалого харчування робітників (про те, що “людей годують гірше, ніж свиней”, Соня дізналась під час навчання, але не повірила і запевняла, що це неправда).

3) Соня – випадковий свідок стихійного протесту робітників економії:

а) усвідомлення страшної правди;

б) бажання створити для трудівників – творців усіх багатств – людські умови;

в) Калинович не поділяє оптимістичних сподівань Соні (“Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда”);

г) стійкі переконання учителя (дані економічні відносини зробити більш гуманними дуже важко).

4) Соня – сильна, рішуча натура:

а) домагання виправити неподобства з харчуванням наймитів;

б) прохання поліпшити становище робітників, які працюють на економіях (“А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей,.. життя моє буде каторгою”);

в) Соня діє у напрямі гуманних починань (так думає діяти і в майбутньому, згладжуючи деякі суперечності “хазяйського колеса”).

5) Заклик Калиновича відректись Соні від багатства і йти в школу “між молоддю насаждать ідеали кращого життя”.

6) Бідність Калиновича – перешкода до одруження із Сонею:

а) Соня владна піти проти волі батька й одружитися з близькою її серцю людиною;

б) для учителя освіченість, культурність – ознака багатства, душі людини.

7) Калинович – безсильна натура щодо втілення загальної ідеї добра і справедливості:

а) охоплений любов’ю до Соні, навіть образам батька нареченої знаходить виправдання, жаліє Пузиря;

б) сподівання, що прийдуть учні, яким прищепить свої ідеали (і чи прищепить? ).

8) Соня і Калинович (а також Золотницький) – це ліберали-культурники, життєве кредо яких схематичне і невиразне:

а) ніхто з них не засуджує хижацтво Пузиря, його політику гноблення, здирства і самодурства;

б) їхній протест проти соціальної справедливості – на словах, вони не здатні зламати “дику, страшенну силу” хижаків-гнобителів (реальна загроза для пузирів – експлуатовані трудящі).

9) реалізм комедії (хоч представники культурницької інтеліґенції не підтримують цинічних зазіхань Пузиря і його поплічників, але й нічого не чинять, щоб зупинити “хазяйське колесо”).

 

?                                  8. Мова твору

       Художня майстерність І. Карпенка-Карого позначилася і на мові комедії. Мова героїв глибоко індивідуалізована, що допомагає відтворити їхній внутрішній світ, характер. Пузир говорить грубими, самовпевненими, короткими категоричними фразами, іноді буває лайка, з відтінком згрубілості фразеологізми. У Феногена – тиха, облеслива мова, пересипана словами “грошики”, “бариші”, “земелька”. Стосовно хазяїна та його оточення, подібна мова і в Ліхтаренка. Зате робітників Феноген називає “ідоли”, учителя гімназії зве “голодранцем”, що свідчить про його лицемірність.

       Інший відтінок має мова Золотницького, Соні, Калиновича. Це образна, метафорична з філософсько-резонерським спрямуванням мова, що відповідає їх характерам і ролі у комедії. Викликає посмішку корява мова шахмейстера Куртца (німця за національністю, в цілому непоганої людини). Введення такої мови відповідає жанру комедії.

       Діалоги в п’єсі насичені запитальними та окличними інтонаціями. Своєрідність монологів ті діалогів у тому, що вони емоційні, жваві, напружені, сповнені глибокого підтексту, і в цьому теж виявляється майстерність автора.

       Для реплік характерні уривчастість, перерви у мовленні, повтори тих частин фрази, які несуть важливе смислове навантаження.

       Авторських ремарок у комедії мало. Це окремі вказівки на дії героїв (“хоче одламать – не ламається, хоче одкусить – не вкусе”), короткі влучні позасценічні репліки, наприклад, при бунті робітників: “Ми не собаки – і собак краще годують! ”. Такий лаконізм ремарок можна пояснити прагненням драматурга надати комедії більшої експресивності, зробити дію напруженішою.

       Лексичне багатство, урізноманітнене жаргонізмами, тропіка, властива усному мовленню, фігуральні засоби надають мові твору життєвої достовірності, забезпечують комедії одне з найпочесніших місць в українській драматургії.

 

?               9. Засоби сатиричного зображення

       Сатиричне зображення персонажів комедії, насамперед головного героя Пузиря, драматург здійснює такими засобами:

1) Контрастним групуванням образів: Пузир і його помічники – Золотницький, Соня, Калинович.

2) Самохарактеристикою героя (Пузир згадує, що раніше “йшов за баришами наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору”).

3) Взаємохарактеристикою героїв (Феноген про Ліхтаренка: “От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче! ”, “Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить”).

4) Мовною характеристикою. Мова героїв відповідає їхнім характерам, звичкам і рівню освіти.

5) Художньою деталлю (халат, кожух мільйонера, історія з обідом Манюфеса).

6) Інвективою (інвектива – засіб прямого гострого викриття й осуду потворного явища) (устами Золотницького автор говорить про Пузиря: “Дика, страшенна сила…”).

