|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Михайло Петрович Старицький
(1840-1904) Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги У хвилі золоті твоїх шовкових нив. “До України” S S S На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. “До молоді” S S S “О, я вірю в божественну силу людської душі! Вона подолає і внутрішній занепад, і зовнішній гніт… Прийде час, - і все чесне, добре, сповнене високих поривань, стане на чолі і, осяяне яскравим денним світлом, піде до перемоги любові, свободи і правди! ” Михайло Старицький ? 1. Короткий літопис життя і творчості письменника 1840 Народився Михайло Петрович Старицький в селі Кліщинцях Золотоноського 14 (2) грудня повіту (тепер Чорнобаївського району) на Полтавщині (тепер Черкаської області) в родині дрібного дворянина. 1845 Помер батько М. Старицького – Петро Іванович, який служив офіцером царської армії у чині ротміста. 1851 Мати віддала сина до “благородного пансіону” Полтавської гімназії в другий клас. Цей навчальний заклад вважався одним з найкращих в Україні. 1852 Померла мати. Сиротою заопікувався дядько В. Лисенко – батько відомого композитора Миколи Лисенка. 1858 Закінчив Полтавську гімназію, вступив на фізико-математичний факультет до Харківського університету, через два роки перейшов на такий же факультет до Київського університету, згодом перевівся на юридичний факультет. Почав писати вірші, перекладати. Першим творчим експериментом були переклади поезіїй Пушкіна, Лермонтова, Огарьова. 1861-1864 Поїхав на Полтавщину оформляти спадщину і влаштовувати власні сімейні справи, бо на той час уже одружився з сестрою Миколи Лисенка Софією. 1865 Закінчив Київський університет, служив у Київському архіві. 1867 Придбав маєток у селі Карпівці на Поділлі, де займається хліборобством і літературною роботою. Перекладає казки Г. – Х. Андерсена та байки Крилова, поезію Міцкевича, Гюго, Мольєра, Шекспіра, сербські народні пісні. 1871 Повернувся до Києва, цілком присвятив себе культурно-громадській, літературній і театральній роботі. Бере активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який очолював талановитий учений-народознавець, автор пісні “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський. Пушкін, Лермонтов, Жуковський, Огарьов, Некрасов, Міцкевич, Шекспір, Байрон, Гете, Гейне – ось далеко неповний список поетів, твори яких перекладав Старицький. Йому належать також водевілі: “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” (1872), “По-модньому” (1887), “Чарівний сон” (1889). 1881-1883 Видає дві збірки оригінальних поезій і перекладів “З давнього зшитку. Пісні та думи”. 1882 У зв’язку із вбивством жандармського полковника барона Гейккінга, на квартирі М. Старицького поліція провела обшук і виявила дискредитуючі матеріали. Щоб уникнути арешту Михайло Петрович змушений був виїхати за кордон. Майже два роки перебував в еміґрації. 1883-1885 Повернувшись із-за кордону, очолює першу українську професійну театральну трупу (М. Кропивницький, М. Заньковецька та ін.). Переробляє п’єсу Нечуя-Левицького “На Кожум’яках” у комедію “За двома зайцями”. Намагається організувати українські періодичні видання, в 1883-1884 рр. випускає дві книжки альманаха “Рада”, що був, за словами Івана Франка, “мов перший весняний грім по довгих місяцях морозів, сльоти та занепаду”. 1885 Через цілий ряд причин змушений був залишити трупу корифеїв і організував нову трупу з молодих артистів, залучивши до неї П. Саксаганського, 1883-1893 Акторам не дозволяли в’їжджати в Київ, забороняли ставити вистави в столичній губернії, на Поділлі, Волині, Чернігівщині. Але М. Старицький боровся з перешкодами, їздив з колективом по всій Російській імперії, витратив на театр усі гроші за проданий маєток. Трупа гастролювала у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тбілісі. Театрові режисер і драматург віддав 10 років. У 1893 році, уже хворий, залишив подорожі, брав участь у недалеких гастролях. 90-ті роки Бурхлива робота як драматурга і прозаїка. Створені оригінальні драми: “Не судилось” (“Панське болото”) (1891); “У темряві” (1892), “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (1896) – показано суперечності пореформеного українського села (після 1861 р.); “Талан” (1893) – присвячена Марії Заньковецькій; на історичну тематику написані: драма у віршах “Богдан Хмельницький” (1896), “Маруся Богуславка” (1897), драма у віршах “Оборона Буші” (1898), “Остання ніч” (1899); “Крест жизни” (російською мовою) (1901) – про життя й боротьбу інтеліґенції в Росії і на Україні останніх років ХІХ століття. За мотивами Старицький інсценізував твори Елізи Ожежко “Зимовий вечір”, Юзефа Крашевського “Хата за селом” (переробка Старицького одержала назву “Циганка Аза”). 1897 Як один із засновників нового театру, М. Старицький разом із Будучи тяжкохворим, письменник не припиняв творити. За останнє своє десятиріччя він написав чимало віршів та прозових історичних творів: повість “Облога Буші” (1891), трилогію “Богдан Хмельницький” (“Перед бурею”(1894), “Буря” (1896), “Біля пристані” (1897)), романи “Молодість Мазепи” (1898), “Руїна” (1899), “Останні орли” (1901), “Розбійник Кармелюк” (1903), готував до видання драми і велику книгу лірики. 1903 Взявся за альманах “Нова рада”. Видання вийшло вже після смерті письменника. У цьому ж році виступив на відкритті пам’ятника 1904 27(14)квітня Михайло Старицький помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі. 1908 У Києві вийшло посмертне видання книги поетичних творів
Серед діячів української драматургії почесне місце належить М. Старицькому – письменнику, перекладачу, театральному і культурно-громадському діячу, який починав свою діяльність з переробок відомих прозових творів, а закінчив оригінальними високохудожніми соціальними драмами. Умовно драми митця можна згрупувати за такими темами: 1) п’єси про класове розшарування пореформеного села (“Не судилось”, “У темряві”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”); 2) драми про долю демократичної сільської інтеліґенції в умовах самодержавної Росії (“Не судилось”, “У темряві”); 3) драма про трагічну долю людини мистецтва в буржуазному суспільстві (“Талан”); 4) драма про участь демократичної інтеліґенції в класовій боротьбі напередодні першої російської революції 1905-1907 рр. (“Хрест життя”). Улюбленим жанром Старицького була драма. Саме в драмі він мав змогу глибоко розкрити тогочасні соціальні суперечності, реалістично показати тяжкі умови життя і праці сільської бідноти й трудової інтеліґенції. Одна з найкращих п’єс М. Старицького – “Не судилось”. (Первісна назва драми – “Панське болото”).
2. Поетична творчість Новаторство поезії М. Старицького виявилося у розширенні системи жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. У ліриці поета відбилося публіцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрідність звучання лірики наступного літературного покоління, представниками якого були Павло Грабовський, Володимир Самійленко, Микола Вороний. 1) “Виклик” – взірець романтичної пісенної лірики В поетичній спадщині М. Старицького є чимало й ліричних поезій. Загальновідомою серед них є “Виклик”, в якій він з великою щирістю і художнім хистом відтворив одне з найкращих людських почуттів – юне кохання. Закоханий юнак викликає піснею свою кохану на побачення. Ніч яка, Господи, місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипало зорями – Що то за божа краса! Перлами-зорями теж під тополями Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках віднесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько! Тепло, - ні вітру, ні хмар… Я пригорну тебе до свого серденька, - А воно ж палке, як жар.
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали Тиху розмову твою: Нічка поклала всіх, соном окутала – Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею, Нас не сполоха їх сміх… Чи ж нам, окривдженим долею клятою, Й хвиля кохання – за гріх?!
Ліричний герой – людина з трудових верств суспільства. Та тяжка праця не може затьмарити в ньому почуття любові до своєї коханої, відчуття краси літньої ночі, турботи і ніжності про кохану. Надзвичайно поетичне звернення пройняте сердечним і щирим хвилюванням, жаданням зустрічі. З натхненністю почуттів ліричного героя перегукується мальовнича природа жагучої літньої ночі. Ця поезія наче перегукується з інтимною лірикою Олександра Олеся. 2) Громадянська лірика поета – заклик “До молоді”, інвектива “Редакторові” Основні теми поезії Старицького – це прославлення патріотичних почуттів, заклики до єднання слов’янських народів для боротьби зі спільним ворогом, заклики молоді до соціальної боротьби, тяжкі умови життя й праці бідних трудящих людей, завдання поета і поезії в суспільстві, ліричній поезії, картини природи. Патріотизм М. Старицького виявлявся в любові до України, в співчутті народному горю, бажанні кращого життя для народу. Він перейняв від геніального Кобзаря образ України, ідею визволення рідної землі й служив цій великій справі впродовж усього свідомого життя. Свої почуття до батьківщини він найбільш чітко висловив у поезіях: “До України”, “До молоді”, “Редакторові”. Його любов до вітчизни, до народу надавала йому натхнення й енергії для постійної праці на користь народу. У поезії “До молоді” звучить заклик любити Україну діяльною любов’ю, “за неї сили до зачину І навіть душі положіть!! ” “Лихом”, що “гіршає щоднини”, “темною ніччю” називає поет тяжке становище сучасної йому України, коли під забороною було українське слово, коли жорстокі утиски російського царату знекровлювали українську культуру і літературу. Поет, який сам активно працював на ниві просвіти і культурництва, майбутнє України пов’язує з молодими силами, із щирістю та чесністю юності. Він закликає берегти цю синівську любов, не розміняти її у складнощах життя, “Нехай ваш дух вона гартує В житті у чесній боротьбі”. Велику надію покладає він на просвітницьку роботу серед народу (“… несіть сліпому світиво просвіти…”), він вважає, що саме знання, вищий культурний рівень пробудять у серцях людських живу надію, почуття гідності, упевненості. Традиції безсмертної музи Т. Шевченка, мотиви його “Заповіту” відгукуються у цій поезії.
До молоді
На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині:
В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.
Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, - Нехай вона вам дух гартує У чесній славній боротьбі!
Бо стоголовий людський кат Лютує, дужчає щоднини… Не можна тратить ні хвилини, Поки ще стогне темний брат.
Поки живий, - мерщій несіть Сліпому світиво просвіти, І в серце, смертію повите, Живу надію закропіть!
Вшануйте рідну його річ, Назвіть без хитрощів своєю І розженіте над землею Ви непрозору глупу ніч…
Най кат жене, а ви любіть Свою окрадену родину, - Й за неї сили до загину І навіть душу положіть! 1876 Редакторові Війна! Війна! Часописи лукаві Розпалюють, розносять скрізь брехню, Що наш народ жадає, прагне слави, Що на страшну, кривавую стерню
В вітчизні все живе нести готове І голову, й останній шаг і труд… О наймите, продажний лихослове! Чи ти ж питав, що дума скорбний люд?
Чи ти вбачав оті хати подерті, Де з сліз людських аж вогкість полягла, Де голод-пан, де своєволя смерті, Де кублиться з віків неволя й мла?
Чи ти знавав, як точить доля ржава Ще змолоду робітничу сім’ю? На що ж рабу ошарпаному слава, - Щоб нею ще засіяти ріллю?
Похнюпившись, бідак одно вчуває, Що шле господь нове нещастя знов, І тим, де хоч, байдуже смерть стрічає, Що точиться і дома його кров! 1879 Велика тематична група поезій М. Старицького присвячена образам борців за народну справу, зокрема молоді, як найбільш активним і надійним борцям за краще майбутнє своєї батьківщини і народу. Свої образи героїчної молоді Старицький малював під безпосереднім впливом діяльності революціонерів-демократів. Є припущення, що темою вірша “Зустріч” послужили відносини Павла Грабовського і його подруги Надії Сигиди. Герої вірша Старицького також, як Грабовський і Сигида, зустрілись “в тайзі на етапнім привалі”.
Зустріч В снігах несходимих, глибоких, Де темні бори лише мрілись, В тайзі на етапнім привалі Вони несподівано стрілись.
Крізь млу сонце ледве шаріло. Бурульки яскрілись на хаті… Він був у залізних кайданах, Вона у суконнім халаті.
Покрикнули з диву сп’янілі, Обличчя спалахнули жаром: І всяк постеріг би відразу, Що те палахтіння недаром.
І час, і нудьга, і в’язниця Поклали на бранців ознаки; Проте у їх очах горіли Й тепер поривання однакі.
Зірвалось вогнистеє слово, Сплелись переможені руки… Була в тім нервовім стисканні Безодня і щастя і муки.
Круки аж чорніли на вітах, Присипаних снігом, ялових, У карканням крили розмову. Від пильних ворожих вартових.
А мова лилася, кипіла, Як паводь по гатях весною, - Про злі у розлуці пригоди, Про скутки нерівного бою…
Почулась команда: “В дорогу! ” І впала хвилина розстання: У неї пробилась сльозина, У нього зірвалось зітхання…
Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння, А сонце червонистим оком Дивилось, немовби зпросоння… 1902
3. Чому в поезії М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими? Творчість М. Старицького – один із численних прикладів того, як умови соціального, суспільно-історичного розвитку України позначилися на творчій долі митця, на ідейно-тематичному і художньому спрямуванні його творів. Водночас вона дає відповідь і на питання, чому в українській літературі ХІХ ст. переважали громадянські теми й настрої, ставилися соціальні питання, що так відрізняло її не лише, скажімо, від літератури німецької, французької чи англійської, а й російської. Навіть у творчості таких незрівнянних за силою ліричного таланту поетів, як І. Франко чи Леся Українка, провідним жанром є не інтимна, а громадянська лірика. Усе пояснюється тим, що, будучи фактично колонією Росії, зазнаючи адміністративно-цензурних утисків та репресій, Україна не мала жодних умов для національного розвитку. Їй доводилося боротися за відродження і збереження своєї сутності, тож сила й енергія її кращих синів спрямовувалися передусім на національно-культурне виживання, на протистояння руйнівній імперсько-самодержавній машині, а особисте в силу обставин відходило на другий план. М. Старицький належав до того покоління української інтеліґенції, яке свою діяльність розпочало після Валуєвського циркуляра 1863 року, що передбачав вжиття репресивних заходів щодо української мови, книги й театру. Емський указ 1876 року посилив наступ не лише на українське письменство й науку, а й на українське національне життя в цілому. Проте репресії не тільки не зупинили, а й певною мірою навіть пожвавили український громадський рух 70-90-х рр., що був представлений хоч і нечисленними, проте надзвичайно обдарованими особистостями. Вони заявили про себе і в політиці Суспільно-історична ситуація покликала до активного громадського життя і Людина всебічно освічена, обдарована, М. Старицький заявив про себе в різних сферах українського культурного життя. І не лише в силу своїх природних даних, а й із внутрішньої потреби підставити плече там, де цього потребувала національна справа. Свою багатогранну творчу діяльність він розпочав у середині 60-х рр. як перекладач: з російської – О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, І. Крилова; з німецької – Г. Гейне, В. Гете; з польської – А. Міцкевича; з англійської – В. Шекспіра; з французької – В. Гюго; з датської – казок Андерсена; з сербської – народних пісень і дум. Ці переклади розширювали ідейно-тематичні межі української літератури, спростовували думку, що українська мова придатна лише для творення літератури “для хатнього вжитку”, свідчили про багатство її виражальних можливостей. М. Старицький заохочував до перекладацької справи і літературну молодь, передусім дітей Лисенків, Косачів, Старицьких, родини яких жили у Києві по сусідству. Саме там, на колишній Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, відбувалися засідання творчого молодіжного угрупування “Плеяда”, члени якого, керуючись настановами й порадами старогромадівців, взялися за видання найкращих творів світової літератури. Загальнонародним інтересом обумовлювалася передусім активна театрально-драматургічна діяльність М. Старицького. Він був одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства, Київського літературно-артистичного товариства, а також талановитим організатором, керівником і режисером театральної трупи, для фінансової підтримки якої продав навіть власний маєток. Театром і драматургією займався не тільки тому, що у них, як вважав М. Старицький, найяскравіше виявилася його творча сила, а й тому, що розцінював театр як громадську трибуну, як найдоступнішу для народу освітню установу “у період морозів, сльоти та занепаду”. Логічним продовженням активної громадянської позиції М. Старицького була його поетична творчість. Починав він з віршів-романсів, ліричних мініатюр, у яких оспівував красу природи й кохання (“Ждання”, “На озері”, “В садку”, “Виклик”, “Мій рай”). Та в більшості поезій М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими. У час, коли … стоголовий людський кат Лютує, дужчає щоднини… Не можна тратить і хвилини, Поки ще стогне менший брат. (“До молоді”) А тому, як сказав І. Франко у статті “Михайло П[етрович] Старицький”, поет здобувається “на таке сильне та енергічне слово”, не дозволивши собі “… починати поезію від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка і потім більше-менше ax abrupto (не закінчивши) перескакувати на індивідуальне поетове “горе” або “щастя”…” Основним адресатом поетичних дум-звертань М. Старицького був трудовий народ, знедолена Україна; саме їм і посилав поет своє щире синівське слово:
Як я люблю безрадісно тебе, Народе мій, убожеством прибитий, Знеможений і темністю сповитий, Що вже забув і поважать себе, Потративши свої колишні сили… Як я люблю твої сумні могили, Україно! Як я люблю тебе! (“До України”) За силою і щирістю поетичного почуття, за ритмічною організацією фрази ці лірично-патетичні рядки суголосні урочисто-схвильованому зверненню пророка Мойсея до свого народу з однойменної поеми І. Франка, хоч хронологічно випереджають її. З І. Франком, як і з Т. Шевченком, духовно єднається М. Старицький і в проголошенні свого життєвого та творчого завдання. Але світ сповнений зла, “сліпої сили”, і поет бентежиться, чи втримається його “бідний човен” серед розвихрених життєвих хвиль, чи не поглине його “безодня хистка”. А тому й з’являються у вірші “Поету” такі тривожні за настроєм рядки: Під завірюху та негоду, Серед буяння в світі зла, Чи не піти в свою господу, Чи не зложить і нам весла? Однак думку про втечу від проблем і болінь свого народу поет відкидає, песимістичний настрій у нього хвилинний. Уподібнюючись сміливому човняреві, він закликає й інших поетів протистояти світу насильства і “повселюдного” грабежу, не боятися “вражої наруги”, а “розважити словами брата” і “навіяти піснею відвагу” в “душі замученій, слабій”. І хоч шлях поета важкий і тернистий, бо треба “скропить кров’ю” серця чи не кожний крок, він готовий Замість лаврового – терновий Вінець узяти на чоло… Але що смерть? Хвилинна страта, А далі – слава голосна… Той умирать щасливо зна, Хто зна свого любити брата… (“Поету”) Як поет М. Старицький не опускається лише до звичайного називання контрастів соціально несправедливого суспільства, до голого фіксування страждань “нужденних і змучених”. Ліричний герой його громадянської поезії нагадує ідеалізований романтиками образ поета-пророка, що силою свого ясновидіння пророкує вранішню зорю після задушливої “горобиної ночі”. У часи найтемнішої реакції, повсюдного “рабського остраху” і гнітючого мовчання поет здобувається на піднесене, мажорне звучання слова, на патетично-ораторські інтонації, хоч у самого “серце так болісно стука, немов забивають труну”: Не журіться ж, гей, бідарі мої, - Горобина ніч – вам не мачуха! Сміло глянемо в вічі борвію… .......................... Після борвію гляне сонечко І огріє всіх рівним променем, Вороги життя згинуть пропадом, А повітря скрізь оздоровшає… (“Борвій”) Суспільна перспектива вияскравлюється такими символами та алегоріями, як “грізний гомін”, “сонечко”, теплий промінь, озонове повітря після “вихорю-бурі”, що суголосні Франковим образам сонця і свіжого вітру з віршів-алегорій циклу “Веснянки” (збірка “З вершин і низин”). І таке постійне духовне єднання з великим Каменярем засвідчує вірність М. Старицького своєму життєвому кредо, своїй громадянській позиції. Навіть за рік до смерті, хворий і знесилений “напасниками нашого слова та правди і волі”, М. Старицький був сповнений завзяття “поставить правді вівтарі”, бо ж упродовж життя поклонявся їй кожним своїм поетичним рядком. Доказом цього може бути оцінка, яку дав І. Франко творчості М. Старицького: “Можна сміло сказати, що в ту пору на Україні не було поета, що міг би був здобутися на таке сильне та енергічне слово і не взяти в нім ані одної фальшивої ноти”.
4. Завдяки яким художнім особливостям поезія “Виклик”
Народ приймає до своєї пісенної скарбниці лише те, що відповідає його уподобанням, його уявленням про прекрасне. Облюбувавши літературний текст, він відповідно реагує, шліфує його, дещо уточнює чи видозмінює. Популярними народними піснями стають, як правило, ті авторські високохудожні поезії, в яких ідеться про вічне людське почуття – кохання. Тому не дивно, що вірш М. Старицького “Виклик” став однією з таких пісень, знаною під назвою “Ніч яка, господи, місячна, зоряна…” М. Старицький пізнав народну пісню ще в дитинстві, бо зростав у полтавському краї з неповторною красою його ліричних пісень. Рано осиротівши, виховувався в родині дядька, Віталія Лисенка, батька славетного композитора. Саме тут М. Старицький прилучився до народної пісенної і музичної культури, бо в родині Лисенків не просто шанували, а культивували народну пісню й думу. Пісенна культура народу значною мірою сформувала і художнє мислення Працюючи разом з М. Лисенком над оперою “Утоплена” за повістю М. Гоголя “Майська ніч, або утоплена”, М. Старицький пише вірш “Виклик” як поетичну основу арії Левка. На перший погляд, вірш є літературним переспівом народної пісні “Сонце низенько, вечір близенько”, про яку йдеться і в повісті М. Гоголя. Сюжетно-подієва основа її зводиться до таких рядків: Сонце низенько, вечір близенько, Вийди до мене, моє серденько! Ой вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, - Я твої ніженьки в шапочку вложу! Однак, глибше вникнувши в текст М. Старицького бачимо, що поет подав абсолютно інший, самобутній варіант зустрічі закоханих, хоча інтимний світ молодих людей і ґрунтувався на народнопоетичній зображальній основі. За жанром поезія “Виклик” – це романс, тобто сольна лірична пісня про кохання, організуючим стрижнем якої, її жанротворчим фактором є ліричний монолог закоханого юнака. В його уяві постає сцена зустрічі з коханою, яку він, як видно із поетичних звернень, любить до самозабуття. “Коханая”, “моя рибонько”, “вірная”, “лебедонько” – ці піднесено-ліричні порівняння вияскравлюють не тільки красу його обраниці, її чарівний образ, а й внутрішню красу, благородство закоханого юнака. Краса, вірність, любов коханої – це найвища цінність у його житті. І хоч обоє бідні, “працею зморені”, “обкрадені долею”, проте ліричний герой має те, чого не здобудеш ні за які гроші – кохання, вірність і щирість дорогої йому людини. А тому й почувається він “паном над панами”. Це почерпнуте з народнорозмовного джерела порівняння досить точно відтворює глибину любовних переживань, переповненість щастям. Стан особливої схвильованості передається емоційним вигуком “господи”, що і за характером, і за прийомом відображення емоцій співвідноситься з народнопісенним “О боже мій милий! ” Для вираження надзвичайної експресії, стану максимального збудження ліричного героя автор послуговується зменшувально-пестливою лексикою. Він вводить ці слова у текст дуже майстерно, вони звучать у ньому органічно:
Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки Вмочиш у срібну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебеденько: Тепло – ні вітру, ні хмар… Я пригорну тебе щиро до серденька, А воно гріє, як жар. За художньою переконливістю й доречністю пестливі слова в поезії М. Старицького співмірні вживаним у народній ліричній пісні, без яких вона не мислиться. Навіть, здавалось би, у таких скупих на вияв ніжності сценах, як проводи на війну, зменшувально-пестливі слова звучать так само переконливо: Їхав козак на війноньку: “Прощай, - сказав, - дівчинонько, Прощай, миленька, чорнобривенька. Я йду в чужу сторононьку! ” Використання М. Старицьким мовно-виражальних засобів народної пісні не тільки полегшувало засвоєння тексту його поезії, а й засвідчувало, що у змалюванні інтимного почуття поет орієнтується на високодуховні народнопісенні зразки. Внутрішню чистоту і красу інтимного світу простої людини поглиблює й відповідний пейзаж. Перейнявши народнопоетичну описову манеру розповіді, М. Старицький запозичує з народної пісні і пейзаж-заставку, або заспівний пейзаж, який конкретизує час і місце дії, обставин зустрічі закоханих. У народній пісні маємо переважно вечірній чи нічний пейзаж. Це пояснюється не тільки тим, що молоді люди могли зустрічатися лише в пізню годину, бо ж удень вони працювали, а й душевною чистотою, цнотливістю, небажанням виносити свої почуття на люди. Найчастіше українські ліричні пісні починалися пейзажем на зразок: “Місяць на небі, зіроньки сяють…” А тому й М. Старицький на початку вірша “Виклик” подає традиційний опис ночі: “Ніч яка, господи, місячна, зоряна…”, - який конкретизує колоритним народним порівнянням: “Видно, хоч голки збирай”. З народної пісні запозичує автор і прийом психологічного паралелізму: настроєвий пейзаж не тільки суголосний тому, що відбувається в душі ліричного героя, а й поглиблює, доповнює його, уточнюючи найтонші нюанси почуттів. Жагою кохання сповнений ліричний герой – і “на стрункій та високій осичині листя жагою тремтить”; тепло в природі – у юнака “серденько гріє, як жар”; “тиха розмова” – і “ані шелесне в гаю! ” Внутрішню і зовнішню красу закоханих підкреслено “божою красою” природи (“небо незміряне, всипане зорями”, “гай чарівний, ніби променем всипаний”). Отже, сила і популярність поезії М. Старицького були зумовлені не лише глибиною висловленого в ній почуття, а й творчим використанням народнопісенних мовно-виражальних засобів і стильових прийомів. На музикальність, наспівність поетичного рядка, як і всієї інтонаційно-ритмічної організації тексту, звернув увагу М. Лисенко, який і поклав вірш “Виклик” на музику. З того часу він побутує в народі як одна з його найпопулярніших ліричних пісень під назвою “Ніч яка, господи, місячна, зоряна…”.
Драматичні твори |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 249; Нарушение авторского права страницы