|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
КУРС ЛЕКЦІЙ З ПРЕДМЕТУ «ГРОШІ ТА КРЕДИТ»Стр 1 из 26Следующая ⇒
КУРС ЛЕКЦІЙ З ПРЕДМЕТУ «ГРОШІ ТА КРЕДИТ» (2002 Р.) СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ Походження грошей. Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей
В світі існують дві концепції походження грошей: раціоналістична і еволюційна. Раціоналістична – пояснює виникнення грошей погодженням між людьми, які переконались в тому, що для переміщення вартостей в обороті обміну необхідні спеціальні інструменти. Представники раціоналістичної концепції (Аристотель, К.Р. Макконелл, С.Л. Брю) розглядають гроші як продукт погодження між людьми, знаряддя технічного обміну. Еволюційна концепція доводить, що гроші з’явились поза волі людей внаслідок тривалого розвитку обміну, коли з величезного товарного світу виділився особливий товар, що виконує роль грошей. Дійсно, розвиток обміну проходить тривалий шлях зміни наступних форм : · Спрощена(випадкова) форма обміну, коли продукти безпосередньо обмінювались один на один. Формула такого обміну: Т – Т. · Повна (розгорнута) форма обміну, тобто, виділення в процесі розвитку обміну особливих товарів, які виконували функції еквівалентів. Ними ставали найбільш поширені товари місцевих ринків (скотина, хутро, метали тощо). Сутність такої форми полягає в тому, що певний товар може прирівнюватись до множини товарів-еквівалентів. Формула такого обміну:
· Загальна форма обміну. Особливість загальної форми полягає в тому, що роль загального еквівалента не закріпилась за одним товаром, а в різний час її виконували різні товари. Формула обміну стала носити сучасний товарно-грошовий вигляд: Т – Г – Т. · Грошова форма обміну. Подальший розвиток товарного виробництва та виникнення міжнародної торгівлі закріпило роль еквівалента за металами (в першу чергу за золотом і сріблом), які стали виконувати функції загального еквіваленту і перетворились на гроші. Формула обміну: Т– Г– Т.
Таким чином, відбувалась еволюція грошового товару, змінювались функціональні форми грошей, поступово золото втрачало свої грошові функції. Згідно з вищенаведеним, гроші можна визначити як загальний товарний еквівалент, що відображає вартість усіх товарів та виконує роль посередника в обміні. Гроші мають ряд суттєвих рис, які відрізняють їх від звичайних товарів. По-перше, гроші не здатні прямо задовольняти будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів чи послуг. По-друге, маючи здатність обмінюватись на будь-які цінності, гроші перетворюються в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи багатство (в цій якості гроші здатні переносити вартість не тільки у просторі а й у часі). Існування грошей дозволяє виключити прямий товарообмін (бартер). Проте, сьогодні з-за високого рівня інфляції, в окремих країнах та складності проведення грошової політики, в період війн бартер широко застосовується як інструмент безгрошового обміну. Цікавим питанням є дослідження феномена держави у створенні грошей.
Охарактеризуйте існуючі в світі концепції походження грошей. 2. Охарактеризуйте еволюцію форм обміну. В чому полягає феномен держави у створенні грошей? 4. Назвіть причини демонетизації золота. 5. Як змінювалась роль держави в створенні грошей в процесі розвиту людства? 6. В чому полягає економічна сутність грошей? 7. Чим гроші відрізняються від звичайних товарів? 8. Які існують особливості грошей як загального товару (еквівалента)? КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І ГРОШОВІ ПОТОКИ
ГРОШОВИЙ РИНОК 4.1 Сутність грошового ринку. Особливості виявлення на ринку основних ринкових ознак: попиту, пропозиції, ціни.
Грошовий ринок – складова частина грошового обороту, його ключовий елемент. Він виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб’єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому. Грошовий ринок - це сукупність всіх грошових ресурсів країни, які постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. Грошовий ринок складається з безлічі потоків по яким грошові кошти переміщуються від володарів збережень до позичальників та інвесторів. Характерною ознакою грошового ринку є те, що на ньому продається і купується такий специфічний товар як гроші. Як і в будь-якому іншому секторі ринку тут є свої продавці і покупці, попит і пропозиція, посередники, ціна тощо. Проте специфіка товару грошового ринку – грошей - визначає особливий характер кожного з цих елементів: попит має форму попиту на позички, пропозиція - має форму пропозиції позичок, а ціна - форму процента на позичені кошти. Ключовою функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв’язку з цим особливого значення набуває розуміння механізмів формування попиту та пропозиції грошей та рівня процента. Грошовий ринок має свою інфраструктуру, яка забезпечує спрямування потоків грошових коштів від власників (продавців) до позичальників (покупців). Головними елементами цієї інфраструктури виступають банки.
Процент як ціна грошей
Як форма ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку несуть в собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю – здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від її строку, а процентні ставки визначаються на певний період – звичайно на рік. Оскільки на грошовому ринку існує декілька способів купівлі – продажу грошей, розрізняють і декілька видів процента, рівні ставки по яким можуть істотно відрізнятися, тому що кожен з них має своє призначення і вирішує свої специфічні задачі. Банківський процент – загальна назва процентів по операціям банків. Облігаційний процент – норма прибутку яка встановлена по цінним паперам (облігаціям, сертифікатам и т.д.). Облігаційний процент повинен забезпечувати зацікавленість інвесторів, в тому числі банків вкладати кошти в цінні папери. Тому цей процент повинен мати більш вищу ставку ніж відсоток по банківським депозитам, так як останні більш ліквідні ніж цінні папери. Але ставка облігаційного процента може суттєво коливатись в залежності від виду цінних паперів, строку і т. ін. Депозитний процент – норма прибутку, яку банки виплачують своїм клієнтам по депозитам. Ставки депозитного проценту повинні бути нижче ставок позикового проценту тому, що за рахунок цієї різниці в ставках банки отримують прибуток. Обліковий процент – норма прибутку, яку стягує національний банк з комерційних за позики, видані під заручення комерційних векселів. Ставка облікового процента займає особливе місце серед всіх видів процентних ставок та встановлюється НБУ на основі пильного вивчення стану грошового ринку. Вона виступає свого роду барометром цього ринку та орієнтиром для визначення процентних ставок по всім іншим операціям на грошовому ринку. Використання облікових ставок ЦБУ при видачі позик комерційним банкам, тобто з початку надходження грошей в обіг перетворює її в офіційний норматив ціни грошей на який орієнтуються всі суб’єкти ГР. Тому рух ринкових ставок по всім видам відсотка в певній мірі повторює рух ставки облікового проценту, але повністю з ним не співпадає. Позиковий процент – норма прибутку, яку банк стягує з позичальників за користування запозиченими коштами. Міжбанківський процент – норма прибутку яку стягує банк по кредитам, наданим іншим банкам. Отже, зміни в попиті на гроші спричиняють прямо пропорційні зміни процентної ставки, а в пропозиції грошей – оберненопропорційні зміни Оскільки пропозиція грошей відповідає наявній масі їх в обігу, зміни в пропозиції можуть бути спричинені зміною задач і цілей грошово-кредитної політики центрального банку країни. Зміни в попиті на гроші спричиняються декількома факторами. Найбільш очевидна залежність їх від зміни обсягу національного доходу. Причиною зміни попиту на гроші може бути зміна альтернативної вартості зберігання грошей. Альтернативна вартість – це витрати доходу в зв’язку зі зберіганням активів у високоліквідній, але малодоходній формі. Межі зміни процентної ставки визначаються нормою прибутку, що передбачається інвестиційним проектом, з яким пов’язаний попит на гроші. Норма прибутку становить верхню межу зміни норми процента: при наближенні чи перевищенні нормою процента цієї межі запозичення (купівля) грошей стане невигідним і попит на гроші знизиться. Нижньою межею норми процента виступає нульовий рівень: при наближенні до нього процентної ставки пропозиція грошей в позику стає невигідною. Наслідки зміни процентної ставки різноманітні і зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.
Контрольні питання:
1. Поясніть, яке місце займає грошовий ринок в структурі грошового обороту та в чому полягає роль грошового ринку в економіці. 2. Дайте характеристику взаємозв'язку національного та світового фінансового ринків. Яким показником вимірюється міцність цього зв'язку? Назвіть основні аспекти впливу міжнародного фінансового ринку на вітчизняний ринок капіталів. 3. Поясніть, у чому полягає різниця між грошовим ринком, ринком грошей та ринком капіталів. 4. Які принципові відмінності існують між прямим та опосередкованим фінансуванням на грошовому ринку? Назвіть основні функції фінансових посередників та дайте їм характеристику. 5. Чи може грошовий ринок створити ефективний механізм трансформації заощаджень в інвестиції? Обґрунтуйте власну думку і дайте характеристику монетаристської та кейнсіанської версій. Яке значення для банківської діяльності в цілому мають висновки М. Фрідмена та Джона Мейнарда Кейнса щодо існування ефективної моделі вирівнювання заощаджень та інвестицій? 6. Як, на Вашу думку, можна пояснити позицію кейнсіанської школи щодо важливості впливу на грошовий попит спекулятивного мотиву, мотиву перестороги та мотиву переважання ліквідності? 7. Обґрунтуйте, чому знецінення ощадних вкладів населення в період високих темпів інфляції негативно впливає не тільки безпосередньо на вкладників, а й на економіку в цілому. 8. У чому полягає вплив зміни процентної ставки в грошово-кредитній сфері та реальному секторі економіки? 9. За яких обставин відбувається відхилення реальної процентної ставки від номінальної та який вплив це має на грошовий ринок? 10. Назвіть особливості виявлення на грошовому ринку основних ринкових ознак: попиту, пропозиції, ціни. 11. Що є характерною ознакою грошового ринка? 12. Назвіть і охарактеризуйте сектори грошового ринку. 13. Чим відрізняються фінансові посередники в різних секторах грошового ринку? 14. В чому сутність попиту на гроші? Пропозиції грошей? 15. Назвіть фактори, які визначають зміну попиту на гроші і пропозиції грошей. 16. В чому сенс рівноваги на грошовому ринку? Назвіть фактори, що визначають рівновагу на грошовому ринку. 17. Охарактеризуйте процент як ціну грошей. 18. Чим визначається розмір процента? 19. Назвіть і охарактеризуйте всі відомі Вам види процентів. 20. Чим пояснюється той факт, що облікова ставка займає особливе місце серед всіх видів процентних ставок?
ГРОШОВА СИСТЕМА КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Теорії кредиту
Форми та види кредиту Вивчаючи це питання необхідно приділити увагу визначенню наступних категорій та понять: кредит, кредитор, позичальник, кредитна операція, кредитний ризик, кредитоспроможність, кредитна лінія. Кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитна операція – це договір, щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими розрахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника. Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитний ризик – ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені в кредитному договорі. Кредитна лінія – згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних договорів. Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості. Вивчаючи форми та види кредиту, треба пам'ятати про багатогранність критеріїв класифікації кредиту. Слід розібратись у перевагах та недоліках кожної з форм кредитних відносин і перейти до аналізу окремих видів кредиту. Необхідно звернути увагу на відповідність тих чи інших видів та форм кредиту (див. рисунок 6.1), зрозуміти роль кожного з видів кредиту в ринковій економіці. Форми кредиту являють собою конкретний прояв руху позикового фонду, тісно пов’язані з його структурою і в певному ступені з сутністю кредитних відносин. Вирізняють товарну, грошову і змішану (товарно-грошову) форми кредита. Найбільш типовою для країн з розвиненою ринковою економікою є грошова форма, бо саме гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу і платежа. Товарна форма використовується коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу, при оренду майна, прокаті речей. Проте практика свідчить, що кредитор, що надав товар з відстрочкою платежа, потребує повернення кредиту в грошовій формі. У випадку, якщо кредит був наданий в формі товару, а повернений – грошима, або навпаки (наданий грошима, а повернений в формі товару), то можна вважати, що є змішана форма кредита. Суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі види кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи – споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).
Рисунок 6.1 – Зв'язок форм та видів кредиту
Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Кредити, які надаються банками, поділяються за наступними критеріями: 1. За строками користування: - короткострокові (до одного року); - середньострокові (до трьох років); - довгострокові (понад трьох років) 2. За забезпеченням: - забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); - гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); - з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); - незабезпечені (бланкові). 3. За ступенем ризику: - стандартні кредити; - кредити з підвищеним ризиком. 4. За методами надання: - у разовому порядку; - відповідно до відкритої кредитної лінії; - гарантовані (заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання). 5. За строками погашення: - водночас; - у розстрочку; - достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника); - з регресією платежів; - після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Кредити стандартні – кредити незалежні від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців. Кредити нестандартні – кредити, пролонговані більш як 2 рази або з загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити. Кредити сумнівні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити. Кредити небезпечні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити. Кредити безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається. Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шліхом: - сплати боржником за векселем; - передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ); - переоформлення комерційного кредиту на банківській.
Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Тобто, лізинг є формою майнового кредиту при цьому об’єктом лізингу є різне рухоме та нерухоме майно. Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодателем про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація, установа, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей. Іпотечний кредит – є особливим видом економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника. Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якій повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів, протягом одного року. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, при чому він не повинен перевищувати десяти років з дня його надання. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою. Бланковий кредит надається комерційними банками тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах. Консорціумний кредит – може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами: - шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; - шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків (кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті); - шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції. Державний кредит – вид кредиту, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин (як правило, позичальником) виступає держава. Міжнародний кредит – вид кредиту, що обслуговує рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.
Функції кредиту Кредит виконує наступні функції: · Перерозподільча функція. Кредит виступає в ролі стихійного регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб господарюючих суб’єктів в додаткових фінансових ресурсах. · Економія витрат обігу. Розрив в часі між надходженням і витрачанням грошових коштів суб’єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, а й нестачу фінансових ресурсів. Саме тому широке розповсюдження отримали позики на поповнення тимчасової нестачі оборотних коштів, які забезпечують істотне прискорення обігу капітала, а отже, економію загальних витрат обігу. · Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капітала є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і метою будь-якого господарюючого суб’єкта. Реальну допомогу в цьому здійснюють позикові кошти, які дозволяють істотно розширити масштаб виробництва і таким чином забезпечити додаткову масу прибутку. · Обслуговування товарооборота. Кредит активно впливає на прискорення товарного і грошового обігу витісняючи з нього готівкові гроші.. Використання безготівкових розрахунків спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. · Прискорення науково-технічного прогресу. За рахунок фінансових ресурсів відбувається фінансування діяльності науково-технічних організацій, наукових центрів, що сприяє ефективності інноваційних процесів.
КРЕДИТНІ СИСТЕМИ
Сутність, види банків
Для відповіді на питанні о сутності банку необхідно дотримуватись деяких методологічних основ. Їх декілька: - аналіз сутності банку необхідно пов’язувати з його діяльністю на макрорівні: його сутність необхідно співставляти з банком як єдиним цілим незалежно від різноманітних типів банків; - сутність банку передбачає виявлення його специфіки; - нероздільним елементом характеристики суті банка є визначення його основи; - сутність банку – це показ його структури як специфічного об’єкта; - визначень сутності банку може бути декілька в залежності від того, який бік сутності є в даний момент предметом аналізу. Відповідно з банківським законодавством банк – це така кредитна установа, яка виконує депозитні, розрахункові, і кредитні операції. При цьому вагомою вимогою виступає одночасність виконання цих операцій. У випадку, коли банки виконують всі базові операції (див. п. 7.2) та будь-які інші операції на грошовому ринку їх називають універсальними; якщо лише частину базових операції – спеціальними (спеціалізованими). Розглянемо банки, що посідають перший та другий рівні банківської системи.
Фондова біржа. Лістинг Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Фондова біржа – акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до діючого законодавства. Функції фондової біржі: – мобiлiзацiя тимчасово вільних грошових коштів через продаж цінних паперів; – котировка цінних паперів; – перелив капіталу між компаніями, галузями i сферами тощо. Зазначимо, що фондова біржа обслуговує в основному вторинний ринок цінних паперів. На фондовій біржі обертаються цінні папери підприємств, які пройшли фінансову експертизу і увійшли в біржовий список, який називається лістингом. Лістинг дає компанії такі переваги: – престиж у інвесторів і їх розміщення; – кращі умови кредитування; – установча вартість компанії при злитті і поглинанні; – полегшується облігаційне фінансування в подальшому; – відмінна уява ринку; – володіння акціями своєї компанії набуває для співробітників більш чіткий зміст, що підвищує їх зацікавленість в купівлі акції; – більший обсяг інформації; – полегшується оцінка акцій з метою оподаткування; – більша ринковість і увага з боку інвесторів. До недоліків лістингу слід віднести: додатковий контроль за компанією; додаткові витрати та байдужість ринку.
СИСТЕМИ
Таблиця 9.1 – Учасники валютного ринку
9.5 Валютне регулювання: суть та необхідність
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є: – організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці; – регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу; – організація внутрішнього валютного ринку; – регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями; – регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій; – встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей; – забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
Основними формами здійснення валютного регулювання є проведення: – дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, Яка поряд з іншими засобами має право регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів; – девізної політики у вигляді валютної інтервенції яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти; – диверсифікацію валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів; – отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах; – низки адміністративних заходів.
Головними органами валютного контролю і регулювання є НБУ, Державна податкова адміністрація України, Уповноважені банки, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет України.
Золотий стандарт Золотий стандарт є першою формою організації грошово-кредитних відносин, яка базувалось на використанні золота як грошового товару. Систем золотого стандарту в своєму розвитку пройшла три етапи: – золотомонетний (власне золотий стандарт); – золотозлитковий; – золотодевізний, або золотовалютний.
Золотий стандарт склався в Великобританії наприкінці XVIII ст., законодавчо був закріплений в 1816 р. Проте в більшості країн світу (Німеччині, Франції, Швейцарії, Бельгії, Італії, Греції, США, Росії) запроваджений був в останній третині ХІХ ст. Золотий стандарт як форма грошово-кредитних відносин був характерним для умов вільної конкуренції. Його особливими рисами були: – вільний обіг і чеканка золотих монет державними монетними дворами, – розрахунок цін товарів у золоті, вільний обмін кредитних (паперових) грошей на золоті монети за номіналом, – відсутність обмежень на ввіз і вивіз золота, – паралельний обіг на внутрішніх ринках поряд із золотими монетами неповноцінних розмінних монет і паперових грошей з "примусовим" курсом. Перевагою золотого стандарту було те, що країни золотого стандарту повинні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей, що перебували в обігу, а також вільну міграцію золота, що забезпечувало покриття пасивного сальдо платіжних балансів і стабільність валютних відносин. Крім того, забезпечувалась повна конвертованість національних валют, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів а також стабільність світових цін. Подальший розвиток ринкових відносин та світової торгівлі, перша світова війна призвели до того, що в більшості країн світу, крім США (до 1934р.), було заборонено обмін валют на золото, вивіз золота за кордон, а основна частина золота перейшла до скарбниць. В 20 роках XIX ст. в деяких країнах Заходу було запроваджено золотозлитковий стандарт, згідно з вимогами якого банкноти обмінювались на золоті зливки масою близько 12,5 кг. Завдяки введенню золотозлиткового стандарту золото було витіснено з поточного обігу у великій оптовий міжнародний обіг. У більшості країн безпосередній обмін паперових грошей на золото вже не відновлювався, а передбачався обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту, а потім на золото. При золотозлитковому стандарті валюти одних країн залежали від валют інших країн, що давало змогу країнам лідерам накопичувати значні золоті резерви. Зауважимо, що умови були однаковими для всіх країн, проте головну роль міжнародних платіжних засобів взяли на себе долар США та англійський фунт стерлінгів. За таких умов докорінно змінилися функції золота, а відсутність реального обігу золота створювало умови відриву курсів валют від золотої бази та посилення інфляційних процесів. Ця система забезпечувала грошам повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін. Золотозлитковий стандарт був відносно ефективним до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютних курсів та платіжних балансів. Країни з дефіцитним платіжним балансом були змушені проводити дефляцій ну політику та обмежувати грошову масу в обігу в умовах переливання золота за кордон. Було введено валютні обмеження. Валютний курс встановлювався адміністративно і не відповідав його реальному значенню.
Бреттон-вудська система Була юридично оформлена у Беттон-вудсі (США) в липні 1994р. Логічно виходить з різновиду золотого стандарту – його золотодевізної форми. Основні риси системи: 1. за золотом зберігається функція світових грошей в тій мірі, в якій воно залишалося загальним втіленням багатства та використовувалося для остаточних розрахунків між країнами, однак масштаби його використання в міжнародних валютних відносинах значно звузилися; 2. поряд з золотом в міжнародному обігу як міжнародні платіжні засоби могли використовуватися національні грошові одиниці окремих країн: долар США, декларативно прирівняний до золота як еталона цінності валют всіх інших країн, а також меншою мірою – англійських фунт стерлінгів; 3. резервні валюти могли обмінюватись на золото; 4. встановлення валютних курсів та взаємний обмін валют здійснювався на основі узгодження країнами – членами МВФ валютних паритетів, змінити які можна було тільки з санкції МВФ, виражених одночасно в золоті та доларах США. 5. ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більше ніж на 1 %, тобто досить жорстко були прив’язані до долара США. 6. на валютних ринках національні валюти вільно обмінювались на долари США та одна на іншу за курсами, які коливалися в межах 1 %, на основі чого здійснювались багатосторонні розрахунки між країнами; 7. міжнародне регулювання валютних відносин здійснювалося переважно через посередництво МВФ, який забезпечував додержання країнами – учасниками Фонду офіційних валютних паритетів, курсів і вільної конвертованості валют. Для зміни паритетів або введення валютних обмежень обов'язково потрібна була згода МВФ.
Після другої світової війни коли поступово економіка країн Європи була відновлена, встановились протиріччя між встановленими фіксованими курсами валют, що спричинило дефіцит платіжного балансу (пропозиція значно перевищувала попит). Поступово використання однієї валюти вступило в суперечності із завданням інтернаціоналізації світового господарства, в якому значно посилилась роль країн Західної Європи та Японії, що остаточно підірвало принципи Бреттон-Вудської системи. Проіснувала вона до 1973 р., а окремі елементи до 1976р.
Ямайська валютна система Вона прийшла на зміну Бреттон-Вудської системі і юридично була оформлена угодою країн – членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) в 1976р. Основні риси системи: 1. Проголошено повну демонетизацію золота в сфері валютних відносин, відмінено золотий паритет і офіційну ціну золота. Золото перестало бути мірою вартості та базою валютних курсів; 2. Замість фіксованих валютних курсів було введено поняття плаваючих валютних курсів, а країни – члени МВФ отримали право самостійно обирати режими конвертованості валют і курсоутворення. 3. Базою нової валютної системи проголошено заново створену 1 січня 1970р. на основі "кошика валют" міжнародну розрахункову одиницю – спеціальні права запозичення (СДР); 4. Замість системи "золото – долар – національна валюта" було запроваджено систему "СДР – національна валюта", яка на практиці перетворилась в систему поперово-доларового валютного стандарту, що загострило економічні протиріччя між групами провідних країн. Це знайшло прояв в створенні регіональних валютних угруповань, одним з яких став валютний союз країн Західної Європи – Європейська валютна система.
Європейська валютна система Європейська валютна система почала діяти з березня 1979р. Основні риси системи: 1. Встановлення режимів спільного коливання валютних курсів; 2. Створення колективної валюти; 3. Використання валютних інтервенцій для підтримки ринкових курсів у межах погодження відхилень; стимулювання європейських інтеграційних процесів.
Основою Європейської валютної системи була європейська валютна одиниця введена в 1979р. – ЕКЮ. Структура ЕКЮ переглядалась раз на п'ять років. Функціями ЕКЮ були: база для встановлення паритетів валютних курсів, регулятор відхилень ринкових курсів цих валют, розрахункова одиниця, засіб міждержавних розрахунків. Проте з 1 січня 1999р. за Маастрихською угодою (1991р.) відбувся випуск єдиної для країн – членів ЄВС грошової одиниці ЄВРО, створення Європейського центрального банку, проведення єдиної економічної, монетарної, податкової та митної політики.
Контрольні питання:
1. Дайте визначення понять “валютні відносини” та “валютна система”. 2. Охарактеризуйте основні елементи національної валютної системи. 3. Дайте характеристику елементам світової валютної системи. 4. Назвіть основні етапи розвитку світової валютної системи. 5. Охарактеризуйте золотовалютну світову систему. 6. Охарактеризуйте золотодевізний стандарт. 7. Охарактеризуйте Бреттон-Вудську валютну систему. 8. Охарактеризуйте Ямайську валютну систему. 9. Які відмінності між Ямайською та Бреттон-Вудською валютними системами? 10. Які характерні риси має Європейська валютна система? 11. Як змінювався валютний курс при золотому стандарті? 12. Перерахуйте фактори коливання валютних курсів в умовах паперово-грошових систем. 13. Мета проведення дисконтної політики та валютної інтервенції. 14. Як здійснюється девальвація та ревальвація валют при паперово-грошових системах? 15. Перерахуйте основні форми валютних обмежень. 16. Дайте характеристику міжнародним розрахункам. 17. Охарактеризуйте міжнародний валютний ринок. 18. Охарактеризуйте зміст та призначення розрахункового балансу. 19. Зміст та призначення платіжного балансу. 20. Визначення та структура міжнародного ринку позичкових капіталів.
КУРС ЛЕКЦІЙ З ПРЕДМЕТУ «ГРОШІ ТА КРЕДИТ» (2002 Р.) СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 226; Нарушение авторского права страницы