7) Суперечністю між спотвореним світосприйманням “стяжателя” і нормальним людським розумінням, а часто й звичайним здоровим глуздом (смертельно травмований Пузир не хоче, щоб викликали лікаря, а просить фельдшера, бо той дешевше обійдеться; радіє, що нарив прорвало всередину і тепер можна обійтися без операції; стогне в лихоманці і хоче їхати купувати дешеву худобу; історія з гусьми і т. п.).

8) Промовистим прізвищем головного героя – Пузир.

& 10. Відгуки письменників та літературознавців про твір

 

Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. “Хазяїн” же зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання! Побачимо, як-то вона піде.

< …>

 

       “Хазяїн” пройшов з великим успіхом. Всім дуже подобається. Ніхто, навіть самі сильні критики, не находить великих недочотів, крім деяких дрібниць, на котрі не варт було б звертать уваги, але я і ті дрібниці поправив. Я сам бачу, що це найкраща моя комедія…

                                                                                                       І. Карпенко-Карий

 

S     S     S

І. Карпенко-Карий у своїй комедії “Хазяїн” відтворив “грандіозну по своїм замислам і по майже бездоганнім обробленню картину великого промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто селянською вдачею… Майстерна драматична техніка надає тій драмі велику сценічну вартість і запевняє їй довговічність на сцені”

< …>

       Та проте цілість драматичної творчості І. Карпенка-Карого наповняє нас почуттям подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор (спостерігач) людського життя.

                                                                                                                   І. Франко

S     S     S

Тим часом з цензури повернулася комедія Карого “Хазяїн”. Пішла чутка, що в п’єсі виведено Терещенка… Одна риса справді нагадувала чоловіка: це сцена з халатом. І от до Карого підіслано було якогось чоловіка, що пропонував 30 тисяч за те, щоб п’єсу зняли з репертуару. Звичайно, Карпенко не згодився: його не можна було купити.

… Тип “Хазяїна” був подібний на Терещенка, як і на кожного багатія з Херсонщини. Типів цих Карпенко знав досконало…

                                                                                                                   П. Саксаганський

S     S     S

З усього написаного І. Тобілевичем “Хазяїн” – найменш театральна п’єса.

< …>

       В ній дуже слабенька динаміка, дуже повільний темп.

< …>

       Ця безсюжетність деяких п’єс І. Тобілевича становить дуже серйозний дефект в його композиційних засобах…

< …>

       Автор “Хазяїна” “поводився з драматургічною традицією в цій галузі досить вільно”, “нечітко виступають у нього типові ознаки жанру (комедію не завжди можна відрізнити од драми…)”

                                                                                                                   Я. Мамонтов

S     S     S

Заслуга автора “Хазяїна” саме й полягає в тому, що він на конкретному матеріалі з української дійсності кінця ХІХ ст. показав, як ненаситна жадоба капіталіста до наживи, що стає самоціллю, перетворює його на моральну потвору, робить з нього хижака, який загрожує нормальному існуванню інших людей.

… Образ Пузиря посів почесне місце серед “стяжателів”, відомих у світовій літературі.

       … “Хазяїн” і задумом, і виконанням винятково оригінальний, самобутній твір. І в той же час не можна не помітити в ньому органічного продовження і творчого розвитку передових традицій російського критичного реалізму.

       … Драматург показує контрасти, що збуджують сміх. Але в цьому сміхові чується, говорячи словами Бєлінського, “не одна веселість, а й помста за принижену людську гідність”. Висміюючи “стяжателя”, автор викриває і засуджує його. “Серйозність” комедії “Хазяїн” посилюється сміливим введенням в неї елементів суто драматичних і навіть трагічних (згадаймо бунт робітників, самогубство Зозулі). Ці елементи драматичного і трагічного, будучи підкорені загальним законам комедійного жанру, так як його розумів Карпенко-Карий, збільшують сатирично-викривальну силу “Хазяїна”.

                                                                                                                   Н. Падалка

S     S     S

 

Пузир, що закрутив це колесо, сам уже не спроможний вискочити з нього. Він – раб наживи, раб свого господарства.

… Та, мабуть найстрашніше спустошення чинять отакі “хазяйські колеса” в духовному житті, перетворюючи людину на гвинтик господарського механізму. Здорова мораль, наука, культура, те, що рухає кожен народ вперед – для пузирів пустий звук. Головне для них – “хазяйство”, зростання кількості овець чи збільшення врожаю пшениці… І, звісно, гроші…

       … Сила драматургії Тобілевича не лише в тому, що він створив типові образи представників різних верств українського народу кінця минулого – початку нашого століття. Він зумів укласти в ці образи загальнолюдські ідеї.

       Канули… пузирі, калитки, михайли барильченки, а гостре слово драматурга й сьогодні воює з людською жадібністю, обмеженістю, кар’єризмом і чиношануванням. Близький нам і Тобілевичів гуманізм – протест проти всякої наруги над людиною, проти попирання людської гідності. В справді мистецьких творах завжди є те, що непідвладне подихам часу.

                                                                                                                   В. Чорновіл

 

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: